Аваріяу Гарисберзі

28 березня 1979 р. близько 4-ї години ранку за місцевим часом в системі охолодження АЕС «Тримайл-Айленд» відмовив насос. Реактор автоматично відключився. Радіоактивна пара вийшла в атмосферу. Співробітників вивезли з небезпечної зони, під'їзд до АЕС перекрили.

29 березня в реакторі виникла газова бульбашка, яка пере­шкоджала циркуляції охолоджувальної води. Рівень радіації в районі Гарисберга - 0,3 мбер/год.

Я. І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

ЗО березня - новий викид радіоактивних парів в атмосферу. Рівень радіації підвищився до 20-25 мбер/год. Мешканцям п'ятимильоної зони не рекомендують виходити із будинків. По­над мільйон осіб, котрі проживають у радіусі 25 км від АЕС, готуються до евакуації.

Зіберезня представник АЕС повідомив про зменшення аномальної активності реактора. Евакуація відміняється.

1 квітня знову з'явилась газова бульбашка. 60 тис. чоловік покинули небезпечну зону.

2 квітня газова бульбашка в реакторі зменшується. Евакуація знову відміняється.

3 квітня об'єм бульбашки ще більше зменшується, небезпека катастрофи відступила.

4 квітня газова бульбашка в активній зоні реактора зникла.

5 квітня 80 тис. осіб повернулися додому.

На думку американських спеціалістів, аварія на АЕС «Три-майл-Айленд» поблизу Гарисберга «не досягла таких маштабів, щоб її можна було назвати катастрофою».

3.3.3.2. Катастрофа на Чорнобильській АЕС

Аварія в Чорнобилі стала класичним прикладом техногенної катастрофи. Причиною того, що трапилося, були непередбачені помилки персоналу електростанції, які порушили регламент та режим експлуатації енергоблоку і спричинили ситуацію, в котрій проявилися недоліки в конструкції АЕС (усунені тепер). Конст­руктори не змогли передбачити поєднання такої великої кількості порушень правил експлуатації з боку тих осіб, котрі безпосеред­ньо віповідали за безпеку експлуатації станції.

Некомпетентність, безідповідальність людей та низька надійність техніки стали причиною цієї трагедії.

Ядерним паливом на АЕС є уран-238 (двоокис урану), збага­чений ураном-235 — 20 кг урану-235 на 1 т урану-238. Ядерне паливо вводиться у реактор у вигляді трубок із цирконієвого спла­ву, в котрих розміщуються таблетки урану циліндричної форми.

Назва цієї конструкції — твел — теплоутворювальний елемент. Твели розташовуються в активній зоні у вигляді збірок по 18 тру­бок. Усього 1800 збірок, розміщених у графітовій кладці з верти­кальними технологічними каналами. У графіті циркулює тепло-

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

носій, який забирає утворене при ядерній реакції тепло. Вода на­грівається до кипіння, пара надходить до турбін, які виробляють електроенерігію.

Весь кругообіг води здійснюють 8 циркуляційних насосів - 6 працючих та 2 резервних. Реактор розташований всередині бе­тонної шахти. Графітова кладка розміщена у циліндричному кор­пусі. Розмір активної зони — 7 м у висоту, та діаметром 12 м. Весь апарат спирається на бетонну основу, під якою розташований ба­сейн системи локалізації аварії.

Ланцюгова реакція в реакторі йде з коефіцієнтом ефектив­ності 1,0—1,064. Чим вищий цей коефіцієнт, тим вищі темпера­тура пари та потужність реактора. Якщо коефіцієнт буде вищий 1,064, режим стане некерованим. Регулювання швидкості про­тікання ланцюгової реакції здійснюється за допомогою спеціаль­них стержнів-поглиначів нейтронів із бористої сталі. Вони вво­дяться (чи виводяться) в активну зону та регулюють кількість нейтронів, що діють в реакторі. Усього в реакторі 211 стержнів-поглиначів. Вони забезпечують пуск, ручне, автоматичне регу­лювання потужності, планові та аварійні зупинення реактора. За своїм функціональним призначенням стержні діляться на три ос­новні групи:

—автоматичного регулювання,

—ручного регулювання,

—аварійного захисту.

При сигналі захисту в активну зону вводяться усі стержні. Передбачена система аварійного охолодження реактора.

Розглянемо хронологію аварії. Аварія відбулася на 4-му блоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. приблизно о 1-й годині 23 хвилини.

25 квітня планувалася зупинка реактора на планово-поперед­жувальний ремонт з проведенням перед зупинкою деяких експе­риментів.

Картину аварії краше простежити по годинах. 13-та година 00 хвилин — відповідно до графіка зупинки персонал приступив до зниження потужності реактора.

14-та година 00 хвилин - згідно з програмою експерименту відключається система аварійного охолодження реактора. Ос­кільки без цієї системи реактор не повинен експлуатуватися, його потрібно зупинити, але диспетчер «Київенерго» не дав дозволу на

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

глушення реактора, і він продовжував працювати, що є найбру-тальнішим порушенням. При роботі із зниженою потужністю в реакторі збільшується кількість ксенона-135, який має влас­тивість поглинати нейтрони - «нейтронна отрута». «Нейтронна отрута», тривалий час впливаючи на ядерні процеси, практично робить їх некерованими. Реактор повинен бути зупинений, доки «нейтронна орута» не розпадеться (період напіврозпаду близько 9 годин). Крім того, перенесення часу зупинення реактора змінило умови експерименту і його почала проводити не та зміна, що го­тувалася.

О 23-й годині 10 хвилин отримано дозвіл на зупинення реак­тора, розпочалося зниження потужності. Але оператор не спра­вився з керуванням і потужність швидко впала майже до нуля. Реактор повинен був обов'язково глушитися, але персонал роз­почав нове підвищення потужності, чого в жодному разі робити не можна. Потрібно було обов'язково зупинити реактор. Про це було відомо кожному. Але оператори близько двох годин пробу­вали підвищити потужність, щоб виконати запланований експе­римент. Потужність підвищувалася шляхом виведення стержнів регулювання із активної зони.

0 1-й годині 00 хвилин 26 квітня вдалося підняти потужність реактора і стабілізувати її на рівні 200 МВт (замість 1000—700 відпо­відно до програми експериментів). Однак експеримент продов­жувався.

1-ша година 30 хвилин — оператор вивів стержні автоматич­ного регулювання (поглинача нейтронів) з активної зони за до­помогою ручного регулювання. Це категорично заборонено. Внас­лідок цього реактор опинився у некерованому стані і його по­тужність швидко почала збільшуватись (майже у 100 разів понад норму). Температура пари перевищила граничні межі. її тиск по­чав перевищувати межу стійкості конструкції реактора.

1-ша година 20 секунд - розпочато експеримент з турбогене­ратором. Був вимкнений ще один захист. Реактор опинився у та­кому стані, що навіть невелике збільшення потужності викликає надмірне зростання об'ємного паровмісту.

1-ша година 23 хвилини 40 секунд - керівник зміни, зрозум­івши небезпеку, дав команду опустити стержні регулювання по­тужності. Стержні пішли униз, але швидко зупинилися. Опера­тор зробив спробу опустити їх дією своєї ваги, але було вже пізно.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

В реакторі відбувся тепловиий вибух, зруйнувавши при­міщення та спричинивши пожежу і тривалі викиди РР в атмосфе­ру-

Порушеннями були:

—реактор був переведений у важкокерований і тому заборо­нений інструкціями режим;

—сигналізація тривоги була вимкнена персоналом;

—реактор не був зупинений в критичний момент, що призве­ло до різкого збільшення швидкості ланцюгової реакції.

Причини аварії:

—грубі помилки персоналу, який проводив експеримент, особ­ливо з техніки безпеки;

—недостатній нагляд державних органів як за експлуатацією реактора, так і за експериментом на ньому;

—недостатня кваліфікація персоналу;

—недоліки конструкції реактора;

—недостатньо автоматизована й обладнана система безпеки. Якби сама конструкція реактора за своєю природою забезпечува­ла гальмування, а не збільшення, як в цьому випадку, потуж­ності, та якби обслуговуючий персонал за рівнем навчання та підготовки міг прогнозувати наслідки своїх дій, то вибух не відбувся б. Чорнобильська катастрофа на АЕС стала нашим на­ціональним лихом.

3.3.4. Порівняльна оцінка впливу на людину природних та техногенних випромінювань

Радіоактивність та іонізуюче випромінювання існували на Землі і в Космосі ще задовго до появи життя. Радіоактивні еле­менти ввійшли цо складу Землі з моменту її зародження. Космічні промені, сонячна енергія безперервно опромінюють все живе. Людина протягом всього свого життя відчуває вплив природного радіаційного фону. Цивілізація доклала до цього фону додаткову дозу від будівельних матеріалів, вугілля та інших техногенних джерел, від медичних апаратів. Збільшився радіаційний фон після ядерниих випробувань в атмосфері, викидів АЕС та інших реак­торів.

Таким чином, усі джерела радіації, які опромінюють людину, поділяють на чотири групи:

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

—природний радіаційний фон;

—техногенний фон від природних радіонуклідів;

—медичний фон від джерел, що використовуються в меди­цині;

-глобальний фон, який утворився після ядерних випробу­вань та внаслідок роботи різних ядерних реакторів.

Природний радіаційний фон утворюється випромінюванням земної кори, випромінюваннями радіонуклідів, які існують в повітрі, воді, їжі, сонячною радіацією та космічними променями. Навіть тіло людини та його внутрішні органи радіоактивні з мо­менту їх народження. Сумарна поглинута доза складається за ра­хунок зовнішнього і внутрішнього опромінення.

Основні радіоактивні ізотопи, які зустрічаються в породах Землі - це калій-40, рубідій-87 та члени двох радіоактивних ро­дин, утворених після розпаду урану-238 та торію-232 - довгожи-вучих ізотопів, що увійшли до складу земних порід з моменту їх утворення.

Рівні земної радіації неоднакові для різних місць земної кулі залежно від концентрації радіонуклідів у іій чи іншій ділянці. 95% населення живе в районах, де доза опромінення становить 30-60 мбер за рік. В деяких районах ця доза значно більша -близько 3% населення отримує дозу 100 мбер/рік, а 15% — по­над 140 мбер/рік. Існують райони з набагато вищою дозою оп­ромінення.

Найбільшу дозу отримують 12 000 жителів Гуарпарі (курорт­не місто, населення якого влітку збільшується на 30 000 чоловік) - близько 800-1500 мбер/рік. Причому на окремих ділянках пляжів цього міста рівень радіації становить 17 500 мбер/рік.

Друге місце за отриманою дозою займають жителі штату Ке­рала в Індії. 70 000 осіб живуть на вузькій прибережній зоні зав­довжки 55 км, піски якої багаті на торій. їх доза - 380 мбер/рік, для деяких ділянок - 870 мбер/рік.

Райони з підвищеним рівнем земної радіації є практично в усіх країнах. В Україні це м. Хмельник "Вінницької області, Жи­томирська, Кірово-градська області; в Грузії - м. Боржомі.

Істотно велику дозу людина отримує від РР, які потрапили в організм з їжею, водою, повітрям. Близько 18 мбер/рік отримує­мо за рахунок ізотопів калію-40, який надходить в організм ра­зом з іншими нерадіоактивними ізотопами калію, радію, по-

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

трібними для життєдіяльності. З рибою та іншими морськими продуктами в організм потрапляють радіонукліди свинець-210 та полоній-210. Полоній-210 потрапляє також з м'ясом, чаєм, рослинною їжею. Найбільшу радіоактивність серед рослинних продуктів мають горох, жито, пшениця, картопля, огірки. Яло­вичина майже в 3 рази радіоактивніша, ніж свинина.

У цілому за рахунок внутрішнього опромінення людина от­римує близько 40 мбер за рік.

Радіаційний фон, утворений космічним промінням та соняч­ною радіацією, залежить від висоти проживає людини. Люди, які живуть на рівні моря, отримують сумарну дозу близько 10 мбер за рік. На висоті 2 000 м ця величина у декілька разів більша. На висоті 12 000 м (максимальна висота польотів пасажирських літаків) рівень фону збільшується в 25 разів. Найбільшому опро­міненню підлягають космонавти. На висоті 200-400 км космо­навт за рік може отримати 10—15 бер. Рекордну дозу, 16 бер, отри­мали американські астронавти під час 84-добового польоту на орбітальній станції «Скайлеб» при висоті польоту 433 км.

Сумарна доза, отримана в середньому людиною за рахунок природного радіаційного фону, становить 115 мбер/рік (земні джерела радіації— 45, внутрішні опромінення природного поход­ження — 40, космічний фон — ЗО).

Техногенний фон від природних радіонуклідів формується за рахунок випромінювань будівельних матеріалів, природного газу, води, спалювання вугілля та від інших джерел. Цей фон здійснюється випромінюванням РР, які містяться складі камін­ня, бетону, інших будівельних матеріалів (особливо шифер) -уран, торій та інші. Чим товстіші кам'яні стіни, тим надійніше вони захищають від зовнішніх випромінювань, але водночас вони формують істотно більшу дозу за рахунок власних випроміню­вань.

Зовсім недавно вчені виявили, що найвагомішим джерелом радіації є невидимий, без смаку і запаху важкий газ (в 7,5 разу важчий за повітря) - радон. У природі радон зустрічається у ви­гляді двох ізотопів: радон-222 - продукт розпаду урану-238, та радон - 220 - продукт розпаду торію-232. Радон випромінюється усіма будівельними матеріалами і грунтом (60 кБк/добу), при­родним газом, який використовується в побутових приміщеннях (З кБк/добу), водою з підземних джерел (4 кБк/добу). Радон кон-

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

центрується в повітрі житлових приміщень, коли вони ізольо­вані від зовнішнього середовища (зачинені вікна та кватирки). Найбільша концентрація радону - у ванній кімнаті та кухні. Су­марна еквівалентна доза, отримана людиною за рахунок випром­інювання радону, за розрахунками вчених, становить близько 100 мбер/рік.

Джерелами радіації техногенного походження є також вугіл­ля, мінеральні добрива. При спалюванні вугілля утворюється зольний пил, який викидають труби електростанцій, котелень, пічні труби будинків. Теплові електростанції формують радіа­ційний фон, який у 100 разів перевищує фон атомних електро­станцій.

Серед мінеральних добрив найрадіоактивніші фосфати. Ра­діоізотопи потрапляють всередину людини з рослинною та мо­лочною їжею, з м'ясом.

У цілому техногенний фон від природних радіонуклідів фор­мує еквівалентну дозу 105 мбер/рік.

Останнім десятиріччям людина створила декілька видів штуч­них джерел іонізуючих випромінювань. Це різні радіоапарати (те­левізійні та дисплейні екрани), світлові циферблати, пристрої, де використовуються радіоактивні елементи.

Сумарна доза від техногенного фону джерел, створених лю­диною, оцінюється у 60 мбер/рік.

Медичний фон формується апаратами, які використовують як для діагностики, так й для лікування. Одним із найпоширені­ших апаратів - джерел іонізуючих випромінювань є рентгенівсь­кий апарат. За деякими даними, під час флюорографії грудної клітки людина отримує дозу 0,37 бер, рентгенографія зубів -З бер, рентгенографія шлунка - 30 бер. Значно поширені методи діагностики з використанням радіоактивних ізотопів. Індивіду­альні дози, отримані різними людьми, варіюються від нуля до дуже великих доз (у пацієнтів, які лікуються від раку).

Німецькі вчені вважають, що медична доза радіації не повин­на перевищувати 170 мбер. В теперішній час у розвинених краї­нах вона коливається від 75 до 120 мбер, становлячи в середньому 50 мбер. Для наших умов при відносно низькій якості рентгені­вських апаратів, недбалому поводженні з ними та при недостатній кваліфікації медичного персоналу можна припустити, що еквіва­лентна доза медичного фону становить 120 мбер/рік.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

Глобальний радіаційний фон від випробувань ядерної зброї, який утворюється від випадання радіоактивних опадів, був мак­симальним в період з 1954 по 1978 pp. (максимальна кількість випробувань була проведена а в 1954-1958 pp. та в 1961 — 1963 pp.). В той час різко зріс вміст в харчових продуктах строн-цію-90, цезію-137. Після припинення випробувальних вибухів в атмосфері (останнє випробування проведене у 1980 році) глобаль­ний радіаційний фон ядерних вибухів істотно зменшився й ста­новить тепер 2—5 мбер/рік, а згідно з деякими даними — 5— 30 мбер/рік. Атомна енергетика, інші ядерні реактори при нор­мальній експлуатації, урановидобувната переробна промисловість збільшують глобальний фон незначно. Це збільшення становить за деякими даними 0,1 мбер/рік; за іншими - 5 мбер/рік у най­ближчому майбутньому.

Можна вважати, що глобальний радіаційний фон від ядерних вибухів, атомної промисловості складає 5 мбер/рік.

Таким чином, сумарна еквівалентна доза від усіх джерел ра­діації для людини у середньому становить 405 мбер/рік (природ­ний радіаційний фон - 115 мбер: 45 - мбер зовнішнє, 40 — мбер внутрішнє опромінення, 30 мбер — космічне проміння та сонячна радіація; техногенний фон — 165 мбер, із них від природних дже­рел - 105 мбер та від штучних джерел - 60 мбер; медичний фон -120 мбер; глобальний фон ядерних випробувань та атомної енер­гетики — 5 мбер. Ця величина змінюється в межах 300—600 мбер.

Потрібно підкреслити, що техногенна діяльність людини збільшила еквівалентну дозу майже вдвічі.

Більшість вчених вважають, шо збільшення щорічної дози до 500 мбер/рік може створити великі проблеми для майбутніх по­колінь людства.

3.4. Надзвичайні ситуації, спричинені

аваріями з викидом хімічних та біологічних

небезпечних речовин

3.4.1. Аварії з викидом СДОР

Однією із причин виникнення НС регіонального масштабу є аварії на виробництвах з викидом СДОР.

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

На хімічно небезпечних виробництвах СДОР можуть бути по­чатковою сировиною, проміжними та побічними продуктами, кінцевим продуктом, а також розчинниками та засобами оброб­ки.

Запаси СДОР зберігаються у цистернах, інших вмістищах, тех­нологічній апаратурі, транспортних засобах.

Аварії з викидом СДОР відбуваються при їх виробництві, пе­реробці, зберіганні (переховуванні) та при транспортуванні.

Крім того, деякі хімічні речовини за певних умов (при по­жежі, вибухах тощо) внаслідок хімічних реакцій можуть утворю вати СДОР.

Великі запаси СДОР розміщені на підприємствах хімічної, целюлозно-паперової, оборонної, нафтопереробної промисло­вості, кольорової та чорної металургії.

Характер можливих хімічно небезпечних аварій залежить від таких чинників:

— фізико-хімічні властивості сировини, напівфабрикатів
та продуктів;

- характер технологічного процесу;

— умови зберігання та транспортування;

- ефективність запобіжних профілактичних засобів. Аварії
можуть відрізнятися масштабами поширення, уражаючими влас­
тивостями, тривалістю дії. Особливі ускладнення виникають у
випадках транспортних аварій при пошкодженнях та руйнуванні
вмістищ, що пов'язане з труднощами своєчасного виявлення ви­
киду чи витоку, а також наступної дегазації.

У народному господарстві великого поширення набуло вико­ристання таких СДОР, як хлор (для знезараження води; при ви­робництві целюлози на виробництво 1 т целюлози потрібно 40 кг хлору), аміак (при виробництві добрив; як холодоагент у холо­дильних установках), сірководень, сірковуглець та ін.

Об'єкти, які виробляють СДОР, використовують їх у про­цесі виробництва, здійснюють їх зберігання, поділяють на 3 сту­пені хімічної небезпеки. Ступінь хімічної небезпеки визначаєть­ся видом СДОР та його сумарною кількістю (табл. 13).

Ступінь хімічної небезпеки дає змогу оцінити його з точки зору хімічної небезпеки для населення, сільськогосподарських тварин і навколишнього середовища та розробити засоби їх за­хисту. На території України у 140 містах та 46 населених пунк-

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

тах розташовано 877 хімічно небезпечних об'єктів та 287 000 об'єктів використовують у своєму виробництві СДОР чи їх похідні.

Таблиця 14

Внаслідок аварій із СДОР утворюється зона хімічного-зара-ження та осередок хімічного зараження.

Зона хімічного зараження СДОР включає територію, на яку поширюється хмара СДОР. Площі хімічного зараження СДОР визначаються напрямком і швидкістю вітру та іншими парамет­рами.

Осередок хімічного ураження включає територію, на якій відбулися масові ураження людей, тварин та рослин.

У системі цивільної оборони розроблена «Методика прогно­зування масштабів зараження СДОР при аваріях». Методика дає змогу розрахувати можливу площу хімічного зараження та оці­нити можливі втрати людей.

Існують різноманітні способи та засоби захисту населення при аваріях із СДОР.

3.4.2. Застосування хімічної зброї (ХЗ)

Уперше хімічна зброя була застосована під час першої світової війни. Наприкінці вересня 1914 р. німецька армія (порушивши угоди Гаагських конференцій 1899 та 1907 pp.) використала арти­лерійські хімічні снаряди із подразнювальними отруйними речо­винами (ОР). За час Першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис. т ОР, викори­стано на полі бою 125 тис. т. Загальна кількість уражених стано­вила близько 1 млн 300 тис. осіб.

Згодом хімічну зброю використали італійці в Ефіопії у 1935— 1936 pp., де серед усіх 50 тис. загиблих втрати від ОР становили

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

15 тис. Використовувалась хімічна зброя у Китаї у 1937-1943 pp., у В'єтнамі у 1951-1952 pp.

Розрізняють наступні специфічні особливості впливу хімічної зброї на життєдіяльність людини:

- біохімічний характер уражаючої дії ХЗ на живий організм:

- здатність ОР проникати в укриття, техніку, будинки, спо­руди та уражати людей, котрі там перебувають;

- тривалість впливу ОР завдяки їх здатності зберігати пев­ний час свої уражаючі властивості на місцевості, техніці та в ат­мосфері;

- труднощі щодо своєчасного виявлення ознак використан­ня ХЗ;

- необхідність використання для захисту людей та ліквідації наслідків застосування ОР великого та різноманітного комплек­су спеціальних засобів.

ОР можуть потрапляти до організму багатьма шляхами: , — через дихальний апарат;

- крізь шкірний покрив;

- безпосередньо у травний тракт;

- у кров при пораненнях, порізах.

Це зумовлює великі уражаючі властивості ОР. ХЗ зберігається та застосовується у вигляді хімічних боєприпасів:

- артилерійські хімічні снаряди та міни, обладнані рідинни­ми та твердими ОР;

- авіаційні хімічні бомби та касети;

- хімічні фугаси, шашки, гранати та набої.
Ефективнішим є використання хімічних приладів - засобів

багаторазового використання: виливних авіаційних пристроїв та механічних генераторів аерозолю. Останнім досягненням на­уки та техніки стали бінарні хімічні боєприпаси та пристрої. В цих боєприпасах є два компоненти ОР, кожен із яких нетоксич-ний.

Хімічні боєприпаси мають спеціальне забарвлення, маркуван­ня та кодування. В армії США - забарвлення темно-сіре, марку­вання включає тип ОР, модель, шифр та інші відомості. Коду­вання здійснюється за допомогою кольорових кілець: зеленими кільцями позначені боєприпаси, обладнані смертельними ОР (нервовопаралітичні) - 3 кільця; шкірно-наривні - 2 кільця; за-

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

гальноотруйні та задушливі - 1 кільце; 1 червоне кільце — боє­припаси, обладнані ОР подразнювальної дії; 2 червоних кільця — хімічні боєприпаси і ОР, які тимчасово виводять людину з ладу. ХЗ може застосовуватися такими засобами:

- вогневі нальоти та прицільний вогонь артилерії і мінометів;

- залпи реактивної артилерії;

- окремі та групові пуски ракет;

- одиночне та групове бомбометання;

- виливання ОР із поливальних пристроїв;

- випуск ОР за допомогою аерозольних генераторів;

- кидання гранат та набоїв;

- застосування хімічних фугасів.

При дії хімічних боєприпасів чи пристроїв виникає хмара ОР, яка називається первинною хмарою. Вміст хмари залежить від типу ОР та засобу його переведення у бойовий стан. Первинна хмара може складатися із парів (ОР типу АС чи СВ), аерозольних часток (для УХ, В, О). Із хмари випадають краплі ОР, які, опуска­ючись, заражають місцевість, техніку, джерела води, людей тощо.

Аерозолі та краплі, які перебувають на поверхні, з часом ви­паровуються. Внаслідок цього виникає повторна хмара, яка скла­дається лише із парів ОР. Хмара під впливом вітру поширюється, а з часом розсіюється. Методика оцінки ступеня небезпеки зара­ження місцевості розроблена вченими Робертсом та Сетоногл з використанням методу джерел, котрий базується на статистичній теорії. Ознаками застосування ХЗ є:

- поява на місцевості туману, диму у момент застосування ОР;

- у місці вибуху боєприпасів, що містять ОР, з'являється біла чи злегка підфарбована хмара диму, туману чи пари;

- у випадку застосування ОР за допомогою авіації за літаком з'являється темна смуга, яка швидко розсіюється й осідає на землю.

- на поверхні землі, рослин, будівель ОР осідають у вигляді олійних крапель, плям чи потоків;

- зелена трава змінює свій колір, листя жовкне та буріє.
Зона хімічного зараженння ОР включає територію, яка підлягала
безпосередньому впливу ХЗ, та територію, на яку поширилася
хмара із уражаючими концентраціями ОР.

Розміри зони залежать від типу ОР та метеорологічних умов. При слабкому вітрі хмара здатна поширитися на велику глибину

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

(до 10 км). Сильний вітер сприяє випаровуванню та зменшен­ню тривалості дії ОР. Тривалість дії ОР зменшується також при збільшенні температури повітря та грунту. Дощ змиває краплі ОР, сприяє їх проникненню всередину ґрунту та гідролізу. При випаданні снігу на заражену ділянку ОР зберігається тривалі­ший час.

Рослинність сприяє застою повітря і збільшує тривалість за­раження. Заражене повітря довший час застоюється у кварталах щільної забудови населених пунктів.

Захист від застосування ХЗ досягається застосуванням засобів індивідуального та колективного захисту.

3.4.3. Застосування біологічної зброї

Біологічна зброя (БЗ) — це спеціальні боєприпаси та пристрої, обладнані біологічними засобами. Можуть застосовуватися для масового ураження людей, тварин, рослинності, посівів, а також для пошкодження деяких видів матеріалів, майна та продоволь­ства.

Уражаюча дія БЗ базується на використанні властивостей мікробів та токсичних продуктів іх життєдіяльності. Основу ура­жаючої дії БЗ становлять біологічні засоби — спеціально відібрані біологічні агенти, які здатні викликати у людей, тварин, рослин масові важкі ураження. До них нележать патогенні мікроорганіз­ми:

- бактерії (розмір від 0,5 до 8-Ю мкм): чума, холера, сибірсь­ка виразка тощо;

- віруси (розмір від 0,08 до 0,35 мкм): віспа, жовта лихоман­ка;

- рікетсії (розмір між вірусом та бактерією від 0,3 до 0,5 мкм): сипний тиф, плямиста лихоманка;

- грибки (розмір від 3 до 5 мкм та більше): гістоплазмоз, бла-стиплазмоз та ін.

До комах, які можуть бути використані з метою зараження сільськогосподарських рослин, належать сарана, колорадський жук та геленська муха (шкідник пшениці та жита).

Ураження людей може виникнути при проникненні БЗ в організм:

- з повітрям через органи дихання;

- з їжею та водою через органи травлення;

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

- крізь шкіру внаслідок укусів;

- через слизові оболонки рота, носа, очей;

- через рани, порізи, садна. Існують такі способи застосування БЗ:

- аерозольний (основний);

- трансмісійний (укуси комах);

- диверсійний засіб.

Розроблено біологічні бомби, міни, ентомологічні боєпри­паси.

Ознаками застосування БЗ є:

- поява крапель рідини чи порошкоподібних речовин на ґрунті, рослинах та на різних предметах після вибуху боєприпасів;

- утворення легкого диму, туману;

- поява за пролітаючим літаком смуги, котра поступово осі­дає та розсіюється;

- скупчення комах та гризунів, незвичне для даної місце­вості;

- поява масових захворювань. Внаслідок застосування БЗ з'являється зона біологічного зараження та осередок біологічно­го зараження (визначення аналогічні зоні та осередку при-засто-суванні хімічної зброї). Засоби захисту — карантин та обсервація.