Природними причинами

3.5.1. Уражаючі чинники звичайної зброї

Звичайною називається зброя, дія якої базується на викори­станні енергії вибухових речовин та запалювальних речовин і су­мішей.

Багато видів звичайної зброї за своїми характеристиками на­ближаються до звичайної ядерної зброї.

Найбільш руйнівні:

- вакуумна зброя;

- боєприпаси об'ємного вибуху;

- кумулятивні та бетонобійні бомби;

- кулькові та касетні бомби.

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

У боєприпасах об'ємного вибуху використовують різного виду горючі суміші (метан, бутан, пропилен, метилацетилен та ін.). Під час вибуху паливо розбризкується, випаровується, переміщуєть­ся з киснем повітря та вибухає, утворюючи надзвукову повітряну ударну хвилю із надмірним тиском до ЗО кг/см².

У запалювальних снарядах використовують напалм, фосфор та інші легкозаймисті речовини. Основний уражаючий чинник — вогонь, пожежа. Кумулятивні та бетонобійні бомби призначені для руйнування укриттів та споруд. Касетні та кулькові бомби призначені для знищення людей, техніки на великих площах. Ура­жаючі елементи: осколки, кульки, голки тощо.

3.5.2. Пожежі, вибухи

Серед причин виникнення НС особливе місце займають по­жежі та вибухи. Протягом року у світі реєструється понад 5 млн. пожеж. Безпосередньо при пожежах гине 60 тис. осіб.

НС, що виникають внаслідок пожеж, поділяють на:

- техногенного характеру (пожежі у будинках, на комуні-кацях і технологічному обладнанні промислових об'єктів; пожежі на об'єктах видобування, переробки та зберігання легкозаймис­тих, спалимих та вибухових речовин; пожежі на транспорті, на шахтах, підземних та гірських виробках, метрополітенах, пожежі в будинках та спорудах житлового, соціально-побутового та куль­турного призначення);

- природного характеру (лісові пожежі, пожежі степових та хлібних масивів; торфяні пожежі, підземні пожежі)

Пожежа — це неконтрольований процес горіння, який супро­воджується знищенням матеріальних цінностей і може призвес­ти до загибелі людей.

Горінням називається хімічна реакція окислення, котра суп­роводжується виділенням великої кількості тепла.

Загорання - виникнення горіння під впливом джерала запа­лювання.

Запалення — загорання, яке супроводжується полум'ям. Ос­
новні ознаки пожежі - вогонь, дим, полум'я, іскри. Усі матеріали
поділяються на:

- неспалимі (вогнетривкі);

- важкоспалимі;

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

— спалимі.

Процес горіння можливий, якщо існує горюча речовина, дже­рело запалення та окиснювач. Горіння припиняється при змен­шенні вмісту кисню до 12... 14%.

Деякі гази та речовини (водень, сурма, окремі метали) горять у хлорі. Деякі речовини (торф, вугілля, сажа, промащене дрантя) здатні самозайматися при контакті з повітрям. Горючі речовини у суміші з окиснювачем утворюють горючі суміші. Горючі суміші можуть бути твердими та газоподібними. Газоподібні суміші го­рять за певної концентрації та температурі повітря відповідно (1,4-7,5% та 57—87°С). Для твердих та рідких горючих речовин визна­чальною є температура.

Речовини, які мають підвищену пожежоздатність, назива­ються пожежонебезпечними (вибухонебезпечними, вогненебез­печними).

За ступенем пожежонебезпечності приміщення поділяють на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д. Категорії встановлюються відпові­дними інстанціями залежно від властивостей використовуваних речовин та матеріалів і технологічних процесів.

До категорії А належать пожежо- та вибухонебезпечні вироб­ництва, у технологічних процесах яких використовують: горючі гази і пари, які мають нижню межу вибуховості до 10% об'єму повітря; рідини, які мають температуру спалаху парів до 28°С; речовини, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, кис­нем, повітрям чи одне з одним. До категорії А належать допоміжні приміщення, призначені для заряджання акумуляторів, майстерні з іх ремонту.

Категорія Б — пожежо- і вибухонебезпечні виробництва, в технологічних процесах яких використовують горючі гази, ниж­ня межа вибухонебезпеки котрих перевищує 10% об'єму повітря; рідини, які мають температуру спалаху 28—6ГС ; вогненебезпечні рідний, які нагріваються в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючі пил та волокна, нижня межа вибуховості яких — 65 г/м³ та менше до об'єму повітря. До цієї категорії нале­жать приміщення спеціальних складів-холодильників (машинні відділення аміачних холодильних установок, приміщення для зберігання аміаку та ін.).

Категорія В - пожежонебезпечні виробництва, в технологіч­них процесах котрих використовуються рідини з температурою

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

спалаху парів понад 6ГС; горючі пил чи волокна, нижня межа вибуховості яких понад 65 г/м³ до об'єму повітря речовини, які здатні горіти при взаємодії з водою, киснем повтіря чи одне з одним, а також тверді речовини і матеріали, які згоряють.

Категорія Г - виробництва, на яких обробляються речовини, матеріали, які не горять, у гарячому, розпеченому чи розплавле­ному стані з виділеннями тепла, іскр та полум'я, а також із спалю­ванням твердого, рідкого чи газоподібного палива.

Категорія Д — виробництва, де обробляють та зберігають ре­човини і матеріали, що не згорають, у холодному стані. До цієї категорії належать приміщення, призначені для зберігання ви­робів із металу та скла.

За вогнестійкістю будівлі та споруди поділяють на 5 сту­пенів:

1 - ступінь — будинки із природних та штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону з використанням листових плитових негорючих матеріалів;

2 - ступінь - те саме, але у перекриттях використовуються незахищені сталеві конструкції;

3 - ступінь — те саме, але у перекриттях використовуються дере-в'яні конструкції, захищені важкогорючими листовими чи плитовими матеріалами;

4 - ступінь - будинки з несучими та відгороджувальними кон­струкціями з деревини, захищені від впливу вогню та значих тем­ператур штукатуркою чи іншими матеріалами;

5 - ступінь - будинки без вимог щодо меж вогнестійкості та меж поширення в огню.

90% пожеж виникають з вини людини, 7—8% -від блиска­вок, 2-3% - з інших причин. Основні причини пожеж:

- несправності опалювальних систем та неправильне корис­тування ними;

- несправності електрообладнання і порушення правил екс­плуатації;

- необережне поводження з вогнем і нагрівальними прила­дами;

- паління у недозволених місцях;

- самозаймання і самозапалювання горючих речовин;

- неправильне зберігання паливо-мастильних матеріалів;

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

— блискавки, розряди статичної електрики, вибухи парів, газів
тощо;

— використання спеціальних запалювальних засобів.
Основні способи гасіння пожеж базуються на трьох принци­
пах:

—зниження температури горючої речовини до рівня нижче температури її запалювання;

—зниження концентрації кисню повітря у зоні горіння до

—припинення надходження парів і газів горючої речовини (більшість горючих речовин при нагріванні переходить у газо- чи пароподібний стан).

Для припинення горіння використовуються:

—вода у вигляді струменя чи у розпиленому вигляді;

—водяна пара при концентрації до 35% об'єму повітря в при­міщенні;

—повітряно-механічна піна;

—інертні гази (вуглекислота, вуглекислий газ тощо);

—порошкоподібні суміші (сода, пісок, флюси та їх суміші);

—пожежні покриви із брезенту й азбесту.

3.5.3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру

НС техногенного характеру є безпосереднім результатом діяльності людини і можуть виникати внаслідок аварій і ката­строф, які відбуваються через недостатню надійність техніки, несподівані наслідки життєдіяльності людей, а також внаслі­док їх помилок, викликаних некомпетністю чи злим наміром.

Із великої кількості НС техногенного характеру розгляне­мо транспортні аварії та катастрофи, несподіване руйнування будинків; аварії на електроенергетичних, комунальних систе­мах життєзабезпечення, очисних спорудах і гідродинамічні аварії.

Транспортні аварії. НС на транспорті поділяють на аварії (катастрофи), які відбулися на різних видах транспорту (по­вітряному, морському, річковому, залізничному, автомобіль­ному, трубопровідному).

Аварії і катастрофи на транспорті бувають двох типів:

— аварії (катастрофи), які відбуваються на виробничих
об'єктах, не пов'язаних безпосередньо з рухом транспорту (депо.
станції, порти тощо);

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

— аварії під час руху транспортних засобів;

Перший вид аварій (катастроф) для об'єктів транспорту має загальний характер. Другий - має специфічний характер, пов'я­заний з важкими наслідками.

Визначальними ознаками транспортних аварій є:

— віддаленість місця катастрофи від великих населених
пунктів, що ускладнює збирання достовірної інформації і у пер­
ший період - надання першої медичної допомоги потерпшим;

-ліквідація пожеж (вибухів) на території залізничних стан ці й та вузлів, пов'язана з необхідністю виведення потяга з території станції на перегони, тупики, під'їзні шляхи;

—необхідність використанння тепловозів для роз­осередження поїздів на електрифікованих ділянках;

—труднощі знаходження загорання на шляху проходження, відсутність потужних засобів пожежогасіння;

—важкодоступність під'їздів до місця катастрофи та труднощі з використанням інженерної техніки;

—наявність в деяких випадках складної медикобіологічної обстановки;

—необхідність відправки великої кількості потерпілих (евакуації) в інші міста у зв'язку зі специфікою лікування;

—труднощі зі встановленням числа пасажирів, які виїхали із різних міст та опинились у місці катастрофи;

—організація відправення загиблих до місць захоронения;

—прибуття родичів із різних міст країни, організація їх розта­шування, обслуговування (харчування, послуги, зв'язок, транс­портування тошо);

—організація пошуку останків загиблих та речових доказів шляхом прочісування місцевості та ін.

Особливості транспортних аварій змусили виділити їх в окре­мий вид НС з розробкою нових та систематизацією старих спо­собів ведення рятувальних робіт.

Раптове завалювання споруд. Даний тип аварій виділений в ок­ремий блок у зв'язку з тим, що відбувається не сам собою, а ініціюється будь-яким іншим чинником:

—велике скупчення людей;

—активна виробнича діяльність у розпалі робочого дня;

—проходження потяга поряд та ін.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

НС подібного типу важкопередбачувані і супроводжуються великими людськими жертвами.

Аварії на електроенергетичних системах. Подібні аварії пере­важно призводять до НС через вторинні наслідки і за умови на­кладання на них надзвичайних умов. До особливо важких наслідків призводять аварії у зимову пору року, а також у відда­лених чи важкодоступних районах. Особливо характерні такі НС для сільських регіонів чи у холодні зими через перевантаження енергомережі у зв'язку з додатковими витратами енергії на зігрівання.

Аварії на комунальних системах життєзабезпечення. Аварії подібного типу зрозумілі вже з назви. Вони, звичайно, відбува­ються у містах, де велике скупчення людей, на промислових підприємствах, порушують усталений ритм життя. Тому будь-яка подібна аварія може викликати масовий психоз серед насе­лення з важкими наслідками.

Аварії на промислових очисних спорудах. Небезпека даного типу аварій зумовлена не лише різким негативним впливом на обслу­говуючий персонал та населені пункти, а й великим залповим ви­кидом отруйних, токсичних та просто шкідливих у великих кількостях речовин в навколишнє середовище, що зумовлює ви­ділення їх в окремий вид аварій.

Гідродинамічні аварії. Гідродинамічні аварії та пов'язані з ними НС переважно виникають внаслідок аварій на гідротехнічних спо­рудах при їх руйнуванні (прориві). За останні 60-70 років відбу­лося понад тисячу аварій великих гідротехнічних споруд. Причи­ни їх різні, але найчастіше аварії відбуваються через руйнування фундаменту, перевищення розрахункової максимальної скидної витрати, тобто внаслідок переливу води через греблю. Наслідка­ми гідротехнічних аварій є:

- пошкодження та руйнуванння гідровузлів;

- загибель людей;

- затоплення територій.

Найважчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, які спричинюють катастрофічні затоплення.

Основними уражаючими чинниками катастрофічного затоп­лення є руйнівна хвиля прориву, водний потік та води, що затоп­люють територію. Тривалі наслідки гідродинамічних аварій по-

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

в'язані із залишковими чинниками затоплення — наносами, за­брудненням, змивом грунту.

3.5.4. Надзвичайні ситуації природного характеру

Серед більшості причин НС виділяються землетруси, повені, селі, зсуви [7].

Землетруси виникають при раптовому розриві гірських порід Землі та при вивільненні енергії. Ця енергія поширюється у ви­гляді сейсмічних хвиль і спричинює серію коливних рухів земної поверхні. Місце, де виникає підземний удар, називається осеред­ком землетрусу; точка у глибині Землі, де починається розрив — гіпоцентром; її проекція на поверхню Землі - епіцентром.

Сейсмічні хвилі поширюються в Землі із швидкістю 6-8 км/с. Першими досягають поверхні Землі так звані поздовжні хвилі. Найсильніші коливання зумовлюються поперечними хвилями, які приходять через декілька секунд після перших відчутних ко­ливань. Існують шкали бальності, за допомогою котрих оціню­ють руйнівну силу землетрусу. її можна приблизно оцінити за ознаками, наведеними в табл. 14.

Деякі рекомендації при землетрусах:

- при землетрусі фунт відчутно коливається відносно недов­гий час — тільки декілька секунд, найдовше - хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коливання неприємні, можуть виклика­ти переляк. Тому дуже важливо зберегти спокій та самовладання. Якщо діяти спокійно і свідомо, то є більше шансів залишитися неушкодженим. Якщо відчувається здригання грунту чи будин-ка, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найнебезпечніші пред­мети, що падають.

- перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце, заховатися під стіл чи ліжко. Можна стати у заглибини внутрішніх дверей чи у кут кімнати. Слід пам'ятати, що частіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися по­далі від вікон, печей та важких предметів, наприклад, холодиль­ників, які можуть перекинутися чи зрушити з місця;

- не слід вибігати з будинка, оскільки уламки, які падають вздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закін­чення, перейти у безпече місце;

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

Таблиця 14

Ознаки землетрусів

—перебуваючи всередині багатоповерхового будинка, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу;.

—буде безпечніше залишити неукріплений одно- чи двопо­верховий цегляний будинок, ніж залишатися в ньому. Виходьте з будинка якнайшвидше, але остерігаючись предметів, що пада­ють;

—не слід стрибати з вікна без необхідності. Це може призвес ти до травми навіть за відсутності загрози руйнування будинка;

—перебуваючи на тротуарі поблизу високого будинка, слід увійти у під'їзд чи відійти на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, що падають;

—перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно за­гальмувати подалі від високих будиків, мостів чи естакад. Необ­хідно залишатися в машині до припинення поштовхів;

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

—коли здригання грунту закінчаться, особливо важливо збе­рігати спокій, негайно розпочати надавання допомоги потерпі­лим та пораненим. Друга за важливістю справа - гасіння пожеж. Після цього можна приступати до оцінки втрат та відновлюваль-них робіт.

—опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, на­дати собі першу допомогу, якщо вона потрібна, зупинити крово­течу, накласти пов'язку. Необхідно надати допомогу тим, хто по­ряд, заспокоїти їх. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Пам'ятайте: допомога прийде, головне - дочекатися її. Заощаджуйте сили. Людина може зберігати життєздатність (без води й їжі) понад два тижні.

Під час землетрусу чи при безпосередній загрозі його виник­нення підприємства та установи усі роботи зявершують, прово­диться безаварійне зупинення виробництва.

Повені — це тимчасові значні затоплення місцевості внаслідок піднімання рівня води у річці, озері, водосховищі, які спричиня­ються різними причинами (весняне сніготанення, випадання сильних дощових опадів, злив, затори льоду на річках, прорив греблі та огорожі дамб).

Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Вони відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Це дає можливість в бага­тьох випадках заздалегідь визначити час, характер та очікувані розміри затоплення.

Своєчасно вжиті заходи дають змогу виключити чи значно зменшити катастрофічні наслідки повені.

Повені залежно від причин умовно можна поділити на 3 групи.

1-ша група - повені, викликані випаданням сильних опадів чи інтенсивним таненням снігу (льодовиків). Особливо значної шкоди народному господарству завдають повені внаслідок льо­доходу.

Льодохід супроводжується заторами (загромадженням русла річки льодом), що утворюють льодову пробку, яка, в свою чергу, викликає додаткове піднімання води й затоплення нових тери­торій. Крім того, при прориві водою перешкод може утворитися стрімка хвиля, яка створює небезпеку раптового затоплення те­риторії, розташованої нижче за течією.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

Такі повені (затоплення) відбуваються щорічно по річках Дністер, Південний Буг, Дніпро та інших. На території Одеської області є райони, де бувають затоплення: Савранський район (пло­ща 3 тис.км² з населенням 15 тис. осіб). В Одесі - район Пересип.

2-ша група охоплює повені, які виникають під впливом на-гінного вітру. Вони спостерігаються на морських узбережжях та на ділянках біля гирла річок, що впадають у море.

3-ша група - повені, викликані підводними землетрусами, внаслідок чого виникають гігантські хвилі — цунамі. У відкрито­му морі цунамі, як правило, похилі та невідчутні для суден, але з наближенням до берега їх стрімкість швидко зростає і вони з величезною силою падають на берег.

Основний напрям боротьби з повенями полягає у зменшенні максимальної витрати води у річці шляхом вчасного перерозпо­ділу стоку (насадження лісозахисних смуг, розорювання землі, зберігання приберегових водоохоронних смуг рослинності та ін). Певний ефект дає також обладнання ставків та інших вмістищ у балках і ярах для перехоплення розталих та дощових вод. Для се­редніх та великих рік єдиний радикальний засіб — це регулюван­ня повеневого стоку за допомогою водосховища. Крім того, для захисту від повеней широко використовується давно відомий спосіб влаштування дамб.

У ймовірних осередках ураження при затопленні на підставі прогнозу повинні визначатися та доводитися до відома населення:

—межі можливої зони затоплення;

—рівень підіймання води;

—час приходу проривної води на об'єкт;

—тривалість затоплення.

Одночасно визначаються місце та зона евакуації населення при загрозі затоплення. Для зменшення сили наслідків повені велике значення має своєчасне сповіщення населення.

Селеві потоки. Селевий потік - грязекам'яний чи водокам'я-ний потік, який мчить з великою швидкістю вниз за течією гірської ріки чи ущелини. Селеві потоки виникають у гірських районах внаслідок сильних дощів чи інтенсивного танення снігів на вершинах гір, а також внаслідок виникнення гірських озер при сповзанні льодовиків, обвалах, зсувах. З часом перемичка руй­нується (розмивається) і зірвана вода разом з гірськими порода­ми летить вниз, знищуючи все на своєму шляху.

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

За зовнішнім виглядом селевий потік - це шалено вируюча хвиля заввишки з п'ятиповерховий будинок, яка мчить ущели­ною з великою швидкістю.

Багатьом гірським районам властиве переважання того чи іншого виду селю за вмістом переносної твердої маси. Так, у Кар­патах частіше зустрічаються водокам'яні селеві потоки невеликої потужності, на Північному Кавказі - переважно грязекам'яні, у Середній Азії - грязеві потоки.

Швидкість течії селевого потоку становить 2,5—4 м/с, але під час прориву, заторів вона може сягати 8-10 м/с і більше.

Селеві потоки поширені в Криму, в Закарпатті, в Закавказзі, в Казахстані, у Середній Азії, на Алтаї. Вони постійно загрожу­ють містам Атмати, Єревану, Душанбе, Новоросійську. Най-руйнівніші селеві потоки в горах Заілійського Алатау. В 1921 р. сель фронтом у 200 м пройшов по місту Алмати, знищуючи на своєму шляху будинки, дерева, мости. Було зруйновано 500 бу­динків, в місто занесено понад 5 млн т грязекам'яного матеріалу, пласт цього матеріалу мав товщину близько 2-х метрів.

З метою запобігання подібним лихам в 1966 році поблизу Аі-мати в урочищі Медео була споруджена гребля заввишки 100 м і шириною в основі 400 м, яка закрила вихід селевих потоків до міста. Ця гребля з успіхом витримала іспит в 1973 p., коли 15 лип­ня на неї з двокілометрової висоти упав сель, котрий в три рази перевищував потужність селя 1921 p.

Методів прогнозу селю у теперішній час не існує. Разом з тим, для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дають змогу оцінити ймовірність виникнення селів.

Зсуви — це ковзне зміщення великих мас Грунту униз по схи­лу, яке виникає при порушенні рівноваги, викликаному різними причинами. Зсуви можуть бути на всіх схилах зі стрімкістю 20° і більше та в будь-яку пору року. Вони відрізняються не лише за швидкістю зміщення порід (повільні, середні, швидкі) але й за своїми масштабами. Швидкість повільних зміщень порід стано­вить декілька десятків сантиметрів за рік, середніх - декілька метрів за годину чи добу і швидких - десятки кілометрів за годи­ну і більше.

Зсуви, гірські обвали та обсипання — події часті в багатьох країнах світу. Вони здатні викликати великі завали чи обвали ав­томобільних та залізничних шляхів, руйнування населених

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

пунктів, знищення сільськогосподарських угідь, лісів, спричи­няти затоплення і загибель людей.

Величезний зсув у Норвегії забрав із собою 5 млн м³ глинис­тих грунтів і спричинив загибель 112 осіб, а також великої кількості худоби.

Захист від зсувів здійснюється відведенням підземних вод у колектори, зменшенням стрімкості берегів, де можливі зсуви, ук­ріпленням берегів лісонасадженнями та інженерними засобами.

Урагани - це вітри, швидкість котрих перевищує 326 м/сек. Вони виникають внаслідок нерівномірного нагрівання атмосфер­ного повітря на різних широтах та висотах і різниці тиску в різних шарах атмосфери. Пролітаючи над землею з величезною швидкі­стю, яка сягає 150 км/г і більше, ураган спричиняє спустошення: ламає дерева, руйнує будівлі та інші споруди.

На морі ураган створює хвилі, котрі перешкоджають судно­водінню, а іноді призводить до загибелі суден. Штормові і ура­ганні вітри спричинюють: руйнування будинків і споруд, заги­бель людей під їх завалами; виведення з ладу комунікацій, аварії та пожежі; порушення роботи транспорту; утворення завалів пе­рекинутими конструкціями і вирваними з корінням деревами; знищення посівних площ і матеріальних цінностей; травми різної важкості.

Снігові заноси виникають під час інтенсивного випадання снігу. Вони тимчасово паралізують роботу залізничного та авто­мобільного транспорту, порушують нормальне життя сіл і навіть міст. Мешканці перших поверхів будинків інколи не можуть вий­ти зі своїх квартир і потребують зовнішньої допомоги.

Для людей велику небезпеку становлять снігові буревії у той момент, коли вони перебувають на відкритій місцевості і поза населеними пунктами.

Снігова лавина (сніговий обвал) - це звалювання з гірських вершин снігових мас, шо виникають внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товші горизонту розрих­лення. Лавини мають катастрофічний характер і загрожують гірським шляхам, гідротехнічним спорудам та промисловим об'єктам, які розташовані на шляху руху лавини. Сила удару сніго­вої лавини може сягати 60-100 т/м².

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

3.6. Надзвичайні ситуації екологічного характеру

3.6.1. Основні причини та класифікація

Діяльність людини стає дедалі несуміснішою зі звичайними силами природи. Природа неспроможна відновлюватися після ек­стенсивної діяльності людини [10].

Нагромадження в атмосфері вуглекислого газу внаслідок спа­лювання палива відбувається інтенсивніше, ніж його поглинан­ня рослинністю та водами океанів і морів. Одночасно надзвичай­но великими темпами зменшується об'єм атмосферного кисню . Зменшується вміст озону в захисному шарі Землі, який охороняє все живе від згубного впливу космічної радіації.

Антропогенне запилення атмосфери своїми масштабам набли­зилося до запилення атмосфери вулканами. Скидання нафти в моря й океани внаслідок діяльності людини перевищило об'єм природного надходження. Найнебезпечнішим результатом впливу людини на навколишнє середовище є його забруднення. Людина забруднює усе: повітря, грунт, воду. Почала поширюватися пеле­на отруйних газів. Метеорологічними і гідротехнічними процеса­ми переносяться, поширюються і розсіюються забруднювальні речовини. Біологічні процеси зумовлюють їх нагромадження і концентрацію, що сприяє появі нестійких станів та ланцюгових реакцій.

Природа вже не витримує таких навантажень. Зникають тва­рини та рослини. За останні декілька десятиріч людина значно змінила ту картину тваринного і рослинного світу, яка складалася протягом не менше ніж 70 млн років. Тільки за століття вимерло 70 видів м'ясоїдних і стільки ж видів птахів. Зникають комахи, рослини. Окремі райони Землі перетворилися на зони екологіч­ного лиха.

Критичний стан навколишнього середовища став загально­людською проблемою.

Основною причиною НС екологічного характеру є діяльність людини. Усі НС екологічного характеру можна поділити на чо­тири групи:

Надзвичайні ситуації першої групи спричинюються катаст­рофічними змінами ґрунту, надр, ландшафту. При виробці надр.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

при видобуванні корисних копалин та іншій діяльності людини виникають западини, зсуви, обвали. Хімічна промисловість спри-чиюяє понаднормативну концентрацію важких металів, включа­ючи радіонукліди та інші шкідливі речовини, в грунті. Аграрна діяльність людини викликає інтенсивну деградацію ґрунтів, спу-стошенння на широких територіях через ерозію, засолення та інші причини. Видобування корисних копалин призводить до їх ви­снаження. Невирішені проблеми переробки та захоронения відходів призводять до переповнення звалищ та забруднення ними навколишнього середовиша.

Друга група НС пов'язана зі зміною складу й особливостей атмосфери. Ці надзвичайні ситуації викликаються перевищен­ням гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в ат­мосфері, значним перевищенням в окремих районах гранично до­пустимого шуму; виникненням кислотних опадів; значною зміною прозорості атмосфери та іншими факторами.

Третя група НС пов'язана зі зміною стану гідросфери. Ці надзвичайні ситуації викликаються різка нестача питної води внаслідок виснаження вод або їх забрудненням; виснаженням водних ресурсів, потрібних для організації господарсько-побу­тового водопостачання і забезпечення технологічних процесів; порушенням господарської діяльності та екологічної рівноваги внаслідок забруднення зон внутрішніх морів та світового океа­ну.

Четверта група НС пов'язана зі зміною стану біосфери і ха­рактеризується зникненням видів тварин, рослин внаслідок зміни умов їх існування; масовою загибеллю тварин та рослинності на певній території; різкою зміною здатності атмосфери до відтво­рення відновлюваних ресурсів.

3.6.2. Основні передумови виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру

Вода потрібна всім рослинам, тваринам, людям. Але запаси води на Землі обмежені, їх не можна нічим замінити чи збільши­ти. В минулому воду вважали однією із чотирьох стихій (поряд із землею, повітрям та вогнем). Ріки та струмки шанувалися як оби­тель богів й німф, як дарувальники життя і родючості. Три чверті

Я. І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

поверхні Землі вкриті водою. Загальний об'єм водних запасів Землі - 1,4 млрд м³. Із цього об'єму 92,2% - солона морська вода. Лід, що лежить навколо полюсів і в горах, становить 2,4%. Прісна вода річок, озер, підземних водоймищ становить лише 0,6% за­гальних запасів води. Людині на особисті потреби для підтримки життя потрібно два літри води на добу. Крім того, вода необхідна для гігієнічних потреб, приготуваннян їжі, для відпочинку, спорту, розваг. У великих містах на одного мешканця витрачається 200-300, іноді навіть 500 л води на добу. Великі витрати води в промисловості. Тепловим електростанціям, нафтоперегонним за­водам, багатьом іншим промисловим установам потрібна велика кількість води для охолодження та інших потреб. Коли декілька десятиріч тому австралійського пігмея, що жив в умовах кам'яно­го віку, доставили у велике місто та показали усі досягнення тех­нічної цивілізації, він найбільше був вражений не хмарочосами, кінотеатрами, а тим, що вдома у будь-яку годину можна мати воду у будь-якій кількості просто з водогону.

Чиста, придатна для пиття вода — основа виживання людства на нашій планеті. Із стародавньої Греції дійшов до наших днів вислів «Найкраще - це вода; краще, ніж олімпійські ігри, краще, ніж золото».

Питна вода мусить бути вільною від збудників хвороб, не­шкідливою для здоров'я. Вона повинна бути чистою, безколір­ною, не мати ні запаху, ні неприємних присмаків. Це забезпе­чується, якщо у водоймищах вода міститься у природних еколо­гічних умовах. Кожна людина протягом доби продукує близько 150—250 л побутових стоків, які містять біологічні речовини, що не розкладаються або важко розкладаються. В каналізацію стіка­ють відходи харчової промисловості. Особливо багато стічних вод утворюється на м'ясокомбінатах, молочних фермах, пивоварних, цукрових, винних заводах і на кондитерських фабриках.

Багато промислових стічних вод, наприклад, з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймища отрутами, в тому числі важкими металами, ціаністими сполуками, вуглеводами. Стічні води деяких промислових підприємств, зокрема шкірних та текстильних, отруюють воду і зменшують вміст кисню, що міститься в ній.

Існує й фізичне забруднення води, наприклад, теплове. На­грівання води, особливо у системах охолодження теплових

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

електростанцій, впливає на екосистеми водосховищ. Знижується розчинність кисню у воді, одночасно активізуються водні орга­нізми і починають споживати більше кисню.

Існує багато інших джерел забруднення води, такі як радіоак­тивні речовини, збудники хвороб тощо.

Кожне водоймище, приймаючи стоки, здатне самоочищати­ся. Бактерії та інші організми захоплюють органічні сполуки або включають їх до складу своєї біомаси, або аеробно їх розклада­ють. Проте власні очисні можливості водоймищ малі.

Забруднення води призводить до загибелі риб і рослин, що спричинює подальшу концентрацію шкідливих речовин у воді.

Шкідливі речовини до організму людини можуть потрапити із води не лише через іжу, а й під час купання в озерах, річках та морях. Так, приблизно 200 млн чоловік у світі страждають на шистосомоз-хворобу, яку вони отримали під час купання. Збуд­ники цієї хвороби легко проникають крізь шкіру людини в організм, де легко розмножуються.

В 1976 р. Європейська Рада у Страсбурзі прийняла «Водну хартію»:

1. Без води немає життя. Вода — цінний, абсолютно необхід­ний людині ресурс.

2. Запаси доброї води обмежені. Тому їх охорона, економія, а там, де можливо, примноження, стають найвжливішою справою.

3. Забруднюючи воду, людина шкодить собі та усім живим організмам.

4. Якість води мусить відповідати санітарним нормам та до­пускати її використання.

5. Використовувану воду потрібно повертати до водоймищ у такому стані, який не може перешкодити її подальшому викори­станню для громадських та індивідуальних потреб.

6. Значну роль у зберіганні водних запасів відіграє рослин­ний покрив, особливо ліс.

7. Водні ресурси потрібно обліковувати та реєструвати.

8. Доцільне використання води мусить плануватися відпо­відними органами.

9. Для охорони водних ресурсів потрібні наукові досліджен­ня, підготовка спеціалістів та роз'яснювальна робота серед насе­лення.

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

10. Кожен з нас мусить для блага усіх витрачати воду економ­но та розумно.

11. Управління водними ресурсами мусить базуватись не лише на адміністративних та політичних кордонах, а й на природних кордонах водозбірних басейнів.

12. Вода не знає кордонів. Тому охороні води та її викорис­танню потрібне міжнародне співробітництво.

Океан є основним джерелом кисню, необхідного живим орган­ізмам. Океан регулює погоду, визначає зміну клімату. Забруд­нення океану внаслідок діяльності людини досягло загрозливого масштабу. Світовий океан став найбільшою «стічною канавою» світу. Бо усі забруднення важко розкладаються, а до того ж от­руйні і можуть нагромаджуватися в морських організмах і неми­нуче зашкодять людині.

Згідно з песимістичним прогнозом відомого океанолога Жака Кусто, який все життя присвятив дослідженню океану, який вис­ловлював побоювання, що до кінця XX століття життя в океані закінчиться, якщо великі держави з розвиненою промисловістю та туризмом не перестануть отруювати моря.

Особливо забруднюються Середземне, Північне, Чорне моря та інші. Ступінь забруднення Світового океану значно переви­щує природні можливості очищення. Суттєво забруднюються моря та океани нафтою. Більша частина нафти, що потрапляє в море (44%), надходить з міст, з промислових підприємств, котрі розташовані на берегах морів та річок. Ще 26% нафти потрапляє в океан з бурових установок і танкерів. Зараз за рік добувається і перевозиться через океан понад 2 млрд т нафти. За оцінками на­ціональної Академії наук США, із цієї кількості в море потрап­ляє 1,6 млн т - одна тисяча трьохсота частина. Решта нафти по­трапляє з суховантажних суден, а також з природних джерел.

Нещодавно американські вчені відкрили природне джерело забруднення моря нафтою. Група хіміків Національного управ­ління дослідженням океанів та атмосфери повідомила в амери­канському науковому журналі «Sciens», що з підводних нафто­вих родовищ за рік просочується у воду значно більше нафти, ніж потрапляє у море при всіх аваріях танкерів. Частка нафти, що по­трапила до океану, ще не вивчена в усіх деталях.

Нафта випаровується. Бензин повністю випаровується з по­верхні води за 6 годин. За добу випаровується приблизно 10%

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

сирої нафти, а за 20 діб — близько 50%. Але важкі нафтопродукти практично не випаровуються. Нафта розчиняється. До її складу входять речовини, розчинні у воді, хоч їх частка в загальному об'ємі невелика.

Нафта в морській воді повільно розкладається шляхом біоло­гічних, хімічних, механічних перетворень. Але залишки нафти (найважчі) осідають на дно, покриваючи його та знищуючи жит­тя на ньому.

Крім нафти, до океану потрапляють отрути, відходи хімічної промисловості та радіоактивні відходи ядерних реакторів. Отру­ти потрапляють до морських тварин і риб, створюючи не лише неможливим життя в океані, а й смертельно небезпечним для лю­дини, яка споживає його продукти.

На жаль, проблема океану ще до кінця не усвідомлена люд­ством, дуже мало робиться для його врятування.

Повітря. Атмосфера Землі багата на кисень, придатний для дихання живих організмів, є єдиною у Сонячній системі. Кисень почав нагромаджуватися в атмосфері після появи на Землі життя, точніше, рослин, які виробляють кисень.

Людина в процесі своєї життєдіяльності безперервно отруює атмосферу, роблячи її дедалі менш придатною для життя.

Як показали дослідження американських медиків, життя щойно народжених на світ людей могло б бути на 3-6 років дов­шим, якщо б вдалося вдвічі знизити забрудненість повітря у ве­ликих містах. Причому знизилась би кількість людей, хворих на серце та судини на 10—15%, на легені - 25% і значно зменшилась би кількість смертей від раку легень.

За одну добу людина, що живе у центрі міста, вдихає стільки отруйних речовин, скільки їх міститься у двох пачках сигарет.

Основні джерела забруднення повітря — автомобільний транс­порт, промислові підприємства та печі опалювальних систем.

Половина чадного газу, чверть окисів азоту, одна п'ята вугле­водів атмосфери надходять туди разом з вихлопними газами ав­томобілів. За рік автомобіль в середньому викидає 297 кг СО, 39 кг вуглеводнів, 10 кг окисів азоту, 2 кг пилу, 1 кг двоокису сірки і 0,5 кг сполук свинцю. Помноживши ці цифри на кількість працюючих автомобілів у місті, можна уявити собі масштаби за­бруднень.

Вихлопні гази викидаються головним чином у центрі міста. Вони містяться близько до поверхні приблизно у тому самому

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

шарі повітря, яким дихають люди. Вдень вміст чадного газу та інших шкідливих речовин в повітрі може збільшитись удвічі.

Промисловість, в тому числі теплові електростанції, дають ос­новну частину викидів в повітря пилу, сполук фтору, окисів азо­ту та інших шкідливих речовин. Наприклад, вугільна електрос­танція потужністю 100 МВт, працюючи при повному чи середнь­ому навантаженні і споживаючи близько 1 млн т вугілля за рік, за 1 годину роботи викидає у повітря: 500 т двоокису вуглецю, 7 т двоокису сірки, 0,7 т окисів азоту, 0,05 т вуглеводів, 0,7 т пилу.

Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) у великій концентрації значно впливає на здоров'я людини. Доведено, шо постійно зро­стаючий вміст вуглекислого газу в атмосфері може призвести че­рез деякий час до підвищення температури на Землі (парниковий ефект). Побоюютьоя, що температура на нашій планеті може збільшитися на 1,5—3°С, а на Північному полюсі — на 4,5°С. Внас­лідок цього зміниться клімат, можуть розтанути полярні льодові шапки.

Окис вуглецю — отруйний газ без запаху, без кольору, який виникає під час неповного спалювання органічних сполук. Вди­хання окису вуглецю блокує надходження кисню в кров, що при­зводить до кисневого голодування, викликаючи головний біль, шум у вухах, непритомність.

Двоокис сірки - безколірний з гострим запахом газ, який под­разнює дихальні шляхи. Двоокис сірки пошкоджує овочеві куль­тури та дерева, шкодить водоймищам, а також мінералам, буді­вельним матеріалам, паперу, шкірі тошо. Окиси азоту можуть подразнювати органи дихання, діяти на мозок, подразнювати і навіть роз'їдають слизові оболонки, особливо очей та легень.

Особливо небезпечне для людини забруднення повітря свин­цем.Свинець із повітря потрапляє в організм людини з питною водою та завдяки рослинним і тваринним продуктам харчування. На основі численних експериментів, що проводилися з пацюка­ми, багато дослідників вважають, що майже незначна, яка вва­жається безпечною, концентрація свинцю (35 мкг на 100 мл крові), вже може спричинити функціональні зміни у центральній нервовій системі. Але однозначних висновків ще не зроблено. Не­обхідні подальші дослідження.

Людство вже уявило небезпеку забруднення повітря і почало довгий шлях до відновлення чистоти повітря.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

Клімат. Змінюючи властивості земної поверхні, вміст атмос­фери, виділяючи в атмосферу і гідросферу тепло, людина ще більше впливає на клімат. Вплив людини на природні процесії досяг такого розмаху, що, наприклад, швидке знищення лісів, особливо тропічних, є надзвичайно небезпечним не лише для цих районів, а й для клімату всієї Землі. Помітний вплив на клімат має також спалювання деревини, пального, інтенсифікація сільського господарства і викид в атмосферу забруднюючих ре­човин. Особливо важливе значення має збільшення вмісту в ат­мосфері вуглекислого газу (С0₂). Цей газ довго залишається в атмосфері, що може сильно впливати на клімат. Можливі наслідки цього - зміна температури нижніх шарів повіря та пов'язана з цим зміна циркуляції атмосфери і кількості опадів. Найбільше це впливає на сільське та лісове господарство, рибальство та енерге­тику. На основі кліматичних даних, отриманих за декілька ос­танніх десятиріч, ще не можна чітко відокремити антропогенні зміни клімату від природних.

Існує кілька протилежних точок зору вчених на хід зміни клімату. Та все-таки більшість кліматологів сходяться у наступ­ному:

- клімат завжди підлягає змінам, їх можна чекати і в майбут­ньому;

- історія людства пам'ятає достатньо багато випадків, коли коливання клімату, які викликали посухи, голод, зледеніння, ставили під загрозу існування цілі народи;

- з 1950 р. відбувається стале зниження температури у північній півкулі, хоча діяльність людини, здавалося б, повинна зумовлювати потепління;

- якщо якийсь антропогенний вплив веде до потепління, то на практиці він виявитья не раніше 2000 p.;

- у приполярних районах потепління буде у 2-3 рази сильнішим, ніж у середньому по планеті;

- очікуване в найближчі 100 років потепління буде, можли­во, пов'язане у першу чергу з великим викидом в атмосферу вуг­лекислого газу при спалюванні горючих копалин, при знищенні лісів і з розпадом органічних речовин у фунті;

- оскільки не існує надійного прогнозу можливих змін у кліматі, нема сенсу наполягати зараз на обмеженні використання горючих копалин.

Я.І. Бедріи. Безпека життєдіяльності

3.7. Ліквідація наслідків НС

3.7.1. Організація ліквідації наслідків НС

Для організації робіт щодо ліквідації наслідків аварій, катаст­роф, стихійних лих утворюються Державні комісії з надзвичай­них ситуацій - ДКНС. ДКНС діють при Кабінеті Міністрів краї­ни, в областях, містах, регіонах як на постійній основі, так і у випадку виникнення НС. До їх функцій належить забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятівних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів із запобігання можливим ава­ріям і катастрофам. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі терміни.

У першу чергу вирішуються завдання щодо термінового захи­сту населення, запобігання розвитку чи зменшенню впливу НС і завдання з підготовки та виконання рятувальних та інших не­відкладних робіт.

З цією метою виконуються:

—сповіщення населення про небезпеку чи загрозу небезпеки;

—евакуація людей та тварин із небезпечних зон, викорис-танння засобів профілактики захворювань, травматизму, надан­ня медичної та іншої допомоги;

- локалізація аварій, зупинення чи зміна технологічного про­цесу, попередження і гасіння пожеж;

- приведення в готовність органів управління, сил і засобів для рятувальних робіт, ведення розвідки в осередках ураження, оцінка ситуації, що склалася.

Рятувальні та інші невідкладні роботи починаються одразу ж у міру готовності сил та засобів для їх проведення, ведуться безпе­рервно з необхідною заміною рятівників і ліквідаторів при дот­риманні техніки безпеки та заходів перестороги. Організація їх проведення буде розглядатися нижче.

Наступними вирішуються завдання шодо забезпечення жит­тєдіяльності населення в районах, що постраждали внаслідок аварії, катастрофи чи стихійного лиха.

Проводиться відновлення зруйнованого житла, спорудження тимчасових будівель (намети, землянки, навіси тощо), відновлен-

3. Безпека життсділльності в надзвичайних ситуаціях

ня енерго- та подозабезпечення, ліній зв'язку, об'єктів комуналь­ного обслуговування. Також здійснюються санітарне очищення осередку ураження, забезпечення людей продуктами харчуван­ня, предметами першої необхідності та ін. Одночасно розпочина­ються роботи з відновлення функціонування уражених об'єктів.

Багато видів НС можна прогнозувати, що дає можливість зав­часно спланувати основні заходи з ліквідації їх наслідків. Прове­дення робіт за підготовленим планом (відкоригованим згідно з реальною ситуацією) дасть змогу значно прискорити ці роботи, зменшити масштаб наслідків аварії, катастрофи.

Ліквідація наслідків НС буде організована найефективніше, якщо керуватися такими принципами:

—висока швидкість розгортання сил і засобів для проведення рятувальних робіт. З цією метою усі формування, і насамперед рятівні, аварійно-технічні, протипожежні, медичні, негайно при­ступають до рятування потерпілих. Першими включаються в ря­тувальні роботи формування, що прибули на об'єкти у першу зміну. Потім темп ведення робіт нарощується за рахунок введен­ня наступних змін; тривалість робочих змін встановлюється, ви­ходячи із реальної ситуації і рівня радіації на місцевості; мінімаль­на тривалість роботи - 2 год., максимальна - 12 год.;

—потрібно у перші 3-4 години подати повітря у завалені чи пошкоджені будинки; у перші 12—14 годин — надати першу ме­дичну допомогу основній масі уражених, завершити основні ря­тувальні роботи до кінця першої доби. Тому роботи ведуть безпе­рервно;

—використання сил і засобів на основних ділянках території міста, об'єкта, де можуть перебувати основні маси потерпілих, котрі опинилися у важких умовах;

—роботи в осередку ураження (зараження) ведуться з використанням засобів механізації і лише за їх відсутності - вруч­ну. Потрібно вжити усіх заходів, щоб технічні засоби були підтяг­нуті до місця праці та забезпечені пальним;

—формування використовуються в осередку ураження (зара­ження) з врахуванням їх фаху. Таке використання формувань може забезпечити високу продуктивність і швидке завершення робіт. Виконання робіт не за фахом допускається лише у надзви­чайних випадках;

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

- під час роботи в осередку ураження (зараження) суворо до­тримуються заходів безпеки і особливо при діях в небезпечних зонах і на заражених ділянках.

- рятувальні та невідкладні аварійно-відновлювальні роботи розгортаються на широкому фронті і проводяться до повного за­вершення.

3.7.2. Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

Метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (Р і ІНР) в осередках масового ураження є рятування людей та надання медичної допомоги потерпілим, локалізація аварій та усу­нення пошкоджень, котрі перешкоджають проведенню рятуваль­них та відновлювальних робіт.

Рятувальні роботи включають:

- розвідку маршрутів висування формувань і об'єктів робіт;

- локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт;

- пошук потерпілих і витягування їх із пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів;

- розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд та рятування людей, котрі там перебувають;

- подавання повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровальновентиляційною системою;

- надання першої медичної допомоги потерпілим та евакуа­ція їх до лікарських установ;

- виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у без­печні райони;

- санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільсько­господарських тварин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, їжі, води, фуражу.

Інші невідкладні роботи включають:

- прокладання колонних шляхів та влаштування проїздів (проходів) у завалах та в зонах ураження;

- локалізацію аварій на газових, електричних мережах з ме­тою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт;

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

- укріплення чи руйнування конструкцій будинків та спо­руд, котрі загрожують обвалом та перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт;

- ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв'язку та комунально-енергетичних мереж з метою забезпечен­ня рятувальних робіт та інших невідкладних робіт, а також захис­них споруд для укриття людей у випадку повторних НС;

- пошук, знешкодження та знищення боєприпасів, що не розірвалися та інших вибухонебезпечних предметів.

Р та ІНР проводяться безпосередньо в осередках ураження за будь якої погоди до повного їх завершення.

Великий обсяг роботи в осередках ураження неможливо про­вести за короткий час без використання різноманітної техніки. Тільки широка механізація усіх видів робіт дає змогу своєчасно здійснити рятування потерпілих. Для проведення Р та ІНР мо­жуть використовуватися всі типи будівельних та дорожних ма­шин, механізмів, техніки комунального господарства району, міста.

Залежно від виду виконуваних робіт вони поділяються на такі групи:

- машини і механізми для розкриття завалених сховищ та ук­риттів, розбирання та розчищення завалів, піднімання, пере­міщення і транспортування вантажів (екскаватори, трактори, бульдозери, крани, самоскиди з причепами, блоки, лебідки, дом­крати);

- пневматичний інструмент (бурильні та відбійні молотки), які використовуються для формування отворів у кам'яних, цег­ляних і бетонних стінах, перекриттях завалених сховищ з метою подавання в них повітря або для виведення тих, хто переховуєть­ся там;

- обладнання для різання металу (газорізи, бензорізи, автоге­ни, електрозварювальні апарати);

- механізми для відкачування води (насоси, мотопомпи, по­ливальні машини та авторозливні станції);

- засоби, котрі забезпечують транспортування чи переправ­ляння через водну перепону основних машин і обладнання (при-чіпи-важковози, тягачі-трейлери, баржі, пороми, понтони тощо);

Я. І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

— ремонтні та обслуговуючі засоби (ремонтні майстерні,
станції обслуговування, бензо- і водозаправники, освітлювальні
станції тощо).

Поряд з ефективним використанням машин і механізмів ус­пішне проведення Р та LHP досягається:

— своєчасною організацією та безперервним проведенням роз­
відки, швидким виведенням формувань в осередки ураження для
виконання завдань;

—компетентністю та психологічною стійкістю особового складу;

—знанням та дотриманням правил і заходів безпеки при про­веденні робіт;

—завчасним вивченням командирами формувань особли­востей ймовірних ділянок (об'єктів) робіт, характеру їх забудо­ви, наявністю комунально-енергетичних та технологічних ме­реж, місць зберігання СДОР, місць розташування та характерис­тик захисних споруд;

—чіткою організацією взаємодії сил і засобів, залучених до робіт та всебічним їх забезпеченням.

Послідовність, методи і способи проведення Р та ІНР зале­жать від характеру руйнування будівель та споруд, аварій кому­нальних, енергетичних і технологічних мереж, від ступеня радіо­активного та хімічного зараження території об'єкта, пожеж тощо.

В першу чергу проводяться роботи з влаштування проїздів і проходів до зруйнованих захисних споруд, пошкоджених і зруй­нованих будинків, де можуть перебувати люди, а також у місцях аварій, котрі перешкоджають або утруднюють проведення ряту­вальних робіт. Проїзди встановлюються завширшки 3-3,5 м для однобічного та 6-6,5 м - для двобічного руху. При однобічному русі через кожні 150-200 м передбачаються роз'їзди завдовжки 15-20 м.

Для влаштування проїздів, проходів використовуються фор­мування механізації, які мають автокрани і бульдозери. Придані протипожежні формування висуваються до об'єктів робіт, одно­часно з ними починають локалізацію та гасіння пожеж там, де перебувають люди.

Пошук та рятування людей розпочинається відразу після вве­дення рятувальних груп на об'єкт. Особовий склад формувань розшуковує сховища та укриття, встановлює зв'язок з тими, хто

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

переховується в захисних спорудах з використанням засобів зв'яз­ку, що збереглися, через повітрозабірні отвори, а також шляхом перестукування крізь двері, стіни, труби водопостачання та опа­лення. В першу чергу в сховище подається повітря, для чого-роз-чишають повітрозабірні канали, роблять отвори у стінах та пере­криттях.

При розкриванні сховища застосовуються різні способи за­лежно від його конструкції та характеру завалу:

- розбирання завалу над основним входом з наступним відкриванням дверей чи вирізанням в них отворів; відкопування оголовка лазу чи аварійного виходу; влаштування отворів у стіні сховища із суміжного приміщення;

- розбирання завалу над перекриттям сховища з наступним пробиванням у ньому отвору для виведення людей тощо. Поряд з цим під час пошуку людей в осередках ураження обстежують підвальні приміщення, не пристосовані для переховування, дорожні споруди (труби, кювбти), зовнішні віконні та сходові приямки.

Під час розбирання завалу потрібно діяти обережно, в першу чергу намагатися вивільнити голову та груди потерпілого. Витя­гання таких людей через влаштовані проходи може здійснюва­тись на руках, на плащах, брезенті, плівці, на ковдрі, волоком, за допомогою нош. Людям надають першу медичну допомогу та зо­середжують в безпечних місцях.

Великою проблемою є швидке та обережне розбирання зруй­нованих будинків та споруд для рятування похованих живцем. Статистика свідчить, що із тисячі чоловік, які опинились під за­валами після землетрусу, кожної години вмирає 50 чоловік.

Основний спосіб локалізації аварій та пошкоджень на кому­нально-енергетичних і технологічних мережах — відключення зруйнованих ділянок в будинках.

При гасінні пожеж використовуються запасні та водонапірні резервуари.

При пошкодженні системи теплопостачання всередині бу­динків та при загрозі ураження людей гарячою водою, парою чи гарячим повітрям її ізолюють від зовнішньої мережі засувками, якщо вони доступні і непошкоджені.

Усунення аварій на газових мережах здійснюється вимикан­ням окремих ділянок на газорозподільних та газгольдерних стан­ціях, а також за допомогою засувок чи гідрозатворів. Щілини на

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

трубах обмотуються щільним (брезентовим) бинтом або листо­вою гумою з накладанням хомутів. При займанні газу знижуєть­ся його тиск у мережі, а полум'я гаситься піском, землею і гли­ною. Усі роботи з усунення газових аварій проводятья в ізолю­вальних протигазах і з використанням вибухобезпечних ламп.

Аварії на електромережах усуваються тільки після їх знест-румлення та заземлення об'єктів, котрі можуть опинитися під на­пругою.

Аварії на каналізаційних мережах усуваються вимиканням по шкоджених ділянок та відведенням стічних вод.

Невідкладні роботи у випадку руйнування технологічних тру­бопроводів проводяться з метою запобігання вибухам і пожам шля хом вимикання насосів, перекриття трубопроводів.

Руйнування елементів будинків та споруд, котрі загрожують обвалом, здійснюють за допомогою лебідки, троса і трактора або вибуховим способом. Укріплення стін проводиться шляхом уста­новки підпірних балок.

При затопленнях для проведення Р та І HP здійснюють ряту­вальні загони і групи, а також відомчі спеціалізовані загони і підрозділи з плавзасобами, санітарні дружини і пости, гідроме­теорологічні пости, розвідувальні групи, зведені загони механі­зації робіт, формування будівельних організацій, охорони гро­мадського порядку. Рятувальні роботи при затопленнях скерову­ються на пошук людей на затопленій території, посадку їх на плавзасоби та евакуацію у безпечні місця.

Рятувальні групи, котрі діють на швидкохідних плавзасобах та вертольотах, визначають місця скупчення людей на затопленій території, їх стан та періодично подають звукові сигнали. Неве­ликим групам людей, котрі перебувають у воді, викидають ряту­вальні круги, гумові кулі, дошки, жердини тощо. Потім витягу­ють їх на плавзасоби і евакуюють у безпечне місце. Для рятуван­ня і виведення із затопленої території великої кількості людей використовують теплоходи, баржі, баркаси, катери та інші плав­засоби. Посадку на них людей здійснюють з берега.

При рятуванні людей, які перебувають у проломі льоду, по­дають кінець мотузки, дошки, драбини тощо і витягують у без­печне місце. Наближатися до людей, котрі перебувають в опо­лонці, потрібно плазом з розкинутими руками і ногами, спираю­чись на дошки чи інші предмети.

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

Медичну допомогу надають рятувальні підрозділи чи санітарні дружини безпосередньо в зоні затоплення (перша медична допо­мога) і після доставки на причал (перша лікарська допомога). .

Боротьбу з затопленням у період льодоходу ведуть шляхом усунення загат, що виникають на річках.

Під час проведення робіт забороняється користуватися не­справним інвентарем, перевантажувати плавзасоби, проводити вибухові роботи поблизу ліній електропередач, підводних кому­нікацій, промислових та інших об'єктів без попереднього погод­ження з відповідними організаціями.

При селевих потоках та зсувах безпосереднє регулювання селів здійснюється за допомогою гідротехнічних споруд. Основ­ний спосіб боротьби з селями — зміцнення та стимулювання роз­витку ґрунтового і рослинного покриву на гірських схилах і особ­ливо в місцях зародження селів, а також зменшення надходження поверхневих вод, спуск танучої води, перекачування води за до­помогою насосів, правильне розташування на схилах гір гідро­технічних споруд. Ефективний спосіб боротьби з селями - влов­лювання їх спеціальними котловинами, а також штучне розрід­ження селевого потоку водою.

Рятувальні та аварійно-технічні групи рятують людей та ева­куюють їх у безпечні райони, влаштовують проїзди, очищають оглядові колодязі та камери на комунально-енергетичних мере­жах, відновлюють шляхи, гідротехнічні споруди.

При зсувах в першу чергу проводять розшук уражених людей і витягування їх із завалів та зруйнованих будинків, надають їм першу медичну допомогу. Аварійно-технічні групи влаштовують проїзди в завалах, локалізують наслідки зсувів. Після зупинення зсуву формування дорожни та мостобудівельних організацій роз­починають роботи з відновлення доріг, ліній, засобів зв'язку, спо­рудження водовідних каналів, очищення доріг та вулиць від за­носів і завалів.

При ліквідації зсувів особовий склад формувань і населення повинні суворо дотримуватися заходів перестороги. Небезпечні Ділянки огороджують спеціальними знаками. При роботі у нічний час траншеї, канави та інші небезпечні місця огороджують та по­значають світловими сигналами.

При бурях, ураганах проводяться запобіжні, рятувальні та ава­рійно-рятувальні роботи. В районах, де найчастіше виникають

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

урагани, будівлі та споруди будують з міцних матеріалів з мінімаль­ною вітрильністю, встановлюють найміцніші опори ліній елект­ропередач та зв'язку. Будують заглиблені сховища. До підходу ураганного вітру закріплюють техніку, окремі будівлі, у вироб­ничих приміщеннях та житлових будинках зачиняють двері, вікна, вимикають електромережу, газ, воду, населення ховається в захисних спорудах.

Після урагану рятувальні формування разом з усім працез­датним населенням проводять рятівні та аварійно-відновлювальні роботи, рятують людей із завалених захисних та інших споруд, надають їм допомогу, відновлюють пошкоджені будівлі, лінії електропередач та зв'язку, газо- та водогону, ремонтують техні­ку, проводять інші аварійно-відновлювальні роботи.

Гасіння торфяних підземних пожеж, коли горить шар торфу значної товщини, надзвичайно складне. Торф може горіти в усіх напрямках незалежно від напрямку та сили вітру, а в підґрунто­вих горизонтах він горить і під час помірного дощу та снігопаду.

Основним способом гасіння підземної торфяної пожежі є об­копування палаючої території канавами завширшки 0,7-1,0 м та глибиною до мінерального грунту чи ґрунтових вод. При прове­денні земляних робіт використовується канавокопачі, екскава­тори, бульдозери, грейдери. Обкопування розпочинається з боку об'єктів чи населених пунктів, котрі можуть зайнятися від пала­ючого торфу. Для гасіння палаючих штабелів торфу, а також гас­іння підземних пожеж використовується вода у вигляді потуж­них струменів. Водою заливають місця горіння торфу під землею та на поверхні землі.

Ліквідація лісової пожежі складається із зупинення пожежі, її локалізації, догашування та оконтурення.

Для гасіння лісових пожеж використовують спеціальні спо­соби:

—збивання вогню при низових пожежах зеленими гілками, мітлами, мішковиною тощо;

—засипання кромки низових пожежах грунтом за допомогою лопат та ґрунтометів;

—прокладання загороджувальних мінералізованих смуг та ка­нав за допомогою бульдозерів, плугів, канавокопачів, вибухів ви­бухових речовин та ручним способом, очищення надґрунтового покриву до мінерального ґрунту з метою зупинення руху кромки пожежі;

3. Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях

—запуск зустрічної низової пожежі; ґрунтовий покрив випа­люють на достатньо широкій смузі, створюючи цим загороджу­вальну смугу, в якій немає горючого матеріалу;

—водою за допомогою спеціальних машин, мотопомп, ран­цевих сприскувачів, збірно-розбірних металевих трубопроводів, котрими забезпечені лісопожежні формування;

—хімічними засобами пожежогасіння;

—водними розчинами хлористого кальцію, хлористого на­трію тощо. їх вогнегасна дія грунтується на охолодженні палаю­чих матеріалів, припиненні надходження кисню, сповільненні окисних процесів при горінні;

—за допомогою авіації шляхом висадки повітряного десанту з вибуховими речовинами, прокладання рукавних ліній чи скидан­ня води з гі