МАТЕРІАЛИДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Процес формування середньовічної феодальної держави на території теперішньої Росії сягає до часів Київської Русі, коли вже фактично на її руїнах у XII ст. виникає Володимиро-Суздальське князівство і Новгород­ська феодальна республіка. В часи закладання підвалин Московського кня­зівства історична ситуація у Верхньому Поволжі сприяла зміцненню тут сильної централізованої влади. Перші кроки в цьому напрямі зробив новго­родський князь Олександр Невський, за якого у XIII ст. Московія стала по­лем битви двох цивілізацій. Азіатсько-деспотичну уособлювали монголо-

8 _ 4-2005

татари, а європейську - Лівонський орден рицарів-хрестоносців. Олександр Невський зробив вибір на користь Азії, спрямувавши всі свої сили не проти татар, які на той час саме розгромили Київську державу східних слов'ян, а проти експансії католиків із заходу. Фактично своїми перемогами над шведськими і німецькими рицарями у 1240 та 1242 pp. він відстояв право Північно-Східної Русі на азіатський шлях розвитку, на поширення в ній деспотичних форм правління.

Вже із утворенням Московського осередку майбутньої держави з при­ходом татар остаточно утверджується абсолютна влада, започаткована князем Андрієм Боголюбським. Зародки необмеженого самодержавства стали благодатним грунтом для укорінення в князівстві ординської моделі східного типу. Після утворення Золотої Орди Московія увійшла у партнер­ські стосунки з монголо-татарами і стала важливою державною структурою нової імперії - "Руським Улусом". Московський князь Юрій І оженився на дочці хана Золотої Орди Узбека, за що отримав ярлик на Велике князівст­во у колоніальній півночі і став намісником хана та його баскаком. З цього часу ярлик на Велике князівство і збирання данини стає спадковим, пере­творюючись у могутній засіб збагачення правителів і зміцнення їхньої вла­ди серед подібних собі феодалів.

За часів Івана III (Калити) княжа влада стає ще сильнішою, він з пов­ним правом уособлює представника Золотої Орди. Правитель відразу ско­ристався цим, прибираючи до рук більшу частину колишніх руських, а те­пер татарських земель. "Вогнем і мечем", погрозами і шантажем, обманом і всілякими посулами розпочався процес "збирання" земель Московської держави, де остаточно закріпився варіант золотоординської деспотії са­модержавного типу. Відмежовуючи від претензій на владу інших князів, московський правитель не тільки домігся посади глави золотоординської адміністрації на Верхній Волзі, а й отримує у 1485 р. титул "великого князя всієї Русі".

І все ж класична модель східної деспотії, яка спирається на військово-бюрократичний служилий прошарок, сформувалась в Московії за часів правління Івана IV (Грозного), який віддав перевагу абсолютній владі пе­ред іншими формами. Азіатсько-самодержавні тенденції стають доміную­чими в державному устрої. Сформовується тип самодержавної влади як абсолютно ні від кого не залежної і суверенної. І те, що правитель певною мірою долучав до влади інших феодалів, - це трактувалось як вияв його милості, а не як обов'язок. На підтвердження цього у 1547 р. Іван IV (Вели­кий князь) став іменуватися царем, остаточно відокремивши себе від інших феодалів. Московія перехопила у Візантії державну та релігійну символіку, а у Київської Русі - назву держави.

Ідеологічним підґрунтям Московської державності стає політична кон­цепція "Москва - третій Рим". Вона започаткувала тенденцію до проголошен-

ня Московії єдиним у світі православним царством, якому властива світова історична місія. Була обфунтована претензія Москви на ідеологічну зверхність над усіма православними (та і не тільки православними) народами.

Окреслені вище особливості формування та розвитку Московської держави як деспотії східного типу наклали свій відбиток на розвиток дер­жавно-правової думки:

1. Самодержавство мислилось як неминуча і необхідна форма існу­
вання країни і народу, а право - виключно як воля держави, а відтак - мо­
нарша воля.

2. Ідея природної рівності людей, що є засадою природного права, або
не висувалась взагалі, а якщо і розглядалась, то визнавалась практично не­
здійсненною.

3. Найгострішим програмним державно-правовим питанням постала
проблема кріпосного селянства, відданого державою у повну власність і
переданого під їхню владу (свавілля).

4. Характерною рисою державно-правової думки періоду утворення
Московської централізованої держави був її прагматизм, практична спря­
мованість. Теологічний світогляд був панівним, але середньовічна релігій­
но-правова думка не відігравала на московському грунті значної ролі.

У розвитку державно-правової думки Московської держави чітко про­глядаються два етапи:

Перший (XIV - XV ст.) характеризувався домінуванням ідеї змінення централізованої держави.

Другий (XVI - перша половина XVIIIct.) відзначався поширенням ідеї самодержавної влади, яка не визнавала ніякої опозиції (боярської, церков­ної, народної). Обґрунтовувалась необхідність посилення необмеженої вла­ди правителя, який здійснює свої повноваження в першу чергу в ім'я зміц­нення "великої Росії"'.

Загальна характеристика державно-правової думки була б неповною без визначення ще однієї її особливості. В Московії не існувало дуалізму світської і духовної влад, характерного для країн Західної Європи. Право­славна церква в цілому служила інтересам зміцнення самодержавства. В панівних на той час теоріях проглядався яскраво виражений напівмістич-ний погляд на царську владу як надприродну і непорушну.

Як вже зазначалося, з другої половини XVct. Москва стає визнаним центром єдиної держави. Відтоді почали складатися державні погляди, голов­ним аспектом яких були претензії на місце і роль Московської держави серед інших країн. Характерним у цьому плані було вчення псковського ченця Філо-фея (XVI ст.), яке відоме як концепція " Москва - третій Рим ". В ній, зокрема зазначалося, що основою історичного процесу є божественне провидіння і віра в єдиного Бога. Рим - колишній центр єдиного християнства втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на католицьку церкву; Константино-

8* 115

поль - центр православ'я загарбали турки. Тому відтепер центром всього пра­вославного світу має стати Москва. Саме Московській державі Богом визначе­но стати світовою столицею і здійснювати духовний вплив на всі країни з пра­вославною вірою. Згодом означена концепція знайшла підтримку в творах ба­гатьох представників російської політико-правової ідеології.

Централізація Московської держави супроводжувалась протиборством держави і релігії. Намагаючись послабити духовну владу церкви в суспіль­стві, держава прагнула позбавити її економічної самостійності і господар­ської незалежності, права володіння населеними землями. У Західній Євро­пі така антицерковна державна політика отримала назву політика секуля­ризації церковних земель.

В Московії проблеми обмеження прав церковної влади на рубежі XV -XVIct. викликала до життя дві протилежні ідейні течії, які значною мірою вплинули на подальший розвиток політичної та правової думки в Росії.

А) Представники першої течії іменувались "настяжателі", а її заснов­ником був монах Ніл Сорський(Микола Майков, за справжнім прізви­щем). Вони пропонували задля відновлення авторитету церкви в суспільст­ві вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, засе­леними землями, самостійно вести господарство для свого утримання.

Б) Прихильники другої ідейної течії - йосифляни , засновником якої був Иосиф Волоцький(в миру - Іван Санін) робили спробу, навпаки, об­стояти право на володіння населеними землями, висловлювали думки про те, що духовна влада вища від світської, а правитель є слугою Бога і мусить коритися церкві.

Досить сказати, що ці погляди на співвідношення церкви і держави не набули якихось загострених політичних форм. Як уже зазначалося, москов­ський князь Іван III не був зацікавлений у з'ясуванні відносин з церквою, а більше переймався "збиранням" російських земель, створенням централь­ного державного апарату та законодавчої бази. Зрозуміло, він потребував підтримки з боку церкви. Тому проблема скасування права церкви на воло­діння населеними землями була знята сама по собі. А церква, завдячуючи Івану III, стала ідеологічно забезпечувати процес об'єднання земель і до­кладала зусиль для припинення міжусобиць. В політико-правових поглядах тогочасного суспільства ідея централізації влади стала визначальною.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою по­літикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Пересвєтов(XVIct.). Свої проекти державних реформ він виклав у "Малій чолобитній" і "Великій чолобитній," основні ідеї яких зводились до встановлення і змі­цнення самодержавної влади, нейтралізації опозиційного боярства, скасу­вання намісництв.

1. Мислитель вважав князівське правління і боярство такими, що вже віджили, застаріли і стримують розвиток єдиної сильної держави. Великі

надії в питанні державотворення покладалось ним на дворянство та надза-конну силу царя. Антибоярська реформа Пересвєтова відображала інтереси дворянства. Ним була запропонована низка заходів, які мали своїм спряму­ванням сильну царську владу (створити загальнодержавну казну, здійснити військову реформу, зміцнити кріпосний лад та ін.).

2. Пересвєтов був прихильником експансіоністської зовнішньої полі­
тики, закликаючи царя до підкорення Казанського ханства, яке б стало не
лише підсумком територіального об'єднання країни, а й створило переду­
мови для подальших територіальних надбань.

3. Монархічну форму правління (самодержавство) ідеолог дворянства вва­
жав найкращою і найбільш сприйнятною суспільством. Завданням правителя
було встановлення в державі "великої правди" та "обов'язків", коли всі піддані
мусять докладати зусиль для зміцнення держави і боротьби зі смутою, підвищу­
ючи авторитет царя і викорінюючи будь-якими засобами " крамолу" в державі.

4. Вагому роль у зміцненні самодержавства Пересвєтов відводив зако­
ну. За основний принцип правового правління він визнавав законну діяль­
ність всього державного механізму. Іншими словами, концепція правління у
Пересвєтова ототожнювала закон із волею самодержця.

XVII століття стало для Московської держави переломним від стано­во-представницьких до абсолютистських форм правління. У цей перехід­ний період з'явилася політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Ордіна-Нащокіна(1606 - 1680), який у своїх політико-правових поглядах обгрунтував ідею "освіченої монархії" як єдиної форми правлін­ня, здатної забезпечити "загальне благо" для всіх людей країни.

І.Призначення монарха, на думку політолога, полягає в управлінні економічними і політичними реформами, головними аспектами яких є роз­виток приватної ініціативи, заохочення підприємливості, надання права на самоуправління містам.

2. Ордін-Нащокін один із перших в історії російської політичної думки
обгрунтував ідею меркантилізму, яка набула поширення в Західній Європі.
Будучи прихильником сильної влади монарха, він відстоював думку про те,
що розвиток економіки можливий тільки за умови збереження певної само­
стійності місцевих торгово-промислових центрів. Держава повинна здійс­
нювати дотацію новостворених галузей промисловості. Розроблений ним
проект торгового статуту передбачив порядок регулювання зовнішньої тор­
гівлі, надання містам свободи на проведення торгових операцій, сприяння
розвитку заморської торгівлі та ін.

3. На відміну від Пересвєтова, який спонукав правителя до завойовни­
цької політики, зовнішньополітичні погляди Нащокіна зорієнтовані на доб­
росусідські, мирні відносини з державами. Особливу увагу при цьому слід
приділяти слов'янським державам, з якими необхідно укладати вигідні
економічні та військові угоди.

^r

Серед перших ідеологів "освіченої монархії" був і чернець Симеон Полоцький(1629 - 1680). Будучи фаталістом за своїми поглядами, він вважав природною соціальну нерівність у суспільстві. Долю людини, за його вченням, визначено наперед, і кожен повинен з цим змиритись. Це повинні розуміти державні діячі і піклуватись про своїх підлеглих, не дово­дити їх до зубожіння і відчаю.

Симеон обожнював правителя, прагнув підняти його авторитет, порів­нюючи із сонцем. Вирішуючи питання організації та функціонування дер­жави і влади, він ототожнював їх з собою царя. Одночасно мислитель нама­гався викласти рекомендації, які б, на його погляд, сприяли зростанню ав­торитету монарха:

а) добувати знання з книг та бесід з мудрими людьми;

б) ознайомлюватись з історією своєї та інших держав;

в) сприяти освіченості власного народу.

Будучи апологетом монархії, Симеон відстоює свою думку, посилаю­чись на Арістотеля: цар не є тиран, він бажає підданим добра, піклується про них, а тиран дбає тільки про себе, про особисту безпеку і збагачення, жорстоко поводиться з підданими.

У своїх розмірковуваннях про право і закон мислитель розрізняє ці ка­тегорії. Основою права є "правда" і цар повинен бути її гарантом в держа­ві, стверджувати її всіма засобами. Та й сама монархія має функціонувати в межах закону, якому повинні підкорятися всі підлеглі. Судочинство пови­нно здійснюватись теж на підставі законів. Всі люди рівні перед судом.

У питаннях зовнішньої політики Симеон був близький до свого попере­дника (Нащокіна). Він виклав принципи співпраці із слов'янськими народами, пропонував царем визволити їх від влади турків і об'єднати в одну державу.

У останній чверті XVII ст. в Московії тривав процес зміцнення монар­хії, влада дедалі більше сконцентровувалась в руках правителя і досягає апогею за правління Петра І. Відтоді почала складатися офіційна імперська ідеологія, закріплена в царських указах, яка сприяла здійсненню політич­них, економічних та правових реформ.

Влада царя оголошувалась надзаконною та необмеженою. Самодер­жець у своїй країні нікому не підзвітний, і своє правління здійснює відпові­дно до власної волі та державної необхідності. В державно-правовій думці обґрунтовувалась ідея самодержавства як неминучої і необхідної форми існування країни і народу, а право розглядають як веління держави, вира­ження монархічної волі. Ідея природної рівності людей (основа природного права) або не розглядалась, а якщо й проводилась, то визнавалась практич­но нездійсненною. Політично загостреним залишалося питання становища кріпосного селянства, яке не могло мати позитивних наслідків, оскільки соціальною опорою царської влади було служиле дворянство, а його цар не міг позбавити головної власності - кріпаків.

Серед авторів концепцій, спрямованих на утвердження авторитету са­модержавної влади був український і російський письменник, церковний діяч Феофан Прокопович(1681-1736).

1. На думку мислителя, особа монарха обирається завдяки божест­
венному провидінню, а тому угода правителя з людьми про утворення дер­
жави не може бути розірваною. До виникнення держави люди знаходилися
у природному стані - в чорному безправному морі, де кожен індивід стави­
вся до іншого вороже. Але, керуючись розумом і божественним провидін­
ням, люди вирішили вийти з цього стану. Об'єднавши сім'ї, вони створили
"громадянський союз" і дали згоду на встановлення влади. Після цього з
майбутнім монархом була укладена угода, згідно з якою люди відмовилися
від своєї свободи і підкорилися правителеві задля загальної користі. Влада,
яка встановилася у суспільстві, стримувала пристрасті людей, регулювала
їхнє спірне життя і відносини, охороняла і захищала особу і майно.

2. Захищаючи абсолютизм і доводячи його перевагу, Ф. Прокопович
проаналізував відомі на той час форми правління: демократію, аристокра­
тію, а також змішані форми правління. Він висловив думку, що демократія
є недосконалою, бо веде до неспокою і смути. До того ж, вона можлива ли­
ше в невеликих за розмірами державах. Не сприяє стабільності в державі і
аристократія. Вона стає причиною руйнації держави, оскільки люди, які
знаходяться на вершині влади, не турбуються про країну, а сперечаються за
власні вигоди і зверхність.

3. Монархічну форму правління Прокопович розрізняв обмежену і не­
обмежену. Перша не гарантує стабільності в державі, оскільки монарх мо­
же бути за будь-яких обставин позбавлений влади. А необмежена монархія
є зразком правління. Лише вона спроможна забезпечити цілісність держави
і благо для підданих. Тут влада монарха є надзаконною, що дає йому під­
стави втручатися навіть в особисте життя людей.

Дилема щодо співвідношення держави і церкви вирішувалася мисли­телем на користь світської влади.

Серед апологетів абсолютизму помітними фігурами в середовищі мис­лителів були історик В. Татіщев і ревний прихильник реформаторської по­літики Петра І. І.Посошков.

Досліджуючи походження та сутність держави та права Василь Таті­щев(1686 - 1750) запропонував своєрідну політико-правову концепцію.

Перше. Він був прихильником концепції природного права. Воля людей від природи є незалежною. Але вони цього не розуміли і користувалися нею нероз­важливо, тому виникає необхідність накласти на них "вуздечку неволі". Татіщев поділяв їх на три групи: природна "вуздечка", з власної волі і примусова.

"Природна вуздечка" накладається на родину із самого народження, коли вона підпадає під владу старшого в сім'ї. А згодом особа так само підпадає під владу монарха в державі.

"Вуздечка з власної волі" обумовлена необхідністю людини знайти со­бі захист, забезпечити своє існування при допомозі і сприянні інших лю­дей. Це спонукає її на певних умовах укласти договір з іншими людьми і йти їм у прислужництво. Такий договір розірвати не можна, оскільки друга сторона може примусити особу до його виконання. Саме в таких відноси­нах криється соціальна нерівність і поділ людей на панів і слуг.

Теза про "вуздечку з власної волі" була використана Татіщевим для об­грунтування законності кріпосного права. Він погоджувався, що будь - яка форма рабства суперечить природі людини, законам християнства та дав­нім звичаям народу. Кріпосне право - це результат насилля, а не якогось договору. Однак, засуджуючи кріпосну систему на словах (в теорії), Таті-щев на практиці наводить докази на користь її збереження.

Свобода селян, на його думку, не узгоджується з наявною монархіч­ною формою правління. Без опіки і покровительства освіченого і мудрого поміщика лінивий за своєю природою селянин (темний мужик) приречений на загибель. "Примусова вуздечка" - це коли людину позбавляють свободи із застосуванням сили. Такі пута є протизаконні.

Друге. Як прихильник теорії природного права Татіщев протиставляв природний і позитивний (громадянський) закон. Природні закони стосують­ся всіх. Саме вони визначають, що є правильним за природою, а що супе­речить їй. Позитивні закони встановлюються з волі народу, вони визнача­ють, що є корисним для держави, а що- шкідливим.

На думку Татіщева, позитивний закон повинен відповідати таким кри­теріям:

а) він мусить бути корисним і викладеним зрозумілою для громадян
мовою;

б) слід неухильно стежити за узгодженістю законів і законодавства;

в) широко і своєчасно оприлюднювати закони;

г) зберігати давні звичаї, якщо вони не суперечать загальній користі;

д) закон не повинен містити погроз покаранням за його невиконання.
Третє. Татіщев відстоював договірну теорію походження держави.

Держава розглядалась ним як суспільна угода між розумними людьми за­ради власної безпеки і взаємної вигоди. Держава виникає об'єктивно в про­цесі еволюції від шлюбу, договору між батьками і дітьми до угоди між па­нами і слугами. Надалі сім'я розростається в общини, а общини об'єднуються в державу на чолі з монархом.

Четверте. У своїй праці "Історія Російська" Татіщев розмірковував та­кож про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні і змішані.

Демократія і політія (змішана форма правління) можливі, на думку історика, в невеликих державах або в містах-державах, як це було у Старо­давній Греції.В більших державах, які мають на своїх кордонах моря, гори та інші природні перешкоди, що захищають їх від ворогів, а також там, де

народ освічений, може бути аристократична форма правління. У держа­вах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, мо­жлива лише монархія. Звідси робився висновок: для Росії найбільш вдалою формою правління є монархія.

Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом Івана Посо-шкова(1652-1726).

Мислитель був прибічником сильної централізованої абсолютної вла­ди монарха, яка єдина здатна проводити тверду політику на шляху до все-загального блага. Він порівнював владу царя із владою Бога - вона є такою ж неподільною, необмеженою і надзаконною. Інші форми правління Посо­шков вважав недосконалими. Він піддав критиці обмежену монархію, яка сковувала можливості правителя.

Головним змістом вчення мислителя є ідея тоталітарної держави. У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолю­тизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Дворяни повинні перебувати на військовій службі або у складі державного апарату. Торгівлею і промисловістю пови­нні опікуватися купці.

Радикальним духом були пронизані погляди Посошкова на кріпосни­цький лад. Селяни-кріпаки повинні мати час на задоволення життєвих по­треб, а поміщики мусять дотримуватись меж їхньої експлуатації. Гарантією реалізації таких нововведень повинен був стати суд, до якого селяни могли б звертатися в разі невиконання поміщиками вимог законів. Більше того, за таке звернення до суду і повідомлення про факти порушення поміщиками законів селяни мали отримувати грошову винагороду.

Продовжуючи думку про призначення судової влади, Посошков у про­екті державних реформ пропонував суворі покарання, аж до смертної кари, за зловживання у судові системі. Тут слід призначати на посади суддів освічених і компетентних дворян. Таке ж саме правило повинно діяти щодо всіх органів державного управління.