МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. До початку XVIII ст. в російській політико-правовій думці панував ре­лігійний світогляд

До початку XVIII ст. в російській політико-правовій думці панував ре­лігійний світогляд. Перелом настав в епоху Петра І, реформи якого поклали початок світській науці та освіті і тим самим підірвали вплив теології на юридичну думку.

У другій половині XVIII ст. відбувалися подальші зміни у політико-правовій думці. Росія зробила спробу стати країною "освіченого абсолю­тизму", при якому самодержавство, не змінюючи своєї внутрішньої при­роди як захисника і виразника інтересів панівного класу, намагалося виро­бити таку систему влади, яка б відповідала назрілим потребам часу і до-

зводила б зберегти та посилити провідну роль держави в політичній думці і юридичних процесах.

На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагували­ся ідеї абсолютної монархії, з цих часів в Росії став формуватися плюралізм політико-правової ідеології.

В чому він конкретно виявився ?

Для кращого розуміння цих процесів слід мати на увазі, що погляди на державу і право російських мислителів залежали від особи самого правите­ля, його позиції з тих чи інших питань розвитку державності і права. Так, із царюванням Олександра І в країні змінюється політичний режим, при пра­вителеві склалося оточення "молодих друзів" із ліберально мислячих лю­дей, які наштовхнули монарха на прийняття ряду ліберальних законів і під­готовку реформування центральних органів управління. В цей період скла­лась обстановка, яка сприяла появі реформістських проектів і конституцій­них настроїв у передової і освіченої частини російського суспільства, спо­нукаючи їх до сприяння радикальним планам державних перетворень.

З початку царювання Миколи І на передній план висувається теоретич­на робота, яка зосереджувалась на виясненні місця Росії у світовій спільно­ті, пошуках такого типу розвитку, який би відповідав національним інтере­сам країни. Поляризація поглядів на цю проблему привела російську інте­лігенцію до ідейного розмежування на слов'янофілів і західників.

- Західники ставили в основу своїх політико-правових ідеалів та інсти­
тутів вільну незалежну особу, розвиток і самооцінка якої повинні визнача­
ти рух народів до свого прогресу;

- В основі правових цінностей слов 'янофілів була не особа, а надпри­
родне начало - Бог, який мислився як верховна інстанція злагоди і любові.

В цілому державно-правові погляди другої половини XVIII ст. можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію, консервативно-аристократичну ідеологію та ідеологію Просвітництва.

I. Офіційну, тобто державну політико-правову ідеологію було втілено в
практичній діяльності імператриці Катерини II. Намагаючись розрядити
соціальну напругу в суспільстві, вона взяла на озброєння деякі ідеї західно­
європейського Просвітництва, спробувала пристосувати їх для збереження
абсолютизму. Себе вона називала прибічницею природного права, а метою
держави визначала загальне благо, яке створюється завдяки мудрому пра­
вителеві.

II. Другий напрям політичної думки - консервативно-аристократич­
ний - виник як реакція на свавілля імператриці. Він був викликаний зрос­
танням ролі дворянського бюрократизму і побоюванням старого родового
дворянства за свої привілеї і майно.

Найвиразнішою постаттю цієї течії був російський історик, публіцист, князь Михайло Щербатов(1733-1790). Захищаючи тогочасні феодальні

відносини, він вбачав у державі чітку станову організацію, головне місце в якій відводилось дворянству.

Мислитель був прихильником монархічної форми правління, при якій при правителеві під його наглядом функціонувала б верховна рада - дорад­чий аристократичний орган дворянства. За формою устрою держава, на думку історика, повинна бути поділеною на губернії, які обирають 5 депу­татів для роботи в уряді. Уряд став би продовженням структури виконавчої влади монарха.

Законодавчим органом у проекті Щербатова повинна стати комісія із 20 дворян. Але її функції були скоріше законодорадчі, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх.

III. Третій напрям став складатися у другій половині 60-х років XVIII ст., коли в Росії поширилась ідеологія Просвітництва, яка значно вплинула на формування і подальший розвиток політико-правових концепцій. Вираз­никами цих ідей були представники передового дворянства і демократичної інтелігенції.

Найпослідовнішим представником цієї течії був професор права Мос­ковського університету, українець за походженням Семен Десницький(1740-1789) - автор новітньої теорії держави і права. Він зробив значний внесок у розвиток права, сприяв остаточному перетворенню російської юриспруденції в науку та навчальну дисципліну.

На відміну від більшості російських представників, Деснянський за­стосовує не стільки раціоналістичний, скільки історичний спосіб вивчення держави і права.

1. Походження держави. У його вченні знаходимо струнку систему походження держави. Історію людства він поділяв на чотири стадії.

Перша стадія - це первісний стан, у якому відсутня сім'я, а жінки повніс­тю знаходились під владою чоловіків. Основним засобом до життя були про­мисли і збирання плодів. Поняття власності і накопичення багатств відсутнє.

На другій стадії люди починають впорядковувати свої заняття. З'являється багатоженство. У людей виникають перші уявлення про колек­тивну власність. Це - доба скотарства.

Третя стадія - хліборобська - характеризується зростанням ролі жін­ки у домашньому господарстві. З'являється моногамний шлюб. На основі володіння предметами побуту, знаряддями праці, зібраним урожаєм фор­мувалось уявлення про приватну власність. Сім'я відгороджується від ін­ших сімей.

Остання стадія розвитку людства - комерційна. Завдяки об'єднанню сімей виникла держава, остаточно сформувалося поняття приватної влас­ності. Відносини між людьми почали регулюватись законом.

Поява первісних держав, на думку вченого, не відповідала інтересам народу, не була результатом договірних угод усіх членів суспільства. їх

сутністю стає захист багатих. Багаті захоплюють владу і використовують її у своїх егоїстичних інтересах.

2. Розподіл влад. Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку із сус­
пільними відносинами і явищами, Десницький пропонував реформувати
державу, її політичні інститути та правову систему. Для боротьби із таким
невід'ємним від Росії явищем, як свавілля, вчений відособлює один від од­
ного найважливіші державні органи і владу - законодавчу, судову та кара­
льну, поставивши їх у рамки закону. Це в кінцевому результаті обмежувало
владу монарха і гарантувало природні права суспільних верств. Владу пра­
вителя обмежуватиме і закон, який матиме зверхність у всьому суспільстві

Законотворчий процес в державі мислився Десницьким за такою схе­мою. Законодавчу владу монарх поділяв із Сенатом - однопалатним пред­ставницьким органом. Сенат розробляв та ухвалював закони, після чого передавав їх на затвердження монарха.

3. Заслуговують уваги проекти зміни в організації судової влади і здійс­
ненні правосуддя. Суддів призначав імператор довічно і міг змістити їх з
посади лише за вчинення правопорушень. Підвищувалися вимоги до квалі­
фікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповід­
ну освіту, позитивно склали фаховий іспит та володіли стажем роботи на
посаді адвоката не менше 5 років. Справи в суді повинні розглядатися з
участю 15 присяжних засідателів. Компетенція суддів стосувалася розгляду
кримінальних справ та здійснення контролю за діяльністю адміністрації.

4. Кріпосне право Десницький вважав несправедливим. Однак ліквіда­
цію його, на думку професора, було б завчасним, бо могла б призвести до
порушення спокою. У цьому відношенні мислитель перегукувався думками
з Руссо, який висловився щодо звільнення від кріпацтва селян Польщі: той
пропонував, перш ніж звільнити селян, просвітити їх.

Таким чином, ідеї, висловлені Десницьким, дають підстави вважати його першим російським лібералом. Юридичні ідеї мислителя не мали тра­диційного для того часу яскравого станово-дворянського забарвлення. Він намагався обмежити самодержавство, висуваючи на передній план поза-становий законодавчий орган представництва і принцип законності в реалі­зації владних повноважень усіх державних органів.

На відміну від Десницького, який відкидав договірну теорію поход­ження держави, її прихильником серед представників російської держав­но-правової теорії був Олександр Радіщев (1749-1802).

1. В основі виникнення держави він вбачав приватну власність, яку по­винна в першу чергу охороняти держава. У своїй державно-правовій кон­цепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм, який базується на свавіллі і порушує приро­дні права людини.

2. Мислитель не поділяв поширеної на той час ідеї "освіченої монар­
хії"", вбачаючи в ній замасковану деспотію, насильство і свавілля. Він вва­
жав, що у суспільстві необхідно створити умови для реалізації людиною
своїх природних прав. Якщо ж цього немає, то для народних мас є всі під­
стави змінити правління і форму державного устрою.

3. У своїх роздумах про суспільно-політичний устрій Радіщев набли­
зився до ідеї народного суверенітету. Вищою та єдиною владою в країні
повинна бути соборна влада народу. Виходячи з цього, він протиставляв
народне управління монархії, а в сільській общині вбачав елементи демо­
кратії, намагався відшукати там окремі риси республіканського устрою. Він
не підтримував думки вчених Заходу, що республіка можлива лише в неве­
ликих за розмірами державах. Для Росії найбільш прийнятною формою
держави, на думку Радіщева, була б федерація з широкою участю народу в
управлінні державними справами.

4. Будучи прибічником природного права, Радіщев вважав, що його
принцип слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм
державних гарантій і забезпечення.

Вступ Росії у XIX століття ознаменувався дальшим загостренням су­перечностей між новими суспільними відносинами та феодальними осно­вами державності і права. Державний устрій країни було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, спрямованих на пошук досконаліших форм держави і правової системи.

Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропону­вали здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був дер­жавний діяч, граф Михайло Сперанський (1772-1839). Він був радником російського імператора Олександра І. Під його керівництвом були підготов­лені і видані перше "Повне зібрання законів Російської імперії"' в 45 томах (1830 р.) та "Звід законів Російської імперії"' в 15 томах (1832-1839 pp.).

1. Мислитель доводив, що в наявна Росії система правління не відпові­
дала станові суспільного духу, а кріпосне право порушувало природні пра­
ва людини. В країні, твердив учений, немає справжньої свободи. її держав­
ний лад - деспотія, не обмежена "докорінними державними законами. На­
віть у дворянства особа, честь, маєтність залежали виключно від державної
волі", - робив висновок Сперанський.

2. Форми правління, у яких були б гарантовані політична і громадянсь­
ка свободи, можуть бути створені спільною волею народу. Однак в Росії,
на думку вченого, ні про яку волю народу мова йти не може. Поки зберіга­
ється кріпосне право і станові привілеї, Росія буде залишатись деспотич­
ною, поліцейською державою, де не буде місця законності, прогресу, на­
родній просвіті.

- 4-2005

3. Вихід із деспотичного стану Сперанський пов'язував із "істинною монархією ", створеною з допомогою реформ "зверху". Така форма правління повинна базуватися на цілому ряді буржуазних юридичних принципів:

а) Основоположним серед них був принцип законності. У своїх "Запи­
сках про основні закони", адресованих монархові, Сперанський пропонує
зробити основні державні закони такими стійкими і непорушними, щоб
ніяка влада їх не змогла порушити.

б) Другим принципом "істинної монархи"' був поділ влад. Правління не
може називатись законним, якщо одна державна влада буде і складати за­
кон, і його виконувати. Тому необхідно перш за все технічно відокремити
одну від одної законодавчу, виконавчу і судову владу, зосередивши їх у
різних, незалежних один від одного органах.

- Законодавчу владу слід організувати так, щоб вона могла виражати
волю народу через різні форми представництва;

- Виконавча влада повинна вручатися урядові і ставитись під контроль
влади законодавчої;

- Судова влада - під контроль виборного суду присяжних.

Над всією цією конструкцією владної піраміди повинна бути держав­на влада монарха, яка наділялась правом загального керівництва і рядом прерогатив у реалізації всіх владних повноважень. Влада і монарх управ­ляють державою подібно тому, як людина - своїм організмом, звертаючись до волі, закону і виконання. Влада монарха має бути спадковою.

в) В "істинній монархії" немає місця рабству (кріпацтву). Для ліквіда­
ції кріпосного права Сперанський пропонував запровадити особисту сво­
боду (звільнити всіх кріпаків від особистої залежності). Потім законодав­
чим шляхом встановити розміри феодальних повинностей і надати селя­
нам можливості набувати нерухомість. В кінцевому результаті - встано­
вити рівність громадянських прав (особистих і майнових) для всіх підданих
і, відповідно, ліквідувати станові відмінності. Поміщицьке землеволодіння
при цьому залишалось недоторканим.

г) В результаті здійснення реформ, вважав мислитель, російське сус­
пільство поділиться на три класи:

1) Дворянство, якому надавались загальногромадянські права, а права
політичні - за наявності власності. Воно було зобов'язане пройти цивільну
та військову службу терміном не менше 10 років. При цьому дворяни наді­
лялись особливим правом набуття земель і свободою від особистих повин­
ностей.

2) Середній стан, який володів усіма загальногромадянськими права­
ми, а політичними, як і дворяни, - за майновим принципом.

3) Третій клас був представлений "робітничими людьми", які отри­
мували загальні права громадянські, але були позбавлені прав політичних.

Г

В цілому весь зміст консервативної юриспруденції Сперанського було спрямовано, по суті, проти основ нового буржуазного ладу. Мислитель і державний діяч намагався поєднати неможливі складові: він хотів закон­сервувати заплановану ним соціально-політичну організацію з допомогою тих самих сил, які неминуче повинні були зламати її в ході подальшого розвитку. Тому державно-правові ідеї реформатора не були втілені в життя.

Радикальний напрям державно-правової ідеології був представлений декабристами, які розглядали соціально-політичні проблеми під кутом зору права. Можливість проведення в державі суспільних та державних перетворень пов'язувалась із зміною правової системи.

У проектах конституційних перетворень реформаторів закладалась:

а) ідея верховенства права;

б) рівність усіх перед законом:

в) запровадження гласного судочинства:

г) свобода совісті, слова, друку:

д) створення умов для свободи господарської діяльності.
Декабристи були прибічниками ідеї природного права. Всі люди від

природи мають рівна права і відповідно до цього всі позитивні закони му­сять відповідати природним законам. Декабристи ототожнювали свободу і законність. Вони вважали, що там, де немає однакових для всіх законів, там відсутня політична рівність, а також і свобода. Що стосується майбутнього державного устрою, то тут погляди декабристів різнилися: частина їх схи­лялася до республіканської ідеї, решта вважала найкращою формою прав­ління конституційну монархію.

Ідеологом республіканізму був Павло Пестель (1793-1826). Свою держа­вно-правову концепцію він висловив у праці "Руська правда", а детальний про­ект майбутнього держави- у творі "Конституція. Державний заповіт". Основні ідеї керівника декабристського руху зводились до наступного.

Перше. Монархічну форму державності Росії мислитель вважав не­ефективною, консервативною, яка сковує особистість, обмежує права наро­ду. Звідси робиться радикальний висновок: монархію слід знищити сило­вими методами, а заступити її має диктатура тимчасового верховного прав­ління, яка встановлюється на перехідний період і повинна забезпечити су­ворий порядок у державі та здійснити соціальні, політичні та економічні зміни. Найважливішими серед них є скасування станового поділу суспіль­ства, кріпосного права, проведення земельної реформи. Остання повинна зрівняти економічні можливості громадян шляхом конфіскації половини земель у поміщиків і сформування земельного державного фонду.

Друге. Відповідно до проекту конституції, державна влада має форму­ватися за принципом чіткого розмежування компетенції між вищими її ор­ганами. Законодавчу владу уособлювало Народне віче, обране на п'ятирічний термін громадянами Росії з віковим цензом у 25 років. Воно

9*

мало право ухвалювати всі закони, крім конституційних. Останні повинні були прийматися Всенародним опитуванням (плебісцитом).

Виконавча влада належала Державній думі, якій підпорядковувались міністерства.

Для здійснення контролю за дотриманням законів у державі проектом Пестеля передбачався Верховний собор, до якого Народне віче за поданням губерній довічно обирало б 120 осіб.

Третє. Проект державних реформ Пестеля пропонував вирішити долю неросійських народів, які входили до складу імперії. В цьому мислитель-революціонер виступав з позиції неприхованого великодержавного шовініста.

Він погоджувався з тим, що російському народові підвладні численні народи, які завжди прагнуть до незалежності. Це - природне право кожної народності. Але не менш законним і природним є "право благозручності", яке спирається на право безпеки, тобто прагнення великої держави закріпи­ти свої кордони.

Порівняно із згаданими природними правами окремих народностей це право є первинним, головним. Воно передбачає утримання в підлеглості Російській імперії всіх малих народів, які б виконували роль "природних кордонів" держави.

Скористатися своїм природним правом на політичну незалежність може, на думку Пестеля, тільки той "маленький народ", який в змозі зберегти свій суверенітет. Таким, за проектом Пестеля, може бути лише польський народ. Всі інші, серед яких і український народ, мають бути в складі імперії.

У своїх великодержавних поглядах мислитель іде далі. Він пропонував законодавчо закріпити у якості панівної (державної) мови російську мову, скасувати назви народів і племен, які мешкали на той час в Росії, запрова­дити однакові закони і форми правління на всій території держави.

Важливим аспектом втілення означеної ідеї в життя Пестель вважав неприпустимість федеративного устрою держави. Незважаючи на багато­національний склад населення країни, він не передбачав утворення якихось національно-територіальних одиниць. Територію майбутньої держави про­понувалося поділити на 10 областей, кожна з яких мала об'єднати 5 губер­ній і 3 повіти.

Ідеологом обмеженої монархії був декабрист Микита Муравйов (1796-1843). Подібно до Пестеля він вважав існуючу форму правління за­старілою, пропонував скасувати кріпосне право і звільнити особу від тенет феодального права. Однак Муравйов відстоював федеративний устрій краї­ни, пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демокра­тичну виборчу систему, здійснити реформу правової структури.

Мислитель-революціонер у визначенні сутності влади значно випере­джав багатьох мислителів тогочасної Росії. Будучи прихильником ідеї на­родного суверенітету, він вважав єдиним джерелом влади в державі народ,

який є вільним від природи. Саме він, а не хтось інший, володіє виключним правом установлювати основні правові засади функціонування суспільства.

Передумовою реалізації природного права людини на свободу, упе­редження деспотії є побудова влади держави за принципом її поділу на за­конодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада втілювалась у двопалат­ному Народному віче, яке б обговорювало і приймало закони, а ухвалював їх - імператор.

Виконавчу гілку влади, на думку мислителя, мав очолювати імператор, який повинен скласти присягу перед законодавчим органом. В його розпо­рядженні був би штат міністрів. У суб'єктах федерації, в тому числі і Укра­їні, виконавчу владу мали репрезентувати двопалатні Урядові збори, які мали б повноваження ухвалювати законодавчі і підзаконні акти в межах конституції та федерального законодавства.

У галузі судової влади пропонувалося запровадити суд присяжних за­сідателів. Основними принципами судочинства повинні були стати: а) вер­ховенство закону; б) рівність усіх перед судом; в) захист майнових, особис­тих та деяких політичних прав громадян; г) притягнення до відповідальнос­ті лише за реальне порушення чинних норм права і на підставі закону; д) відсутність зворотної дії закону.