МОДУЛЬ 4. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА В УКРАЇНІ ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Зміст дидактичної одиниці

Сутність політичної і правової думки України-Руси періоду входження до Литви та Польщі, поширення реформаційних ідей. Політико-правові концепції Станіслава Оріховського-Роксолана, Йосипа Верещинського, Івана Вишенського. Питання співвідношення церкви і держави в поглядах Петра Могили. Державно-правова думка козацько-гетьманської доби, по­гляди Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Зміст і значення конститу­ції Пилипа Орлика. Погляди С.Яворського, Г.Сковороди. Аналіз вчення про фомадянське природне право Михайла Козачинського, концепція при­родного права і суспільного договору Якова Козельського. Твір невідомого автора кінця XVIII століття "Історія русів".

Література

Андросюк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - К., 1991

Захара І. Стефан Яворський. - Львів, 1991

Історія русів. - К., 1991

Кухта Б. З історії української політичної думки. - К., 1994

Литвинов В.Д. Исторические взгляды Станислава Ориховского. // Че­ловек и история в средневековой философской мысли русского, украинско­го и белорусского народов. - Сб. научн. трудов. - К. 1987

Литейное В.Д. Проблемы государства в трудах С.Ориховского. // Оте­чественная мысль эпохи средневековья. - Сб. научн. трудов. - К. 1987

Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996

Ничик В. Образ идеального властителя в сочинениях Петра Могилы // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украин­ского и белорусского народов. - Сб. научн трудов. - К. 1987

Оріхоеський-Роксолан С. Напучення польському королю // Історія фі­лософії України. Хрестоматія. - К., 1993р

Пашук А. Вишенський - мислитель і борець. - Львів, 1990

Шульженко Ф. Держава і право у суспільно-політичній думці України:

основні етапи розвитку. - К., 1995

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лек­цій. -К., 1997

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

На сер. - другу пол. XIV ст. українські землі підпадають під владу Польського королівства і Литовського князівства. Особливо обтяжливим був польський гніт, який супроводжувався ополячуванням і окатоличенням українців. Католицизм як державна релігія Польщі мав на меті побороти православну церкву в українських землях, насадити свою систему релігій­них поглядів, що викликало неприхований опір з боку корінного населення.

Релігійний гніт і національне поневолення негативно впливали на роз­виток політико-правової думки в Україні. Однак, незважаючи на це, на українських землях зародилася національно політико-правова ідеологія. Цьому сприяло те, що у XV-XVI ст. в Україну через Польщу почали про­никати західноєвропейські ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу і католицизму. В українських землях поширення реформаційних ідей було пов'язане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою на­роду проти польських магнатів, покатоличення і полонізації. Ці ідеї знахо­дили прояв у демократичній інтерпретації Біблії, у критиці верхівки право­славного духовенства, яка пішла на укладення Берестейської церковної унії та утворення уніатської церкви, у вимозі громадянської рівності.

Носіями реформаційних ідей і гуманістичних поглядів того часу були переважно світські феодали та нижчі прошарки духовенства. Вони підри­вали основи церковної влади, сприяли утвердженню нової політико-правової ідеології.

Помітною постаттю серед мислителів України першої половини XVI ст. був Станіслав Оріховський-Роксолан.Його політико-правові концеп­ції вплинули на розвиток права і держави і стосувалися поглядів на поход­ження і сутності держави, аналізу форм державного правління. Ідеалом мислителя була освічена монархія, обмежена законом.

Майже за століття до Гроція і Гоббса він обґрунтував ідею природного права і торкнувся питання поділу влади. Людські закони, на думку С.Оріховського-Роксолана, мають відповідати природним і змінюватися в разі їх невідповідності. Діяльність монархів повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву. Метою держа­ви є гарантування прав і користі кожного індивідуума, стосовно якого дер­жава має низку обов'язків. Але в той же час і громадянам слід спрямувати свою діяльність на забезпечення інтересів суспільства і держави.

Філософ виступив проти теологічної концепції про божественну основу держави і права. Світська влада, на його думку, непідвладна духовній. Він зробив спробу розділити їх функції: єпископ під час богослужіння не підля­гає королю, а влада короля не поширюється на церкву. Королю владу надає народ, і основним його обов'язком є захист підданих, турбота про них.

У поглядах мислителя про ідеальну державу послідовно проводиться і

захищається думка про природну рівність людей. Він намагався переконати короля провести низку реформ, які стосувалися України. Зокрема, досить виразно ним висловлена думка про необхідність надання Україні автоном­них прав у єдиній спільності з Литвою і Польщею. Пропонується переміс­тити центр державного життя з польського Кракова і литовського Вільнюса до Києва. Такий захід сприяв би відновленню державотворчих процесів в Україні, спонукав би зростання на українських землях освіти і культури.

С. Оріховський-Роксолан сповідував ідею обмеження королівської влади законом, яка стала значимим досягненням в українському національному полі­тико-правовому вченні того часу. Він ставив закон на найвищий щабель сус­пільних відносин, доводячи, що закон у державі - вищий від короля. Мисли­тель чітко протиставляє конституційну (гуманну) монархію і тиранію (анти-гуманну). Перша на той час мала місце у Польщі, інша - в Московії. За консти­туційної монархії король шанує справедливість, доблесть, а в умовах тиранії утверджується несправедливість, доблесть губиться ганьбою.

Вчений-мислитель виступає проти спадкової монархії, оскільки, на його думку, жодна людина не народжується королем. Король має бути ви­борним і теж обмежуватися законом. Саме таким шляхом можна уберег­тись від тиранії. Король обирається задля процвітання держави, а не держа­ва існує заради короля. Претендент на трон повинен відрізнятися від інших своїми моральними і розумовими якостями.

Першим теоретиком-фундатором козацької держави задовго до її вті­лення у практичній діяльності Богдана Хмельницького та його наступників був український шляхтич Йосип Верещинський.

1. Свою державно-правову концепцію державного устрою України мис­
литель побудував на основі козацької держави у формі князівства (або гер­
цогства) з васальною залежністю від Польщі. Ця ідея була втілена гетьманом
Іваном Виговським у Галицькому договорі України з Польщею 1658 року.

2. Він вперше накреслив устрій України як козацької держави, на чолі
якої стояв би князь (про гетьмана тут не згадується). Країна поділялася б за
територіальним устроєм на полки як окремі адміністративно-територіальні
одиниці. Зазначимо, що ця ідея була втілена у середині - другій половині
XVII ст. Населення територіального полку з полковим містом і сільсько­
господарським округом мало б підлягати юрисдикції місцевих органів вла­
ди. В такій державі повинні панувати самоврядування та традиційні коза­
цькі звичаї. Князь поширював би свою адміністративну владу над усім ци­
вільним населенням будь-якого полку.

Після унії Польщі і Литви 1569 року Україна повністю втратила за­лишки власної автономії, остаточно зникли надії на відновлення її держав­ності. Тому національна державно-правова думка цього періоду існувала у формі гострої релігійної полеміки та культурно-освітницької діяльності братств. Серед полемістів найяскравішою постаттю був Іван Вишенський.

Ю — 4-2005

Ототожнюючи церкву і суспільство, мислитель змалював ідеал сус­пільства істинних християн, втіливши його в концепції про "істинну церк­ву", її основними аспектами були:

а) Ідея соборності церкви (суспільства), де всі люди були б рівні перед
Богом. Реалізація ідеї рівності та свободи людини й народу можлива лише з
поверненням до демократичних основ раннього християнства.

б) Дотримання принципу соборності мислитель розглядав як запоруку
рівності людей у церковно-релігійному і суспільно-політичному житті. До­
тримуючись ідеалів раннього християнства, він вбачав головне призначення
влади — ствердження законності і християнської справедливості.

в) І.Вишенський був прихильником домінування духовної влади над
світською. Влада належить Богові, а не царям чи королям. Все світське
життя мислитель намагався оперти на начала християнської віри, очищеної
від католицизму. На його переконання, християнська віра у своїй духовній
чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості. І,
навпаки, насильство, деспотизм і тиранія є наслідками світського життя,
багатства і розкошів, бажання необмеженої влади. Водночас, виступаючи
проти тиранії і поневолення народів, філософ відкидає практику насильни­
цьких методів зміни форм правління, навіть якщо вони здійснюються зара­
ди рівності, свободи і справедливості.

г). У своєму суспільному ідеалі І.Вишенський не знайшов місця орто­доксальному католицизмові, викривав узурпацію папою римською права абсолютної влади у релігійній сфері. Ватиканський правитель ігнорує при­родні права, які втіленні у святому Письмі. Успіх у визволенні від гніту і побудові держави залежить від вирішення трьох взаємопов'язаних проблем:

- очищення християнської релігії від католицизму, повернення до ран­
ньохристиянських демократичних істин православного християнства;

- відновлення освіти і науки, відмова від схоластичного католицького
вчення як духовного засобу зміцнення абсолютної влади папи римського;

- відмова від омертвілої латини і повсюдне поширення української мо­
ви і культури українського народу.

Полемічна патріотична діяльність І.Вишневського, його просвітницька робота не ставила своєю метою відновити державність, але вона будила політичну свідомість, вимагаючи релігійних свобод, права участі у прий­нятті доленосних для українців рішень, закликала до збереження українсь­кої мови, культури, звичаїв і традицій нашого народу. Все це в умовах без­державності українського народу набувало політичного забарвлення.

Типовим представником тих патріотично настроєних українських мис­лителів, які порушували питання про характер майбутньої державності, був київський митрополит Петро Могила(1596-1647).

Як і його попередники, П. Могила теж окреслив проблему співвідно­шення світської і духовної влади, вказуючи на недопустимість втручання

держави у справи церкви. При цьому наголошувалось, що правитель одер­жує владу безпосередньо від Бога і звітує про свої вчинки лише перед ним, а церква виступає у ролі його радника. Державно-правові погляди П. Могили відображали його прагнення посилити позиції православних у їхньому протистоянні наступу католицизму. З урахуванням того, що Украї­на не мала власної державності, православна церква переслідувалась, а вла­ду польської адміністрації українське населення вважало чужою, мисли­тель пропагував ідею верховенства в суспільства і духовної влади - влади православної церкви.

Якщо Іван Вишенський окреслив ідеал суспільства в своїй концепції "істинної церкви", то П. Могила виклав концепцію "ідеального володаря", маючи на увазі перспективи розвитку Української держави і здобуття нею самостійності. Він висловив вимоги до монарха: ідеальний правитель по­винен бути носієм політичних і духовно-моральних якостей, втілювати чес­ність, рішучість, правду і справедливість, бути вірним православній церкві, сприяти добру своїх підданих.

У політико-правовому вченні П.Могили закон є даром Божим. Він уособлює справедливість, а тому законам мусять коритися всі, в тому числі і сам правитель, який їх схвалює.

Верховна державна влада діє у трьох напрямах: політичному, мирсь­кому і духовному. Найголовнішими є політичні і мирські справи, до яких мислитель відносив законодавство, суд, управління, внутрішні політичні питання, відстоювання суверенітету країни.

Становлення та розвиток Української гетьманської держави справили подальший позитивний вплив на політичні погляди і державно-правову думку. Біля витоків Гетьманської держави виразно постає постать Богдана Хмельницького.Під час Визвольної війни він вів активну політичну діяль­ність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі. Але ідея державності не була основною на той час, коли він розпочав війну з Польщею. На думку М.Грушевського, ні Б.Хмельницький, ні козаччина, розгортаючи повстання, ще не думали про якийсь новий устрій українсько­го життя. Основною їхньою метою було відновлення козацьких прав і при­вілеїв, скасованих Ординацією (законом) 1638р., а народ використовувався як засіб для досягнення цієї мети. І лише перші перемоги над поляками у 1648 р. дещо змінили політичні погляди керівників повстання, хоча вони були нечіткими і головне - без визначення кінцевої мети.

Укладення військово-політичного союзу з Московією більш чітко окреслило ідеї державотворення Б.Хмельницького. Особливо детально во­ни викладені у "Березневих статтях" 1654 року, де йшлося про автономний устрій України. За жителями України залишилися їхні майнові права, які повинні бути підтверджені жалуваними грамотами московського царя. Вся влада на території України зосереджувалась у руках гетьмана, який мав

ю*

обиратися на демократичних засадах без участі представників царя. Мос­ковський цар лише інформувався про результати виборів і приймав присягу нового гетьмана.

Демократичні засади були притаманні місцевому управлінню, де влад­ні функції виконували обрані земські та городські уряди. Правосуддя здій­снювалось незалежними військовими судами, на чолі яких був виборний старшина. Судочинство серед цивільного населення мали вести суди зем­ських і громадських урядників, які теж обиратимуться з-поміж місцевого населення.

Поновлювалися права ідеологічної основи держави - православної церкви, яка зберігала за собою права державної релігії і право на володіння майном. У міжнародних відносинах Україна зберігала суверенітет, за вина-тком її відносин з Польщею і Туреччиною, які були можливі лише з дозво­лу московського монарха. Передбачалося, що Московія стане гарантом безпеки України, своїми військами стане оберігати її кордон з Польщею, апівденні кордони охоронятимуться за надання матеріальної допомоги з бо­ку Москви.

Певний слід в історії політичної думки в Україні залишив гетьман Іван Мазепа.Демократичні засади політичного устрою на українських землях він намагався замінити на монархічні. Гетьман поширив свою владу на Правобережну Україну, що було не до вподоби російському правителю. Зрозумівши, яку небезпеку для української державності несе російське са­модержавство, І.Мазепа шукає вихід у союзі із шведським королем Карлом XII, закликаючи його об'єднати зусилля у боротьбі з Петром 1.

Історична заслуга І.Мазепи полягає в тому, що саме він першим смі­ливо висунув ідею незалежної Української держави і підняв її на висоту загальнонаціональної мети. Його політичні погляди були покладені в осно­ву українсько-шведського союзного договору 1708 року, який гарантував Україні збереження її державного ладу, єдність земель і недоторканність території.

Наступником поглядів Івана Мазепи щодо утвердження незалежної Української держави був Пилип Орлик.Метою свого життя він поставив створення антиросійської коаліції для вирішення українського питання. Будучи генеральним писарем в уряді Івана Мазепи, він узяв безпосередню участь у розробці українсько-шведської угоди 1708 року. І коли оригінал договору було втрачено під час трагічних подій Полтавської битви, П.Орлик відновив його зміст, виклавши під назвою "Вивід прав України" (1712р.). Але основна заслуга гетьмана полягає у розробці і прийнятті з його участю Конституції від 5 квітня 1710 року ("Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького").

Написаний під час обрання П. Орлика гетьманом цей документ склав­ся як договір між трьома основними політичними силами: гетьманом, гене-

ральною старшиною і козацтвом. В ньому передбачалося повне визволення України і відновлення її державності. Це був договір-забов'язання гетьма­на, його політико-правова програма дій у разі обрання на найвищу держав­ну посаду.

1. Цей документ продовжив процес українського конституціоналізму,
започаткованого Зборівським і Білоцерківським договорами України з
Польщею; Переяславськими, Батуринськими, Московськими, Глухівськи-
ми, Конотопськими і Коломацькими договірними статтями Української
держави з Московією середини другої половини XVII ст.

2. Особливе значення Бендерської конституції полягає в тому, що в ній
здійснена спроба не лише визначити права і обов'язки гетьмана та козаць­
кої старшини на майбутнє, а й узагальнити суспільно-політичний устрій
козаччини, який склався на основі соборності, звичаєвого права і військо­
вої демократії наших пращурів.

3. Конституція стала своєрідним акумулятором державно-правової ду­
мки і державницької практики народів світу. її автори не зробили якихось
концептуальних відкриттів, не створювали нових державних моделей, не
проголошували невідомих до них правлінських принципів. Вони досить
творчо підійшли до того, що на практиці пройшло багатолітнє випробуван­
ня. Свій виклад автори зробили на підґрунті засвоєних ними досягнень єв­
ропейської політико-правової думки:

• визнання природних прав і свобод людини, натуральних прав народу;

• договірного походження держави;

• необхідності обмеження абсолютної влади монарха;

• прав громадян на участь у політичному житті, на зайняття виборних
посад, на захист особистих і майнових прав у суді, на приватну власність,
на станові привілеї;

• права народів на повалення тиранії.

Відчувається вплив на творців Конституції ідей Арістотеля, Марсилія Падуанського, Д. Локка, С Оріховського про розподіл влади; вчення Ж. Бодена, Гроція про народний суверенітет; принципових положень "Ве­ликої хартії вольностей" 1215 p. і "Білля про права" 1689 р. (Англія) про обмеження свавілля у податках, про скасування надзвичайних судів, недо­торканність особи.

4. Перша у світі Конституція визначала державний статус України, її
внутрішній устрій та міжнародне становище. В державі передбачалися три
гілки влади: законодавча, судова і виконавча:

• законодавча влада відводилася Генеральній раді, до якої мали вхо­
дити генеральна старшина, городові полковники, полкова і сотенна стар­
шина, а також по одному депутату від кожного полку і депутати від запоро­
зького козацтва;

• виконавча влада належала гетьманові, але обмежувалася генераль­
ною старшиною у питаннях, що стосувалися міжнародних відносин, фінан­
сів, суду, виборів урядовців;

• правосуддя здійснював Генеральний суд, який стежив за дотриман­
ням законів. Принцип верховенства закону був наріжним каменем у судо­
чинстві. Його виконання — основний обов'язок гетьмана, посадових осіб і
всіх громадян.

Однак трагедія П. Орлика і його соратників полягала саме в тому, що їхні погляди відображали бажання виключно козацької старшини. Абсо­лютна більшість козацтва, як і селянство, ідеї Орлика не сприйняли. Голов­ною причиною його фіаско стало не прагнення справжньої незалежності України, а зафіксована у Бендерських статтях мета віддати її під черговий іноземний протекторат. Не козацький парламент, а саме шведський король Карл XII затвердив Конституцію. "Найсвітлішими їх милостями" називали­ся в ній султан турецький і кримський хан.

Політико-правові погляди гетьманів України сприяли формуванню і розвиткові національної політичної і правової ідеології XVIIIct. Серед її представників - викладач Києво-Могилянської академії Стефан Яворсь-кий(1658-1722).

Предметом його роздумів було співвідношення світської і духовної влади. Ще під час перебування в Україні він дотримувався думки про юри­дичну рівність церкви і держави. Ці інституції мають свої сфери впливу і не повинні втручатися у справи одна одної.

Перебуваючи на службі у Петра 1, С. Яворський був свідком втрати церквою своєї незалежності від держави. І все ж він намагається обґрунту­вати невтручання держави у справи церкви, яка повинна захищати право­славну віру і бути партнером держави у справі її зміцнення. Водночас мис­литель захищав ідею сильної централізованої влади монарха.

Значний внесок у розвиток української політичної думки зробив Ми­хайло Козачинський(1699-1755) - перший в Україні професійний філо­соф, який сформулював основи громадянського природного права. У своє­му трактаті "Громадська політика" він порушив питання про природне пра­во, яке є невід'ємною частиною людської природи. Людські закони М. Козачинський розглядав через призму подвійності світської та духовної влади і поділяв на цивільні і канонічні.

Досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та мо­ральне вдосконалення людини обгрунтував у своєму вченні Григорій Ско­ворода(1722-1794). Визначаючи об'єктивну необхідність держави, мисли­тель засуджував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської діяльності, а не як продукт природи. Людину Г. Сковорода розглядав як мірило правди, засуджував феодальну систему з її правом та судочинством і визнавав волю найбільшим надбанням людини. Суспільно-політичним

ідеалом мислителя була республіка, де були б відсутні майнова нерівність, гноблення. Закони гарантують рівні права всім громадянам, і республікан­ський устрій забезпечує умови для чесної праці всім вільним людям відпо­відно до їхніх здібностей.

Видатним представником державно-правової думки в Україні був Яків Козельський(1728-1764). Державно-правові проблеми розглядались ним через призму теорії природного права і суспільного договору. Розвиваючи концепцію природного права, вчений послідовно проводив думку, що за­кладені природою в людині закони її життєдіяльності є джерело законів суспільства. Якщо закони держави не ґрунтуються на природному праві, то вони не можуть вважатися справедливими.

Теорія суспільного договору Я. Козельського містила ідею рівності всіх громадян перед законом, взаємної відповідальності влади і громадян за виконання договору. За переконанням ученого, природне право передувало державі і лише в результаті справедливої суспільної угоди поступилося місцем в державі. Завдяки суспільному договору людина здобуває волю і

власність.

Найвищим досягненням національно-політичної думки України став політичний трактат невідомого автора кінця XVII ст. "Історія русів".Твір справив величезний вплив на українських і російських мислителів.

На думку автора, державне життя українського народу бере свій поча­ток з часів створення ним (а не російським народом) Київської Русі. Ство­ривши власну Давньокиївську державу, український народ згодом втратив державну самостійність, об'єднавшись на добровільних засадах з рівними собі Польщею та Литвою у федеративній Речі Посполитій і лише через те, що поляки почали позбавляти українців прав і вольностей, переслідувати віру, козаки почали проти них повстання.

У творі - вперше в історичній і публіцистичній літературі чітко -сформовано ідею, що найбільшою цінністю для народу є незалежна націо­нальна держава. Саме в її досягненні автор вбачає зміст боротьби народ­них мас України з кінця XVI до початку XVIII ст.. Автор переконливо роз­криває антиукраїнський характер політики московських правителів, висту­пає палким захисником збереження державної самостійності України, де­мократичності її форм правління, протиставляючи її московському самоде­ржавству. "Історію русів" іноді не без підстав називають Декларацією прав української нації.