КЛАСИФІКАЦІЯ НЕБЕЗПЕК

Класифікація має давати змогу найбільш повно і всебічно розглянути основні шкідливі й небезпечні фактори, що діють на людину в побуті, на виробництві, під час техногенних, при­родних та екологічних надзвичайних ситуацій, щоб правильно розробити потрібні заходи і вибрати засоби нейтралізації.

У житті людина потрапляє під дію енергії різних видів: фізич­ну, хімічну, біологічну та ін. Енергія цих видів за певних умов може спричинити шкідливі й небезпечні фактори, які призво­дять до виникнення фізичних, хімічних і біологічних небезпек.

У посібнику небезпеки розглядаються за характером дії на людину: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні.

За своєю природою небезпеки поділяють на потенційні (приховані), тотальні, перманентні (безперервні). Людям, що проживають на Землі, постійно загрожує якась небезпека. Але більшість людей навіть не підозрює про це. їхня свідомість пра­цює в режимі відчуженості від реальності. І це природно, оскіль­ки без такого психологічного захисту людина могла б просто позбутися розуму. Водночас небезпеки існують і постійно реалі­зуються в нещасні випадки.

Щоб виявити і встановити кількісні, часові, просторові та інші характеристики небезпек, які необхідні й достатні для розроб­лення профілактичних і оперативних заходів забезпечення життє­діяльності, проводять ідентифікацію небезпек. У процесі іденти­фікації встановлюють номенклатуру небезпек, причину і ймовір­ність їх прояву, просторову локалізацію, можливі збитки та інші параметри, потрібні для вирішення конкретного завдання.

Головне в ідентифікації полягає у встановленні причин виникнення небезпеки. Повністю ідентифікувати небезпеку

дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій і катастроф залишаються невиявленими довгі роки чи назавжди.

Умови, за яких реалізуються потенційні небезпеки, нази­вають причинами. Іншими словами, причини характеризують сукупність обставин, завдяки яким небезпеки проявляються і спричинюють ті чи інші небажані наслідки, збитки. Форми збитків чи небажаних наслідків різноманітні: травми різної тяж­кості; захворювання, що визначаються сучасними методами обстеження; забруднення навколишнього середовища і т. ін.

Тріада "причини — небезпека — небажані наслідки" — це логічний процес розвитку, що реалізує потенційну небезпеку в реальні збитки (наслідки). Як правило, цей процес включає кіль-^ ка причин, тобто є багатопричинним. Одна й та сама небезпека може реалізуватися в небажану подію через різні причини. В ос­нові профілактики небезпечних випадків лежить пошук причин.

Людська практика дає змогу стверджувати, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Ні в одному із видів діяль­ності неможливо досягнути абсолютної безпеки. Отже, можна сформулювати такий висновок: будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Це твердження має аксіоматичний характер і важливе методологічне та евристичне значення. Аксіома ви­значає, що вся діяльність людини і всі компоненти середовища перебування, а це насамперед технічні засоби і технології, окрім певних позитивних властивостей і користі, мають здатність гене­рувати небезпечні й шкідливі чинники. Причому будь-яка нова позитивна дія або результат обов'язково супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.

1.2. РИЗИК — КІЛЬКІСНА ОЦІНКА НЕБЕЗПЕКИ

Отже, абсолютна безпека в складній системі "людина — машина — навколишнє середовище" практично неможлива. Завжди існує прихована (потенційна) небезпека, що проявля­ється через ризик. На виробництві — це дія або бездія людини, що в 90 % випадків призводить до аварій або травм.

Ризик визначають і як дію, що спрямована на бажану мету, досягнення якої пов'язане з елементами небезпеки, загрозою втрат, невдач, тобто дію в умовах невизначеності. Економісти і статистики під терміном "ризик" розуміють "міру можливих наслідків, що виявляється в певний момент у майбутньому". Ризик визначають і як частоту реалізації небезпек.

Ризик, пов'язаний з небезпекою, розглядають також, коли небезпека вже проявилася, а щоб її відвернути, треба діяти з пев­ною ймовірністю успіху (неуспіху).

Отже, якщо небезпека — це ситуація, обставини несприят­ливого характеру, що можуть виникнути, то ризик є статистич­ною ймовірністю виникнення небезпеки, її кількісною оцінкою.

Кількісно ризик (r) визначають відношенням кількості несприятливих наслідків n до їх можливої кількості N за пев­ний період часу, тобто

r = n / N. (1.1)

Крім цього, використовують поняття "ступінь ризику" R, тобто ймовірність появи небажаної події з урахуванням збитку від неї. Ступінь ризику можна подати як математичне очіку­вання збитків від небажаної події:

(1.2)

де Р. — ймовірність виникнення події, що призводить до збитків; т. — ймовір­на величина збитків здоров'ю, економіці тощо.

Наведемо кілька прикладів.

Приклад 1. Визначити ризик загибелі однієї людини на виробництві за рік, якщо відомо, що щорічно гине п = 14-10³ чоловік, а кількість усіх праців­ників N становить приблизно 138-10⁶ чоловік.

За формулою(1.1)

Тобто на 10 000 працівників у даному разі може загинути одна людина.

Приклад 2. Сучасні потенційно небезпечні виробництва спроектовано так, що ймовірність аварії на них оцінюється 10-⁴, тобто r = 10^-4. Це означає, що за несприятливого збігу обставин може виникнути одне руйнування за 10⁴ років на одному об'єкті. Якщо об'єктів тисяча, то кожне десятиріччя можна очікувати руйнування одного. В Україні майже 2000 хімічно небезпечних об'єктів. Визна­чити, через який час і може виникнути аварія на одному із хімічних об'єктів.

Оскільки = 1/2000t , то

років.

Тобто через п'ять років імовірне виникнення аварії на одному із 2000 хімічно небезпечних об'єктів.

Розрізняють індивідуальний і соціальний (груповий) ризик.

Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума, тобто ймовірність загибелі людини при певному виді діяльності. Значення індивідуально­го ризику використовують, щоб кількісно оцінити потенційну небезпеку конкретного робочого місця, виду діяльності, робо­чої зони та інших причин виникнення небезпеки.

Соціальний ризик — це залежність кількості загиблих людей п від частоти виникнення події, що спричинила уражен­ня цих людей. Значення соціального ризику використовують, щоб дати інтегральну кількісну оцінку небезпечних виробни­чих об'єктів, охарактеризувати масштаби аварії.

Як приклад у таблиці наведено дані, що характеризують індивідуальний ризик загибелі людини за рік, зумовлений різ­ними причинами (дані для України).

Особливе значення має встановлення концепції прийнятого ризику. Оскільки абсолютної безпеки досягнути неможли­во (особливо в техносфері), то в більшості країн світу, у тому числі й в Україні, ухвалено концепцію прийнятного ризику. У світовій практиці при вирішенні виробничих завдань вважається

Загальний ризик загибелі людини

Причина	Загальна кількість жертв за рік(2000 р.)	Індивідуальний ризик загибелі людини
Транспортна аварія		14*10-5
Випадкове отруєння алкоголем		19*10-5
Інші випадки отруєння		9*10 -5
Випадкові падіння		5*10-5
Дія вогню та полум'я		4*
Випадкові потоплення і занурення		8*10-5
Випадкові удушення, закупорення дихальних шляхів		6*10 -5
Дія електричного струму		3*10-6
Самогубство і самопошкодження		3*10 -4
Вбивство і навмисні ушкодження		13*10-5
Інші нещасні випадки		4*10 -4
Загальна кількість жертв за всіма причинами		15*10 -4

прийнятним значення індивідуального ризику 1*10^-6. Інди­відуальний ризик вище ніж 1*10^-6 є неприйнятним. Але це тіль­ки базові дані для обґрунтування порогових значень ризику. Прийнятний рівень соціального ризику не має нормативних зна­чень. Побічно соціальний ризик визначається небезпекою вироб­ничих об'єктів (підприємств). Оцінка небезпеки об'єктів перед­бачає аналіз небезпечних і шкідливих факторів виробництва, встановлення числових значень імовірності виникнення аварій­них ситуацій, аналіз їх розвитку і прогнозування можливої кіль­кості жертв.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є деяким компромісом між рів­нем безпеки (небезпеки) і можливостями її досягнення. При "осягнутому рівні розвитку технічних систем кожний крок під­вищення їхньої безпеки супроводжується ускладненням машин, механізмів, конструкцій, зростанням їхньої вартості. Еконо­мічні можливості підвищення безпеки людини в будь-яких сфе­рах її діяльності завжди обмежуються. Витрачаючи надмірні кошти на підвищевня-безнеки-тех-нічних систем, можна нанести

збиток соціальній сфері, наприклад погіршити медичну допо­могу. Із збільшенням витрат на безпеку технічних систем інди­відуальний ризик людини в них зменшується, але зростає соці­альний. Сумарний ризик має мінімум при відповідному спів­відношенні між інвестиціями в технічну і соціальну сфери. Цю обставину і потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Щоб порівняти ризик і відшкодування, багато спеціалістів пропонують ввести еквівалент людського життя. Це викликає заперечення серед певного кола осіб, які стверджують, що люд­ське життя святе і фінансові оцінки його неприпустимі. Але на практиці виникає потреба в такій оцінці з метою безпеки людей, якщо питання ставиться так: "Скільки потрібно витратити кош­тів, щоб врятувати людське життя?". Із зарубіжних досліджень людське життя оцінюється від 650 тис. до 7 млн доларів.

Варто зазначити, що процедура визначення ризику досить наближена. Виділяють чотири методичні підходи до визначен­ня ризику.

1.Інженерний, що спирається на статистичні дані, розрахун­ки частоти, ймовірності уражень, побудову дерева небезпеки.

2.Модельний, що базується на побудові моделей дії шкід­ливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи.

Перший і другий методичні підходи базуються на розра­хунках, для яких інколи немає повних даних.

3. Експертний, коли ймовірність подій визначається на
основі опитування експертів.

4. Соціологічний — базується на опитуванні населення.
Перераховані методи відбивають різні аспекти ризику, тому використовувати їх треба в комплексі.

На виробництві виникненню аварійної ситуації можуть бути протиставлені чинники матеріального (технічного, фізич­ного, хімічного та ін.) або нематеріального (регламентація, під­готовка персоналу) характеру. Реалізація цих чинників має зменшити ризик і підвищити безпеку людини.

Абсолютна безпека не гарантується нікому незалежно від способу життя. Кожний із нас щоденно долає ті чи інші небезпе­ки, уникає ризику. Слід зважити і на те, що сприйняття ризику і небезпек громадськістю суб'єктивне. Люди різко реагують на

поодинокі події, які супроводжуються великою кількістю одно­часних жертв. Водночас часті події, внаслідок яких гинуть одини­ці чи невеликі групи людей, не спричинюють помітного напру­женого ставлення. Щоденно на виробництві гине 3-5 осіб, в ціло­му по країні від різних небезпек позбавляються життя понад 50 осіб у день. Але ці дані вражають менше, ніж загибель 5-20 осіб з одній аварії чи будь-якому конфлікті. Це треба мати на увазі, розглядаючи прийнятий ризик.

Використання ризику як кількісної оцінки небезпеки кон­кретного підприємства відкриває принципово нові можливості з роботі з підвищенням його безпеки.

Із досвіду країн, де рівні прийнятних ризиків встановлено з законодавчому порядку, можна зробити висновок, як уже зга­дувалося раніше, що r = 1*10^-6 за рік — це той рівень безпеки, до якого слід прагнути на промислових підприємствах України. Пояснити це можна тим, що частота виникнення аварій на окре­мому підприємстві r = 1*10^-6 за рік настільки мала, що заради хористі від експлуатації об'єкта громадськість може йти на такий ризик. Фізично сутність цієї величини ось у чому. Якщо протя­гом одного року (ї) під наглядом перебуває N=1 000 000 однотип­них технологічних об'єктів, то статистично допускається одна аварія п на одному із цих об'єктів, тобто

Статистичний аналіз даних про аварії, які відбулися за останні роки в різних галузях промисловості Росії і України, показав, що інтенсивність аварій становить Р = 10^-3, тобто одна аварія за рік можлива на одному із 1000 об'єктів, а це на три порядки більше за прийнятний рівень ризику.

Завдання полягає в тому, щоб з мінімальними втратами розробити і впровадити такі організаційні й технічні заходи, які дали б змогу перейти від реального (найчастіше недостатнього) рівня безпеки підприємств до прийнятного, що дорівнює 10Л Насамперед треба визначити, на якому рівні безпеки перебуває кожне підприємство. Для цього збирають статистичну інфор­мацію за певний період, щоб визначити ступінь ризику, і якщо він більший за прийнятний 10^-6, то проводять відповідні організаційні,

технічні та технологічні заходи в процесі експлуатації підприємства з метою виведення його на прийнятний рівень без­пеки з мінімальними економічними витратами. Тому для роз­рахунку ризику потрібні обґрунтовані дані. Це нині визнано в усьому світі на національному і міжнародному рівнях. Потріб­на ретельно аргументована розробка бази і банків даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону, держави.

1.3. ПРИНЦИПИ, СПОСОБИ І ЗАСОБИ

ГАРАНТУВАННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

При плануванні та реалізації заходів, спрямованих на гаран­тування безпеки життєдіяльності населення й окремої людини, міні­мізацію матеріальних втрат, слід застосовувати такі принципи:

безумовного примату безпеки відповідно до якого концеп­ція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

виправданості — будь-який захід має бути виправданий, тобто отримана користь (для суспільства та особи) від відверну­тої цим заходом небезпеки має бути більша, ніж сумарний зби­ток (медичний, екологічний, соціально-психологічний тощо), пов'язаний з його проведенням;

прийнятого ризику який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б роз­глядати як прийнятний;

плати за ризик — розмір плати залежить від потенційної небезпеки об'єкта господарювання і є пропорційним величині мож­ливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільством. Кошти спрямовуються на створення системи запобігання небезпеці та підвищення заробітної плати на виробництвах, де не гарантується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що мають стимулюва­ти проведення заходів, спрямованих на гарантування безпеки;

добровільності згідно з яким ніхто не має права посилати людину на ризик без її згоди;

свободи інформації щодо безпеки людини, яка полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств.

Застосування того чи іншого принципу залежить від кон­кретних умов життєдіяльності, рівня безпеки, вартості та інших чинників.

Способів, спрямованих на гарантування безпеки життє­діяльності, може бути багато. Залежно від виду небезпеки — це самозахист (індивідуальний), груповий (колективний) захист людини. Введення і дотримання нормативів забезпечує захист людини в разі відповідної небезпеки. Наприклад, допустимі рівні забруднення харчових продуктів радіонуклідами, ГДК шкідливих речовин в атмосфері і т. ін. Такі прийоми, як введення технічні системи запобіжних пристроїв (клапанів, розривних мембран, захисного заземлення, блискавковідводів тощо), спрямовані на захист людини від ураження. Використання медичних препара­тів, своєчасне інформування про небезпеку, прийоми зменшення зпливу шуму, загазованості, інструктажі, навчання, професійний зідбір — це способи, що гарантують відповідний рівень безпеки.

Засоби гарантування безпеки — це конструктивне і мате­ріальне втілення, конкретна реалізація принципів і способів. Їх поділяють на засоби індивідуального, колективного і медич­ного захисту. Детальніше способи і засоби гарантування безпе­ки життєдіяльності розглянуто в наступних розділах.