ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛІЗАТОРІВ ЛЮДИНИ

Аналізатор складається з рецептора, провідних шляхів і мозкового кінця. Рецептор перетворює енергію подразника в нервовий процес. Провідні шляхи передають нервові імпульси в кору головного мозку. Мозковий кінець аналізатора складається з ядра і розсіяних по корі головного мозку елементів. Ці елемен­ти забезпечують нервові зв'язки між різними аналізаторами.

Між рецепторами і мозковим кінцем існує двосторонній зв'язок, що сприяє саморегуляції аналізатора. Особливістю ана­лізаторів людини є парність їх, що забезпечує високу надійність їхньої праці завдяки частковому дублюванню сигналів і дина­мічній неоднозначній функціональній асиметрії.

Основною характеристикою аналізатора є чутливість. Не кожний подразник, що діє на аналізатор, викликає відчут­тя. Щоб воно виникло, інтенсивність подразника має досягти певного значення — порогової інтенсивності. Із збільшенням інтенсивності подразника настає момент, коли аналізатор пере­стає працювати адекватно. Дія, що перевищує за інтенсивніс­тю деяку межу, спричиняє біль і порушує діяльність аналізато­ра. Усі аналізатори мають диференціальну (розрізняльну) чут­ливість, тобто мають здатність розрізняти подразники за інтен­сивністю. Ця чутливість аналізатора визначається найменшим значенням (диференціальним порогом), на яке потрібно зміни­ти силу подразника, щоб мінімально змінити відчуття.

Психологічними дослідами встановлено, що відчуття змі­нюється повільніше, ніж сила подразника. Цей основний психо­фізичний закон (закон Вебера—Фехнера) виражається формулою

, (3.1)

де Е — інтенсивність відчуття; К, С— константи; І— інтенсивність подразника.

Порогові значення не є постійними. Вони залежать від ба­гатьох факторів, які важко враховувати. Через це поріг чутли-в зеті розглядають як статистичне поняття — область психо­метричної функції. Час, що проходить від початку дії подраз­ника до появи відчуття, називають латентним періодом. Орга­не починає реагувати на зовнішні сигнали, більші за своєю тенсивністю, ніж порогове значення. Для кожного організму лей поріг свій. Але тренуванням цей поріг можна збільшити. Наприклад, загартуванням від дії холоду можна підвищити тезистентність організму низьким температурам.

В умовах нормального функціонування аналізатори передають у постійній взаємодії, взаємозамінні. І коли людина позбавляється одного або навіть і декількох аналізаторів, відбу­вається взаємозаміна, що забезпечує життєдіяльність людини.

Зоровий аналізатор При різноманітній трудовій діяль­ності людини, у побуті, при виконанні нею складних виробни­чих операцій і точних робіт зору належить пріоритетне значен­ня. Зоровий аналізатор дає змогу уявити предмет, його колір, ферму, розміри, про те, чи перебуває предмет у русі або спокої, про відстань його від нас, небезпеку, яку він несе.

Зорове сприйняття починається з фотохімічного процесу. Під виливом світла речовини, що містяться між поверхневим шаром сітківки і судинною оболонкою, розкладаються і збуджують кінці нервових елементів ока. При цьому у відповідній зоні головного мозку виникає зоровий образ. Кора мозку синтезує деталі зорово­го акту і визначає наше ставлення до зорового образу.

Зорова інформація сприймається більше ніж 140 млн пали­чок і колбочок, що одночасно працюють, та за допомогою 15 млн нейронів. Але природа відкрила перед людиною тільки невелике вікно, крізь яке вона дивиться на світ: око людини реагує на елек­тромагнітне випромінювання з довжиною хвиль 380... 780 нм. Реш­та спектра хвиль для неозброєного ока залишається невидимою.

Око безпосередньо реагує на яскравість — відношення сили світла (інтенсивності), що випромінюється певною поверх­нею, до площі цієї поверхні. Яскравість виражається в канде­лах на квадратний метр (кд/м²). При дуже великих яскравостях (понад 30 000 кд/м²) виникає ефект засліплення. Гігієнічно сприятлива яскравість до 5000 кд/м².

Під контрастом розуміють ступінь сприйняття різниці між двома яскравостями, що розподілені в просторі або часі. Контрастна чутливість дає змогу відповісти на запитання, наскільки об'єкт має відрізнятися за яскравістю від фону, щоб його було видно.

Щоб оцінити сприйняття просторових характеристик, використовують поняття гострота зору. Вона характеризуєть­ся мінімальним кутом, під яким дві точки видно, як розрізнені, і залежить від освітленості, контрастності, форми об'єкта та інших факторів. Із збільшенням освітленості гострота зору під­вищується, із зменшенням контрастності гострота зору знижу­ється. Гострота зору залежить від місця проекції зображення на сітківці ока. Якщо з центра ока умовно провести вісь, навко­ло якої під кутом 3° розмістити конус, то в цьому конусі гостро­та зору буде відмінною, під кутом 5...6° — добра, 12...14° — задо­вільна (рис. 3.1). Тому всі оперативні знаки (дорожні, на дош­ках приладів) мають розміщуватись у межах зорового конуса під кутом <12°. Оптичний аналізатор включає два типи рецеп­торів: колбочки і палички. Перші є апаратом хроматичного зору ("денний зір"), другі — ахроматичного ("нічний зір"). При одна­ковій освітленості око розрізнює сім основних кольорів та біль­ше сотні їх відтінків.

Зоровий аналізатор має певну спектральну чутливістю, яка характеризується відносною видимістю монохроматичного

Рис. 3.1. Конус гостроти зору:

а— відмінної; б — доброї; в— задовільної

випромінювання. Найбільша видимість вдень у тумані відпові­дає жовтому кольору, а вночі або у сутінках — зелено-блакит­ному. Гама переходів від білого кольору до чорного утворює ахро­матичний ряд.

Відчуття від світлового сигналу протягом певного часу збе­рігається, незважаючи на зникнення сигналу або змінення його характеристик. Інерція зору, за даними різних досліджень, нежить у межах 0,1...0,2 с. Відчуття, що виникають після знят­тя подразнення, називають послідовними образами. При корот­кому яскравому сигналі образ виступає із темряви кілька разів у швидкій послідовності. При невеликих яскравостях через 1,5... 1,5 с з'являється негативний послідовний образ (тобто світ­лові поверхні здаються темними і навпаки). Якщо сигнал кольо­ровий, то образ забарвлений у додатковий колір. Якщо дія дис­кретного подразника різна, то виникає відчуття пульсації, яка при відповідній частоті зливається в рівне непульсуюче світ­ло без коливань. Частоту, при якій мерехтіння зникає, назива­ють критичною частотою злит,тя мерехтіння. Коли пульса­цію світла використовують як сигнал, треба вибирати оптималь­ну частоту. Оптимальною є частота в межах 3...10 Гц.

Інерція зору зумовлює стробоскопічний ефект. Якщо час, який розділяє дискретні акти спостереження, менший за час гасіння зорового образу, то спостереження суб'єктивно сприй­мається як безперервне. При стробоскопічному ефекті можли­ва ілюзія руху в разі перервного спостереження окремих об'єк­тів або ілюзія нерухомості (сповільнення руху), що виникає, коли рухомий предмет займає попереднє положення.

У разі сприйняття об'єктів у двовимірному і тривимірно­му просторах розрізняють поле зору і глибинний зір. Бінокуляр­не поле зору охоплює по горизонталі 120... 160°, по вертикалі вгору — 50...60°, вниз — 65... 72°. У разі сприйняття кольору роз­міри поля зору звужуються. Зона оптимальної видимості обме­жена полем: вгору — 25°, вниз — 35, вправо та вліво — по 32° рис. 3.2). Глибинний зір пов'язаний із сприйняттям простору. Помилка в оцінці абсолютної віддаленості на відстані до ЗО м становить у середньому 12 % загальної відстані.

Природним захистом очей є вії та сльозова рідина. Рефлек­торно закриваючись, вії захищають сітківку від дії сильного

Рис. 3.2. Зона оптимальної видимості

світла, а роговицю — від механічних ушкоджень. Окрім того, під час моргання зовнішня поверхня ока змочується сльозовою рідиною. Це охороняє його від висихання і забезпечує змиван­ня з поверхні ока і вій сторонніх предметів. Сльозова рідина має також вбивати мікроби. Слід зазначити, що передня поверхня роговиці вкрита, сімома рядами покривного епітелію, який має високу здатність швидко відновлюватися після пошкодження, наприклад після невеликої подряпини.

У виробничих і побутових умовах не завжди можна поклас­тися тільки на природний захист очей. Навіть легкі або часті пошкодження роговиці запиленим повітрям, під час купання — водою, подразнювальними хімічними речовинами, найменши­ми частинками матеріалу, що обробляється, можуть призвести до втрати чутливості роговиці, до її помутніння чи утворення більма. Тому всюди, де є така небезпека, треба бути обережни­ми і підвищувати природний захист очей штучними технічни­ми засобами.

Індивідуальні психофізичні особливості людей, загальний і спеціальний розвиток їх впливають на сприйняття людиною побаченого, в тому числі небезпечних елементів об'єкта, небез­печних ситуацій і візуальних сигналів, що попереджають про загрозу. На ці особливості слід звернути увагу при визначенні факторів, на основі яких приймається або не приймається рішен­ня на ті чи інші дії. Крім того, варто зауважити, що для певної

групи людей існують індивідуальні особливості зорового сприй­няття навколишнього середовища. Це відхилення від нормального сприйняття кольору (так звана кольорова сліпота чи даль­тонізм); "куряча сліпота"; світлова адаптація; зорова ілюзія обман зору); неправильне оцінювання оком відстані між предметами, їхніх розмірів, а також обман зору відносно частин машин, що швидко обертаються і за певних умов здаються нерухомими — (так званий стробоскопічний ефект).

Кольорова сліпота — певний вид ураження зору, внаслідок якого починається часткова або повна втрата кольору. Людина з таким зором сприймає предмети всіх кольорів сірими.

Частковим випадком подібного ураження зору є дальто­нізм. Дальтонік частіше не розрізняє червоний і зелений кольори інколи жовтий і фіолетовий. Ці кольори і їхні відтінки приймаються ним як сірий колір різних відтінків. За даними фізіологів, на дальтонізм страждає близько 5 % чоловіків і майже 0,5 % жінок. Суттєвим є те, що дальтоніки не завжди зна­ють про свою ваду. Наявність дальтонізму виявляється у зв'язку з аварією або нещасним випадком, особливо на залізниці та автомобільному транспорті. Тому випробування на кольоровий зір людей ряду професій, які пов'язані з кольоровою сигналізацією, наприклад машиністів, шоферів, робітників водного і повітряного транспорту, є необхідним. Вкрай необхідним є виявлення дальтоніків серед дітей і дорослих всіх категорій населення, особливо тих, що проживають у містах і мають власний автотранспорт.

"Куряча сліпота" — захворювання, яке є наслідком порушення діяльності паличок у сітківці, що сприяють зору в сутінках вночі. Це порушення призводить до того, що людина у вечірній час (в сутінках) починає гірше бачити, а з настанням темноти абсолютно втрачає зір, хоча вдень при яскравому освітленні вона бачить і відхилень від норми не виявляється.

Адаптація зору — пристосування очей до бачення при різній межі освітленості. Відомо, що при переході із темного приміщення в яскраво освітлене людина певний час нічого не бачить, вона осліплена і рефлекторно заплющує очі. Потім поступово чутливість очей знижується і через 8... 10 хв відновлюється нормальний зір, інакше кажучи, настає світлова адаптація. Якщо

ж із яскраво освітленого приміщення або з освітленої сонцем вулиці зайти в темноту, то певний час людина також нічого не бачить, але чутливість очей поступово збільшується, і людина починає розрізняти контури предметів, а потім і деталі — настає адаптація до темряви. Зауважимо, що чутливість очей у цьому разі збільшується в 200 тис. разів, але це відбувається протя­гом певного часу (60...80 хв). Очевидно, що будь-яка діяльність людини в період адаптації пов'язана з імовірністю виникнення небезпеки. Відомо, що багато дорожньо-транспортних аварій виникають внаслідок осліплення водія світлом фар.

Слуховий аналізатор. Вухо є складним органом і за своєю будовою поділяється на три частини: зовнішнє, середи і внутрішнє. Цей орган виконує три функції, що пов'язані з йога будовою: сприймає звуки і дістає слухове відчуття, а такояі сприяє збереженню рівноваги тіла. Орган сприйняття звуку і орган рівноваги розміщені у внутрішньому вусі. Зовнішнє вухоі що складається із вушної раковини і зовнішнього слухового проходу, сприяє вловлюванню і визначенню напрямку звуку. Для захисту від проникнення пилу та інших предметів глибокі відділи вуха і поверхня стінок зовнішнього слухового проходу покриті тонкими ворсинками, а спеціальні залози, що розміщені в товщі стінок цього проходу, виділяють в'язку речовину — вушну сірку.

На межі між зовнішнім і середнім вухом розміщена тонка (0,1 мм), еластична і дуже міцна барабанна перетинка, яка сприймає коливання повітряних звукових хвиль. Барабанна перетинка є зовнішньою стінкою порожнини середнього вуха. Порожнина за допомогою спеціального каналу (євстахієвої тру­би) з'єднана з носоглоткою. Така будова дає змогу врівноважувати тиск по обидва боки барабанної перетинки, що забезпечує її нормальне коливання (нормальну чутливість) і одночасно — захист від руйнування.

Орган слуху — кортіїв орган — розміщений у раковині середнього вуха і є тим утворенням, що сприймає звук внаслідок дії повітряних хвиль на барабанну перетинку і збуджує закінчення слухового нерва. Збудження передається до відпо­відної частини головного мозку, аналізується і сприймається, людиною як звук. Людське вухо сприймає тільки звуки певної

частоти коливань за секунду — від 16 до 20 тисяч. При цьому чим старішою є людина, тим менший діапазон частотних коливань сприймає її вухо. За даними фізіологів, максимальна частота коливань, яку може сприймати вухо людини у віці 50 років, становить близько 13 тисяч коливань за секунду.

Однією з особливостей слухового відчуття людини, що має пряме відношення до безпеки, є здатність розпізнавати місцезнаходження джерел звуку без повертання голови. Таке явище пов'я­зане з тим, що звук досягає обох вух не одночасно. Це явище нази­вається бінауральним ефектом. Якщо джерело звуку міститься збоку, то до вуха з протилежного боку звукові хвилі надійдуть із запізненням у 0,0006 с, але практично обидва вуха сприймають їх як один звук. У тренованої людини з нормальним функціонуванням обох вух помилка у визначенні напрямку джерела звуку, як зило, не перевищує 3°. Слід зазначити, що людина, глуха на гдне вухо, не може швидко визначити напрямок звуку, в тому числі 5 звукового попереджувального сигналу про небезпеку.

Положення, рух тіла і збереження рівноваги сприймаються переважно за допомогою вестибулярного апарата. Він складаться з двох частин: переддвер'я, заповненого ендолімфою, і напівколових каналів, розміщених у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Змінення рівноваги тіла подразнює рецеп­тори вестибулярного апарата, внаслідок чого відбувається рефракторне скорочення або послаблення відповідних м'язових груп, що сприяють відновленню рівноваги, тобто встановлення будови і всього тіла в певному положенні.

У разі пошкодження вестибулярного апарата виникають серйозні розлади організму людини: вона не може стояти, і в неї з'являється нудота, запаморочення. Люди з розладом вестибулярного апарата втрачають здатність орієнтуватися. Наприклад, при пірнанні вони не можуть визначити положення тіла, І зв'язку з чим нерідко гинуть. Певно, що серйозні порушення вестибулярного апарата протипоказані цілому ряду професій, наприклад, пов'язаних з роботою на морі й річках.

У звичайних умовах ураження вестибулярного апарата компенсується, хоча і неповністю, іншими органами чуття: зором, рецепторами тиску, закладеними в шкіру, і пропріорецепторами м'язів, сухожиль, суглобів.

Звукові сигнали приносять людині значну частину інформацїї. Вони можуть передавати сигнали небезпеки. У свою чергу акустична обстановка значною мірою визначає умови безпеки.

Основними параметрами звукових хвиль є: довжина хвилі (α), амплітуда (А), період (Т) і частота коливань (Р), сила зву­ку (І), звуковий тиск (Р). Людське вухо сприймає звукові хвил. зі звуковим тиском від Р₀ = 2*10 ^-5 Па (поріг звукового відчуття до Р = 2*10² Па, або інтенсивністю (силою звуку) від І₀ = 10^-12 до І = 10² Вт/м² і частотою 16...20 000 Гц. Коливання понад 20 000 Гц називають ультразвуком, а нижче 16 Гц — інфразвуком.

Мінімальні звуковий тиск Р₀ та інтенсивність І₀, що ледве сприймаються органом слуху людини, називають пороговими. В акустиці акустичні величини виражають не в абсолютних їх значеннях, а у відносних логарифмічних рівнях L, взятих до порогового значення Р₀ чи І₀.

За одиницю інтенсивності звуку прийнято децибел (дБ). Це відносна величина, що показує, у скільки разів у десяткових логарифмічних одиницях даний звуковий тиск Р (сила звуку I) більший від порогового слухового відчуття Р₀ (I₀). Приріст інтенсивності звуку на 0,1 дБ вже відчутний для органа слуху людини.

Отже, рівень інтенсивності звуку L_i і звукового тиску L_p в децибелах визначають за формулами:

(3.2)

(3.3)

Весь діапазон інтенсивності звуку, що сприймається органами слуху людини, лежить у межах від 0 до 120 дБ. Так, рівень звуку для порогу сприйняття його дорівнює 0, для пожвавленои вуличного руху — 80 дБ, для звичайної розмови — 60, поріз неприємних больових відчуттів — 120 дБ.

У реальних умовах людина сприймає звукові сигнали ні відповідному акустичному фоні. При цьому фон може маскувати корисний сигнал. Ефект маскування має подвійне значення При розробленні й конструюванні акустичних індикаторів треба

передбачити заходи боротьби з цим ефектом. Інколи ефект мас­кування може бути використаний для поліпшення акустичної Установки. Так, відомо, що є тенденція маскування високочас­тотного тону низькочастотним, менш небезпечним для людини.

Шкірний аналізатор. Шкіра — дуже складний орган; він виконує багато життєво важливих функцій. Шкіра складається з трьох шарів: верхнього — епідермісу, власне шкіродерми , підшкірної клітковини.

Шкіра захищає від проникнення в кров різних хімічних речовин і тим самим часто запобігає отруєнню організму завдя­ки наявності рогового шару (епідермісу) і кислого середовища на поверхні шкіри. Вона є бар'єром на шляху мікробів.

Певною мірою шкіра захищає організм від механічних і теплових дій. Шкіра — поганий провідник теплоти; вона захи­щає організм від перегріву і переохолодження, допомагає збе­регти постійну температуру тіла. Це досягається складною сис-темою терморегуляції, яка забезпечує рівновагу між кількістю теплоти, що утворюється в організмі внаслідок хімічних процесів, і кількістю теплоти, що витрачається ним. Терморегуляція ерується центральною нервовою системою, забезпечує життє­діяльність людини.

Наша шкіра дихає. Організм отримує крізь неї 1/180 час­тину кисню, що поглинається ним, і виділяє 1 /90 частину вугле-кнслоти. Суха шкіра людини має більш високий опір електрич­ку струму порівняно з електричним опором його внутрішніх ірганів. Залежно від індивідуальних особливостей людини, електричних параметрів і умов, за яких відбувається електричний кон­такт, опір сухої шкіри коливається в широких межах — приблиз­ні: від ЗО до 100 тис. Ом. Практично опір шкіри, а саме верхнього рогового шару — епідермісу, є головною складовою електричного опору організму людини. Отже, суха непошкоджена шкіра є ізо­лювальною оболонкою людини і в певних межах виконує функ­цію захисту від ураження електричним струмом.

Однак треба мати на увазі, що опір шкіри людини зале­жить від багатьох факторів: від її стану (суха чи волога, пошкод­жена чи ні); площі поверхні електричного контакту і місця його здійснення; сили, виду та тривалості дії струму, значення при­кладеної напруги. Опір шкіри знижується зі збільшенням площі

контакту тіла з носієм струму, збільшенням сили струму і три­валості його дії.

Чутливість шкіри як засіб захисту має велике значення. Вона поділяється на три види: чутливість до болю, теплоти і холо­ду, дотику і тиску (тактильна чутливість). Найчастіше біль є єди­ним сигналом, що попереджує про зовнішню небезпеку або про несприятливий стан будь-якого органа людини.

Треба мати на увазі, що захисна роль болю закінчується після того, як вона відмічена свідомістю. Далі, наприклад, при тяжкій травмі біль лише ускладнює діяльність організму із само-відновлення, а в деяких випадках є небезпечним щодо так зва­ного "больового шоку". Тому широке впровадження в практи­ку лікування важких травм відповідних засобів проти болю має важливе значення для відновлення працездатності потерпілих.

Чутливість до болю. У будь-якому аналізаторі людини може виникнути відчуття болю, якщо величина подразника перевищує верхній абсолютний поріг.

Біологічне значення болю полягає в тому, що він є сигна­лом небезпеки і мобілізує організм на боротьбу за самозбережень ня. Під впливом больового сигналу перебудовується робота всіяв систем організму і підвищується його реактивність.

Поріг больової чутливості шкіри живота 20 г/мм², кінців пальців — 300 г/мм². Латентний період — близько 370 мс. Критична частота дискретних больових подразників дорівнює 3 Гц. В ділянці болю існує пряма залежність між відчуттям і подразником у діапазоні до порогу чутливості. Основний психофізич ний закон у ділянці болю не діє.

Температурна чутливість властива організмам, які мають постійну температуру тіла, що забезпечується терморегуляцією. Температура шкіри дещо нижча від температури тіла і різна для окремих ділянок (на лобі, наприклад, 34...35 °С, а на стопах ніг 25...27 °С). Середня температура вільних від одягу ділянок шкіри дорівнює З0...32 °С.

Шкіра людини має рецептори двох типів. Деякі реагують тільки на холод, інші — на теплоту. Просторові пороги залежать від стимулювальних факторів: у разі контактної дії відчуття виникав вже на площі в 1 мм², у разі променевої — починаючи з 700 мм². Латентний період температурного відчуття дорівнює приблизно

250 мс. Абсолютний поріг температурної межі чутливості визна­чається за мінімальним відчуттям змінення температури ділянок вкіри відносно фізіологічного нуля, тобто температури, яку має н в ділянка. Теплові рецептори відчувають температуру приблиз­но 0,2 °С, а рецептори холоду — від мінус 0,4 °С. Поріг чутливості, що розрізняється, дорівнює приблизно 1 °С.

Тактильна чутливість виникає у разі дії на поверхню шкіри різних механічних подразників (дотик, тиск тощо). Абсолютний поріг тактильної чутливості визначається мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри при ледве помітному від­чутті дотику. Найбільшу чутливість мають дистальні частини тіла (найбільш віддалені від медіанної площини).

Приблизні пороги відчуття: для кінців пальців руки — 3 г/мм², на тильній стороні пальця — 5, на тильній стороні кисті — 12, на животі — 26 і на п'ятці — 250 г/мм².

Тактильна чутливість має високу здатність до просторової локалізації. В часі поріг тактильної чутливості менший ніж 0,1 с. Характерною особливістю тактильної чутливості є швид­кий розвиток адаптації, тобто зникнення відчуття дотику або риску. Час адаптації залежить від сили подразників і для різ­них ділянок тіла змінюється в межах 2...20 с.

Аналізатор запаху. Запахи людина сприймає за допомо­гою спеціальних рецепторів (клітин) у слизовій оболонці носа. У людини майже 60 мільйонів нюхових клітин, що розміщені

в слизовій оболонці середньої частини носових раковин на поверхні -5 см². У зв'язку з тим що нюхові клітини покриті великою кількіс­но війок, площа дотику пахучих речовин становить 5...7 м².

Відчуття запаху виникає, коли частинки речовини потрапляють на слизову оболонку нюхової ділянки й збуджують нюхові клітини. Паростки цих клітин, що утворюють нюховий нерв,

передають збудження в центральну нервову систему. Захист від проникнення в організм пахучих речовин, небезпечних для життя і здоров'я (ефір, хлороформ, аміак та інші), здійснюється рефлекторним затриманням дихання і його короткочасною зупинкою. Цікаво, що багато нешкідливих для організму запа­лів рефлекторної зупинки дихання не викликають.

Нюх є винятково тонким відчуттям. За даними фізіологіч­них досліджень, людина сприймає запах деяких речовин, що

містяться в повітрі (сірководень, мускус тощо), коли навіть хімічний і спектральний аналізи їх не виявляють.

Особливості аналізаторів нюху в тому, що вони можуті попереджати про небезпеку проникнення різних речовин у виробіничі приміщення, наприклад, у зв'язку з несподіваним порушенням герметичності устаткування, газопроводів тощо. З цієні метою до газу без запаху, який має потенційну небезпеку отруєння або вибуху, додають речовини, що мають особливий запах Тоді сприйняття запаху попереджає про небезпеку і про необхідність прийняти відповідні заходи безпеки.

Абсолютний поріг нюху у людини вимірюється часткою міліграма речовини на літр повітря. Але диференціальний поріг високий і в середньому становить 38 % .

Смаковий аналізатор. У фізіології і психології поширеі на чотирикомпонентна теорія смаку, відповідно до якої існуїють чотири види елементарних смакових відчуттів: солодкий, гіркий, кислий і солоний. Всі інші смакові відчуття є комбінаі ціями їх. Абсолютні пороги смакового відчуття, що виражені в одиницях концентрації розчину, приблизно в 10 000 разії вищі, ніж пороги відчуття запаху.

Смакові та нюхові відчуття визначають не тільки якісті речовини, а й стан організму. Розпізнавальна чутливість аналізатора смаку досить низька, в середньому вона становить 20 %. Під впливом практичної діяльності та спеціальних знань чутливість аналізаторів смаку і нюху може бути суттєво розвинена.

Вібраційна чутливість. Вібрація високої інтенсивност в разі тривалої дії спричинює серйозні зміни в діяльності всіх систем організму і за певних умов може призвести до тяжкого захворювання. Якщо інтенсивність і тривалість дії вібрації невеїликі, то вона може бути корисною. Вона зменшує втому, підвиїщує обмін речовин, збільшує м'язову силу (вібромасаж).

Спеціальні аналізатори, що сприймають вібрацію, невідомі. Діапазон відчуття вібрації — від 1 до 10 000 Гц. Найвищі чутливість до частоти 200...250 Гц. У разі збільшення і зменшення частоти вібраційна чутливість знижується. Пороги вібраційної чутливості різні для різних частин тіла.

Органічна чутливість. Мозок людини отримує інформацію не тільки від навколишнього середовища, а й від самого організму.

Чутливі нервові апарати існують в усіх внутрішніх орга­нах, де під впливом зовнішніх умов виникають відповідні від­чуття, що утворюють сигнали. Ці сигнали є необхідною умовою регуляції діяльності внутрішніх органів. Пороги органічної чут­ливості вивчені недостатньо.

Розглянуті аналізатори функціонують у складній взаємодії. Ядром цього механізму взаємодії аналізаторів є рефлек­торний шлях: постійні й тимчасові нервові зв'язки між їхніми мозковими кінцями.

У процесі розвитку людини на основі взаємодії аналізаторів формуються функціональні системи, які є механізмом перцептивних дій (що сприймаються). Структура цих систем визначається умовами діяльності й життя людини. Якщо людина потрапляє в незвичні для неї умови, то може виникнути конф­лікт між існуючими сталими функціональними системами і нови­ни вимогами. Щоб запобігти таким порушенням, треба перебудувати функціональні системи, що склалися, або сформувати нові за допомогою відповідних тренувань.

У реальних умовах життєдіяльності людини на кожен її аналізатор діють одночасно кілька подразників, що впливають на всю систему аналізаторів. Отже, потрібно враховувати не тіль­ки можливості аналізаторів, а й ті умови, в яких перебуває люди­на. Відомо, що сильний шум впливає на чутливість зору. Чут­ливість зору залежить від дії деяких запахів, температури, вібрації тощо.