ПОНЯТТЯ ПРО ГОМЕОСТАЗ

Гомеостаз (від гр. потоіз + зіавіз — однаковий + стан, неру­хомість) — відносна динамічна стабільність основних фізіоло­гічних функцій організму (кровообіг, дихання тощо). Це наслі­док складних координаційних і регуляторних співвідношень, що відбуваються в організмі, його окремих органах на клітин­ному та молекулярному рівнях.

Завдяки пристосувальним механізмам фізичні й хімічні параметри, що визначають життєдіяльність організму, зміню­ються у порівняно вузьких межах, незважаючи на значні зміни зовнішніх умов. Класичним прикладом із біології є механізм гомеостазу температури тіла, складу крові, кров'яного тиску. Загальновідомо, що температура людського організму змінюєть­ся дуже незначно, хоча людина може переходити із холодиль­ника в котельню.

Подібний механізм гомеостазу поширений і в природі. Гомеостаз керує чисельністю тварин у природі. Наприклад,

у природі є достатня кількість гусені, щоб прогодувалися птахи (які поїдають їх і обмежують таким чином їхню кількість) та щоб знищити рослини (або обмежити розвиток їх) і дати достатню кількість потомства. Водночас ми, як правило, не спостерігаємо гасового нашестя гусені. В цьому разі гомеостаз має назву гене­тичного — здатність популяції підтримувати динамічну рівновагу генетичного складу, що забезпечує її життєздатність.

У гомеостазі керована змінна підтримується на потрібному рівні механізмом саморегулювання. Рівні не є незмінними.

За винятком деяких фізичних констант, які віддзеркалюють логічну безмежність всесвіту, величини (температура, тиск, концентрації отруйних речовин тощо), що є у природі, змінюють­ся. Для біологічної системи найсуттєвішим є те, що ці зміни не виходять за межі допустимих фізіологічних норм. Це означає, що величина, яку регулюють (підтримують, зменшують, збільшують), завжди перебуває на потрібному середньому рівні з погляду прийнятого ступеня апроксимації і що в системі Е компенсувальний механізм, який повертає цю величину до середнього значення, якщо вона починає від нього відхиляти­ся. На прикладі гомеостазу ми спостерігаємо важливий прин­цип саморегулювання. Однак тільки в разі правильного реагу­вання на змінення зовнішніх умов організм може зберегти для себе відносну стабільність внутрішнього середовища (гомеоста­зу). Реакції організму на змінення зовнішнього середовища лають бути такими, щоб приводити внутрішній стан організму відповідність до умов зовнішнього середовища.

Очевидно, що саморегулювання, підтримання життєдіяль­ності організму може проходити тільки в певних межах змінен­ня зовнішніх подразників. Елементи (подразники) навколишньо­го середовища можуть змінюватися в широких межах і шкідливо діяти на організм. Потужний потік подразників може чинити негативну дію на організм людини, спричиняти захворювання людей і тварин. Тому, розглядаючи безпеку людини в системі "людина — середовище", треба насамперед враховувати фізіоло­гічні, психічні, антропологічні та інші можливості й властивості людини. При створенні штучних систем, механізмів, приладів, інструментів, різного знаряддя також мають бути враховані мож­ливості аналізаторів людини сприймати інформацію навколишнього

середовища. Через аналізатори людина здійснює безпосе­редній зв'язок з навколишнім середовищем, тому при організації і створенні безпечних для людини систем і умов перебування треба враховувати також можливості аналізаторів людини.