Законодавчі основи держінформполітики

Будь-яка політика, в тому числі й інформаційна, повинна мати законодавче забезпечення. У радянські часи, коли всі без винятку засоби масової інформації за суттю були партійною справою, спеціальних законів, які б стосувалися регламентації роботи ЗМІ, не було. Була політика компартії, яка механічно переносилася й на пресу. Себто, основою політики у сфері мас-медіа була компартійна заангажованість. Тільки в період горбачовської перестройки було ухвалено Закон про пресу (друковані ЗМІ), який закладав певні демократичні засади і пом'якшував тиск влади на засоби масової інформації.

За часів незалежності напрацьована ціла низка законів, які регулюють взаємини засобів масової інформації і суспільства. Можна критикувати їх за недосконалість, можна висловлювати незадоволення ними, та попри це їх цілком достатньо для забезпечення демократичних принципів діяльності засобів масової комунікації в Україні.

Які ж Закони, підзаконні та інші нормативні акти закладають правові основи державної політики у сфері масової комунікації?

Конституція України — Основний Закон держави — ухвалюється найвищим законодавчим органом (Верховною Радою) кваліфікованою більшістю (двома третинами голосів її складу) і визначає загальні основоположні принципи життєдіяльності суспільства. Практично кожна ЇЇ стаття є нормою прямої дії і певною мірою, виходячи із конкретних суспільних обставин, може торкатися масової комунікації. Та є положення, що безпосередньо стосуються діяльності ЗМІ. Це такі статті:

Стаття 10 — утверджує українську мову державною, гарантує вільний розвиток і захист мов національних меншин, і цими нормами мають керуватися всі ЗМІ.

Стаття 15 — ставить цензуру поза законом.

Ст. 157

Стаття 32 — забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 34 — закріплює право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. А також — право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Стаття 50 — гарантує кожному право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість продуктів і предметів побуту, а також її поширення.

Стаття 54 — декларує право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав.

Стаття 57 — наголошує, що закони та інші нормативні акти, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Оскільки законодавчі акти доносяться до широкого загалу, як правило, через ЗМІ, працівникам масової комунікації цю норму треба знати.

Тепер про інші закони, які регулюють взаємини суспільства та засобів масової інформації і стосуються прав громадян на свободу слова:

«Про інформацію». Конкретизує конституційне право громадян на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Створює правові основи діяльності ЗМІ, гарантує їх свободу, визначає права, обов'язки та відповідальність журналістів за їх порушення.

«Про телебачення і радіомовлення». Регулює діяльність електронних засобів масової інформації, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Ст. 158

«Про інформаційні агентства». Закріплює правові основи діяльності інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва

«Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». Визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів.

«Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Встановлює порядок всебічного й об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації та захисту їх від монопольного впливу тієї чи тієї гілки державної влади або органів місцевого самоврядування.

«Про державну таємницю». Регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням і розсекречуванням її матеріальних носіїв та охорони державної таємниці з метою захисту національної безпеки України

«Про захист суспільної моралі». Встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль.

«Про авторське право та суміжні права». Охороняє особисті (немайнові) права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

«Про рекламу». Визначає основні засади рекламної діяльності в нашій державі, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження та споживання реклами.

«Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій». Приводить Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси у відповідність із Законами України, що регулюють відносини ЗМК і суспільства.

Ст. 159

«Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (витяг)». Цим законом ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, підписану від імені України; Перший протокол та протоколи № 4 і № 7 з деякими застереженнями (у застереженнях відсутнє визнання чинними для України протоколів №№ 2 та 11 до Конвенції).

Крім названих Законів є ще ціла низка нормативних актів, які містять положення, що стосуються ЗМІ та їхніх працівників або уточнюють і конкретизують застосування положень Законів відповідно до практики, що склалася. Серед них варто назвати Кодекси України: Цивільний, Цивільний процесуальний, Кримінальний, а також — рішення Конституційного суду про тлумачення окремих статей Конституції, та законів, постанови Пленумів Верховного суду України щодо застосування в судовій практиці окремих норм Конституції та законодавства.

Попри певні правові прогалини, суперечності та неузгодженості, недостатню проробленість окремих правових новел, інші вади й недосконалості перелічених нормативних актів, їх треба дотримуватися: іншого законодавства з цих проблем не маємо. Невиконання законів з будь-яких причин не звільняє від відповідальності за їх порушення. Журналіст, який чи не найбільше зацікавлений у вільному вираженні своїх думок і позиції, бо це — його професія, має повсякчас пам'ятати про це.