Проблеми просування українських товарів на нові ринки збуту

Відомо, що на Україні, також як в країнах СНД, великою проблемою завжди було і залишається в даний час поширення інновацій і доведення їх до споживача.

У 2014р. інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1715 підприємств, або 16,8% обстежених промислових підприємств (у 2013р. – 1758 підприємств, або 17,4%). Серед регіонів більшою за середню в Україні частка інноваційно активних підприємств була в Запорізькій (28,8%), Миколаївській (24,9%), Херсонській (23,6%), Харківській (23,2,), Івано-Франківській (21,4%), Чернігівській (20,7%), Вінницькій (19,4), Кіровоградській (18,3), Хмельницькій (18,2) областях, а також у м. Києві (25,6%) – табл. А.1 додатку А.

У розрізі видів економічної діяльності слід відзначити підприємства з виробництва тютюнових виробів (42,9%), основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів хімічної та нафтохімічної промисловості (41,0%), інших транспортних засобів (39,1%), комп’ютерів, електронної та оптичної продукції (35,7%), електричного устаткування (28,5%) [100].

На технологічні інновації 1337 підприємств витратили 9,6 млрд. грн. (у 2013р. – 1362 підприємства і 11,5 млрд. грн.). Найбільше коштів витрачено підприємствами м. Києва (20,1% загального обсягу витрат), Дніпропетровської (11,1%), Донецької (9,7%) Миколаївської (7,5%), Вінницької (7,3%) та Харківської (6,7%) областей; серед видів економічної діяльності – підприємствами машинобудування (37,5%), половину яких – підприємствами з виробництва автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів; підприємствами з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів (17,8%), металургійного виробництво, виробництва готових металевих виробів (11,4%), добувної промисловості і розроблення кар’єрів (7,8%) – рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розподіл обсягу витрат за напрямами інноваційної

діяльності, % [100]

У 2014р. частка витрат на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення порівняно з 2013р. скоротилася з 70,1% до 58,0%, в той час як витрати на науково-дослідні розробки (далі – НДР) та інші витрати, в числі яких витрати на навчання та підготовку персоналу для розробки та запровадження нових або значно вдосконалених продуктів та процесів, діяльність щодо ринкового запровадження інновацій та інші роботи, пов’язані зі створенням та впровадженням інновацій, зросли відповідно до 17,1% і 24,0%. Частка витрат на придбання інших зовнішніх знань (нових технологій) залишається досить низькою (0,9%) – рис. 2.2.

Рис. 2.2. Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами, % [100]

Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності залишаються власні кошти підприємств, частка яких у 2013р. значно зросла і становила 72,9% загального обсягу витрат. Фінансову підтримку держави отримали 10 підприємств із держбюджету і 24 з місцевих бюджетів, загальна частка яких становила – 1,9% (2,2%). По 12 підприємств отримали кошти вітчизняних та іноземних інвесторів, їхня частка становила 1,3% і 13,1% відповідно (1,3% і 8,7%); 55 підприємств скористалося кредитними коштами, частка яких значно скоротилася і склала 6,6% (21,0%) – табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Кількість підприємств, що займались інноваційною діяльністю [100]

У 2014р. понад три чверті інноваційно активних промислових підприємств займалися впровадженням інновацій (або 12,9% обстежених промислових) – це на 4,3% менше, ніж у 2013р. Серед регіонів чільне місце належить Харківській, Львівській, Донецькій областям та м. Києву; за видами економічної діяльності – підприємствам машинобудування (338 підприємств), з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (321), з виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції (131), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (113) – табл. А.2 додатку А.

Інноваційні види продукції впроваджували 683 підприємства, кількість яких становила 3138 найменувань, з них 809 – нові види машин, устаткування, прилади, апарати тощо. Нову виключно для ринку продукцію впровадили 171 підприємство кількістю 640 найменувань. Інноваційні процеси у звітному періоді впровадили 665 підприємств, з яких 557 – упровадили нові або вдосконалені методи обробки та виробництва продукції (технологічні процеси). Їхня кількість становила 1576 процесів, у т.ч. маловідходних, ресурсозберігаючих – 502. Організаційні інновації здійснювали 125 підприємств. Нові маркетингові концепції (стратегії) у звітному періоді запровадили 155 підприємств.

У 2014р. 1031 підприємств реалізувало інноваційної продукції на
35,9 млрд. грн., або 3,3% загального обсягу реалізованої промислової продукції (у 2013р. відповідно 36,2 млрд. грн. та 3,3%). Вищою за середню по Україні частка реалізованої інноваційної продукції серед регіонів була в Закарпатській, Сумській, Полтавській, Кіровоградській, Житомирській, Харківській, Івано-Франківській, Херсонській, Одеській областях та у м. Києві. У розрізі видів економічної діяльності – на підприємствах машинобудування (12,6%), з виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів (8,1%), оброблення деревини та виробництва виробів з деревини та інших матеріалів, крім меблів, (7,3%), коксу та продуктів нафтоперероблення (5,8%), хімічних речовин і хімічної продукції (4,3%) [100].

Реалізацію продукції за межі України здійснювали 344 підприємства, обсяг якої склав 44,7% від загального обсягу реалізованої інноваційної продукції, у т.ч. в країни СНД – 25,3%. Майже кожне четверте підприємство реалізовувало продукцію, що була новою для ринку. Обсяг такої продукції становив 12,4 млрд. грн., 53% якої 102 підприємства поставили на експорт. При цьому більшість підприємств у 2014р. (86%) реалізовували продукцію, яка була новою виключно для підприємства. Її обсяг становив 23,5 млрд. грн., 40,4% якої 271 підприємство реалізувало за межі України.

З метою здійснення нововведень 193 підприємства придбали 651 нову технологію, з яких 139 за межами України (у 2013р. – 739 і 168 технологій). Із загальної кількості технологій 350 придбано з устаткуванням, з яких 91 за межами України; 180 – як результат досліджень і розробок (20); 58 – за договорами на придбання прав на патенти, ліцензіями на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей (16); 37 – за угодами на придбання технологій та ноу-хау (7); 6 – разом з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців (1).

Розподіл кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації протягом трьох років, за типами інновацій наведений на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Розподіл кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації протягом трьох років, за типами інновацій (відповідно до міжнародних рекомендацій), одиниць [100]

Упродовж 2012–2014рр. інноваційною діяльністю в промисловості займалося 2381 підприємство, або 23,4% обстежених (протягом 2009–2012рр. – 2181 підприємство і 21,1%). Машини й обладнання придбали 1879 підприємств (1682), навчанням та підготовкою персоналу для розробки та впровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів займались 582 підприємства (492); витратили кошти на внутрішні НДР – 356 (375) та НДР, виконані іншими підприємствами (зовнішні), – 213 (224); придбали зовнішні знання – 186 (191); діяльністю щодо ринкового запровадження інновацій займались 184 підприємства (212); іншими видами діяльності для запровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів займались 362 підприємства (399).

Упровадженням інновацій у цей період займалось 1736 підприємств (17,0% серед обстежених промислових і 72,9% серед інноваційно активних підприємств протягом останніх трьох років) [100].

Таким чином, протягом 2014 р. інноваційну продукцію запровадили 1190 підприємств, з яких 296 – нову для ринку і 1031 – нову лише для підприємства; інноваційні процеси впровадили 1242 підприємства, з яких 1085 – нові або вдосконалені методи обробки чи виробництва продукції, 199 – нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції та 323 – нову або вдосконалену діяльність із підтримки процесів, зокрема системи матеріального обслуговування, операцій щодо закупівель, обліку та розрахунків; з метою задоволення потреб споживачів, а також збільшення обсягів продажу 301 підприємство упровадило маркетингові інновації; 268 підприємств підвищували ефективність своєї діяльності шляхом упровадження організаційних інновацій.

Статистика показує, що вітчизняні підприємства виробляють і реалізують інноваційну продукцію на ринку в загальному обсязі реалізації не більше 10%, в той час як у розвинених країнах обсяг реалізації такої продукції становить до 70%. Це говорить про те, що існує проблема розробки такої методології створення і поширення нововведень, яка повинна містити не тільки етапи їх створення і виробництва, а й визначення споживчої цінності та доведення її до споживача. Для вирішення цієї проблеми багатьма західними фірмами розробляються бізнес-моделі просування нових товарів на ринок і доведення їх до споживачів.

Бізнес-модель – це загальна картина того, як інноваційна стратегія буде створювати економічну цінність для споживача, для фірми, для акціонерів і партнерів. Вона бере до увагу інфраструктуру, необхідну для просування інновації на ринок таким чином, який зручний і простий для покупця, і в той же час прибутковий для фірми [1]. Друга проблема полягає в тому, щоб визначити на якому етапі життєвого циклу створення інновацій розробляти таку модель, а саме: на етапах НДДКР, після закінчення розробки інноваційного продукту або після етапу його виробництва, до початку етапу реалізації інновацій. Третя проблема полягає в тому, що для успішного підтримки бізнесу важливо не тільки створити бізнес-модель, але і безперервно її удосконалювати на всіх етапах S-подібної кривої життєвого циклу інновації, так як в процесі зміни інноваційного продукту на різних етапах S-кривої бізнес-моделі відрізняються в відповідно до мінливих цілями і стратегіями. Вирішення цих проблем має першорядне значення для підвищення конкурентоспроможності продукції та наповнення ринку вітчизняними інноваційними товарами. В українській науці ці питання практично не розроблені, а в західній та російської окремі розробки мають несистемний характер.

Маркетингова діяльність за кордоном охоплює не тільки збут, але практично усі функціональні сфери діяльності. Фактично – це ринково орієнтоване керування підприємством у закордонних умовах. На рис. 2.4 наведемо основні проблеми, які перешкоджають просуванню нових українських товарів на зарубіжний ринок:

Рис. 2.4. Основні проблеми, які перешкоджають просуванню нових українських товарів на зарубіжний ринок (згруповано автором)

Так, найпоширенішим обмеженням є й митний тариф, що являє собою податок, яким іноземний уряд обкладає товари, які завозять в його країну з метою або збільшення надходжень у бюджет (фіскальний тариф), або захисту інтересів вітчизняних фірм (протекціоністський тариф). Крім того, застосовуються квоти, тобто кількісні обмеження товарів, що завозяться в країну. Цілями квоти є збереження іноземної валюти, захист місцевої промисловості і захист зайнятості. Граничною формою квоти є ембарго, при якому окремі види імпорту повністю забороняються. Фірма може зіткнутися з деякими нетарифними бар’єрами:

– обмеження в праві власності: вимога уряду, щоб основна частина власності компанії, що функціонує в конкретній країні, перебувала в руках громадян цієї країни;

– персональні обмеження: вимога, щоб основна частина персоналу іноземної фірми була місцевими мешканцями;

– встановлення виробничих стандартів, дискримінаційних щодо певних товарів.

Завершуючи розгляд проблем просування товару на зарубіжних ринках, охарактеризуємо п’ять можливих альтернативних стратегій маркетингу, які ґрунтуються на ідеї адаптації або товару, або засобів комунікації, або того й іншого стосовно певного ринку (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Альтернативні стратегії маркетингу, які ґрунтуються на ідеї адаптації або товару, або засобів комунікації (згруповано автором)

Отже, вибір цільового ринку в сучасному турбулентному середовищі ускладнюється ще й тим, що зростають додаткові трансакційні затрати на організацію маркетингових досліджень і розроблення способів захисту бізнесу від агресивних дій конкурентів.