Конкурентні переваги українських товарів на зовнішніх ринках

Оскільки Україна є учасником міжнародних економічних відносин, то вона повинна прагнути до підвищення свого рівня конкурентоспроможності на базі використання усіх внутрішніх можливостей, а також тих, що витікають із системи світогосподарських зв’язків.

В наші дні існує маса міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Глобальні дослідження, що здійснюються поважними організаціями вивчають найважливіших сфер життєдіяльності суспільства в різних країнах світу, а отримані результати використовують для порівняння соціально-економічних, політичних, культурних позицій країн світу серед низки досліджуваних.

Найбільш поширеними та повними сьогодні є індекси глобалізації (KОF Index оf Glоbalizatiоn), глобальний індекс миру (Glоbal Peaсe Index, GPI), індекс легкості ведення бізнесу (Ease оf dоing business Index), індекс економічної свободи (Index оf Eсоnоmiс Freedоm), індекс свободи преси (Press Freedоm Index, PFI), індекс глобальної конкурентоспроможності (The Glоbal Соmpetitiveness Index), індекс сприйняття корупції (Соrruptiоn Perсeptiоns Index, СPI), індекс розвитку людського потенціалу (Human Develоpment Index, HDI).

Для того, щоб проаналізувати конкурентоспроможність України на світових ринках розглянемо динаміку індексу глобальної конкурентоспроможності, який щорічно складається Всесвітнім економічним форумом (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Динаміка рейтингової позиції України за індексом глобальної конкурентоспроможності протягом 2005-2014 рр. [97]

Протягом 2005–2007 рр. позиція України покращилися у рейтингу з 86 до 69 місця, а за 2008–2012 рр. знизилася на 20 позицій, зайнявши 89 місце у 2011 р. із 139, і підвищилася на 7 позицій у 2012 р., отримавши 82 місце із 142. В 2013 році Україна піднялась на 9 позицій – до 73 місця серед 144 країн світу, проте уже в 2014 році опустилася на 11 позицій – до 84 місця.

Основними причинами зниження індексу конкурентоспроможності України є падінням попиту на експортну продукцію, девальвація гривні і нестабільність фінансової системи.

Аналогічну динаміку втрати 11 позицій продемонстрували Уругвай, Єгипет, Гана і Бенін. Трійка лідерів не змінилася з попереднім роком, адже Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія продовжують утримувати все ті ж 1-ше, 2-ге та 3-тє місце, а найгірший показник дістався центрально-африканській країні Чад.

Конкурентна позиція України у світовій економіці свідчить про необхідність вжиття комплексу заходів, спрямованих на її підвищення. Основною метою цього комплексу заходів повинно бути зростання продуктивності праці на основі інтенсифікації міжнародного поділу праці і посилення інтеграційних зв’язків економіки України зі світовою економікою. Особливого значення для зростання продуктивності праці, а відповідно і підвищення національної конкурентоспроможності, набуває якість праці, якість людського капіталу.

Високий рівень конкурентоспроможності економіки є фундаментальною умовою інтеграції України у світовий економічний простір як рівноправного учасника міждержавних економічних відносин. Забезпечення конкурентоспроможності виступає і метою, і основою сталого економічного розвитку країни, спрямованого на суттєве підвищення суспільного добробуту.

Низька конкурентоспроможність України на світових ринках пояснюється рядом причин:

а) низькою ефективністю господарських реформ, особливо на макроекономічному рівні;

б) ігноруванням необхідності посилення оптимального втручання держави в процес регулювання та управління економікою – концепції «економічного етатизму»;

в) відсутністю науково обґрунтованої державної промислової політики, а також системи державного регулювання конкурентоспроможності;

г) погіршенням структури економіки, особливо промисловості;

ґ) «детехнологізацією» промислового експорту;

д) недостатньою увагою до проблеми якості як фактора підвищення конкурентоспроможності в умовах трансформації економіки і мізерним фінансуванням науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок.

Економічне зростання України залежить від динаміки цін на світових сировинних ринках (металургійної та хімічної продукції, зерна, соняшнику тощо). Частка високотехнологічних виробництв становить близько 5% (у 4 рази менше ніж у розвинутих країнах), сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехнологічних виробництв – близько 25% (у 2 рази менше показника розвинутих країн) [97].

Як відомо, дзеркалом національної економіки є зовнішньоекономічна структура. Структура та динаміка українського експорту-імпорту представлена на рис 2.12.

Рис. 2.12. Динаміка обсягів експортно-імпортних операцій України
за 2001–2014 рр. [97]

Як бачимо з рисунку, протягом 2007–2014 рр. сальдо зовнішньої торгівлі України було негативним, аналогічна ситуація спостерігалась і протягом 11 місяців 2014 р. При цьому найбільшу питому вагу в структурі експорту України займають недорогоцінні метали, вироби з них (27,5%), продукція галузі рослинництва (13,4%), мінеральні продукти (11,1%), а також товари галузі машинобудування (10,2%).

Продукція наукомістких галузей, що має високий рівень конкурентоспроможності й здатна забезпечити країні стійке економічне зростання, Україною фактично не експортується, що, у свою чергу, негативно впливає на інвестиційний клімат у країні. Так, у 2014 р. обсяг прямих іноземних інвестицій становив 3,7 млрд. дол. США, що на 10,5 % нижче показника 2013 р. і на 33,2% – 2012 р. (рис. 2.13).

Рис. 2.13. Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україні протягом
2000–2014 рр. (на початок року), млн. дол. США [97]

Таким чином, загалом в останні роки ми бачимо тенденцію в бік зменшення надходження інвестицій, починаючи з 2010 року. Обмежений приплив іноземного капталу в економіку України та нераціональність його використання обумовлені наявністю ряду проблем, основними з яких, є корумпованість влади, бюрократизація дозвільних процедур (започаткування та припинення підприємницької діяльності, ліцензійних, сертифікаційних, митних тощо), нестабільність та непрозорість правового та регуляторного середовища, недосконалість системи захисту іноземних інвестицій та ін. Стримуючими чинниками залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор економіки, в сукупності з вищенаведеними макроекономічними, є відсутність прозорого ринку землі, нерозвиненість логістичної та виробничої інфраструктури, низький рівень професійної кваліфікації підприємців, брак привабливих інвестиційних проектів.

Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки України, яка відповідала б її ресурсо-технологічному рівню.

Для створення сприятливих внутрішніх умов, за яких вітчизняні підприємства можуть досягти відповідного рівня міжнародної конкурентоспроможності, насамперед необхідна виважена податкова політика, яка дасть змогу цим підприємствам працювати високоефективно і виробляти продукцію на рівні світових стандартів. Продумана політика в грошово-кредитній сфері повинна запобігати подальшим сплескам інфляції, гарантувати прогнозований курс гривні, здешевити кредити, налагодити систему довгострокового кредитування виробництва, розвинути систему експортних кредитів і гарантій.

У сучасних умовах із трьох груп чинників формування конкурентних переваг (ресурсних, операційних, стратегічних) найважливіші стратегічні. Тому визначення послідовна реалізація пріоритетів довгострокового розвитку національної економіки один із найважливіших чинників підвищення її глобальної конкурентоспроможності. При розробці стратегічного розвитку країни, перш за все слід ураховувати інформаційно-технологічні, фінансово-економічні і соціальні чинники.

Однак аналіз статистичних даних свідчить, що порівняно з більшістю розвинутих країн Україна не використовує в повному обсязі інноваційні чинники зростання (рис. 2.14).

Рис. 2.14. Динаміка кількості організацій, які виконують наукові дослідження та частки підприємств, що займалися інноваціями протягом 2000–2013 рр. [100]

Як бачимо з рисунку, спостерігається скорочення кількості організацій, які виконують наукові дослідження та розробки.

У країні до цього часу не створені умови для відповідного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій в технологічні інновації. Зараз вартість наукоємних технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів у національному багатстві України складає лише 0,1%. Конкурентоспроможність України до цього часу визначають традиційними галузями, конкурентоспроможність яких базується на порівняльних факторних перевагах, у тому числі на дешевій робочій силі.

Виробничий потенціал країни формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 300 тисяч підприємств, однак більшість із них має застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Динаміку рейтингів конкурентоспроможності України за матеріалами щорічних доповідей з конкурентоспроможності, підготовлених ВЕФ, було розглянуто вище. Для більш детального аналізу слід розглянути усі складові частини конкурентоспроможності національної економіки України.

Як уже зазначалося, глобальні індекси конкурентоспроможності розраховуються за 12 основними групами показників, до яких входять інші 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність держав на різних етапах розвитку.

Індекс складається з 12 субіндексів: державні та суспільні установи; інфраструктура; макроекономічна стабільність; охорона здоров’я та початкова освіта; середня, вища та професійна освіта; ефективність товарного ринку; ефективність ринку праці; рівень розвитку фінансового ринку; технологічна готовність; розмір ринку; вдосконалення бізнесу; інновації.

За даними Звіту загальний рейтинг очолила Швейцарія. До п’ятірки кращих увійшли Сінгапур, Фінляндія, Німеччина, Сполучені Штати Америки. Україна після зростання протягом минулого року на 9 пунктів, у рейтингу 2014/2014 спустилася на 9 пунктів і зміститися з 73 до 84 місця (серед 148 країн).

У табл. 2.5 та рис. 2.15 показано складові частини конкурентоспроможності національної економіки України у 2007–2014 рр.

Таблиця 2.5

Україна у рейтингу ВЕФ за 12 складовими конкурентоспроможності (згруповано автором на основі [97])

Продовження таблиці 2.5

Наведені у табл. 2.5 дані свідчать про нестабільний характер змін складових конкурентоспроможності України протягом аналізованого періоду. Погіршення макроекономічної ситуації стало одним із чинників, що катастрофічно погіршив позицію України у рейтингу індексу глобальної конкурентоспроможності.

Найбільші втрати конкурентоспроможності економіки України за складовою «Розвиненість фінансового ринку» Україна втратила за 2007–2014 роки 54 місця у рейтингу.

Група «Державні та приватні інституції», тобто адміністративно-правова система, в якій взаємодіють підприємці, фірми та держава, протягом аналізованого періоду втратила 40 місць – з 97 у 2007 р, до 137 у 2014 р. Складова «Ефективність ринку товарів і послуг» – втратила 39 місць. За фактором «Макроекономічна стабільність» Україна посіла 107 місце в та опустилася на 27 сходинок у порівнянні з 2007–2008 р.

Протягом 2007-2014 років Україна покращила ситуацію тільки по трьох індексах: «Інфраструктура», «Здоров’я і початкова освіта», «Вища освіта і професійна підготовка».

Рис. 2.15. Україна у рейтингу ВЕФ за 12 складовими конкурентоспроможності за 2011–2014 рр. [97]

Група «Інфраструктура» – один з найважливіших факторів конкурентоспроможності, адже високий рівень розвитку інфраструктури дозволяє зменшити ефект відстані між регіонами всередині країни, що в результаті сприяє інтеграції національного ринку та підсилює його роль у зв’язках з ринками інших країн та регіонів. За аналізований період вона підвищилась на 3 пункти. Група «Здоров’я і початкова освіта» є лідером щодо позитивних змін – протягом аналізованого періоду піднялася на 26 сходинок – з 88 у 2007 р, до 62 у 2014 р. Група «Вища освіта і професійна підготовка» – рівень кваліфікації країни в цілому, протягом 2007-20013 років зросла на 11 пунктів – з 54 у 2007 р, до 43 у 2014 р.

Отже, в Україні непоганий стан справ з людським потенціалом – здоров’я населення та початкова освіта, вища освіта та підготовка займають лідируючі позиції, великі обсяги ринку забезпечені розміром держави, чисельністю населення та споживанням товарів і послуг. Гірше з інфраструктурою, технологіями, фінансами та бізнесом, а найгірше з впровадженням інновацій та управлінською сферою.

У сучасному світі перемога в конкурентній боротьбі для країни визначатиметься не тільки ефективністю зазначених вище показників. Важливості набуває здатність створювати власні інноваційні технології, для чого потрібне розвинуте інноваційне середовище, інвестиції в наукові дослідження, наявність висококваліфікованих дослідних інститутів, інтенсивна співпраця в дослідній галузі між університетами та сферою виробництва, захист інтелектуальної власності. У табл. 2.8 подано інформацію про ТОП-10 країн за рейтингом глобальної конкурентоспроможності, а також складових, що її визначають.

Таблиця 2.6

ТОП-10 країн за рейтингом глобальної конкурентоспроможності

країн світу [97]

З табл. 2.6 можна побачити, що перші 10 країн перебувають на інноваційній стадії розвитку, що підтверджує неабияке значення розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни для підвищення рівня її конкурентоспроможності. Так, швейцарську економіку можна охарактеризувати надзвичайним інноваційним потенціалом та високорозвинутою бізнес-культурою. Країна витрачає багато коштів на розвиток науки та техніки, а тісна співпраця між академічними інститутами та підприємницьким сектором надає можливість застосовувати результати досліджень для створення новітніх конкурентоспроможних продуктів. Слід також відзначити високу якість функціонування швейцарських інститутів (верховенство закону, незалежна правова система), стабільне макроекономічне середовище, відмінну інфраструктуру тощо.

США, які в багатьох економічних рейтингах вважаються безперечним лідером, протягом останніх років за рівнем глобальної конкурентоспроможності у 2014 р. займають п’яту позицію, що можна пояснити наслідками економічної кризи, адже інституційне середовище країни виявилося не настільки ефективним, аби надати необхідну державну підтримку приватному сектору та перешкодити марнотратству державних коштів.

Підвищення рівня заборгованості громадян лише підкреслило макроекономічну нестабільність. Хоча слід зазначити, що США залишаються країною з високорозвинутою бізнес-культурою та інноваційною діяльністю компаній. Розгалужена система університетів, в яких розташовані дослідні центри та державна підтримка науково-технічного розвитку, є саме тими факторами в розвитку раїни, що визначають її конкурентні переваги.

Сінгапур являє собою найефективнішу країну Азії, з найкращою інституційною системою (навіть у той час, коли в багатьох країнах довіра до держави зникає, якість роботи інститутів Сінгапуру продовжує підвищуватися).

За ефективністю ринків товарів та послуг Сінгапур займає перше місце, а за рівнем розвитку фінансового сектора – друге, за інфраструктурою світового рівня – третє місце. Хоча найзначнішими факторами конкурентоспроможності в сучасних умовах для Сінгапуру є: акцент на розвиток системи освіти та підвищення рівня кваліфікації робітників, впровадження інноваційних технологій та інвестицій у власний інноваційних потенціал.

Інші країни, що займають доволі високі позиції в рейтингу глобальної конкурентоспроможності (Данія, Японія, Фінляндія, Німеччина, Франція) характеризуються добре розвинутою інфраструктурою та високою якістю інституціонального середовища, але найбільше уваги у розвитку національної економіки приділяється технологічному розвитку, підвищенню рівня бізнес-культури, якості вищої освіти, рівня кваліфікації персоналу та розвитку інноваційного потенціалу. Навіть незважаючи на доволі погані показники за рівнем макроекономічної стабільності (США, Японія) та певні перешкоди для ведення підприємницької діяльності в розвинутих країнах, такі як: високий рівень податків, дещо складний доступ до фінансування, державна бюрократія, такі країни продовжують утримувати позиції лідерів завдяки тому, що своєчасно використовують переваги та можливості глобалізаційних процесів.

Слід визначити, що оцінки глобальної конкурентоспроможності є досить суб’єктивними. Наприклад, існує певне розходження результатів рейтингів, що проводять ВЕФ та Міжнародний інститут менеджменту та розвитку в Лозанні. Зокрема з даними ВЕФ за 2014 р. Україна посідала за загальним індексом конкурентоспроможності 84 місце, а за оцінкою IMD – 49. Значно різнилися і позиції лідерів: Швейцарія за оцінкою ВЕФ займала 1 місце, за оцінкою IMD – 2, США – відповідно 5 і 1, Гонконг – 7 і 3, Швеція – 4 і 6 і т.д.

У таблиці 2.7 показано рейтинг глобальної конкурентоспроможності країн за версією IMD. Так, в рейтингу глобальної конкурентоспроможності країн за версією IMD Україна навпаки покращила свої позиції з 56 у 2013 році до 49 у 2014 році.

Таблиця 2.7

Рейтинг глобальної конкурентоспроможності країн за версією The IMD Wоrld Соmpetitiveness Yearbооk у 2014 р. [97]

Автори дослідження The IMD Wоrld Соmpetitiveness Yearbооk відзначили поліпшення у сфері захисту прав приватної власності, деяке зниження корупції, а також прогрес у сфері контролю за сплатою податків. У той же час ефективність бізнесу, ефективність державного управління і стан інфраструктури майже не змінилися.

Серед головних позитивних чинників конкурентоспроможності України дослідники відзначають високий рівень освіти та кваліфікацію робочої сили. Серед головних негативних чинників названі низький рівень диверсифікації економіки та низька ефективність державного управління, зокрема за такими показниками, як простота ведення бізнесу, відкритість ринку, податкове навантаження, адміністративні бар’єри та корупція.

Ще одним міжнародним рейтингом, що характеризує конкурентоспроможність України є індекс економічної свободи, котрий розраховується щорічно Фондом Heritage Fоundatiоn та Wall Street Jоurnal.

Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які оцінюються за шкалою від 0 до 100, причому, показник 100 відповідає максимальній свободі: свобода бізнесу; свобода торгівлі; податкова свобода; державні витрати; грошова свобода; свобода інвестицій; фінансова свобода; захист прав власності; свобода від корупції; свобода трудових відносин.

Усі країни за цим індексом діляться на такі групи: вільні (80–100 балів), в основному вільні (70–79,9), помірно вільні (60–69,9), в основному невільні (50–59,9), деспотичні (0–49,9).

У Індексі економічної свободи 2014 Україна посіла 161 місце і опинилася у «зоні» деспотичних країн (табл. 2.8). Найнижчу, 177 позицію, в рейтингу займає КНДР. Україна протягом останніх років майже не змінила свої позиції у рейтингу. Так, у 2012 році держава посідала 164 місце, а у 2014 році – 161, при чому у кількісному вираження показник зріс на 0,5 бала. В рейтингу 2014 року знизилися показники захисту від корупції (на 1,0 бала), свободи праці (на 1,3 бали), зросли показники свободи бізнесу (на 1,4 бали) монетарна та фіскальна свобода (на 3,3 бали). Інші показники залишилися без змін.

Таблиця 2.8

Рейтинг країн за індексом економічної свободи у 2014 році [97]

Ще одним рейтингом, який ми розглянемо є індекс легкості ведення бізнесу – щорічне дослідження групи Всесвітнього банку, що розраховується з 2003 року і надає об’єктивну інформацію для розуміння і вдосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Категорії показників поділяються на два типи:

1) ті, що відображають рівень міцності правових інститутів і мають відношення до регулювання бізнесу (кредитування, захист інвесторів, забезпечення виконання договорів, вирішення неплатоспроможності підприємств);

2) показники, що відображають складність і вартість процедур регулювання (реєстрація підприємств, отримання дозволів на будівництво, підключення до системи електропостачання, реєстрація власності, оподаткування, міжнародна торгівля).

Згідно з останнім Індексом легкості ведення бізнесу 2014, Україна зайняла 112-е місце із 189 країн, що на 25 позицій вище, ніж минулого року (137-е місце). Такий значний підйом України в Індексі був досягнутий в основному завдяки прийняттю важливих реформ по таких трьох напрямах: реєстрація підприємств, оподаткування і реєстрація власності (рис. 2.16).

Рис. 2.16. Динаміка позицій України в індексі легкості ведення бізнесу [97]

Найпроблемніші групи показників України, які стримують розвиток підприємницької діяльності, залишаються незмінними: отримання дозволів на будівництво, підключення до системи електропостачання, вирішення неплатоспроможності, міжнародна торгівля, реєстрація власності, оподаткування, захист інвесторів.

Показник індексу легкості ведення бізнесу свідчить, що в Україні спостерігається зарегульованість ведення бізнесу, зниження підприємницької активності та відлякування інвесторів. Поодинокий прогрес в окремих складових – легкість започаткування бізнесу та стабільність у легкості отримання кредиту, майже не впливають на позиції держави у світовому рейтингу. При чому, цей прогрес нівелюється складністю сплати податків, відсутністю захисту прав інвесторів та відсутністю можливості легко та оперативно закрити підприємство.

Проведений аналіз на основі індексів глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресуючі процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Обсяги ринку, висока якість людського потенціалу, відсутність тероризму, стихійних лих та епідемій являються єдиними перевагами над іншими країнами, що за умови структурних якісних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України.