Класифікація за вичерпністю та використанням

Величина запасів природних ресурсів має значні відмінності, а отже існує небезпека повного використання деяких з них. Тому важливо знати їх особливості щодо вичерпності. За цією ознакою всі ресурси поділяють на вичерпні та невичерпні. Перші в свою чергу поділяють на відновні і невідновні. До вичерпних належать мінеральні й лісові ресурси, але якщо лісові відновлюються (виростають нові дерева), то для утворення нафти потрібно мільйони років. До невичерпних ресурсів відносять енергію Сонця, внутрішню енергію Землі, води Світового океану, тобто ті, які практично вичерпати неможливо. Використовують природні ресурси у промисловості, сільському господарстві, транспорті, а також для лікування, відпочинку тощо. Отже, можна виділити такі групи ресурсів за використанням:

а) для промисловості;

б) для сільського господарства і транспорту;

в) для туризму і відпочинку (рекреаційні).

Серед ресурсів для промисловості найбільше значення мають мінеральні, лісові, водні та гідроресурси.

Для сільського господарства важливі земельні та водні ресурси. Воно, як і транспорт, дуже залежить від природних умов, зокрема клімату, рельєфу.

Своєрідним видом ресурсів за використанням є рекреаційні. Сюди відносять як елементи природи (сприятливий клімат, узбережжя морів чи озер, лісові масиви, мінеральні джерела і т. ін.), так і культури (пам'ятки культури, місця історичних подій).

Рівень забезпечення країни чи певної території природними ресурсами, виражений у грошовій формі, називають природоресурсним потенціалом території (ПРПТ). Від нього значною мірою залежить економічний розвиток як країни в цілому, так і окремих її частин.

59. Вперше термінбіосфера використав австрійський вчений - геолог Е. Зюсс у 1875 р. Термін біосфера походить від двох слів: біо - життя і сфера - сфера. Таким чином, біосфера - сфера життя або область існування живих організмів на Землі.

Існує декілька визначень біосфери. Більшість сучасних екологів (Ю.Одум, В. Д. Федоров, Т. Г. Гільманов, М. Ф. Реймерс, К. М.Ситник) розуміють біосферу як об'єднання усіх живих організмів, що знаходяться у взаємозв'язку з фізичним середовищем Землі. З цього погляду біосфера становить собою сукупність екосистем нашої планети.

Основоположниками вчення про біосферу є В. І. Вернадський та Тейяр де Шарден. Вони обґрунтували високу хімічну та геологічну активність живої речовини біосфери, підкреслюючи, що розвиток життя на планеті забезпечується особливими фізичними властивостями біосфери.

Важливою особливістю біосфери є її злитість з іншими геосферами Землі. Біосфера розміщена в межах атмосфери, гідросфери та частини літосфери. Загальна протяжність біосфери за радіусом Землі складає близько 40 км. Вона простягається від нижньої частини озонового екрана атмосфери, що розташований на висоті 20-25 км над рівнем моря до верхньої частини гірських порід та дна Світового океану. Нижня межа простягання біосфери лежить на 23 км вглиб суші та на 1-2 км нижче дна океану.

Основна маса живої речовини, наявність якої відрізняє біосферу від інших геосфер, зосереджена в порівняно невеликому прошарку - біостромі. Біострома лежить на поверхні суходолу та охоплює верхні шари водойм. У цій зоні знаходиться 98% всієї живої речовини планети.

Ноосфера (гречок. νόος — «розум» і σφαῖρα - «куля») - сфера взаємодії суспільства й природи, у границях якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку (ця сфера позначається також термінами «антропосфера», «соціосфера», «біотехносфера»). Поняття «Ноосфера» було запропоновано професором математики Сьорбони Едуардом Леруа (1870-1954), що трактував її як «мислячу» оболонку, що формується людською свідомістю.

Ноосфера, як вища стадія біосфери. Причому перехід людства в епоху ноосфери В.И. Вернадський розглядав як один з актів «пристосування» людства.

Перехід біосфери в її новий стан буде супроводжуватися виробленням нових принципів узгодження своїх дій і нового поводження людей нової моральності, зажадає зміни стандартів і ідеалів.

Ноосфера — нова, вища стадія еволюції біосфери, становлення якої пов'язане з розвитком людського суспільства, що робить глибокий вплив на природні процеси.

Соціосфера - термін введений німецьким географом Э. Нефом (1967) для позначення частини географічної оболонки, що включає в свій склад все людство, а також освоєну в ході різних видів діяльності частину природного середовища. За своїм змістом соціосфера близька до старого поняття антропосфери і новому – ноосфери.

Соціосфера — вища форма організації живої матерії, що базується на взаємопідтримці членів спільноти гомо сапіенс. Появу соціосфери пов'язують з початком нашої епохи — ери Християнства — доби націоналізму як продовження еволюціоналізму.

Поняття «соціосфера» майже співпадає з поняттям техносфера, але на відміну від нього включає в себе всю сукупність соціальних факторів, які характерні для даного стану суспільства, у його взаємодії з природою. Соціосфера – це конкретний етап розвитку біосфери у ноосферу. Поняття «соціальна система» – це концептуальний інструмент, що широко застосовується у природничих і соціальних науках. Система – це будь-яка сукупність взаємопов’язаних частин, об’єктів, предметів чи організацій, що вказує на цілеспрямованість чи функціональність системи, що вона існує для досягнення цілі. У той же час слід відмітити проблемність формування взаємовідносин у цих системах в умовах сучасних тенденцій світового розвитку, головною з яких є глобалізація, яка може стати катастрофою або шляхом до розвитку.

60. Ландша́фт географі́чний :

1) Природний територіальний чи акваторіальний комплекс, що є генетично однорідною ділянкою з однотипними: геологічною будовою, рельєфом, гідрокліматичним режимом, поєднанням ґрунтів і біоценозів. Сучасні ландшафти зазнають змін у процесі діяльності людини. Ландшафт досліджується ландшафтознавством.

2) У широкому розумінні ландшафт — те саме, що й природно-територіальний комплекс.

Будь-який ландшафт має свою індивідуальну морфологічну структуру, яка не повторюється в інших ландшафтах. Під структурою ландшафту розуміють склад його упорядкованих морфологічних частин — фацій, урочищ і місцевостей, які взаємопов'язані між собою і утворюють характерний вид (вигляд, фізіономію, обличчя) ландшафту. Принципова відмінність природного ландшафту від морфологічних частин полягає в тому, що перший утворений під впливом ендогенних сил, а другий — екзогенних.

Теорія морфологічної структури ландшафтів була розроблена М.А. Солнцевим — одним з основоположників сучасного ландшафтознавства.

Фаціяє найменшою і найпростішою одиницею фізико-географічного поділу земної поверхні. Саме в межах фації проявляється однорідність природних умов, оскільки на всьому її протязі панує однаковий клімат, одні й ті самі осадові відклади, поширені схожі форми рельєфу, на яких розвинулися одна ґрунтова відмінність і певне рослинне угруповання. Ці природні комплекси утворюються в межах одного елементу мезорельєфу або окремої форми мікрорельєфу. Для прикладу розглянемо яр.

Урочищами називають більш складні природно-територіальні комплекси, які утворені різними фаціями або під-урочищами, але котрі тісно пов'язані між собою. Урочища формуються на однорідній літогенній основі мезоформ рельєфу на однакових поверхневих відкладах. Для урочищ характерна спільна для всього комплексу загальна спрямованість основних природних процесів; стоку, міграції хімічних елементів, денудації або акумуляції тощо. Прикладом урочища може бути заболочена котловина з верховим болотом, моренний горб, яр, заплава ріки, борова тераса, межиріччя тощо.

Найбільшою за площею структурною частиною географічного ландшафту є місцевість. Вона являє собою поєднання спільних за походженням типів урочищ, сформованих на макроформі рельєфу. Звичайно виділення їх у межах ландшафту пов'язане з літогенними особливостями геологічної будови; відмінностями в розчленуванні рельєфу, мезоклімату та ін.

61. Геосинкліналями називають ділянки земної кори, що характеризуються активними диференційованими тектонічними рухами з переважанням опускання літосфери, посиленим нагромадженням осадових відкладів, інтенсивним проявом магматизму і процесами гороутворення. Геосинклінальні області мають, як правило, лінійно витягнуту форму довжиною в тисячі і шириною в сотні кілометрів. Вони часто приурочені до глибоких тектонічних розломів, що досягають межі верхньої мантії. Утворення розломів супроводжується дробленням складок земної кори з порушенням їх цілісного простягання, посилюється вулканічна і сейсмічна активність. Внаслідок інтенсивного прогинання на морському дні нагромаджуються осадові відклади завтовшки в сотні і тисячі метрів. Головний етап завершується розчленуванням зони осадо нагромадження на численні прогини і підняття.

Орогенез інколи розглядають як прикінцеву стадію розвитку геосинкліналей. Дійсно, між ними є певна схожість: дуже велика інтенсивність тектонічних рухів, вулканічна і сейсмічна активність тощо. Але є і суттєві відмінності. В орогенічних областях переважають висхідні переміщення літосфери. Ефузивний магматизм поступається місцем магматизму інтрузивному. Загальні підняття земної кори супроводжуються сильним зім'яттям геологічних пластів у складки і метаморфізацією гірських порід.

Геосинклінальний шлях розвитку пройшли всі древні (докембрійські) і молоді (палеозойські) платформи, гірські системи. Основні відмінності в розвитку тих чи інших геологічних структур визначаються часом їх утворення та інтенсивністю тектонічних процесів. На сучасному етапі розвитку літосфери існує два величезних геосинклінальних пояси — Тихоокеанський і Середземноморсько-гімалайський. Тихоокеанський пояс, який простягається вздовж західних і східних берегів Тихого океану, знаходиться на стадії власне інтенсивного геосинклінального розвитку. Він охоплює системи острівних дуг і глибоководних жолобів, а також окраїнні моря. Середземноморсько-гімалайський пояс має широтне простягання і переживає прикінцеву стадію розвитку. Він охоплює Піренеї, Альпи, гірські системи Апеннін, Балкан і Криму, Карпати, Кавказ, Тянь-Шань, Памір, Гімалаї та ін.

Платформами називають малорухомі ділянки земної кори, які закінчили геосинклінальний шлях розвитку. На платформах зараз відсутні складко утворюючі процеси і вулканічна діяльність. Денудація поступово перетворила високі гірські хребти в горбисту місцевість, яку з поверхні прикривають досить значні осадові відкладення. Пласти осадових відкладень мають різну товщину, яка залежить від тривалості й інтенсивності осадонакопичення. Вони залягають горизонтально або мають пологе падіння. Нижній структурний ярус платформи називають складчастою основою, або фундаментом, він характеризується великою зім'ятістю пластів сильними тектонічними рухами, які мали місце в минулому. Залежно від вертикальної спрямованості переміщень літосфери платформи поділяють на материкові та океанічні.

Материкові платформи — це відносно стабільні області з переважанням піднять літосфери. Це найдревніші ділянки земної кори, які утворилися в результаті підняття з надр Землі більш легких елементів (подібно шлаку в доменній печі). Платформи утворюють ядра всіх континентів: в Євразії — це Східноєвропейська (Руська); в Азії — Сибірська, Китайська, Індостанська; в Америці — Північноамериканська, Південноамериканська, Східнобразильська; в Африці — Північно- і Південноафриканські; в Австралії — Австралійська; в Антарктиді — Антарктична. На деяких ділянках платформ осадові відклади відсутні і докембрійські магматичні (гранітоїди) і метаморфічні (гнейси, сланці) гірські породи виходять безпосередньо на земну поверхню. Такі райони іменуються щитами. На території Східноєвропейської платформи такими є Балтійський та Український кристалічні масиви, в межах Сибірської платформи — Алданський щит. На щитах дуже поширені породи архейського і протерозойського віку, з якими пов'язані великі родовища залізних руд, хрому, нікелю, міді, марганцю, золота та інших металів. Рельєф древніх і молодих платформ вирівняний.

Океанічні платформи, як і материкові, є відносно стабільними областями, але в них переважають тривалі опускання літосфери, їх межі окреслені материковими схилами і океанічними жолобами з одного боку і серединно-океанічними хребтами — з другого. В основі океанічних плит залягає базальтовий шар. З поверхні їх горизонтально прикривають осадові породи. Товщина кори збільшується в напрямі від серединно-океанічних хребтів до материкового шельфу, в цьому ж напрямі збільшується і вік кори, але вона молодша за материкову.

62. Природні умови Лат Ам. Латиноамериканські Кордильєри (Анди) — одна з найвищих (г. Аконкагуа — 6959 м) і найдовша з гірських систем земної кулі, що простягається вздовж зх районів регіону на 15 тис. км. Східну частину регіону займають плоскогір'я і нагір'я (Гвіанське, Бразильське і плато Патагонії) та рівнини, в тому числі найбільша на земній кулі— Амазонська низовина площею понад 5 млн км2.

Для найбільших природних зон Латинської Америки найважливішою особливістю клімату є сезонна зміна повітряних мас і напрямків їх руху. Регіон одержує багато сонячного тепла. На рівнинах середні температури найтеплішого місяця становлять +22 ...+28° С, а найхолоднішого — майже 8° С. Для екваторіальних широт характерні значні (до 3000 мм) майже цілорічні опади. Західні регіони материків є посушливими.

Найбільші ріки належать до басейну Атлантичного океану: Амазонка, Парана, Магдалена, Уругвай, Оріноко, Сан-Франциску тощо. Амазонка є найбільшою у світі рікою за розмірами басейну і водоносності. Протікаючи здебільшого Амазонською низовиною у субширотному напрямку біля екватора, вона впадає в Атлантичний океан, створюючи найбільшу в світі внутрішню дельту (понад 100 тис. км2) і воронкоподібне гирло. Ріка повноводна протягом усього року, середні витрати води — 220 тис. м2/с, максимальні — до 300 тис. мз/с.

У верхів'ях р. Чурук (притока р. Оріноко) на Гвіанському нагір'ї у Венесуелі знаходиться найвищий водоспад на Землі — Анхель, відкритий у 1935 р. Має висоту падіння води 1054 м (вільне падіння — 979 м). На р. Ігуасу, що належить до басейну Ла-Плати, знаходиться унікальний каскад водоспадів Ігуасу, утворений 275 водоспадами заввишки 60-80 м, розділеними зеленими скелястими островами, що витягнулися у формі чотирикілометрової підкови.

Великих озер у Латинській Америці мало. Численні лише льодовикові озера у Південних Андах. У Центральних Андах на висоті 3812 м розташоване найбільше із високогірних озер світу — тектонічне озеро Тітікака (площа — 8,3 тис. км2, глибина — до 304 м). У Центральній Америці найзначніші озера — Нікарагуа і Манагуа.

Природні ресурси. Мінеральні ресурси дуже багаті й різноманітні. Латинську Америку називають «геологічною коморою» світу, але енергоджерела розподілені нерівномірно. Основні запаси нафти сконцентровані у Мексиці (узбережжя і шельф Мексиканської затоки—4 місце у світі) і Венесуелі (затока Маракайбо). Також добувають нафту в Перу, Еквадорі, Колумбії, Аргентині, Болівії, Чилі. Найбільші родовища газу виявлені у Мексиці, Венесуелі, Аргентині, Чилі. Кам'яне вугілля — не дуже поширений вид палива. Добувають його на півдні Бразилії, у Чилі, Колумбії, на півночі Мексики. Величезні запаси промислового урану мають Бразилія, а також Аргентина, Колумбія і Мексика.

Запаси залізної руди найбагатші у Бразилії, яка посідає 1-ше місце у світі за обсягом запасів та її видобутком. Руда є високоякісною (60-65 % заліза, мала кількість домішок фосфору й сірки). Найпотужніші у світі за своїм потенціалом родовища Керажас знаходяться у штаті Пара в Амазонії. Чималі запаси марганцевої руди зосереджені на заході Бразилії, у Мексиці, Чилі, Аргентині, нікелю — на Кубі й у Домініканській Республіці.

Родовища бокситів сконцентровані на Ямайці (3-тє місце у світі після Австралії та Гвінеї), у Суринамі, Гайані, Бразилії, Домініканській Республіці; мідної руди — у Чилі (20 % світових запасів), де знаходиться найбільше у світі родовище Чукікамата в пустелі Атакама. Великі запаси міді також є у Перу й Мексиці. Олов'яні руди залягають у Болівії (3-тє місце у світі після Малайзії та Індонезії), Бразилії. Поклади сурми виявлено у Болівії (до 40 % світових запасів), Мексиці і Перу, ртуті — у Мексиці. Кобальтові руди зосереджені у Домініканській Республіці, Бразилії та Венесуелі, вольфрамові руди — у Болівії, Бразилії і Перу, молібденові — у Чилі (3-тє місце у світі), літієві — у Чилі й Перу.

На платину багаті надра Колумбії, золото — Бразилії, Колумбії, Мексики, Перу і Нікарагуа, срібло — Мексики (3-тє місце у світі за запасами), Перу, Чилі, Еквадору, алмази — Бразилії (на Бразильському плоскогір'ї), Венесуели, Гайани (Гвіанському нагір'ї), смарагди — Колумбії.

Основні запаси сірки зосереджені у Мексиці й Чилі, селітри — у Чилі (найбільші та унікальні у світі родовища розташовані в пустелі Атакама), графіту — в Мексиці (1-ше місце у світі).

Регіон має водні ресурси світового значення. Йому належить 1/5 поверхневого стоку населеної суші й не менше 1/10 гідроенергоресурсів планети. Водне господарство розвинуте недостатньо, хоча має життєво важливе значення у всіх країнах. Із 70-х років XX ст. в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Венесуелі та Мексиці почали створювати гідровузли з потужними ГЕС. На річці Парана, що на кордоні Бразилії та Парагваю, побудовано найбільший у світі гідроенергокомплекс «Ітайпу».

Ліси є найважливішим природним ресурсом Латинської Америки. Тут зосереджено 1/4 частину лісовихресурсів світу. Загальна лісистість — 35 % (у Суринамі — 95 %, Гайані — 94, Белізі — 88, Бразилії — 66 % тощо).

Найбільший масив лісів розташований в Амазонській низовині й на прилеглих до неї положистих схилах Гвіанського нагір'я і Бразильського плоскогір'я. Амазонська низовина є унікальним місцем планети, якому за різноманітністю фауни і флори немає рівних у світі. Це 50 тис. екзотичних рослин, 3 тис. видів риб, 1,6 тис. птахів і безліч ссавців. У регіоні зростають найцінніші породи дерев: червоне дерево махагоні, дерево бальса з дуже легкою деревиною, бавовникове дерево сейбу, запашне дерево седрело, гевея, дерево какао, хінне дерево. Запаси деревини, в тому числі цінних порід (кедр, червоне і коралове дерева), становлять в Амазонії 70 млрд м3 (1/3 світових).

Природні умови країн Латинської Америки загалом сприятливі для життя людей й господарської діяльності. А багаті та різноманітні природні ресурси є передумовою розвитку як сільського господарства, так і промисловості. Головні проблеми — це недостатнє вивчення ресурсів на деяких територіях та організація їх масштабного й раціонального використання.

63. Расовий склад. У Латинській Америці існують європеоїдна , монголоїдна і негроїдна раси, а також утворені на їх основі різноманітні змішані раси. Корінні жителі — індіанці. Багато з них винищено прибулим білим населенням, уцілілі змішалися з ним, утворивши змішаний тип — метисів (до 50 %). Нащадків «чистих» індіанських племен мало (до 15 % населення), проживають переважно у важкодоступних регіонах, особливо у Болівії (63 % населення), Гватемалі (54 %), Перу (47 %) та Еквадорі (30 %).

У першій половині XVI ст. у Латинську Америку почали завозити негрів (рабів), насамперед у Вест-Індію і Бразилію, для роботи на сільськогосподарських плантаціях. У цих районах і нині сконцентровано більшість негрів,мулатів (європеоїдно-негроїдного походження) і самбо (індіансько-негроїдного походження): у Гаїті (цілком «негритянська» країна), Трінідаді і Тобаго, Гайані, Французькій Гвіані, Суринамі, Бразилії, Кубі.

Білих нащадків іспанців і португальців, які народилися вже в Латинській Америці, називають креолами.Згодом до цієї групи почали відносити і нащадків італійців (яких багато в Аргентині, Уругваї, Бразилії), німців (в Аргентині, Бразилії, Чилі), слов'ян (у Бразилії та Аргентині), англійців, французів, голландців. «Креольськими» країнами, де переважає біле населення, є Аргентина, Уругвай, Коста-Ріка, Чилі.

Чисельність населення. У 1999 р. населення Латинської Америки оцінювалося у 472 млн осіб, що становило 8 % населення світу. Майже половина його сконцентрована у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Чисельність населення регіону швидко збільшується. У 1800 р. вона дорівнювала 19 млн осіб (2,1 % населення світу), в 1900 р. — 63 млн (3,9 %), в 1933 р. — 125 млн (6,1 %), у 1975 р. — 320 млн (6,5 %).

Демографічні особливості. Країни Латинської Америки належать до категорії країн, що розвиваються, отже більшість із них — до II типу відтворення населення. Менше виражений цей тип у «білих, креольських» країнах. Попри те що Латинська Америка належить до регіонів із зростаючою чисельністю населення, «демографічний вибух» у більшості з них останніми десятиріччями почав згасати. Темпи зростання населення знижуються і становлять у середньому 1,6 % на рік. Цей показник неоднаковий в різних країнах: у багатьох з них темпи приросту населення найвищі у світі (в Гондурасі — 3,5 %, Домініканській Республіці — 3,3, Мексиці, Нікарагуа, Колумбії та Еквадорі — 3,2 %), у розвинутих країнах (Аргентина, Бразилія та ін.) — низькі.

Традиційними у країнах регіону є ранні шлюби (до 22 років). Одна з демографічних проблем — високий рівень смертності населення; у найменш розвинутих країнах Центральної Америки та Анд він досягає 15-20%.

Ще вищою є дитяча смертність, хоч останніми десятиріччями спостерігається її зниження. Латинська Америка — «молодий» регіон світу: понад 33 % населення — молодше 15 років. Особи віком понад 60 років становлять майже 5 % населення. В середньому пропорційною є кількість чоловіків та жінок, але в окремих країнах жінок значно більше — Барбадосі— 51,8 %, Сальвадорі, Уругваї — по 51,2 %, Багамах — 51 % .

64. Регіон утворюють 6 країн: Китай, Корея, Японія, Маньчжурія, Монголія, В’єтнам. Хоча регіон має сприятливі рекреаційні ресурси, проте масовий туризм тут розвинутий недостатньо. За рік регіон відвідують 35 млн туристів, які дають прибуток 22,8 млрд дол.

Передумовами розвитку туристичної галузі є один з найбільших у світі природний й культурний потенціал: Тибет, Каракорум, Тянь-Шань, «Кам'яний ліс» Куньміна, долина р. Лі, «Три ущелини» Янцзи, водоспад Хукоу на р. Хуанхе, зона вулканічної активності на о. Хоккайдо, національний парк «Внутрішнє Японське море», «Три краєвиди» Японії (Мацусіма, Аманохасідате, Ітсукусіма), затока Кагасіма — серед найвідоміших у світі природних об'єктів. У регіоні 27 гір є священними для даосистів, 14 — для буддистів. Природні ландшафти доповнені культурними спорудами (Великий Китайський мур, пагоди, павільйони, арки, храми, даоські, буддійські, в тому числі ламаїстські монастирі, імператорські палаци, вілли, мавзолеї, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо). Їх доповнюють самобутнє театральне мистецтво, характерні види спорту (сумо, карате, кендо, айкідо, кюдо), фестивалі, інститут гейш і чайна церемонія тощо.

Основні центри туризму: Пекін, Шеньян, Сіань, Сучжоу, Лхаса, Сеул, Токіо, Кіото, Нара, Камакура, жертви атомного бомбардування — міста Хіросіма й Нагасакі.

65. Географія – це система природничих (фізико-географічних) і суспільних (економіко-географічних) наук, що вивчають географічну оболонку Землі, природні і виробничі територіальні комплекси, їх компоненти і взаємозв'язок між ними. Сучасна географія – це система наук. Ідеї єдиної географії закладені ще М.М.Баранським розвивались В.О.Анучиним та іншими. Географічна наука намагається досліджувати зв'язки явищ та процесів у просторі і часі, їх інтерпретації.
На сьогодні географія утворює систему, куди ввійшли самостійні науки: фізична географія, економічна і соціальна географія, картографія, медична географія, військова географія.

Фізична географія поділяється на такі частини наук: загальне землезнавство, ландшафтознавство, регіональна фізична географія.

Економічна і соціальна географія поділяється на такі частини: загальна економічна і соціальна географія, політична географія, регіональна політична і економічна географія. Деякі з цих частин наук поділяються на окремі галузеві науки. Так, загальне земле­знавство і регіональна фізична географія поділяються на: геоморфо­логію, метеорологію, кліматологію, гідрологію суші, географію грунтів, географію рослин, зоогеографію.
Загальна економічна і соціальна географія і регіональна економічна і соціальна географія поділяються на: географію населених пунктів, географію сільського господарства або окремих його галузей, географію транспорту. Крім наук географічних розвиваються і такі, що виникли на стику географії та інших наук, наприклад, геоморфологія, біогеографія та ін.
Об'єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка, а предметом вивчення – взаємозв'язки між окремими компонентами географічної оболонки Землі.
Географічна оболонка – це матеріальна система, що складається з функціонально взаємозв'язаних між собою окремих оболонок тобто літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Основні властивості географічної оболонки – цілісність, ритмічність, зональність.

Предметом вивчення економічної географії є територіальні системи продуктивних сил, територіальні системи сфер обслуговування, науки і культури. До першої групи систем входять, наприклад, країни, економічні райони, системи розселення, міста, транспортні системи та вузли. Економіко-географічні дослідження вимагають історико-просторового підходу, вивчення зв'язків і явищ. При розгляді територіальних соціально-економічних систем необхідний зв'язок із географічним середовищем, знання перспектив розвитку систем, прогноз. Економічна географія тісно пов'язана з історією, економікою, філософією, технікою, соціологією та іншими науками. Отже, економічна географія хоч і має свій об'єкт і методи досліджень не може успішно розвиватись без взаємозв'язків з іншими науками, насамперед географічними.

66. ПАР- індустріально-аграрна країна, найбільш розвинена в екон відношенні в Африці. Іноземний капітал займає сильні позиції в економіці. У добувних галузях переважає англійський капітал, у нафтопереробній, автомобільній — капітал транснаціональних компаній країн Зх Європи і США).

Провідні галузі промисловості — гірнича (найбільший світовий продуцент платини, золота, хрому), автомобільна, металообробна, металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, цементна, текстильна, харчова. Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр. Головний промисловий центр країни Йоганнесбург. Темп зростання ВВП — 0,5 %. ВВП на душу населення — $ 3 918. Прямі закордонні інвестиції — $ 829 млн.

Імпорт (машини і транспортне обладнання, хімічні продукти, мінеральне паливо, продовольство, напої і тютюнові вироби) — $ 38,9 млрд (г.ч. США та Німеччина — по 13 %;Великобританія — 9,2 %; інші країни ЄС — 20 %; Японія — 6,5 %). Експорт (корисні копалини, метали і продукція металообробки, зокрема золото, вугілля, залізняк, вапно і вапняк, хром, марганець, мідь і платина) — $ 39,6 млрд (г.ч. США — 8,1 %; Німеччина — 6,1 %; Японія — 5,9 %; Великобританія — 5,9 %; Італія — 5,8 %). Валовий національний продукт ПАР становить 28 % ВНП усього африканського континенту, перевищує ВНП Нігерії, Кенії та Єгипту разом взятих. Південна Африка є також африканським лідером у плані розвитку сучасної інфраструктури і фінансової системи та інструментів їх використання. Сучасні фінансово-промислові сектори країни вдало спираються на потужні високорозвинені системи зв'язку, розгалужені мережі доріг і залізниць, повітряного транспорту та електропостачання. Рівень безробіття в ПАР в кінці ХХ ст. (1996) високий — 34 %.

Сільське господарство! Продуктивність землеробства ПАР за світовими стандартами невисока. Частково це пояснюється примітивними методами обробітку земель. Іншими чинниками є ерозія ґрунтів і недостатня кількість осадів. Найбільша частка в загальній вартості с/г продукції припадає на кукурудзу — основу раціону чорного населення. Важливе місце займає пшениця, що вирощується переважно в Капській провінції. У менших кількостях вирощуються овес, жито, ячмінь, кафрське і звичайне сорго.У загальній вартості сільськогосподарської продукції друге місце після кукурудзи займають фрукти. Велика їх частина йде на експорт. У прибережних районах провінції Квазулу-Натал обробляється цукрова тростина. З 1655 в країні вирощуються винні сорти винограду. Серед продукції рільництва істотне місце займають овочі і кормові трави. Розвинене м'ясне і молочне виробництво. Баранина, свинина і м'ясо домашньої птиці забезпечують внутрішнє споживання.

С/Г. Так як бл. 97% тер. Єгипту - пустеля, то придатними для землеробства є тільки декілька оазисів і вузька смуга землі вздовж середземноморського узбережжя. В дельті Нілу вирощують рис, бавовну, пшеницю, фрукти і овочі, в Середньому Єгипті і Фаюмській оазі - бавовну, кукурудзу, сорго, цукрову тростину, фрукти і овочі, у Верхньому Єгипті - цукрову тростину, пшеницю, конюшину і бавовну. Переважна частина промислових підприємств зосереджена навколо Каїра і великих міст в дельті Нілу. У промисловій зоні Каїру, де проживає майже 25% всього населення країни, розташований металургійний комбінат, текстильні підприємства - в дельті Нілу - в Ель-Махалла-ель-Кубрі та інш., у Александрії - нафтопереробні заводи і підприємства харчової промисловості.

ПРОМИСЛ. До кінця 1990-х років в промисловому секторі економіки на перший план вийшли нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість, за ними слідували харчова, текстильна і металургійна промисловість. Розвиток електротехнічної промисловості і машинобудування оснований на збиранні виробів з готових деталей. На підприємствах Єгипту збирають такі товари тривалого користування, як холодильники і телевізори, легкові і вантажні автомобілі, автобуси і трактори. Високою ефективністю відрізняються державні підприємства по випуску цементу і фосфатів. Металургійні комбінати мають низьку продуктивність.

67. В Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення.
Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення.Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про старіння населення країни.

Найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального старіння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській

Кількість населення в країні в цілому і в різних її районах може змінюватись у зв'язку з переїздами людей з одних місць постійного проживання в інші, з країни в країну. Такі зміни в кількості населення називають механічними, а сам рух – міграціями.
Розрізняють внутрішню і зовнішню міграції. Зовнішня міграція поділяється на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в'їзд іноземців на тривале чи постійне проживання або повернення на батьківщину людей).
Внутрішні міграційні процеси в державі пов'язані з різними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення із недостатньо промислово розвинутих областей Заходу і Центру України в Донбас, Промислове Придніпров'я, на малозаселені землі Півдня. У колишньому СРСР проводилася політика штучного переселення різних народів за межі свого постійного проживання. Українці західних земель, кримські татари, чеченці, народи Балтії зазнали репресій з боку влади і були насильно переселені на інші території СРСР. Так, українців переселяли в Сибір, на Далекий Схід, у Казахстан тощо. На їхнє місце переміщувалися переважно росіяни з різних частин Росії. Такі переселення проводилися насамперед з політичних міркувань і були спрямовані на втрату народами національних особливостей – мови, культури тощо.
Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія. Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та деяких інших областей за державною програмою почало переселятися у порівняно екологічно чисті райони України. Цей процес триває.

Істотне значення мають так звані маятникові міграції. Як маятник коливається з одного боку в інший, так і сотні тисяч громадян України щодня вранці їдуть на роботу з приміської зони в міста, а ввечері повертаються додому.
Останнім часом зросла еміграція з України. Велика частина людей виїздить на тимчасове проживання і роботу.
Значні імміграційні процеси в Україні останніх років пов'язані з поверненням репресованих народів, а також військовослужбовців на батьківщину, переміщенням біженців із зон збройних конфліктів у колишній Югославії, Чечні, країнах Закавказзя тощо. Наприклад, за період між переписами 1979 і 1989 pp. кількість кримських татар в Україні зросла в 6,6 раза, вірмен і азербайджанців – у кілька разів.

Внаслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України.

68. Білорусь є членом ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МОП, ВООЗ, СНД, ОБСЄ. Білорусь — країна Східної Європи. області (їх 6). Виходу до морів та океанів не має, але знаходиться на перехресті важливих шляхів, що з'єднують Центр Європу зі Східною, Скандинавію та Прибалтику з Південною Європою. На півночі межує з Латвією, на пн зх — з Литвою. Західним сусідом Білорусі є Польща. Всі південні кордони — з Україною, а північно-східні та східні — з Росією. Загалом географічне положення країни сприятливе для розвитку економіки. Територія — 207,6 тис. км2. Столиця — Мінськ. Грошова одиниця — рубль. Державна мова — білоруська. Білорусь — республіка. Глава республіки — президент.

Природні умови та ресурси. Рельєф Білорусі рівнинний. Гірських систем немає. В центр, зх та пн-сх її частинах трапляються окремі височини. Найвища точка Білорусі — 345 м. над рівнем моря. Вона знаходиться поблизу Мінська.Клімат помірно континентальний. Білорусь має густу річкову мережу. Річки належать до басейнів Чорного та Балтійського морів. Найбільшими річками є Дніпро з притоками Прип'ять, Сож, Березина, а також Західна Двіна і Німан. У країні — понад 10 700 озер. льодовикове походження. Переважають дерново-підзолисті ґрунти. поширені дерново-болотні та болотні ґрунти і піщані дерново-підзолисті. У країні для охорони природи створено декілька заповідників. Світову славу має Біловезька пуща, де зберігся знаменитий зубр. Природно-ресурсний потенціал Білорусі значний, але йому величезної шкоди завдала чорнобильська катастрофа. В надрах Білорусі є родовища різноманітних корисних копалин: поклади калійної та кухонної солей і нафти. Є родовища торфу, бурого й кам'яного вугілля, різноманітних будівельних матеріалів, мінеральні води.

Населення. У Білорусі проживає 9,46 млн. осіб (2012 p.); білоруси (80%), росіяни (13%), поляки (4%), українці (3%). 70% віруючих — православні християни. Близько 20% — прихильники римсько-католицької церкви, решта — греко-католики, іудаїсти. Густота населення — 46 осіб на 1 км2.

Господарство. Білорусь має розвинений комплекс обробних галузей промисловості (хімічна, автомобільне і тракторне машинобудування, військове виробництво та ін.), продуктивне с/г. Економічна політика країни орієнтована на створення ринкової економіки, структурну перебудову господарства, розвиток наукомістких галузей.

Промисловість. В індустрії Білорусі провідна роль належить машинобудуванню, легкій, харчовій, хімічній та деревообробній промисловості. На м/б припадає більш як 1/3 загального обсягу промислового виробництва. Провідні галузі м/б: автомобілебудування, тракторне й с/г машинобудування, верстатобудування, електро- і радіотехнічна промисловість, приладобудування, виробництво електронно-обчислювальної техніки. Випускаються дизельні вантажні автомобілі в Мінську, Могильові. Тракторне машинобудування представлене Мінським тракторним заводом, Вітебським заводом тракторних запасних частин. У країні створено групу заводів, які випускають різну с/г техніку: самохідні та причепні кормозбиральні комбайни (Гомель), картоплезбиральні машини (Ліда), обладнання для с/г ферм. Основні центри верстатобудування: Мінськ, Вітебськ, Молодечно. Електротехнічна, електронна і приладобудівна промисловість випускає електродвигуни, низьковольтну апаратуру, різні прилади, телевізори, ЕОМ тощо. Основні центри розміщення цих галузей — Мінськ, Гомель, Вітебськ, Могилів, Брест. Хімічна промисловість представлена виробництвом калійних добрив, азотних добрив у Гродно, фосфорних — у Гомелі. Новополоцький і Мозирський нафтопереробні заводи виробляють паливо, а також сировину для розвитку хімічних виробництв органічного синтезу. Хімічні штучні волокна виробляються в Могильові (лавсан), пластмаси — у Борисові й Полоцьку, лаки й фарби — в Ліді, штучна шкіра — в Пінську. Найбільші центри лісохімічного комплексу розміщено в Бобруйську, Гомелі, Мозирі, Борисові (деревообробка), Речиці, Пінську (виготовлення фанери, сірників), Шклові (папір), Слонімі (картон), Вітебську (меблі).

У структурі паливного балансу основні види палива — нафта, газ, торф. Масштаби власного видобування нафти й газу незначні, тому вони надходять в основному з Росії. Електроенергетика представлена переважно ТЕС. ГЕС великого значення не мають.

С/Г. Білорусь спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, виробництві льону й картоплі. С/г вгіддя складають 9,5 млн. га; У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 50%): жито, пшениця, яровий ячмінь. Під картоплею — понад 700 тис. га., і розміщено цю культуру повсюдно. Провідна технічна культура — льон — довгунець; Посіви цукрових буряків зосереджено у Брестській, Мінській та Гродненській областях. Тваринництво молочно-м'ясної спеціалізації розвинене повсюдно. Частка свинарства у виробництві м'яса — близько 40%. Поблизу великих міст побудовано птахофабрики.

Транспорт. Білорусь має добре розвинену транспортну мережу, представлену залізничним, автомобільним, річковим, авіаційним і трубопровідним транспортом. Зовнішньоекономічні зв'язки. Із Росії до Білорусі надходять нафта, природний газ, кам'яне вугілля, прокат чорних металів, кольорові метали, ділова деревина й пиломатеріали, цемент, машини та обладнання, риба й рибопродукти, овочі, товари народного попиту. Своєю чергою, Білорусь вивозить до Росії вантажні автомобілі, трактори, металорізальні верстати, обчислювальну техніку, хімічну продукцію, шини, льоноволокно, картоплю, м'ясо-молочну продукцію, товари народного вжитку. Експорт — продукція м/б, транспортне обладнання, нафтопродукти, хімікати, харчові продукти.

69. Країнами Балтії називають Естонію, Латвію, Литву, що розташовані на узбережжі Балтійського моря. Це суверенні незалежні держави, які вийшли з складу СРСР на початку 90-х років внаслідок його розпаду. Географічне положення країн регіону дуже вигідне. Всі країни мають вихід до Балтійського моря, а з нього в Світовий океан. Через їх території пролягають транзитні сухопутні шляхи у напрямі Схід - Захід, Північ - Південь.

Більша частина території регіону - слабо розчленована рівнина, складена льодовиковими відкладами, що подекуди ускладнює ведення с/г робіт. Клімат перехідний від морського до помірно континентального з великою кількістю опадів, що веде до перезволоження грунтів. Переважають дерново-підзолисті грунти. Надра не багаті на мінеральну сировину. Є горючі сланці (Естонія), бурштин (Литва) торф та будівельні матеріали.

Населення країн регіону нечисленне. Найбільш густо заселена Литва - 50 чол./км2. За характером відтворення - це типові європейські країни, яким притаманні всі особливості першого типу відтворення. Населення належить до двох мовних сімей. Литовці й латиші - до балтійської групи індоєвропейської сім'ї, естонці - до угро-фінської групи уральської сім'ї. Частка корінного населен­ня коливається в межах 60-80 %. Найбільша вона в Литві, найменша - в Латвії. Країни Балтії можна віднести до високоурбанізованих. Міське населення ста­новить майже 70 %. У сільській місцевості склався хутірський тип розселення.

Сучасна економіка країн Балтії визначається багатогалузевою промис­ловістю та інтенсивним с/г виробництвом. Дефіцит сировиних ресурсів зумовив розвиток тут неенерго- та нематеріаломістких вироб­ництв. Галузями спеціалізації є: точне, наукоємне машинобудування, що розви­вається, спираючись на кваліфіковану робочу силу. Це передусім такі його галузі, як радіо- та електротехніка, приладе- та верстатобудування, розвинуте також транспортне машинобудування - виробництво вагонів та мікроавтобусів (Латвія), суднобудування та судноремонт (Клайпеда, Лієпая, Рига, Таллінн). Приморське положення сприяло формуванню приморського господарського ком­плексу, до складу якого, крім суднобудування та судноремонту входять океанське рибальство та рибна промисловість, галузі обслуговування експортно-імпортних операцій, а також курортне господарство. На довізній сировині розвиваються хімічна, фармацевтична та легка промисловість, частково деревообробна та паперова.Промисловість концентрується переважно у великих містах (Таллінн, Рига Вільнюс, Каунас).

С/г має чіткий тваринницький напрям спеціалізуючись на молочно-м'ясному скотарстві та беконному свинарстві. Вимогам тваринництва підпорядкована структура землеробства. Сіножаті й пасовища займають значну частку земельних угідь, розвинуто кормовиробництво. На орні землі припадає менше третини придатних для сільськогосподарського використання земель. Вирощують зернові, бобові, картоплю, з технічних культур поширені льон цукрові буряки. На основі переробки сільськогосподарської сировини та риби розвивається харчова промисловість, особливо м'ясна, молочна та рибоконсервна.

Потреби країн регіону задовольняються потужною сферою зовнішньоекономічної діяльності, яка обслуговується всіма видами транспорту. Країни, що спеціалізуються на обробній промисловості, відповідно експортують її продукцію, а імпортують паливо та сировину. За роки незалежності відбулась пев­на переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків зі Сходу на Захід. Найбільших успіхів тут досягла Естонія. Традиційні партнери - республіки СРСР, а нині не залежні держави (Росія, Україна, Білорусь та ін.) і досі відіграють значну роль у зовнішній торгівлі країн Балтії. З країн цього регіону імпортується сировина, обладнання, продукція хімічної, машинобудівної та інших галузей промисло­вості. В експорті з регіону переважає продукція машинобудування, легкої. хімічної промисловості, сільського господарства.

Естонія. Площа - 45,1 тис. км2. Населення - 1,5 млн чоловік. Столиця - Таллінн. З мінеральних ресурсів країна має потужні поклади горючих сланців, місцеве значення мають запаси фосфоритів, торфу, будівельних матеріалів. Естонці становлять 64 % населення, решта - росіяни та представники інших національностей колиш­нього СРСР. Господарство країни спеціалізується на видобутку та переробці сланцю, електро-енергетиці, кваліфікованому машинобудуванні (радіо-, електротехніка, приладобудування), рибній, молочній, м'ясній, текстильній, трикотажній галузях промисловості. Сільське господарство має тваринницький напрям і спеціалізується на молочнo-м'ясному й племенному скотарстві, беконному свинарстві.У зв'язку з виходом до моря в країні добре розвинуте океанське риболовство і рибна промисловість. Естонія серед країн Балтії вирізняється позитивним торговельним балансом у зовнішній торгівлі. Експорт постійно зростає, особливо в країни Західної Європи, майже вдвічі перевищуючи експорт в країни СНД.

Латвія. Площа - 63,7 тис. км2. Населення - 2,6 млн. чоловік. Столиця - Рига. Промисловість концентрується у великих портових містах. Галузями спеціалізації є електротехніка і ра­діоелектроніка, приладобудування, транспортне (вагони, мікроавтобуси) машинобудування, деревообробка, трикотажна, фармацевтична, рибна, м'ясо-молочна галузі промисловості.Спеціалізація сільського господарства - молочне скотарство та беконне свинарство. У рослинництві переважає вирощування технічних культур (льон, цукрові буряки). До галузей спеціалізації можна віднести й розвинутий транспортний комплекс: морський та залізничний.

70. Польща – одна з країн постсоціалістичної Європи. Польща – республіка з перезидентом. Площа 312 тис. км² (7 м в Європі). Вигідність положення країни визначається виходом до моря, транзитними комунікаціями між Заходом і Сходом Європи. Це рівнинна країна. Великі рівнини займають ¾ всієї території. Польща нараховує 9300 озер. Великі ріки країни – Вісла та її притоки Буг, Сан, Одра. На більшій частині території Польщі переважають дерново-підзолисті, дерново-карбонатні грунти та чорноземи. Лісами вкрито до 20% території. Переважають соснові та змішані бори. Фауна Польща нараховує 84 види ссавців, 358 – птахів, 74 – риб, 225 – молюсків. Також збереглися рідкісні тварини – зубри, рисі, лісові коти, бобри, лосі, вовки.

Населення Польщі - 38 млн чоловік. Це однонаціональна країна – поляки становлять 98,7% населення. Після Другої світової війни у країні збільшилась чисельність шлюбів, що сприяло росту народжуваності. Чисельність жінок переважає над чисельністю чоловіків. Працездатне населення становить 60%. У с/г зайнято 23% чоловік, в індустріальній та обслуговуючій галузях – 37,4 та 39,6% відповідно. Розвинутий процес урбанізації. У містах проживає близько 60% населення, на території країни розміщено 9 міських агломерацій.

С/Г. В Європейському регіоні Польща посідає помітне місце за виробництвом картоплі, жита, льону, молока, тютюну, зерна, м’яса, цукрових буряків. Провідне місце в с/г належить рослинництву. Під зерновими культурами зайнято 56% площі с/г угідь, кормовими – 18%, картоплею – 16%, технічними, овочевими культурами – 5%. Посіви льону поширені на північному сході. Тваринництво -46%. Складною проблемою є недостатній розвиток кормової бази для тваринництва. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби та свиней. На північному та в Карпатах вирощують м’ясо-вовняні породи овець.

Промисловість. З-поміж країн постсоціалістичної Європи Польща найкраще забезпечена корисними копалинами. Головне багатство країни – кам’яне вугілля, за покладами якого вона займає перше місце в Європі. Значні запаси сірки, міді, цинку, бурого вугілля (Турошов, Конін) та кам’яної солі. У Польщі розвинуті такі галузі пром, як машинобудування (точне і загальне), хімічна, будівельна, паливно-енергетична. Нафтопереробка Польщі розвивається на сировині з Близького Сходу. Металообробні галузі промисловості орієнтовані на вітчизняну сировину. Внаслідок економічного прогресу в загальній промисловості збільшилась частка машинобудівної галузі, електротехнічної, електронної промисловості, виробництво транспорту (Катовицьке, Вроцлавське, Познанське, Варшавське воєводства), хімічної галузі (Гожов, Торун, Тулави, Щецин). В той же час зменшилась частка традиційних галузей промисловості – вугледобувної (Катовицьке та Вроцлавське воєводства), харчової. У невеликих містах та селах розміщуються переважно підприємства харчової, деревообробної, будівельних матеріалів промисловості.

Транспорт. У Польщі залізниці перевищують автошляхи за протяжністю та можливостями. Річкові перевезення здійснюються річками Одра, Вісла, каналами. Морські порти – Щецин, Гданськ, Гдиня. Новим видом транспорту є трубопровідний, що має східно-західний напрям. Нині будується мережа трубопроводів меридіонального напрямку для закупівлі північноєвропейської та близькосхідної нафти. Зовнішньоекономічні зв’язки. експорт : продукція машинобудування (43%). На експорт іде вугілля, мідь, срібло. продукти легкої та целюлозно-паперової промисловості, будівельні послуги. Імпортує Польща паливо, металеву сировину, хімічні продукти. Щорічно імпорт становить 15 млн т нафти, 7,5 млрд т газу. Імпортуються алюміній, марганцева і хромова руди, нікель, рідкісні метали тощо. Металургія споживає щорічно 17 млн т імпортної залізної руди, 1,5 т імпортного чавуну.

71. Територія — 9264 тис. км2. Скл з трьох частин: 1) США 2) Аляска, 3) Гаваї — 24 острови . Столиця — Вашингтон. Адміністративний поділ — 50 штатів і федеральний округ Колумбія. Офіційна мова — англійська. Релігія: більшість віруючих належить до протестантської (57%) і католицької (28%) церков. Грошова од — долар (1 долар = 100 центам). США — федеративна республіка. Глава держави — президент

Природні умови.Найвища точка США гора Мак-Кінлі (6139 м.) знах на Алясці. У сх частині — середньовисотні гори Аппалачі (до 2037 м.). Кордильєри. Внутрішні рівнини.На півночі основної території США переважно помірний клімат, на півдні — субтропічний. Найбільші річки США — Міссісіпі з притоками Міссурі та Огайо, Святого Лаврентія, Колумбія, Колорадо, Ріо-Гранде. На пн.- Великі озера: Верхнє, Гурон, Мічиган, Ері, Онтаріо. На Алясці-арктичні, тундрові, мерзлотно-тайгові та підзолисті ґрунти. На основній території на півночі її рівнинної частини — каштанові, чорноземні та чорноземоподібні ґрунти прерій. На сході бурі лісові. У пд-сх — жовтоземи й червоноземи вологих лісів. Далі -червонувато-чорні, коричневі та сіро-коричневі ґрунти. Великий Басейн вкритий бурими напівпустельними ґрунтами.

Природні ресурси.З корисних копалин найбільше значення мають родовища нафти й газу на півдні, у центрі та на Алясці. В Аппалачах і на Алясці — великі запаси кам'яного вугілля. В районі Великих озер та в інших районах є значні поклади залізної руди. На Алясці й на заході експлуатуються родовища золота. У Кордильєрах численні родовища кольорових металів: міді, цинку, молібдену, вольфраму, ртуті тощо. У пд частині Кордильєр — родовище урану. Є також запаси титану, марганцю, свинцю, срібла, різноманітних буд матеріалів, кухонної та калійної солей, сірки, фосфоритів тощо.

Населення. На території США проживає 308,7 млн. осіб. Початок формуванню американської нації поклала імміграція. нащадки вихідців із Європи, Японії, Китаю, Філіппін та інших країн. У країні 80% складає біле населення, 12% — чорні, особи інших расових та етнічних груп — 8%. США — одна з найбільш урбанізованих країн світу. Агломерації: Нью-Йоркська, Лос-Анджелеська, Чиказька, Філадельфійська, Сан-Франциська, Х'юстонська, Детройтська та ін. мегалополіси — Босваш, Приозерний, Каліфорнійський.

Господарство. США — високорозвинена постіндустріальна країна. Ринкова економіка США поєднує державну, велику корпоративну і дрібну приватну власність. Корпорації: «Дженерал моторс», «Форд мотор», IBM, «Дженерал електрик», «Філіпп Моріс», «Екон», «Мобіл», «Боїнг» та ін. Промисловість. машино - і приладобудування, електронна та електротехнічна галузь, металургія, нафтова, хімічна, автомобільна, авіаційна та аерокосмічна галузі. В індустріальному виробництві значного розвитку набули як добувна, так і обробна галузі промисловості. Основними кам'яновугільними басейнами країни є Аппалачський і Центральний. Нафту і природний газ добувають. Головний залізорудний басейн знаходиться біля озера Верхнього. Уран і руди кольорових металів добувають у Кордильєрах, фосфорити — у Флориді, калійні солі — в штаті Нью-Мексико. США посідають 1-е місце у світі за вартістю мінеральної сировини, яку видобувають самі, і водночас — 1-е місце як її імпортер. Енергетика. У структурі енергоспоживання є всі види промислових джерел: нафта (її частка 41%), природний газ (24%), вугілля (24%), атомна, гідро - і геотермальна енергія. Загальна енергозабезпеченість виробництва й побуту дуже висока. Вугілля використовують передусім як паливо для ТЕС, природний газ — у комунальному господарстві, нафту — як моторне паливо. Країна виробляє понад 2600 млрд. кВт • год. електроенергії. Вирішальною є частка теплових електростанцій. Найбільші ГЕС побудовані на річці Колумбія, багато невеликих — у Каліфорнії. Працюють 110 атомних реакторів загальною потужністю 104 млн кВт. Найбільше їх — навколо Чикаго, Детройта і Нью-Йорка. Обробна промисловість — основа матеріального виробництва США. На 1-му місці за вартістю продукції (майже 2/5) — машинобудування. Значну роль відіграють також харчова, хімічна, поліграфічна, паперова, металургійна, швейна промисловість та виготовлення виробів із пластмаси. Важливим у структурі обробної промисловості є зрушення від важкої індустрії до електроніки і засобів автоматизації. На передньому плані за кількістю зайнятих виявилися авіакосмічна промисловість, виробництво електронних компонентів, конторського обладнання (оргтехніки) і комп'ютерів, а також засобів зв'язку.

С/г США виробляє продукцію для власних потреб і на експорт. Американські ферми високомеханізовані, мають прекрасну енергетичну, інфраструктурну і наукову забезпеченість. Важливу роль відіграють і рослинництво, і тваринництво. Орні землі становлять 180 млн. га. (це більше, ніж в усій Латинській Америці), природних пасовищ — майже 220 млн. га. У рослинництві головними є кормові культури: кукурудза, сорго, ячмінь, сіяні трави. Так званий кукурудзяний пояс знаходиться на Центральних рівнинах. Тут щороку вирощують 200—230 млн. т. кукурудзи, або 2/5 її світового збору. Пшениці як продовольчого зерна одержують 60—80 млн. т. З олійних культур поширені соя, арахіс і, останнім часом, соняшник. У північних штатах вирощують цукрові буряки; в дельті Міссісіпі, у Флориді та на Гавайських островах — цукрову тростину. Збір картоплі порівняно незначний, оскільки її, як і хліба, споживають мало. Овочі та фрукти для власного споживання, як і інші продовольчі товари, фермери купують у магазинах. Із технічних культур традиційними стали тютюн і бавовник. Тютюн вирощують на Приатлантичній низовині та по інший бік Аппалачських гір. Тепер «бавовниковий» пояс розпався на розрізнені ареали: алювіальну долину Міссісіпі та оазиси зрошуваних земель від Техасу до Каліфорнії.

Тваринництво має чудову кормову базу: кормове зерно, сіяні та природні пасовища. Переважає м'ясний напрям. Поголів'я великої рогатої худоби становить близько 100 млн. голів, свиней — 55 млн. Бройлерів щорічно вирощують до 5,5 млрд. штук. Свинарство характерне для «кукурудзяного» поясу, вирощування бройлерів — для південних штатів.

Заготівлю лісу в США зосереджено в Кордильєрах північного заходу і на південному сході. Найбільше промислове значення мають дугласова ялиця, жовта південна сосна і дуб. Лісові багатства не тільки широко використовуються, а й активно поновлюються, особливо за вологого й теплого клімату Південного Сходу. США — одна з найбільших риболовних країн світу. Промисел ведеться в морях Атлантичного і Тихого океанів.

Транспорт. Вантажі перевозять залізницями, автомобілями, внутрішнім водним і трубопровідним транспортом. До внутрішніх водних шляхів належать озера, річки й канали. З'єднані між собою каналами річка Міссісіпі, Великі озера і річка Св. Лаврентія є найдовшим у світі внутрішнім водним шляхом від Мексиканської затоки до Північної Атлантики. У перевезенні пасажирів переважає власний автомобіль. Зовнішньоекономічні зв'язки. Країна експортує виробниче устаткування й машини, літаки та аерокосмічну техніку, зброю, вугілля, пшеницю, кормове зерно, сою, бавовну, тютюн. Як експортер наукоємних товарів, патентів та інформації, США — поза конкуренцією. Держава імпортує нафту й нафтопродукти, автомобілі, побутові техніку й вироби, газетний папір, продукти тропічного рослинництва. Так, американські заводи випускають 11 —12 млн. автомобілів на рік. Ще 5—6 млн. автомобілів країна імпортує. Головні торговельні партнери США — індустріально розвинені країни Європи, Канада і Японія. Регіонами прямих приватних інвестицій є Канада та Латинська Америка.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Населення США має високий життєвий рівень, що забезпечується високорозвиненими економікою та сферою послуг. До провідних вищих навчальних закладів США належать: Гарвардський, Стенфордський, Прінстонський, Колумбійський, Йєльський університети.