Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Уявлення про розвинуті країни . ЄС 3 страница




На Ефіопському нагір'ї є озера, улоговини яких утворилися внаслідок підкачування річкових долин і глибоких знижень лавовими потоками під час виверження вулканів. Так виникло озеро Тама, з якого витікає Голубий Ніл.

Природні зони. Обабіч екватора (4—5° пн. ш. і пд. ш.), у басейні річки Конго (Заїр) і вздовж Гвінейської затоки на північ від екватора—зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів.

Зона лежить у поясі екваторіального клімату. Знаходження сонця в зеніті або біля нього протягом року зумовлює постійне й рівномірне нагрівання повітря. Середня місячна температура +25, +27 °С. Опадів тут багато: 1500— 2000 мм, а в горах — 3000 мм та більше. Дощі випадають рівномірно протягом усього року, дещо більше їх навесні та восени.

Ґрунти екваторіальних лісів формуються за умов жаркого й вологого клімату. Материнські породи тут, як і на інших територіях у низьких широтах земної кулі, багаті на сполуки заліза, а тому мають червоний колір. Ґрунти, що утворюються на цих породах, набувають також червонуватого відтінку. Оскільки ґрунти вологих екваторіальних лісів багаті на залізо та алюміній, їх називають червоно-жовтими фералітними.

Жаркий клімат, велика кількість вологи, а також багаті на живильні речовини ґрунти сприяють розвиткові густої вічнозеленої деревної рослинності. Екваторіальні ліси ростуть кількома ярусами. Світлолюбні дерева тягнуться до сонця та утворюють верхній ярус заввишки 35—50 м.

В екваторіальному лісі навіть удень сутінно, сонячне світло ледве пробивається крізь густе листя. Тут багато епіфпів — рослин, що оселяються на стовбурах і гілках дерев (мохів, лишайників, папороті, квіткових рослин). Листя високих дерев жорстке й щільне, з лискучою, ніби лакованою, поверхнею, що оберігає його від надмірного випаровування та опіків від палючого сонця, від ударів дощових струменів під час великих злив. У рослин нижніх ярусів листя, навпаки, тонке й ніжне. Для високих дерев характерне дошкоподібне коріння, що виростає в нижній частині стовбура і є додатковою опорою.

Дерева в екваторіальному лісі скидають листя не відразу, а поступово. Тому екваторіальні ліси вічнозелені. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Самих тільки дерев близько 1000 видів! Верхній ярус утворюють фікуси, пальми, сейба та ін. У низьких ярусах ростуть банани, деревоподібні папороті, ліберійське кавове дерево, ліани (виткі рослини, іноді з дерев'янистим стеблом). У лісах, які виникли на місці вирубок і згарищ, ліани густо обвивають стовбури дерев. Ніби канати чи змії, піднімаються аж до верховіття і звідти звисають гірляндами, роблячи лісову хащу місцями непрохідною.

Чагарники і трав'яний покрив в екваторіальному лісі розвинуті слабко, опалі гілки та листя швидко розкладаються.

Екваторіальний ліс—батьківщина багатьох цінних рослин. Наприклад, найпоширеніша й дуже цінна пальма — олійна, з її плодів виробляють пальмову олію. Деревина багатьох дерев використовується для виготовлення дорогих меблів і у великій кількості вивозиться за межі материка, наприклад, ебенового дерева, чорного або темно-зеленого кольору, червоного дерева та залізного дерева, що дуже тверда.

У наземному ярусі водяться китицевухі свині, дрібні копитні (африканські оленці та ін.). На узліссях та на берегах водойм трапляються карликові бегемоти (заввишки до 80 см) і родичка жирафа — окапі. Великий хижак екваторіальних лісів — леопард.

До тварин наземного ярусу належать найбільші людиноподібні мавпи — горили. їх майже винищено, і збереглися вони тільки в глухих, важкодоступних для людини місцях.У всіх ярусах поширені різні мурахи. Деякі, так звані кочові, мурахи рухаються довгими колонами, винищуючи на своєму шляху все живе.

На деревах, а головним чином у ґрунті, селяться комахи терміти, які живляться рослинними рештками. У пухкому ґрунті та в лісовій підстилці водяться змії, землерийки, різні ящірки.Майже всі тварини ведуть прихований спосіб життя, тому, коли потрапляєш у ліс, тваринний світ здається нечисленним.

Внаслідок вирубування цінних дерев, а також дуже поширеної системи підсічно-вогневого землеробства (коли ділянку лісу вирубають, тут же спалюють дерева, а потім висаджують сільськогосподарські культури) збіднюється видовий склад тваринного світу і рослинності, значно скорочуються площі лісів. Винищення лісів своєю чергою швидко призводить до збіднення ґрунтів на поживні речовини.

На окраїнах вологі екваторіальні ліси поступово переходять у перемінно-вологі ліси, а потім у саван и та рідколісся. У саванах переважає трав'яний покрив, серед якого розкидані поодинці або невеликими групами невисокі дерева й чагарники жаркого поясу. Заміщення екваторіальних лісів саванами й рідколіссям пояснюється зменшенням річної кількості опадів і наявністю сухого періоду року, тривалість якого збільшується з віддаленням від екватора.

Савани поширені на півночі до 16—18° пн. ш., а на півдні переходять за Південний тропік. В Африці савани охоплюють величезні простори (до 40 % площі материка).

Сезонність випадання опадів позначається й на процесах ґрунтоутворення. У період дощів (літній) розкладаються органічні речовини і промиваються ґрунти. В сухий (зимовий) період через нестачу вологи життєдіяльність мікроорганізмів уповільнюється, і рослинний опад багатого трав'яного покриву розкладається неповністю. Тому в ґрунті нагромаджується перегній. У сухіших місцях утворюються червонувато-бурі ґрунти опустелених саван, а ближче до вологих екваторіальних лісів — червоні фералітні ґрунти високотравних саван.

Загальний вигляд саван змінюється за порами року. В посушливий період трави вигорають, майже всі дерева скидають листя, і савана набуває жовтого забарвлення. Спека висушує все. Та як тільки починаються дощі, з надзвичайною швидкістю виростають соковиті трави, дерева вкриваються листям. За 5—б днів тут відбуваються такі зміни, як у помірному поясі за півтора-два місяці. Там, де довго йдуть дощі, ростуть густі й високі (іноді до 5 м) трави.

На безкрайньому трав'янистому просторі височать величезні баобаби з розложистим гіллям. З кори цих дерев виробляють волокно, з якого виготовляють мотузки і грубі тканини. Тривалість життя баобабів А—5 тис. років.

З інших дерев у савані поширені зонтичні акації, які мають щільну зонтикоподібну крону, мімози та деякі види пальм. У най посушливіших районах савани трапляються алое, молочаї (деревоподібні рослини з м'ясистими стеблами, позбавленими листя і вкритими колючками). В Ефіопії молочаї досягають у висоту 8 м.

Чимало рослин пристосувалися до сухого періоду року: у них жорстке, дуже опушене листя, товста кора.

Савани багаті на рослинну їжу, тому там багато великих травоїдних тварин: різноманітні антилопи, зебри (африканські дикі коні), а також жирафи, які завдяки довгій шиї можуть поїдати листя з високих дерев. Водяться в савані й інші великі травоїдні тварини — слони, буйволи, носороги, значною мірою винищені людиною. На берегах річок і озер трапляються бегемоти.

Травоїдними тваринами живляться хижаки. Серед них найсильніший і найгрізніший — лев, який часто нападає і на свійських тварин, гепарди, шакали, гієни. Жах для багатьох тварин і людини — крокодили. Найбільші з них — нільські, завдовжки до 5—6 м.

У саванах Африки багато різноманітних птахів. Це й дуже маленька гарна нектарка, і найбільший птах на Землі — африканський страус. Із хижих вирізняється виглядом і звичками птах-секретар з довгими, як у журавля, ногами. Він полює на дрібних гризунів і плазунів, особливо на змій. Птах наздоганяє змію і вбиває її ударами ніг.

Справжнє привілля для птахів — у заростях папірусу та очерету на узбережжі озер і річок. Там водяться великі птахи — фламінго, ібіси, лелеки, марабу. Марабу трапляються тільки в Африці.

Надзвичайно багато в Африці термітів, їхні міцні споруди — термітники — часто підносяться над травою. Великої шкоди завдає муха цеце. Укуси її смертельні для великої рогатої худоби і коней. У людини вони викликають сонну хворобу, від якої раніше щороку вмирали десятки тисяч людей. Тепер проти сонної хвороби роблять щеплення.

Колись савани Африки обіймали меншу площу. Більша частина їх виникла на місці винищених людиною лісів.

Тропічні пустелі й напівпустелі. В Африці савани й рідколісся в Північній та Південній півкулях поступово переходять у тропічні напівпустелі й пустелі. Цей перехід пояснюється надзвичайною сухістю тропічного повітря та зменшенням опадів. Найбільшу площу пустелі захопили в Північній Африці. Особливості природи пустель розгляньмо на прикладі Сахари.

Річна сума опадів у Сахарі майже скрізь менша 50 мм. У внутрішніх частинах пустелі дощів не буває кілька років поспіль. Хмари—рідкісне явище, тому сонячне проміння особливо сильно нагріває земну поверхню. Влітку спека вдень досягає +40 °С у затінку.

Великі добові й значні річні амплітуди температур спричинюють сильне фізичне вивітрювання, під впливом якого гірські породи розтріскуються й руйнуються, перетворюючись на купи каміння, щебеню й піску. В Сахарі величезні площі обіймають кам'янисті пустелі — рівні простори, вкриті камінням. З кам'янистими пустелями чергуються глинясті й піщані, де громадяться дюни та бархани.

У пустелях через бідність рослинного покриву в грунті дуже мало органічних речовин. Тут утворюються пустельні тропічні грунти. В них дуже мало перегною, але в глинястих пустелях є мінеральні солі, необхідні для життя рослин. Через відсутність дощів солі з ґрунту не вимиваються. За штучного зрошення на таких грунтах можна вирощувати добрі врожаї. Великі площі кам'янистих і піщаних пустель не мають ґрунтового покриву.

Рослинність Сахари надзвичайно бідна, а подекуди, особливо в центральній частині, її немає зовсім. Де-не-де ростуть окремі кущики трав і колючі чагарники. У рослин пустель дуже розвинута коренева система, якою вони збирають воду з великих глибин і з широких просторів (наприклад, верблюжа колючка). У багатьох рослин, щоби зменшити випаровування, листя дуже маленьке, а іноді замість нього виростають колючки. Деякі рослини з'являються тільки після дощу і дуже швидко ростуть, цвітуть і плодоносять, а потім засихають. У кам'янистій пустелі поширені лишайники, на засолених грунтах — курай і полин.

Біля джерел і в долинах річок, де грунтові води підступають близько до поверхні, розвивається багата рослинність. Такі місця називаються оазисами (оазами). Навколо великих оазисів виросли селища і навіть міста. Дуже поширена рослина оазисів—фінікова пальма.

Тварини Сахари пристосовані до пустельного клімату. Так, антилопи в пошуках води й корму здатні долати великі відстані. Ящірки, черепахи та змії можуть довго обходитися без води. Скрізь поширені різні жуки, саранові, скорпіони. На окраїнах пустелі трапляються гієни, леви.

У Південній Африці зона пустель охоплює узбережжя Атлантичного океану. Тут знаходиться пустеля Наміб, для якої характерна своєрідна рослина вельвічія. Короткий товстий стовбур її підноситься над землею тільки на 50 см. Від його вершини відходять два щільні листки близько 3 м завдовжки кожний. Листя росте неперервно від стебла, відмираючи поступово на кінцях. Вік вельвічії може перевищувати 150 років.

Пустелі Південної Африки на сході й півночі переходять у напівпустелі, де переважають колючі подушкоподібні рослини, а також молочаї, алое, дикі кавуни з соковитими плодами, що часто заступають воду місцевому населенню і тваринам.

Субтропіки. На північному заході й південному заході материка, в областях із середземноморським кліматом, лежить зона субтропічних твердолистяних вічнозелених лісів і чагарників.

Жарке сухе літо й порівняно тепла (+10 °С) волога зима сприяють розвиткові вічнозеленої рослинності. До сухого літнього періоду рослини середземноморських субтропіків добре пристосовані: листя в них зазвичай дрібне й тверде, у багатьох рослин є шили й колючки. Кліматичні умови і рослинність сприяють утворенню коричневих ґрунтів сухих твердолистяних лісів і чагарників. На рівнинах Північної Африки ця зона на сході переходить у зону субтропічних пустель і напівпустель.

 

85. Географічне положення. Два материки — Південна Америка і Північна Америка утворюють єдину частину світу під загальною назвою Америка. Ці материки з'єднуються Панамським перешийком. Південна Америка значно віддалена від інших материків (за винятком Північної Америки), що зумовило своєрідність її рослинності й тваринного світу і позначилося на історії розвитку народів, які населяють материк.

Площа Південної Америки — близько 18 млн. км2.бриси берегів. Своїми контурами Південна Америка нагадує витягнутий трикутник, повернутий основою на північ, а вершиною на південь. Найбільшої ширини материк досягає по паралелі 5° пд. ш. (Порівняйте з Африкою.)

Островів поблизу берегів Південної Америки небагато. Берегова лінія розчленована слабо, за винятком південно-західного берега, де багато дрібних островів, проток і заток із крутими скелястими берегами. На півдні вузька й покручена Магелланова протока відокремлює від материка архіпелаг Вогняна Земля. На південному сході врізається в суходіл затока Ла-Плата. Це — розширене гирло річки Парани, затоплене морськими водами. Північні береги материка омивають води Карибського моря.

Рельєф. Рівнини. Південноамериканська платформа, яка лежить в основі материка, не один раз піднімалася, місцями Прогиналась. У прогинах скупчилися морські й континентальні відклади потужністю кілька тисяч метрів. На цих ділянках платформи знаходяться рівнини, серед яких найбільша рівнина земної кулі — Амазонська низовина. На північ від неї лежить Орінокська низовина, а на південь — Ла-Платська. З осадовими породами узбережжя Карибського моря й північних передгір'їв Анд пов'язане одне з найбільших на земній кулі родовищ нафти. Чимало внутрішніх районів Південної Америки досліджені ще слабо.

Бразильське та Гвіанське плоскогір'я. Плоскогір'я Південної Америки являють собою виступи фундаменту платформи, що утворилися внаслідок її піднять. Часто підняття супроводжувалися розломами, і тоді розколинами земної кори піднімалися на поверхню розплавлені породи, утворюючи покрови із застиглої лави. Подекуди на поверхню виступають кристалічні породи, а більша частина плоскогір'їв укрита континентальними відкладами. Гвіанське плоскогір'я найбільшої висоти досягає в центральній частині, а Бразильське — на південному сході біля узбережжя Атлантичного океану. В напрямі Амазонської низовини воно поступово знижується.

Надра плоскогір'їв містять багаті поклади залізних, марганцевих, уранових руд, бокситів, є золото, алмази.

Анди. Мовою давніх місцевих жителів — інків слово Анди означає "мідні гори". Вони витяглися вздовж узбережжя Тихого океану кількома паралельними хребтами. Чимало вершин значно перевищують позначку 6000 м над рівнем моря.Анди — гори переважно нової складчастості. Горотворення — розломи, вулканічні виверження й руйнівні землетруси — бурхливо відбувається в Андах і в наші дні. Біля берегів Тихого океану внаслідок опускання земної кори виникла глибока западина. (За шкалою глибин визначте на карті її глибину.) А в середній, розширеній частині Анди піднімаються, через що утворилися східчасті внутрішні плоскогір'я, висота яких 3500—4500 м.

У південній частині Анд, на березі Тихого океану, 1960 р. стався один із найсильніших землетрусів — чилійський. Після землетрусу навколишня місцевість невпізнанно змінилася. Вулкани, що раніше не діяли, почали вивергати гази й попіл, із кратерів розтікалася вогняна лава, окремі прибережні ділянки занурились у воду, а місцями з води постали нові острови. Всюди було пошкоджено залізниці й шосейні шляхи, будинки перетворилися на купи руїн. Загинуло понад 10 тис. осіб, 2 млн. осіб лишилися без домівки.

Внаслідок землетрусу в океані утворилися велетенські хвилі цунамі, які зі швидкістю понад 700 км на годину промчали Тихим океаном і ринули на береги та острови Азії, спричинивши там величезні руйнування. У 1979р. від землетрусу в Перу загинуло 70 тис. осіб.

Корисні копалина. Вкорінення магми за лініями розломів сприяли утворенню багатющих покладів рудних копалин в Андах. Тут зосереджено великі родовища мідних, олов'яних, свинцевих і цинкових руд, коштовного каміння.

Клімат. Причини, які впливають на формування клімату Південної Америки. Більша частина Південної Америки, як і Африки, знаходиться в жаркому поясі, лише звужена, південна частина материка лежить у помірному поясі.

Нарівні з географічною широтою на формування клімату Південної Америки значною мірою впливає рельєф: Анди на заході та великі рівнини на сході. Анди перепиняють шлях вітрам із Тихого океану. З Атлантичного океану пасати приносять теплі й вологі повітряні маси, які проникають у глиб материка аж до Анд. До східного берега материка біля екватора наближається тепла Південна Пасатна течія, що поділяється на Гвіанську і Бразильську. Теплі течії сприяють насиченню повітря вологою. Вздовж західного узбережжя з півдня на північ, майже до екватора, пливе потужна холодна Перуанська течія, яка сильно охолоджує повітря прибережних районів і висушує його.

На клімат помірного поясу впливають західні вітри помірних широт, які приносять з океану багато вологи на Тихоокеанське узбережжя материка.

Кліматичні пояси Південної Америки. В екваторіальному поясі лежить більша частина Амазонської низовини та узбережжя Тихою океану на північ від екватора. Клімат екваторіального поясу формується під впливом вологих повітряних мас, що надходять з Атлантичного океану, та високих річних температур повітря. Тут переважають екваторіальні повітряні маси з високою температурою та великою вологістю протягом року.

У субекваторіальних поясах лежать Орінокська низовина і Гвіанське плоскогір'я, східна й південна частини Амазонської низовини, північна й центральна частина Бразильського плоскогір'я. Для цих поясів характерні незначна різниця літніх і зимових температур, сезонне випадання дощів — сухий зимовий і вологий літній. Тільки на північно-східних схилах Гвіанського плоскогір'я і на прилеглому до нього узбережжі Атлантичного океану в зимовий період багато опадів.

У тропічному поясі лежать південно-східна частина Бразильського плоскогір'я, північна частина Ла-Платської низовини і внутрішніх рівнин. Тут уже помітно різницю температур за сезонами року. Дощі випадають переважно влітку, як і в субекваторіальних поясах, але їх значно менше. Тільки на східних схилах Бразильського плоскогір'я і в зимовий період багато опадів.

На клімат узбережжя Тихого океану від ЗО до 5° пд. ш. впливають холодна Перуанська течія і пасати. Тут формується клімат тропічних пустель. У розташованій на узбережжі пустелі Атакама кілька років поспіль не випадає дощу.

Частина материка між 30 і 37° пд. ш. лежить у субтропічному поясі. На сході зима тепла, а літо жарке, опадів тут достатньо. Поблизу східних схилів Анд клімат сухий. Це пояснюється підвітряним положенням цих територій щодо переважних узимку західних і південно-західних вітрів, а також тим, що повітряні маси, які проникають сюди влітку з Атлантичного океану, втрачають вологу на шляху до Анд. На Тихоокеанському узбережжі клімат середземноморський із сухим літом і вологою зимою, як на північному заході й південному сході Африки.

На південь від 37° пд. ш. знаходиться помірний кліматичний пояс, в якому тепле літо вже змінюється холодною зимою.

На схили Анд, звернуті до Тихого океану, постійні західні вітри помірних широт приносять багато опадів протягом усього року, а надто взимку. Річна амплітуда температур тут невелика. Такий клімат називають помірним морським. Формується він під постійним впливом морських повітряних мас, які надходять з океану.

У східній частині поясу, куди опади з західними вітрами не проникають (їх затримують

Анди), клімат сухий, з холоднішою зимою і теплим літом. Такий клімат називають помірним континентальним. Узимку тут бувають морози та снігові хуртовини.

Клімат гірських областей Анд. Оскільки повітря нагрівається від земної поверхні, то нижні шари тропосфери прогріваються краше, ніж верхні. Нагріте повітря, піднімаючись, охолоджується; із зміною висоти в горах змінюється й кількість опадів. Тому в гірських районах, крім географічної широти, на клімат впливає і висота місцевості. Зміна клімату, спричинена різною висотою місцевості на тих самих широтах, називається висотною кліматичною поясністю.

В Андах зміна кліматичних поясів залежить як від географічної широти, так і від висоти місцевості над рівнем моря. Біля східного підніжжя Анд, у районі екватора, клімат екваторіальний, тоді як на вершині вулкана Котопахі цілорічно лежить сніг. У нижній частині гір, як і на рівнинах екваторіального поясу, відмінності в кліматі за сезонами не виражені, а на значній висоті різниця температур дня і ночі дуже велика. Навіть удень на осонні тепло, а в тіні холодно.

У тропічному поясі на всіх висотах клімат характеризується надзвичайною сухістю та великою амплітудою добових температур. У субтропічному й помірному поясах добре виражені сезонні відмінності.

Внутрішні води. Річки та озера. Кліматичні умови і рельєф сприяють утворенню в Південній Америці великих і повноводних річок. Анди, що простяглися вздовж західного узбережжя, є вододілом між басейнами Атлантичного і Тихого океанів. Усі великі річки несуть свої води в Атлантичний океан.

Амазонка — найбільша за площею басейну (понад 7 млн. км2) і найбагатоводніша річка не тільки Південної Америки, а й усієї земної кулі. Якщо порівняти Амазонку за водністю з іншими великими річками світу, то однакову з нею кількість води несуть в океан Конго (Заїр), Міссісіпі, Янцзи та Об разом узяті. За довжиною — 6400 км (з головним витоком річкою Мараньйон) Амазонка — друга річка у світі після Нілу. Тече вона в основному дуже рівною місцевістю з незначним похилом. На своєму шляху річка приймає понад 500 приток. Оскільки у правих приток повінь настає в жовтні — березні, а в лівих—у квітні — жовтні, Амазонка буває повноводною протягом усього року. Максимальний розлив випадає на кінець літа Південної півкулі (березень — квітень), бо праві притоки більші й багатоводніші, ніж ліві. Оцій порі рівень води в річці піднімається на 10— 15 м, вона виходить з берегів, широко розливаючись долиною. У середній течії ширина річки 5 км, а в нижній перевищує 20 км. Повільна течія сприяє утворенню безлічі великих і дрібних островів, проток і стариць, особливо в гирлі річки. Глибоке русло дає можливість навіть океанським суднам підніматися вгору річкою до міста Манауса. У нижній течії під час морського припливу висока хвиля (до 4 м), яку місцеве населення називає "поророкою", із сильним гуркотом і великою швидкістю мчить угору річкою. Місцевою говіркою слово "амазуну" означає "гримлива вода".

Парана та Оріноко — теж великі й повноводні річки. Парана збирає води з південних схилів Бразильського плоскогір'я і внутрішніх рівнин. Північні схили Гвіанського плоскогір'я й Орінокська низовина належать до басейну Оріноко. У середній та нижній течії ці річки течуть рівнинами і зручні для судноплавства. На відміну від Амазонки в них є періоди повноводдя і спаду води.

Стікаючи з Анд, Бразильського і Гвіанського плоскогір'їв, річки та їхні притоки утворюють водоспади. На одній із приток Оріноко водоспад Анхель сягає висоти 1054 м — це найвищий водоспаду світі. Річки Південної Америки багаті на запаси водної енергії, але вони поки що майже не використовуються.

Озер у Південній Америці мало. Найбільше озеро Центральних Анд Тітікака лежить у глибокій западині на висоті 3812 м. З-поміж великих озер світу це найбільш високогірне.

Природні зони. Вологі екваторіальні ліси. У Південній Америці, як і в Африці, обабіч екватора простерлася зона вологих екваторіальних лісів. Ці ліси — у Південній Америці їх називають сельвою (португальською мовою — ліс) — ростуть на Амазонській низовині та прилеглих до неї схилах Анд, а також у північній частині Тихоокеанського узбережжя. Вони обіймають більшу площу, ніж такі самі ліси в Африці. За різноманітністю видового складу і щільністю рослинного покриву вони ведуть перед на земній кулі. Тут переважають червоно-жовті фералітні ґрунти.

Дерева в сельві ростуть кількома ярусами. Високо вгору підносять свої крони сейба, різні пальми. Спираючись на міцне дошкоподібне коріння, сейба досягає висоти 80 м, в діаметрі — 4 м. Плоди її дають волокно, а насіння — рослинну олію. У нижчих ярусах ростуть різні каучуконосні дерева (гевея), шоколадне дерево (какао), динне, червоне. Виткі ліани обвивають стовбури дерев. На деревах безліч епіфітів, серед них гарні орхідеї з дивовижними квітками. У трав'яному покриві багато папоротей. У тихих заводях річок росте велетенське латаття — вікторія-регія, листя цієї рослини досягає 2 м у діаметрі.

Добре пристосувалися до життя в лісі різні звірі. Багато їх живе на деревах. Дуже численні й різноманітні чіпкохвості мавпи, наприклад, ревуни, завбільшки з великого собаку, які вранці й увечері виповнюють ліс гучними криками. На гілках висять мляві лінивці, які живляться листям і пагонами дерев. Плямисте забарвлення ягуара — небезпечного хижака майже непомітне серед густої зелені л icy. Своєрідна тварина сельви — мурахоїд, який з допомогою довгого й липкого язика ловить мурах і термітів. У густих заростях річок і боліт водяться тапіри — травоїдні копитні тварини.

Амазонка та її притоки дуже багаті на рибу, серел якої чимало хижої. Жах для мешканців місцевих вод—невелика рибка піранья, що перевершує ненажерливістю морських акул. Піраньї нападають на свою жертву величезними зграями і гострими зубами обгризають її за кілька хвилин, лишаючи тільки кістяк.

Савани й рідколісся. На південь і північ від зони вологих екваторіальних та перемінно-вологих лісів простерлася зона саван і тропічного рідколісся.

На півночі материка савани вкривають Орінокську низовину, де її називають льяносами (іспанською мовою — рівнини). Тут за субекваторіального клімату на червоних фералітних грунтах, серед високих трав ростуть поодинокі пальми, акації, кактуси. Берегами річок прости їлися галерейні ліси.

Савани Бразильського плоскогір'я — кампос (португальською мовою — рівнини) і центральних рівнин охоплюють значно більшу територію, ніж льяноси, і лежать як у субтропічному, так і в тропічному поясах. Трав'яний покрив кампосів складається, як і в льяносах, із високих злаків та бобових. Деревна рослинність бідніша, вона представлена поодинокими мімозами, деревоподібними кактусами, молочаями. На північному сході Бразильського плоскогір'я, за сухішого клімату, на черво-но-бурих ґрунтах лежать чагарникова савана і розріджені ліси. Тут ростуть кактуси й дерева з бочкоподібним стовбуром.

На заході савана переходить у тропічне рідколісся, де за сухого тропічного клімату на червоно-бурих грунтах ростуть жорсткі трави й колючі чагарники. Трапляється тут дерево кебрачо, яке дістало цю назву за тверду деревину (у перекладі означає "зламай сокиру"). З деревини кебрачо добувають дубильний екстракт.

Основна відмінність тваринного світу південноамериканських саван від африканських — бідність копитних. Тут водяться лише невеликі дикі свині пекарі, дрібні олені. Присмерком із нір виходять броненосці, вкриті зверху твердим панциром. Ці тварини мають сильні лапи з великими кігтями, якими вони, шукаючи поживу, риють землю. З хижаків, крім ягуара, трапляється пума.

На південно-східних схилах Бразильського плоскогір'я, звернутих до океану, на відміну віл внутрішніх районів, багато опадів майже цілий рік. Це область тропічного вологого клімату. Тут місцями збереглися субекваторіальні й тропічні ліси, подібні до екваторіальних.

Степи. На південь савани поступово переходять у зону субтропічних степів, які тут називають пампою, що означає "рівнина", "степ".

Для пампи характерний субтропічний клімат із великою різницею в опадах по території зони. На сході пампи клімат м'який, опали рівномірно розподілені протягом року і майже ніколи не буває посух. Літо жарке, а взимку з півдня нерідко дмуть холодні вітри, які спричинюють різке зниження температури. Тут на родючих червонувато-чорних грунтах ростуть різні злаки — пампасова трава, тонконіг та ін., утворюючи густу й міцну дернину. У низинах та по берегах річок трапляються очеретяні болота. На захід і південь, де опадів менше, пампа переходить у сухі степи з біднішою рослинністю.

Дуже багато в степах різних гризунів. По берегах річок і озер водиться нутрія, що дає цінне хутро. Природна рослинність у пампі майже не збереглася, бо майже всі землі розорані, а сухі степи використовують під пасовища.

Напівпустелі. Південну, звужену частину материка називають Патагонією. Тут за помірно континентального клімату на сіроземах та бурих напівпустельних грунтах (місцями засолених) поширена напівпустельна рослинність: рідкі трави та низькорослі кактуси чергуються з ділянками колючих чагарників. Жорсткі невисокі рослини часто ростуть дуже густо, утворюють такі тверді "подушки", що копито коня не залишає на них сліду. Оскільки ця зона освоєна мало, тварини тут збереглися краще, ніж у степу: водяться пума, лама гуанако, трапляється страус нанду.

Висотна поясність в Андах. У горах природні зони заступають одна одну не тільки в широтному напрямі, а й залежно від висоти місцевості над рівнем моря. Біля підніжжя гір розташована та природна зона, яка характерна для даної широти рівнинної місцевості. Із зміною висоти поступово змінюються клімат, грунти, рослинність і тваринний світ, тобто відбувається зміна природних зон. Зони ніби оперізують гори на різних висотах. Ось чому зміну природних зон у горах називають висотною поясністю. Розгляньмо розміщення висотних поясів в Андах поблизу екватора. Нижній пояс гір, до висоти 1200—1500 м над рівнем моря, — це вологі екваторіальні ліси. Тут, як і на Амазонській низовині, що прилягає до гір, природа така сама. Вище пояс вологих екваторіальних лісів поступається місцем поясові гірських лісів. Температура тут протягом року коливається від +15 до +20 °С, опадів буває до 3000 мм. Такий клімат називають кліматом вічної весни. На червоноземних грунтах ростуть деревоподібні папороті, бамбук, хінне дере во, чагарник кока, з листя якого добувають кокаїн.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 65; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты