КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Уявлення про розвинуті країни . ЄС 2 страницаЗатока — частина акваторії моря (або океану), що заглиблюється в суходіл і має вільний водообмін з основним водним басейном. За походженням розрізняють океанічні і морські затоки, за формою — воронкоподібні, витягнуті, розгалужені, за властивостями вод — опріснені, солонуваті, солоні, за глибиною — мілководні і глибоководні. Наприклад, Одеська, Біскайська, Бенгальська затоки. Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і з'єднує суміжні водні басейни або їхні частини. Наприклад, Керченська протока сполучає Азовське і Чорне моря. Основні компоненти біосфери в океані.Океан - це навколишнє середовище різноманітних організмів. В океані проживає біля 150 тис. видів тварин і біля 15 тис. видів рослин. Особливо багато одноклітинних організмів, зокрема одноклітинних водоростей. Вони складають до 80 % всієї фітомаси океану. Ще недавно багатство й велика чисельність органічного світу в океані різко переоцінювалось. За сучасними даними на частку океану припадає біля 40 % первинної продукції і не більше 0,5 % всієї біомаси планети.За умовами існування всі морські організми підрозділяються на планктон, бентос і нектон. Планктон включає в себе багаточисельні види одноклітинних водоростей, із тварин - різних простіших, рачків, деякі види червів, кишковопорожнинних та молюсків. Організми планктону не мають органів активного плавання і пересуваються буквально по волі хвиль і течій. До складу планктону входять кремнисті організми (діатомові водорості і радіолярії), вапнякові організми (водорості кокколитофориди), з найпростіших - фераминіфери. До бентосу відносяться різноманітні тварини й рослини, що живуть або на поверхні морського дна, або в донному ґрунті. Це різні водорості, морська трава (представники квіткових рослин), багато видів молюсків, ракоподібних, червів, голкошкірих, деякі найпростіші. До бентосних організмів відносяться також “оброщувальники” - молюски, губки, водорості, які поселяються, зокрема, на поверхні штучних споруд. Багатьом бентосним притаманні явища симбіозу (наприклад, одноклітинна зелена водорость зооксантелла, яка поселяється в порожнині живих коралових поліпів). Нектон об’єднує всіх морських тварин, що активно переміщуються у воді або ж по її поверхні. Це риби, морські ссавці (китоподібні, ластоногі), деякі представники молюсків (осминоги, кальмари, каракатиці та ін.), рептилій (коралові змії, черепахи та ін.). Хоча нектон представлений переважно крупними тваринами, його біомаса у 23 рази менше сумарної біомаси планктону. Таким чином, роль нектону, планктону і бентосу як по біомасі, так і по продуктивності неоднозначна. Поширення життя в океані. В океані виділяється дві області життя - пелагіаль (грец. - море) - поверхня, а також товща вод морів і океанів, а також бенталь (дно океану). У пелагіалі найбільш населена верхня 50-метрова товща води, але й тут життя поширюється нерівномірно. Ближче до берега воно незрівнянно більш багате, ніж у відкритому океані. У бенталі також більша частина життя зосереджена на малих приберегових глибинах. На 7,6% площі океану, що лежить на глибинах менше 200 м, зосереджено 59% усієї біомаси океану. На ту частину океану, що має глибини від 200 до 3000 м (16,5% площі), припадає 31,1% біомаси, а на глибини більше 3 тис. м (75,9% площі океану) - тільки 9,5%. Найбільшу насиченість життям мають прибережні води, а також субполярні води в обох півкулях. Підвищеною кількістю первинної продукції характеризуються пригирлові ділянки океанів, а також зони апвелінгу - райони підйому глибинних вод на поверхню океану: Біскайська затока, райони Канарської, Перуанської, Бенгельської течій, райони зародження пасатів, вітрів сорокових широт південної півкулі, область мусонної циркуляції в північній частині Індійського океану.
82. Загальні відомості про Австралію та Океанію.Загальна площа Австралії та Океанії становить 8,52 млн км², населення — 32,6 млн осіб. Для Австралії та Океанії характерні теплий морської клімат, високий ендемізм флори і фауни. Австралія — найменший материк земної кулі. Її площа — 7,6 млн.км2. Австралія цілком лежить у Південній півкулі. Крайні точки Австралії: північна — мис Йорк; південна — мис Південно-Східний; східна — мис Байрон; західна — мис Стіп-Пойнт. Австралію омивають теплі води Індійського й Тихого океанів. Найвища температура на поверхні води (влітку +24 °С, узимку близько +20 °С) спостерігається в районі Коралового моря. Такі температурні умови сприяють росту коралових поліпів. Ось чому вздовж північно-східної частини Австралії, ніби повторюючи обриси берегової лінії, простягається більш як на 2 тис. км найбільший у світі кораловий риф, що називається Великим Бар'єрним. Рельєф. В основі її, за винятком сх частини, лежить платформа — найдавніший кристалічний фундамент. Західна половина платформи трохи піднята. Тут знаходиться невисоке плоскогір'я. Подекуди на ньому підносяться невеликі гори. Низовина вкрита потужною товщею осадових відкладів. У районі озера Ейр вона опускається нижче від рівня океану. На сх окраїні материка вздовж узбережжя — Великий Вододільний хребет. Австралія — єдиний з материків, на якому немає діючих вулканів та сучасного зледеніння. У процесі розвитку материк зазнавав піднять, опускань і розломів. Унаслідок прогинів і розломів на дно Тихого океану опустилася значна частина суходолу, відокремились острови Нова Гвінея і Тасманія. Корисні копалини. рудні корисні копалини (золото, кольорові метали, залізна та уранова руди тощо) переважають над нерудними. материк складений головно кристалічними породами. Проте Австралія багата і на кам'яне вугілля, поклади якого залягають переважно на південному сході материка в осадових породах. Є там також нафта і природний газ. Клімат. В Австралії домінує жаркий сухий клімат із великими річними й добовими коливаннями температури. на пн.- субекваторіальний клімат. У сер частині в тропічному поясі, два типи клімату — троп пустельний на зх й у центр частині та тропічний вологий на сході. У субтропічному поясі (на південь від 30° пд. ш.) три типи клімату: на південному заході — субтропічний із сухим літом (середземноморський); Острів Тасманія, крім північної частини, лежить у помірному поясі. Там цілорічно переважають західні вітри. Тому клімату Тасманії вологий, з нежарким літом і теплою зимою. Внутрішні води. В Австралії мало річок та озер. Річки з більшої половини її площі не мають стоку в океан. Для материка, а надто для його внутрішніх пустельних і напівпустельних частин, характерною є мережа тимчасових річок, що пересихають, які тут називають криками. Живлення річок—тільки дощове та від підземних вод. Найбільша річкова система Австралії — Муррей (Маррі) з великою притокою Дарлінгом. В Австралії багато озер, але здебільшого вони не мають стоку й засолені. Чимало озер заповнюються водою тільки у вологий період. Найбільше з них — озеро Ейр лежить на 12 м нижче від рівня океану. Нестача поверхневих вод компенсується якоюсь мірою запасами підземних вод, які збираються в артезіанських басейнах. Артезіанські води містять досить багато солей, і тому їх використовують головно для технічних потреб, обводнення пасовищ. Для Австралії характерні численні види евкаліптів, акацій та каузарин із безлистими ниткоподібними гілками, яких немає на інших материках. Евкаліптів налічується кілька сотень видів. Є евкаліпти-велетні висотою понад 100 м. В Австралії багато корисних рослин, які дають їстівні плоди, ефірні олії, цінну деревину, дубильні речовини. Тваринний світ. Тут водяться тварини, які давно вимерли в інших місцях земної кулі. Водночас немає тварин, дуже поширених на інших материках, оскільки тваринний світ Австралії та островів віддавна розвивався ізольовано.Тільки тут є такі тварини, як єхидна і качкодзьоб. Велетенські кенгуру досягають 3 м заввишки. коала. Особливо багато папуг. страус Ему.Є тут ящірки, отруйні змії, у водоймах Північної Австралії — крокодили. В Океанії вчені виділяють три великі групи островів: Меланезія – найбільш західні і великі острови; Мікронезія – дрібні острови на північ від Меланезії; Полінезія – острови в центральній частині океану. Кожна з цих груп складається з декількох архіпелагів. У самостійну частину Океанії виділяється Нова Зеландія, хоча за своїм етнічним складом вона ближча до Полінезії. Острови Меланезії і західної Мікронезії - це надводні частини величезних гірських ланцюгів, що піднімаються з дна Тихого океану. Великі острови гористі, посічені долинами. Багато островів центральної частини Тихого океану не що інше, як конічні вершини підводних вулканів. До них відносяться Гавайські острови (частина території США), Самоа, Маркізькі острови, південні острови Кука, острови Товариства, острів Пасхи (належить Чилі). Деякі з цих вершин вулканів могли б вважатися найвищими в світі. Наприклад, висота Мауна-Лоа та Мауна-Кеа на острові Гаваї від підводного підніжжя - понад 9 тис. м. Однак більшість островів Полінезії і східної Мікронезії - низькі коралові атоли, які іноді ледь піднімаються над водою. Це «живі» острови. Їх побудували по колу підводних вулканічних вершин живі морські організми - корали. Особливості рельєфу, рослинності, оточуючих вод надають кожному острову особливий, чарівний вигляд. Вкрай різноманітна флора Океанії. Вона не дуже багата кількістю видів, але щедра ендемічними рослинами, які вражають пишністю цвітіння. На деяких найбільш високих островах можна зустріти всі кліматичні типи рослинності - від вологих вічнозелених лісів до високогірної, майже тундрової рослинності на вершині. Справжня цариця Океанії - кокосова пальма. Її деревина міцна і йде на будівництво; молоко кокосового горіха вживають в їжу; з волокна кокоса плетуть мотузки, роблять щітки, рогожі. Особливо цінна копра - висушена м'якоть горіха. У ній 65% масла, яке йде на виробництво маргарину, кращих сортів туалетного мила та багатьох інших корисних речей.
83. Антарктика і Антарктида. Антарктика охоплює материк Антарктиду з прилеглими до нього островами та південні частини трьох океанів приблизно до 50—60° пд. ш. Слово "Антарктика" в перекладі з давньогрецької означає "протилежна півночі", себто та, що лежить проти північної полярної області земної кулі — Арктики. Центральне положення в Антарктиці має материк Антарктида площею 14,0 млн.км2. За винятком півострова Антарктичний, вона майже повністю лежить у межах Південного полярного кола. Неглибоко в суходіл врізаються моря, великі простори яких вкриті шельфовими льодовиками. Ці льодовики є продовженням материкового льодового панцира, вони вкривають моря приблизно до межі материкової обмілини. Лише в 1819—1821 pp. російська експедиція на суднах "Восток" і "Мирний" під керівництвом Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П.Лазарева обпливла невідомий материк. 28 січня 1820 p., коли експедиція вперше підпливла до берегів Антарктиди, прийнято вважати датою її відкриття. 14 грудня 1911 р. Амундсен і його товариші були на Південному полюсі. Антарктида є материком міжнародного співробітництва. Нині тут, де зосереджені величезні природні багатства, працює понад 40 наукових станцій 17 держав. Перший українець потрапив до Антарктиди ще у складі експедиції Р. Скотта на початку XX ст. Українські вчені брали участь у всіх антарктичних експедиціях колишнього СРСР. Природа Антарктиди. Останнім часом вчені встановили, що в основі Антарктиди лежить Антарктична платформа. Майже вся Антарктида вкрита потужним льодовиковим панциром, середня товщина якого близько 2 км, а максимальна перевищує 4 км. Якщо вважати поверхнею материка льодовиковий покрив, можна сказати, що Антарктида — найвищий материк земної кулі. Льодовиковий покрив Антарктиди нагадує купол, трохи піднесений у центрі та знижений до країв. Лід ніби розтікається з центральної частини купола до морів. Якби лід Антарктиди розкласти рівним шаром на поверхні земної кулі, то наша планета вкрилася б шаром льоду товщиною 40 м, а якби цей лід розтопити, то рівень Світового океану піднявся б на 60 м. У льодовиковому покриві Антарктиди 90 % об'єму всіх прісних поверхневих вод. Дослідження Антарктиди показали, що під величезним тягарем льодовикового покриву ложе льодовика дуже прогнулося, і значна частина його (близько 1/3) розташована нижче від рівня моря. Окремі прогини лежать на 2,5 км нижче від рівня моря. Водночас під льодовиковим панциром виявлено пасма гір, які сягають висоти 3000—4000 м над рівнем моря. Подекуди, частіше на заході Антарктиди, гірські породи виступають на поверхню. Тут,то ховаючись під льодом, то випростуючись, простяглися гори, які в далекому минулому через Антарктичний півострів були зв'язані з Андами Південної Америки. Біли краю материка, на одному з прибережних островів моря Росса, височить діючий вулкан Еребус — свідок активних горотворних процесів у цьому районі. Корисні копалини в Антарктиді вивчені мало, але вже й тепер відомо, що в її надрах є кам'яне вугілля, залізна руда, золото, алмази і кольорові метали. Клімат. Антарктида — найхолодніший материк Землі. Особливо суворим є клімат внутрішніх областей. Середня добова температура навіть улітку не піднімається вище -30 °С, а взимку вона буває нижча за -70 °С. Радянські полярники на станції Восток зареєстрували найнижчу температуру на Землі (-88,3 °С). Льодовиковий покрив Антарктиди відбиває майже 90 % сонячного тепла (для всієї Землі — 40 %), і тому поверхня її навіть улітку, коли сонце не заходить за горизонт, не прогрівається. У внутрішніх областях Антарктиди внаслідок переохолодження повітря і низхідних повітряних потоків виникає високий атмосферний тиск. Тут формуються антарктичні повітряні маси, що відзначаються дуже низькими температурами і малою вологістю. На узбережжі температура повітря влітку підвищується до 0 °С, а взимку тримаються помірні морози. Клімат океанічної частини Антарктики формується влітку під впливом повітряних мас, що надходять з помірних широт, а взимку — антарктичних з Антарктиди. Зимові температури тут бувають трохи нижчі від 0 °С, а літні рідко перевищують+10 °С. Це—пояс субантарктичного клімату. Постійні вітри часто переходять у шторми. Через велику різницю температур і атмосферного тиску над внутрішніми областями Антарктиди й над океанами, що омивають материк, у прибережній смузі завширшки 600-800 км дмуть постійні вітри з материка. Їх називають стоковими. Біля берега вони посилюються й часом досягають ураганної сили. Ці вітри здувають із материка в океан величезну кількість снігу. Взимку моря вкриваються суцільною кригою. Влітку край суцільної криги відступає майже до берега. Материковий лід, що сповзає у воду, обламується та утворює величезні айсберги. Вітер виносить айсберги далеко в океан. Рослинність і тваринний світ. Більша частина Антарктиди позбавлена рослинного покриву і тваринного світу. Це зона антарктичної пустелі. Лише в прибережних районах материка і на островах ростуть мохи, лишайники та нижчі водорості. Води Антарктики багаті на планктон, шо являє собою сукупність дрібних рослинних і тваринних організмів. Планктон — джерело живлення для китів, тюленів, риб і птахів. Життя всіх тварин Антарктики зв'язане з океаном, Тут водиться кілька видів китоподібних, і серед них найбільші тварини нашої планети — сині кити, а також кашалоти, косатки. Дуже поширені ластоногі — кілька видів тюленів, серед них плямисті тюлені—морські леопарди, найбільші — морські слони, названі так за наріст на морді, що нагадує слонячий хобот. Із птахів типові мешканці Антарктики -пінгвіни. В Антарктиді водиться 17 видів пінгвінів, найпоширеніший з них — невеликий пінгвін Аделі. Особливо гарний імператорський пінгвін масою близько 50 кг і заввишки понад 1 м. Своє потомство пінгвіни виводять у сувору зиму. Вони не роблять гнізд, а яйця тримають у лапах, притискуючи до теплого пуху черева. З метою збереження пінгвінів полювання на них заборонено. У літні місяці на берегах Антарктиди гніздяться буревісники, чайки-поморники, баклани. Антарктида не належить жодній державі. За погодженням країн територія материка може бути використана лише в мирних цілях.
84. Географічне положення. Африка — єдиний материк, який майже посередині перетинається екватором; отже, вона лежить у Пн і Пд півкулях. Б крайні точки (на півночі мис Ель-Аб'яд, на півдні — мис Голковий) знаходяться приблизно на однакових широтах.Більша части на території Африки розміщена між двома тропіками, тобто в жаркому тепловому поясі. Африка — другий за розміром материк після Євразії. площа - 30,3 млн.км2. Біля берегів Африки мало островів, найбільший серед них — Мадагаскар. Африку омивають Атлантичний океан із Середземним морем та Індійський океан з Червоним морем. Від Європи Африка відокремлюється неглибокою і вузькою Гібралтарською протокою і Середземним морем. На північному сході вузький Суецький перешийок сполучає її з Євразією. Через цей перешийок у XIX ст. прокладено судноплавний канал, який називається Суецьким.На природні умови прибережних частин Африки сильно впливають океанічні течії. На заході вздовж материка струмують холодні течії, спрямовані з високих широт Атлантичного океану в бік екватора, де їх переділяє тепла течія, що пливе з заходу на схід уздовж екватора. Південно-східне узбережжя материка знаходиться під впливом теплої течії, а півострів Сомалі — холодної. Морські шляхи з Африки в західну й південну частини Євразії короткі та зручні. Від інших материків Африка відокремлена великими океанами. Значна подібність рослинності й тваринного світу Північної Африки, Південної Європи та Південної Азії пояснюється їх близькістю, це позначилося й на складі населення Північної Африки, його культурі, мові. Обриси берегів. Берегова лінія Африки порівняно з іншими материками слабо-розчленована. Є тільки одна велика затока — Гвінейська і лише один великий півострів — Сомалі, що врізається в Індійський океан. Рельєф. В Африці переважають рівнини з висотами від 200до 1000 м. Низовин тут мало, і розташовані вони біля узбереж океанів і морів. Гори: Атлас, Драконові, Капські. Найбільше підняті Східна Й Південна Африка. в основі його лежить найдавніша Африкансько-Аравійська платформа. Східна й Південна Африка — найвищі частини материка. Тут знаходяться головно складчасто-брилові та брилові гори, нерідко на поверхню виступають давні кристалічні породи. Серед них найбільший згаслий вулкан Кіліманджаро (5895 м) — найвища вершина Африки.Ефіопське нагір'я . Корисні копалини. рудні корисні копалини. запаси руд чорних (залізних, хромових) і кольорових металів (мідних, цинкових, олов'яних), а також уранових руд, золота, дорогоцінного каміння. На золото, а також на алмази особливо багата Південна Африка. Там же — родовища уранових руд. З осадовими породами пов'язані родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, різних солей, бурого залізняку, марганцевих руд тощо. На півночі материка й на узбережжі Гвінейської затоки відкрито родовища нафти і газу. Залізні руди осадового походження є в Атлаських горах, на узбережжі Атлантичного океану. В Атлаських горах є також фосфорити, що використовуються як добриво для полів. На узбережжі Гвінейської затоки залягають боксити, з яких виплавляють алюміній. У Південній Африці — великі родовища кам'яного вугілля. Клімат. Африка — найжаркіший материк Землі, бо більша частина її лежить між тропіками, де Сонце впродовж усього року стоїть високо над горизонтом, а двічі на рік у будь-якій точці воно буває в зеніті. В Африці немає холодних, звичних для нас зим. Навіть на північній та південній окраїнах материка, що заходять у субтропічні пояси, середня температура зимових місяців (січня, липня) не опускається нижче +10, +12 °С. У западині Конго й на узбережжі Гвінейської затоки температура протягом року тримається близько +25 °С. Помітна зміна температур за сезонами спостерігається в тропічних і ще більше — в субтропічних поясах. Холодний високогірний клімат панує на вершинах Кіліманджаро, Кенії та ін. Оскільки екватор перетинає Африку майже посередині, то коли на північ від екватора літо, на південь від нього — зима, і навпаки — коли в Північній півкулі зима, у Південній — літо.Опади нерівномірно. В середньому за рік поблизу екватора їх буває від 1000 до 2000 мм та більше, а на значній частині Сахари — менш як 50 мм, і дощі там випадають рідко. На розподіл опадів, як уже зазначалося, впливають температури, пояси атмосферного тиску й панівні вітри. В екваторіальній частині Африки багато опадів, бо тут переважає висхідний рух повітря. Особливо інтенсивний висхідний рух повітря викликає тут, як і в екваторіальній області всієї земної кулі, збіг повітряних течій — пасатів Північної та Південної півкуль. Майже вся північна й південна частини лежать у поясах високого тиску, тому опадів там дуже мало. На території Африки формуються два типи основних повітряних мас: екваторіальний і тропічний, лише на крайній півночі та на крайньому півдні материка протягом зимового півріччя панують помірні повітряні маси. їх приносять західні вітри. На більшій частині Африки переважні вітри — пасати. Оскільки на північ і північний схід від Африки розпросторився величезний масив суходолу (Євразія), а південна частина лежить між океанами, то дія пасатів на материку в різних півкулях неоднакова. У північній частині пасати дмуть над суходолом і несуть сухе тропічне повітря, яке, рухаючись до екватора, ще більше нагрівається, висушується і не дає опадів. Тому в районах дії пасатів у Північній Африці дощі майже не випадають. У Південній Африці пасати дмуть з Індійського океану, а тому несуть вологіше повітря, ніж пасати, які дмуть над суходолом. Позаяк у цьому поясі все-таки низхідні потоки повітря, то зазвичай буває ясна погода без дощів, але менш суха, ніж у північній частині материка. Коли південно-східні пасати натрапляють на своєму шляху на гори Мадагаскару і Драконові гори, то на їхніх східних схилах випадають рясні дощі. Це пояснюється тим, що повітря, піднімаючись гірськими схилами, охолоджується і стає насиченим. Зі сходу на захід кількість опадів у Південній Африці меншає. Роль океанічних течій у розподілі температур і опадів. Холодні течії Атлантичного океану біля північно-західних і південно-західних берегів Африки знижують температуру повітря у прибережній частині материка і посилюють сухість клімату. Вони охолоджують нижні шари повітря в прибережній частині, а холодне повітря, як відомо, стає важчим, щільнішим і не може підніматися, утворювати хмари й давати опади. Все це призводить до того, що на західних берегах Африки дощів майже не буває. Тут із поверхні океану випаровується багато вологи. Тому, коли температура знижується, утворюється густий туман і випадає велика роса — майже єдине джерело зволоження. Вплив рельєфу на клімат Африки дуже значний. Високі вершини гір навіть поблизу екватора вкриті багаторічними снігами. У горах острова Мадагаскар, на Ефіопському нагір'ї, в інших місцях буває багато опадів. Кількість опадів на південно-західних схилах гори Камерун досягає майже 10 ООО мм на рік (найвологіше місце в Африці). Вологу приносять південно-західні вітри з Атлантичного океану. Отже, на формування клімату Африки, як і будь-якої території земної кулі, впливають такі чинники: географічна широта, циркуляція атмосфери, близькість океанів і морів, океанічні течії, рельєф. Кліматичні пояси Африки. Екваторіальний пояс. Він охоплює частину басейну річки Конго (Заїр) між 5° пн. ш. і 2° пд. ш. та узбережжя Гвінейської затоки до 7— 8° пн. ш. У цьому поясі цілорічно переважають екваторіальні повітряні маси, тут жарко й волого.Зазвичай вранці буває ясно. Вдень, за сильного нагрівання поверхні землі сонцем, повітря, насичене вологою, рине вгору. Утворюються купчасті хмари. Після полудня починається злива, часто її супроводжує дуже сильна гроза. Надвечір знову настає ясна погода. І так буває майже щодня протягом року. В цьому поясі одна пора року—літо. Сезонні коливання середньомісячних температур і опадів незначні. Такий клімат називають екваторіальним. Субекваторіальні пояси Північної та Південної півкуль. Ці пояси оточують екваторіальний пояс і сягають 15—20" широти на північ і на південь від екватора. Тут цілорічно висока температура, але помітні сезонні коливання. Субекваторіальний клімат відрізняється від екваторіального меншою кількістю опадів і, головно, нерівномірністю випадання їх за сезонами року. Дощі випадають у літній період кожної півкулі А зимовий період сухий. Отже, тут чітко вирізняються два сезони року: вологий і сухий. Залежно від кількості опадів субекваторіальний клімат буває більш або менш вологіші.Сезонність у випаданні опадів позначається на рослинності й тваринному світі. Ріст дерев і трав у сухий період року уповільнюється, а іноді припиняється зовсім. Тропічні пояси. Ці пояси розташовані ні північ і на південь від субекваторіальних. (Визначте за картою їхнє географічне положення.) У цих широтах цілорічно переважають сухі повітряні маси і дмуть пасати. Найсухіше в Північній Африці, де протяжність материка із заходу на схід дуже велика і позначається вплив Євразії. Пасати несуть сухе й гаряче повітря. Тому тут лежить найжаркіша й найсухіша область не тільки Африки, а й усієї земної кулі — пустеля Сахара. Літо в Сахарі надзвичайно жарке, майже безхмарне. Сонце нагріває поверхню каміння і піску до +70 °С, температура повітря становить +40 °С та більше.На півночі Африки зафіксовано найвищу температуру повітря на земній кулі (+58 °С). Уночі поверхня землі Й повітря швидко охолоджується. Отже, коливання добових температур дуже великі, іноді вони перевищують+40 °С. У Південній Африці тропічний пустельний клімат поширений на меншій площі. Опадів тут більше, ніж у Сахарі, бо зі сходу материк омивається теплою течією і південно-східні пасати дмуть з Індійського океану. Крім того, в цій частині материк має малу протяжність із заходу на схід. Проте на узбережжі Атлантичного океану дощі випадають дуже рідко. Тут знаходиться пустеля Наміб.Багато опадів буває протягом усього року в східній частині тропічного поясу — на східних схилах Драконових гір, на сході острова Мадагаскар. Там тропічний вологий клімат.Отже, в тропічному поясі Африки два типи клімату: тропічний пустельний і тропічний вологий. Субтропічні пояси. Крайня північ і крайній південь Африки лежать у субтропічних поясах. Клімат тут перехідний від тропічного до помірного. Сонячного тепла порівняно з тропічним поясом значно менше. Сезонні коливання температур помітні: літо жарке (+27, +28 °С), зима порівняно тепла (+10 °С). На півночі й на південному заході Африки літо дуже сухе, зима волога, оскільки західні вітри в цей період року приносять з океану вологі повітряні маси помірних широт. Такий клімат називають середземноморським, бо він поширений на узбережжі Середземного моря Африки та Євразії.На південному сході Африки дощі випадають цілий рік, а найбільше — влітку. Волога надходить сюди з Індійського океану з літнім мусоном (пригадайте, що таке мусон), і дощі випадають на східних схилах гір. Цей клімат називають субтропічним вологим. Внутрішні води. Річки та озера. Загальна характеристика. Найгустіша річкова мережа Африки — в екваторіальному і субекваторіальному кліматичних поясах. Дуже мало річок у пустелях. Великі річки, що течуть ними, починаються у вологих областях. У пустелях трапляються сухі русла річок — ваді, які зрідка тільки після великих дощів виповнюються водою.Майже всі річки Африки мають дощове живлення. Вони розливаються в сезон дощів. В областях із середземноморським кліматом розливи бувають узимку, в субекваторіальних поясах — улітку, а взимку річки міліють. В екваторіальній області річки повноводні протягом усього року. Близько 1/3 території материка не має стоку в океан, тобто належить до басейнів внутрішнього стоку. Річки басейну Атлантичного океану. Ніл — найдовша річка у світі (6671 км). Біля міста Хартума Білий Ніл приймає води Голубого Нілу, який стікає з Ефіопського нагір'я. Голубий Ніл приносить багато намулу, що осідає на полях під час розливу. Конго (Заїр) — найбільш повноводна і друга за довжиною річка Африки (4320 км). Багатоводністю та площею басейну Конго поступається лише Амазонці. Річка вдвох місцях перетинає екватор і повноводна впродовж усього року. Конго (Заїр) тече уступами плоскогір'їв, тому тут багато порогів і водоспадів. У Гвінейську затоку впадає багатоводний Нігер. Це третя за довжиною і за площею басейну річка Африки. Як і на інших річках, на Нігері багато порогів і водоспадів. Річки басейну Індійського океану. Замбезі — найбільша з річок Африки, що течуть в Індійський океан (2660 км). У верхній течії вона несе свої води по рівній місцевості і тому судноплавна. Нижче річку перепиняє безліч порогів і водоспадів. Русло її то розширюється, то звужується в глибоких ущелинах.На Замбезі знаходиться один із найбільших у світі водоспадів — Вікторія. Озера зосереджені переважно в середній частині Африки. Багато з них (Танганьїка, Ньяса та ін.) лежать по лінії Великих Східно-Африканських розломів, тому улоговини їх мають витягнуту форму. У них велика глибина і значна довжина. Так, озеро Танганьїка за ширини 50—80 км тягнеться в довжину на 650 км. Це найдовше прісноводне озеро світу. За глибиною (1435 м) Танганьїка поступається тільки Байкалові. Навколишні гори підносяться на 2000 м.Озеро Вікторія — найбільше в Африці за площею водного дзеркала. Його улоговина знаходиться не в розломі, а в пологому прогині платформи. Тому це озеро недуже глибоке (середня глибина 40 м, найбільша 80 м); береги Його пологі й розчленовані. Ураганні вітри, що ними часто супроводжуються тропічні грози, спричиняють на озері дуже сильні шторми.На південь від пустелі Сахари в субекваторіальному поясі знаходиться мілководне (глибиною 4—7 м) озеро Чад. Площа Його, залежно від опадів і розливу річок, що в нього впадають, різко змінюється, збільшуючись у дощовий період іноді майже вдвічі. Береги озера дуже заболочені. Озеро Чад безстічне, вода в ньому слабо солона.
|