Уявлення про розвинуті країни . ЄС 1 страница

Постіндустріальна фаза економічного розвитку, до якої надійшли розвинуті країни, відзначається, як вже зазначалося, випереджаючими темпами зростання сфери послуг при суттєвому уповільненні темпів у сільському господарстві та гірничій промисловості, тобто в первинному секторі. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, незважаючи на те, що в структурі ВВП вона за вартісним обсягом поступається послугами.

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в економіці, розвинуті країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн в продовольстві й сировині. США, наприклад, посідають друге місце у світі (після Китаю) за виробництвом бавовни, цукрової тростини й буряків. США й Канада на світовому ринку виступають як найбільші експортери зерна, Австралія - вовни й м'яса, Франція - зерна, цукру й вина, Нідерланди, Нова Зеландія й Данія - молочних продуктів, Італія, Португалія, Греція й Іспанія - цитрусових, оливкової олії й вина.

Розвинуті країни є основним виробником промислової продукції. В сукупній вартості промислового виробництва США частка видобувних галузей становить 6,4%, Японії - 8,8, Великої Британії - 8,7%.

В обробній промисловості виробничого напряму провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріально розвинутих країн основною статею експорту й імпорту. Так, в експорті США вони мають частку в 49%, в імпорті -46%; Німеччини - відповідно 49 і 34, Франції - 36 і 36, Великої Британії - 41 і 38, Японії - 71 і 20%. У машинобудівній промисловості особливо активно розвивається електротехнічне й електронне виробництво.

Сфера послуг поділяється на споживчий та виробничий сектори. До споживчого належать: комунальні послуги, міський транспорт і зв'язок, туризм, готельне господарство, індустрія розваг та ін. До виробничих або ділових послуг відносяться послуги кредитних і фінансових закладів, маркетинг, лізинг, страхування, будівництво, транспортна мережа в цілому, телекомунікації, послуги науково-дослідних фірм.

Характерною рисою економіки розвинутих країн останніми десятиліттями є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні розробки й інформатика. Капіталовкладення в науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) щороку зростають і досягають у провідних індустріальних державах значних величин.

Отже, можна зробити висновок, що структурні зміни в економіці розвинутих країн зумовлюються ходою науково-технічного прогресу та поглибленням міжнародного поділу праці. В складі їх національних економік знижується частка старих, традиційних галузей - сільського господарства, видобувної, легкої й харчової промисловості; натомість зростає частка науковоємних й капіталоємних галузей виробництва. Посилюється роль інформатики і наукових досліджень.

Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність[2]) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Мета ЄС:

Створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта (Екю), від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Після входження у 2007 році Болгарії та Румунії ЄС нараховує 27 країн-учасників.

Території за межами Європи, що входять до ЄС:

Іспанії: Канарські острови, Мелілья, Сеута

Португалії: Азорські острови, Мадейра

Франції: Гваделупа, Мартініка, Реюньйон,Французька Гвіана

Країни-кандидати на вступ до ЄС:Македонія, Туреччина, Хорватія, Ісландія, Чорногорія

Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія).

75. Тектонічні рухи - рухи земної кори, викликані процесами що проходять в її надрах. Основною причиною тектонічних рухів вважаються конвективні течії в мантії. Виділяють три основних види тектонічних рухів: коливальні, складчасті та розривні. Всі види тектонічних рухів взаємно пов'язані і можуть переходити один в оден. Наприклад, складчастий рух може перейти в розривний, що приводить до землетрусу.

Коливальний рух – найбільш розповсюджена форма тектонічного руху. Цей рух проявляється у дуже повільному, непомітному для очей, підніманні та опусканні окремих ділянок земної кори під впливом внутрішніх сил Землі та космосу. Класичною областю вікових підняттів є Скандинавія. Найбільша швидкість підняття спостерігається на північних берегах Ботнічної затоки і досягає майже 1 см/рік. За останні 25 тис. років висота підняття склала понад 250 м. Підраховано, що за рахунок підняттів площа Фінляндії збільшується за кожні 100 років приблизно на 7000 км2.

У той же час на багатьох ділянках Землі спостерігається опускання земної кори. Територія Голландії опускається зі швидкістю 2,5 мм/рік. На цей час 40% її території знаходиться нижче рівня верхньої точки припливу Північного моря і тільки дамби (довжиною 1600 км і висотою до 18 м) та насосні станції запобігають вторгненню моря на сушу протягом десяти століть.Трохи повільніше опускається все західне побережжя Європи. На Україні повільно (до 0,5 мм/рік) опускається одеське узбережжя Чорного моря.

З коливальним рухом пов'язане постійне переміщення морських берегів, наступ моря на сушу називається трансгресією, а відступ - регресією. Більша частина України та інших країн була затоплена морем. Про це свідчать пласти вапняку, крейди та інших морських відкладів. Найкрупніша за всю історію Землі регресія моря спостерігалась у палеозойську еру (320 млн. р. тому). Це привело до з'єднання Північно-Американського та Європейського материків в один великий Північно-Атлантичний материк (див. п. 6.3).

С к л а д ч а с т и й р у х. Вертикальні та горизонтальні переміщення окремих ділянок земної кори приводять до порушень первісного залягання товщ гірських порід. Розрізнюють два типи порушень: нерозривні, або пликативні (лат. "плико" – складати), та розривні, або диз'юктивні (лат. "диз'юнго" - роз'єднувати).

Пликатквні порушення виражаються у хвилеподібному вигині шарів гірських порід без розриву їх суцільності з утворенням складок. Складка, спрямована опуклістю вверх, називається, а увігнута униз - синклинальною. Структурні елементи складок такі: 1) склепіння, або замок - центральна частина антиклинальної складки, яка примикає до лінії перегину пластів; 2) мульда - центральна частина синклинальної складки, яка примикає до лінії перегину; 3) крила - бокові ділянки складки, які розходяться від перегину униз (антиклиналь) або вверх (синкліналь); 4) осьова площина - уявна площина, яка ділить кут між крилами складки пополам; 5) вісь складки - лінія перетинання осьової площини з поверхнею Землі; 6) шарнір - лінія перетинання осьової площини з поверхнею будь-яких пластів, що утворюють складку; 7) ядро - внутрішня частина складки, яка прилягає до осьової площини.

Диз'юнктивні деформації призводять до розриву суцільності гірських порід. Найбільше розповсюдження мають такі порушення: скид, обернений скид, насув, грабен, горст.

Блоки гірських порід, які прилягають до зміщувача, називаються крилами розриву. Якщо в розриві зміщувач нахилений до горизонту, то розрізняють висяче та лежаче крила. Скидом називається розрив, у якого зміщувач нахилений в сторону висячого крила. Якщо висяче крило опущене, то розрив називається оберненим скидом.Якщо висяче крило насунуте на лежаче по похилому зміщувачу, то це насув. Грабен - витягнута западина, яка приурочена до стуленого по скидах блоку земної кори, розташованого між двома піднятими блоками. Горст - піднятий блок земної кори, розташований між двома блоками, які опущені по скидах. Горсти та грабени широко розвинуті на Тянь-Шані, де горсти утворюють хребти, а долини річок, що їх розмежовують, приурочені до грабенів.

76. За площею: країни-гіганти (площа-понад 3 млн км кв--Росія, Канада, Китай), великі(1-3 млн--Аргентина, Мексика), значні 500тис-1 млн(Туреччина, Укр), середні (Швеція, Японія), малі, невеликі країни та мікро держави (менше 1 тис.км кВ):Андорра, Мальта, Домініка, Тувалу . За чисельністю населення: найбільші (понад 100 млн ос: 10 держав: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан), значні (40-100 млн ос: Великобр, Туреччина, Франція, Укр), середні (20-40 млн:Канада, Мароко, Польща, Іспанія), невеликі та дрібні (менше 1,5 мнл:Андорра, Бруней, Ватикан, Кіпр, Маврикій, Монако, Фіджі. За формою правління: Республіка(парламентська-ФРН, Італія, Індія; президентська—США, Бразилія, Аргентина), монархія(абсолютна—Бруней, Катар, ОАЕ, Оман; конституційна—Японія, Бельгія, Данія; теократична—Ватикан, Саудівська Аравія), держави у складі співдружності-14 країн-колонії Великобр, джамахірія. За формою державного устрою: унітарна-171 країна-- територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони), федеративна(історико-географічна, нац.-етнічна)-- – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу., конфедеративна(Швейцарія)-- – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей.. За ідеологічною орієнтацією: плюралізм (відсутність переваги будь-якої церкви (конфесії), визнання релігії приватною справою громадян), клерикалізм(релігія, яка має статус державної, обов’язкове вивчення релігійних догматів у школах), а формою державного режиму: демократія, тоталітаризм, диктатура, авторитаризм, геноцид. За політичною структурою: однопартійні, багатопартійні. За рівнем розвитку науки і техніки: високо розвинуті, розвинуті, нерозвинуті, відсталі. За рівнем соціально-економічного розвитку. Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є: - макроекономічні показники:

а) ВВП – сукупна ринкова вартість усіх товарів та послуг вироблених в країні за одиницю часу (найчастіше за рік); б) ВНП – сукупна ринкова вартість усіх товарів та послуг вироблених в країні за одиницю часу, що включає вартість продукції підприємств, які знаходяться за кордоном, але належать громадянам даної країни і не включає вартості продукції підприємств, що знаходяться на території країни, але належать іноземцям. в) НД (національний дохід) – різниця між ВНП та амортизацією (зношеністю обладнання); г) показники ВВП, ВНП, НД в розрахунку на душу населення;

- рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);- структура економіки (переважання в ньому сировини або готової продукції);- продуктивність праці;- само забезпеченість країни продуктами харчування;- рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;- гострота соціальних проблем.

77. Перше місце за вантажообігом і пасажирообігом серед усіх видів транспорту в Україні займає залізничний. Довжина залізниць в Україні становить 22,5 тис. км, майже 2/5 з них — електрифіковані. Найбільша щільність залізниць у Донбасі, Придніпров'ї та зх частині Укр. Перші залізниці в Україні були побудовані між містами Перемишль — Львів (1861 р.), Одеса — Балта. Найважливіші залізничні магістралі України нині — Київ — Фастів — Козятин — Здолбунів — Львів — Чоп; Фастів — Знам'янка — Дніпропетровськ — Донбас; Київ — Полтава — Харків; а також ті, що йдуть до морських портів та державних кордонів країни. Найбільші залізничні вузли — Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Знам'янка, Ясинувата, Запоріжжя. Найбільш завантаженими в Україні є колії Донбасу і Придніпров'я, де в структурі перевезень переважають вугілля, залізна і марганцева руди, метал. Крім того, залізницями перевозиться значна кількість будівельних матеріалів та зерна.
В межах України функціонують Львівська, Південно-Західна, Одеська, Придніпровська і Донецька залізниці. Усі вони виконують значний обсяг внутрішніх та експортно-імпортних перевезень, а на Львівській залізниці сформувалися потужні залізничні вузли, що працюють на країни Центральної і Західної Європи (Львів, Ковель, Чоп). Традиційно українські залізниці виконують транзитні перевезення вантажів із Росії до чорноморських портів України та в країни Європи. Надзвичайно важливе значення лінії Хутір Михайлівський — Київ — Львів — Чоп у міжнародних пасажирських перевезеннях з Москви в Чехію, Словаччину, Угорщину, країни Балканського півострова. Певні проблеми у міжнародних перевезеннях виникають у зв'язку з різною шириною колій в Україні (т. зв. широка колія) та її західних сусідів (т. зв. європейська колія). Заміна коліс на кордонах призводить до втрати часу під час транспортування.

Автомобільний транспорт здійснює перевезення різноманітних вантажів і пасажирів переважно на короткі і середні відстані. Загальна довжина автомобільних шляхів в Україні становить 169 тис. км, майже всі вони — з твердим покриттям. Найважливіші автомагістралі — Київ — Житомир— Рівне — Львів — Ужгород; Київ — Полтава — Харків; Київ — Умань — Одеса; Харків — Запоріжжя — Сімферополь. Автостради — дороги, що мають по кілька смуг в обох напрямках руху і не мають перетину з іншими шляхами на одному рівні. Великими транспортними вузлами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, . Донецьк, Запоріжжя, Умань, Львів. Зростає роль автомобільного транспорту у перевезеннях на далекі відстані та в міжнародному сполученні.. Основні "виходи" з України — автошляхи з Ковеля, Львова, Ужгорода, Чернівців, Одеси, Ізмаїла, Маріуполя, Харкова, Сум, Глухова, Чернігова. Передбачається будівництво транс'європейської автостради Київ — Мадрид.
Трубопровідний транспорт відіграє важливу роль у переміщенні нафти і нафтопродуктів, природного газу. Загальна довжина трубопроводів Укр — понад 40 тис. км, з них 35 тис. км — газопроводи. Перший газопровід Дашава — Стрий — Дрогобич почав діяти у 1924 році. Розрізняють газопроводи внутрідержавного значення і транзитні. Серед перших найбільші: Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Диканька — західні райони України. Серед транзитних виділяють газопроводи "Союз", Уренгой — Помари — Ужгород, "Сяйво Півночі" та ін. Усі вони йдуть з Росії до західного кордону України в Закарпатті, а далі — в країни Центральної та Західної Європи. В Україну через систему російських газопроводів поступає також туркменський природний газ. Мережа нафтопроводів менш щільна. Місцеві нафтопроводи короткі, ними перекачується нафта від місць видобутку до нафтопереробних заводів у Кременчуці, Дрогобичі, Надвірній. Однак більшість нафти в Україну поступає з Росії нафтопроводами Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон (з відгалуженням на Одесу), Грозний — Луганськ —, Лисичанськ. У західній частині України проходить транс'європейський транзитний нафтопровід "Дружба" (з Росії в Центральну Європу). На території України діє також ряд міжнародних продуктопроводів. Серед них аміакопровід Тольятті (Росія) — Горлівка — Одеса, етиленопровід Калуш — Тісауйварош (Угорщина).
Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрідержавні перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні. Загальна довжина річкових судноплавних шляхів країни — близько 4 тис. км. Найважливіша судноплавна артерія — Дніпро, а також його притоки Десна і Прип'ять. Міжнародні перевезення здійснюються переважно по р. Дунай. Основними вантажами, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні будівельні матеріали, руда, кам'яне вугілля, зерно, метал. Найбільші річкові порти — Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл, Рені.
Морський транспорт розвинений на півдні країни — на узбережжі Чорного та Азовського морів. В Україні є три морські пароплавства: Чорноморське, Азовське, Українське Дунайське. Найбільші порти — Одеса, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Євпаторія, Південний, Керч, Маріуполь, Бердянськ. Морський транспорт відіграє важливу роль в експортно-імпортних та каботажних перевезеннях. Каботажними називають перевезення між портами однієї держави. Малий каботаж — це перевезення між портами одного моря (наприклад, залізної руди з Керчі до Маріуполя через Азовське море. Великий каботаж — це перевезення в межах однієї держави, але між портами різних морів (Чорного і Азовського). Основні вантажі в морських перевезеннях — нафта і нафтопродукти, залізна руда, будівельні матеріали. Від портів України створено три міжнародні залізничні паромні переправи: Іллічівськ— Варна (Болгарія), Іллічівськ — Поті (Грузія), Керч — Тамань (Росія).
За обсягами перевезень авіаційний транспорт займає останнє місце . Це — наймолодший вид транспорту, що виконує важливі функції у зв'язках нашої країни з іншими державами світу. Він здійснює, насамперед, перевезення пасажирів, а також пошти і вантажів, які швидко псуються. Найбільші аеропорти — у Києві (Бориспіль і Жуляни), Харкові, Львові, Донецьку, Сімферополі.

78. Транспортне машинобудування займає провідне місце в структурі загального м/б. Підприємства галузі орієнтуються у своєму розміщенні в основному на споживача готової продукції, а також на наявність металу. Україна має досить сприятливі умови для розвитку цієї галузі машинобудування, що і сприяло концентрації її виробництва на території нашої держави ще за часів Радянського Союзу. Структура. Підприємства, що виготовляють тепловози, вагони, легкові й вантажні машини, мікроавтобуси, тролейбуси, літаки. Центри. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості.

Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів).
За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів). Локомотивобудування зосереджене в Луганську (тепловози, дизель-поїзди, трамваї) і Харкові (електровози), а вагонобудування у Кременчуці, Стаханові, Маріуполі. Ці галузі є металомісткими, тому у своєму розміщенні орієнтуються на сировину. У крупних залізничних вузлах — Львові, Києві, Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Дружківці і Конотопі є підприємства для ремонту тепловозів. Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві — на Дарницькому вагоноремонтному заводі, великовантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі.
Суднобудування розвинуте у портових містах: річкове — у Києві, Запоріжжі, Херсоні, Ізмаїлі, морське — у Миколаєві, Києві, Керчі, Херсоні, Феодосії. Літакобудування і виробництво космічної техніки — це наукомісткі галузі, які орієнтуються на потужні конструкторські бюро. Основні центри літакобудування — Київ і Харків, виробництва космічної техніки — Дніпропетровськ і Харків

79. Трудові ресурси становлять в Україні 57,4% від усього населення. Серед них 56,3% припадає на осіб працездатного віку, а 3,3% — на пенсіонерів та підлітків. Частка підлітків у формуванні трудових ресурсів країни не перевищує 0,3%. Хоча жінки вибувають швидше із працездатного віку, але питома вага їх у складі трудових ресурсів становить 51%. Майже 71% населення працездатного віку проживає в містах. Зайняте населення становить у нашій країні 37,8% від загальної його чисельності. Серед нього більша половина — особи віком від 30 до 49 років, які мають достатньо високий рівень професійно-кваліфікаційної та освітньої підготовки. Частка спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою у складі зайнятих у господарстві — близько 29%.

Серед трудових ресурсів, які нині незайняті, основну частину становлять ті, що вчаться. Однак останнім часом зростає кількість безробітних, тобто людей, які хотіли б працювати, але не можуть знайти роботу. їх частка в Україні (рівень безробіття) на початку 2000 року становила 4,3% від чисельності трудових ресурсів. До того ж у нашій державі існує так зване приховане безробіття. Суть його полягає в тому, що на багатьох підприємствах чисельність працюючих набагато перевищує оптимальну, тобто таку кількість, при якій забезпечується ефективна робота підприємства. В умовах, коли в Україні є складна демографічна ситуація, дуже важливою є проблема раціонального використання трудових ресурсів. На території України забезпеченість ними має значні відмінності, що пов'язано як з особливостями демографічних процесів, так і економічного розвитку в окремих регіонах.

Географія забезпеченості трудовими ресурсами.Західний регіон України має більш сприятливу демографічну ситуацію, а отже завдяки вищому природному приросту населення, тут більша питома вага населення працездатного віку, молодша вікова структура трудових ресурсів. У Закарпатській області частка населення працездатного віку становить 56,1%, а дітей і підлітків — 27,9%. Тобто, трудових ресурсів тут є більше, ніж у середньому в Україні, більший і притік робочої сили молодого віку. Через недостатній розвиток промислового виробництва тут сформувався значний надлишок трудових ресурсів(праценадлишковий регіон). Найскладніша ситуація у сільських поселеннях. Люди змушені у пошуках роботи мігрувати з регіону, виїжджати на сезонні роботи за кордон чи східні області країни. Для вирішення проблеми необхідно швидшими темпами розвивати різні галузі господарства, щоб створити нові робочі місця.
У центральному та північно-сх регіонах складна демографічна ситуація — низький природний приріст населення, мала питома вага молодих трудових ресурсів. Оскільки тут переважають галузі господарства, що потребують багато робочої сили, то можливості для працевлаштування обмежені. До того ж, для цих областей характерна значна нерівномірність розвитку окремих галузей господарства та територій, що призводить до відтоку трудових ресурсів з сільської місцевості. Це ще більше ускладнює ситуацію з трудовими ресурсами. Так, у Чернігівській області: на кожну тисячу осіб сільського населення працездатного віку припадає 910 осіб старших працездатного віку, а також 380 дітей та підлітків. Вирішення проблем може відбуватися шляхом рівномірного розміщення підприємств, урізноманітнення галузевого складу господарства.

У південному регіоні країни існує проблема дефіциту трудових ресурсів (працедефіцитний регіон). Вона зумовлена як малосприятливою демографічною ситуацією так і розвитком господарства областей, де переважають галузі, що потребують великої кількості робочих рук, особливо жіночих.

80. Грунтоутворюючий процес, або грунтоутворення – це складний природний процес утворення грунтів із гірських порід, їх розвиток, функціонування і еволюція під дією комплексу факторів грунтоутворення.

Грунтоутворення в своєму розвитку проходить ряд стадій. Характер проходження окремих стадій грунтоутворення зумовлений комплексом факторів у різних природно-кліматичних зонах земної кулі. Стадія початкового (або первинного) грунтоутворення на скельних гірських породах, має назву первинного грунтоутворення. Вона досить довга. Профіль дуже слабко диференціюється на генетичні горизонти. Початкове грунтоутворення змінюється стадією розвитку грунту, яка протікає з наростаючою інтенсивністю, аж до формування зрілого грунту з характерним профілем і комплексом властивостей. Стадія рівноваги – стан клімаксу, протягом якого підтримується динамічна рівновага грунту з середовищем, тобто з існуючим комплексом факторів грунтоутворення. На певному етапі стадія рівноваги змінюється еволюцією грунту.

Еволюція грунту може йти у різних напрямках: шляхом нарощування потужності грунту або шляхом її зменшення; шляхом засолення грунту або його розсолення; шляхом деградації грунтової родючості або її нарощування.
Розвиток і еволюція грунтів і грунтового покриву в цілому на земній поверхні протікає не випадково, а у відповідності з загальною історією ландшафту. Вона визначається глобальними геологічними процесами (тобто кліматичними, тектонічними та морфоструктурними процесами). Грунтоутворення розглядається як співвідношення процесів виносу і акумуляції речовин (виносяться одні речовини, а накопичуються інші).

Абсолютна акумуляція речовин при грунтоутворенні – це надходження речовин до грунтоутворюючої породи з атмосфери чи гідросфери і накопичення їх у грунті, що формується. У грунтах накопичується вуглець (фотосинтез – утворення біомаси – відмирання біомаси – розклад – гуміфікація – гумусонакопичення), азот, водорозчинні солі, гіпс, вапно, сполуки заліза, кремнезем (із грунтових вод, особливо при випітному водному режимі).

Відносна акумуляція речовин – це завжди наслідок елювіального процесу. Під останнім розуміють низхідне переміщення речовин в грунті при промивному режимі і частковий або повний винос в нижню товщу або за її межі ряду сполук, солей лугів і лужноземельних металів. Елювіюванню можуть також піддаватися сполуки заліза, алюмінію, марганцю, фосфору, сірки і в деяких випадках кремнію (при алітизації). Винос і акумуляція речовин при грунтоутворенні є наслідком взаємодії малого біологічного і великого геологічного кругообігу речовин на земній поверхні. Результатом біологічного кругообігу речовин є біологічна акумуляція в грунтах вуглецю, азоту й інших біофілів. Результат геологічного кругообігу – збіднення грунту тими чи іншими елементами (елювіальний процес) та збагачення деякими елементами (засолення, кіркоутворення). Грунтоутворення – це, по суті, сукупність явищ перетворення і переміщення речовин та енергії в границях педосфери Землі.

Взаємодія біологічного і геологічного кругообігу речовин проявляється через серію протилежно напрямлених процесів, суперечливих явищ, з яких складається грунтоутворення. До них належить:
1) руйнування первинних і вторинних мінералів – неосинтез мінералів.
2) біологічна акумуляція елементів у грунті – споживання елементів із грунту організмами;
3) гідрогенна акумуляція елементів у грунті – геохімічний виніс елементів із грунту;
4) розклад органічних речовин – синтез нових органічних сполук;
5) поглинання іонів з розчину твердою фазою – перехід іонів з твердої фази в розчин;
6) розчинення речовини – осадження речовин; 7) зволоження – висихання; 8) окиснення – відновлення; 9) нагрівання – охолодження;
Багато з цих протилежних процесів мають циклічний характер, пов'язаний із загальною циклічністю природних явищ. Можна виділити добові, сезонні, річні, багаторічні, вікові цикли грунтоутворення. Вони формують режими грунтоутворення, специфічні для кожного грунту.
Перерахованим протилежним процесам, з яких складається грунтоутворення, О.А.Роде дав назву загальні грунтоутворюючі процеси. Вони відбуваються у всіх грунтах, але в різному якісному і кількісному прояві.
Він також виділив макро- і мікропроцеси. Перші охоплюють весь грунтовий профіль, другі являють собою мінеральні і органічні перетворення в межах ізольованих ділянок грунтового профілю.

81. Світовий океан — безперервна водна оболонка земної кори (океаносфера), що оточує материки. Він становить 70,8% (361 млн. км2) земної поверхні, у ньому зосереджено 96,5% усіх вод планети. Залежно від будови дна, обрисів материкових берегів, руху вод структура Світового океану складається з океанів, морів, заток і проток.

Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. Світовий океан поділяють на 4 океани: Тихий (площа 178,7 млн. км2, об'єм води 710 млн. км3, пересічна глибина 3984 м.), Атлантичний (91,6; 330; 3602), Індійський (76,2; 283; 3736), Північний Льодовитий (14,7). Межі океанів проводять по материках та островах, а у водних просторах — по меридіанах мисів: мис Горн (о. Вогняна Земля) між Тихим і Атлантичним, мис Голковий між Атлантичним та Індійським, мис Південний (о. Тасманія) між Індійським і Тихим. Межі Північного Льодовитого океану з Атлантичним — підводні підвищення північніше Північного полярного кола, Тихого — Берингова протока. Окремі дослідники називають п'ятий — Південний океан, до якого включають води південної півкулі між Антарктидою і південними закінченнями материків Південної Америки, Африки та Австралії. Але на міжнародному гідрографічному конгресі в Монако в 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан у самостійний. Одночасно там же був «ліквідований» Північний Льодовитий океан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Та не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний, а також на деяких картах відновлено назву Південного океану.

Море — частина Світового океану, що відокремлена від нього суходолом, підводним підвищенням або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим. За ступенем відокремлення і режимом є внутрішні моря — це ті, що знаходяться глибоко в суходолі і сполучаються з океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що недалеко в суходолі і відділяються від океану островами, півостровами і нерівностями дна, як-от Берингове. До міжострівних морів належать Яванське, Сулавесі та ін. Усього на планеті налічується до 60 морів. Вони займають близько 60% площі Світового океану.