х рр. XX ст.

Своєрідним продовженням праці Р. Гром'яка "Історія української літературної критики" можна вважати дослідження М. Ільницького "Критики і критерії" (Львів, 1998, посилання в тексті), в якому осмислено літературно-критичну думку в Західній Україні першої третини XX ст. Особливістю його є лише те, що автор уклав у поняття "критична думка" дещо ширший зміст — крім власне критичного матеріалу, він осмислив також матеріал історії й теорії літератури означеного періоду. Відтак у поле зору його потрапили такі літературознавці, як Л. Білецький, М. Рудницький,

Д. Донцов, М. Гнатишак і майже незнаний у науці автор "ненаписаної" історії літератури Євген-Юлій Пеленський. У нарисах про цих учених, яким передує ґрунтовний огляд літературно-критичного життя в Галичині перших двох десятиліть XX ст., М. Ільницький означив головні домінанти в їхніх наукових методах, які значно розширюють уявлення про літератуно-критичну атмосферу України довоєнної пори в її "західному" варіанті: Л. Білецького, наприклад, показано прихильником аналізу художнього твору з позицій різних наукових шкіл (культурно-історичної, філологічної, порівняльної і психологічної); М. Рудницький постає як інтерпретатор художніх текстів, що завжди несуть у собі неповторну індивідуальність митця, "яка ніколи не є цілком вичерпаною, ні цілком незбагненною" (63); "невгнутий" характер Д. Донцова поданий як синтез історичного волюнтаризму та вольового трагізму, котрих цей критик і політик шукав у кожного письменника, шануючи лише "лицарів без страху і докору" та виховуючи в літературі своєрідних "лицарів абсурду", як писала О. Теліга (104); а щодо М. Гнатишака та Є.-Ю. Пеленського, то М. Ільницький з жалем розповів про них як про палких поборників стильового (і психологічного) прочитання історії української літератури, котрим не вдалося розкрити себе вповні, але які передують майже одинокому "стильовому" в цій галузі Д. Чижевському і в певному розумінні його істотно доповнюють.

На відміну від посібника Р. Гром'яка, праця М. Ільницького не оснащена методичним апаратом, не рекомендована міністерством, але змістом своїм відчутно збагачує та й канонізує лектуру і навчальної сфери філологів, і всіх небайдужих до літературознавства загалом.

Книжка є першою спробою характеристики літературного життя на західноукраїнських землях 20-30-х рр. XX ст. крізь призму критики.

Автор окреслює загальну атмосферу гострих протистоянь між представниками різних ідеологічних та естетичних орієнтацій (націоналістичної, марксистської, католицької та ліберальної), породжених тогочасною історико-культурною ситуацією, а також подає портрети критиків – найпомітніших представників основних літературно-мистецьких угруповань.

Книжка заповнює деякі прогалини на карті історії української літератури.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Літописець літературного Львова

2. Шістдесятник у добу постмодернізму

3. Перша спроба характеристики літературного життя на західноукраїнських землях 20-30-х рр. XX ст.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ільницький М. У вимірах часу. – Київ, 1988. – С. 192.

2. Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова другої половини ХХ століття. – Львів, 2003. – Кн. 2. – С. 52.

3. Шевченко А. Світло його імені // Дзвін. – 2002. – № 8. – С. 132.

4. Ільницький М. Тихі розмови при ватрі: До 90-річчя від дня народження Григорія Нудьги // Дзвін. – 2003. – № 3. – С. 153.

5. Кошелівець І. Літературні журнали в першому кварталі 1966 // Сучас-ність. – 1966. – № 5. – С. 111.

434.

6. Костюк Г. У світі ідей і образів: Критичні та історико-літературні роздуми, 1930–1980. – [Б.м.]: Сучасність, 1983. – С. 506.

7. Шістдесят поетів шістдесятих років: Антологія нової української поезії / Упоряд. Б.Кравців. – Нью-Йорк, 1967. – С. ХІ–ХІІ.

8. Стус В. Розмаїття тенденцій або відради і клопоти музи // Стус В. Твори: У 4 т. 6 кн. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 250.

9. Шамота М. За конкретно-історичне відображення життя в літературі // Література і сучасність. – К., 1974. – Вип. 7. – С. 19.

10. Ільницький М. Драма без катарсису: Сторінки літературного життя Львова другої половини ХХ століття. – Львів, 2003. – Кн. 2. – С. 166.

ВСТУП

Микола Ільницький – одна з ключових постатей інтелектуального Львова, член-кореспондент НАН України, літературний критик, літературознавець, автор монографій про Б.-І. Антонича, І. Калинця, літературний Львів, упорядник антологій поезії.

Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Член Спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, у 1989 – 1999 – голова філологічної секції та літературознавчої комісії. Член-кореспондент Національної академії наук України.

Автор поетичних збірок «Земні артерії» (Львів, 1965), «Мозаїка доріг» (Львів, 1980) та «За роком рік» (Київ, 1988), а також книжки перекладів Джелаледдіна Румі (в співавторстві, Київ, 1983) і давньоіндійської філософської поеми «Бгагавадгіта» (Париж; Львів; Цвікау, 1999). Видав збірку записаних від матері народних пісень «Ой зацвіла черемшина» (Київ, 1981).

Коло зацікавлень – проблеми літературного процесу ХХ століття, зокрема творчість літераторів-шістдесятників Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча, Миколи Вінграновського, розвиток історичної прози та ін.

З кінця 1980-х – початку 90-х років основна увага Миколи Ільницького зосереджена на дослідженні та публікації творів письменників і літературних угруповань, за комуністичного режиму вилучених з історії української літератури ("Молода Муза", Празька школа, Нью-Йоркська група). За цей час вийшли друком його книжки «Богдан-Ігор Антонич» (Київ, 1991, написана в 1967 р.), «Від "Молодої Музи" до Празької школи» (Львів, 1995), «Критики і критерії» (Львів, 1998), «Драма без катарсису» (у двох книгах; Львів, 1999, 2003) та ін. Підготував до видання антології Розсипані перли: Поети "Молодої Музи" (Київ, 1991), «Над рікою часу: Західноукраїнська поезія 20-30-х років» (Харків, 1999), «Поети Празької школи: Срібні сурми» (Київ, 2009), книгу творів Михайла Яцкова «Муза на чорному кон»і (К., 1989), двотомник творів Богдана Лепкого (Київ, 1989), чотири томи творів Юліана Опільського (Львів, 1994, 2000, 2005), книгу поезій і перекладів Святослава Гординського «Колір і ритми» (Київ, 1997), дослідження Леоніда Білецького «Основи української літературної критики» (Київ, 1998) та ін.

Більшість літературознавчих праць увійшли до тритомного видання «На перехрестях віку» (Київ, 2008-9).

Досліджує проблеми історії української літератури ХХ ст. і сучасного літературного процесу, динаміку еволюції стилів.

Автор понад 600 наукових і науково-популярних праць.

ВИСНОВКИ

Микола Миколайович Ільницький – українсь-кий літературознавець, критик, поет, перекладач. Член-кореспон-дент Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

Лауреат премії імені О. І. Білецького (1983); Лауреат Всесоюзної премії в галузі літературно-художньої критики (1985); Лауреат премії імені І. Я. Франка Президії НАН України (1996); Лауреат премії імені Богдана Лепкого (2002).

«Критики і критерії: літературно-критична думка в Західній Україні 20-30-х рр. XX ст.» - Книжка є першою спробою характеристики літературного життя на західноукраїнських землях 20-30-х рр. XX ст. крізь призму критики.

Автор окреслює загальну атмосферу гострих протистоянь між представниками різних ідеологічних та естетичних орієнтацій (націоналістичної, марксистської, католицької та ліберальної), породжених тогочасною історико-культурною ситуацією, а також подає портрети критиків – найпомітніших представників основних літературно-мистецьких угруповань.

Книжка заповнює деякі прогалини на карті історії української літератури.