Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


І спала із Слова омела... 3 страница




В старовину багато нашого українського народу попадало в полон до татар та турків, але рідко хто з них і на тяжкій чужині зміняв свою віру! Воліли мучитися в тяжкій неволі, воліли вмирати на голодних галерах та каторгах, але своєї батьківської віри не кидали... Про це позосталося в нас багато українських дум, що велично оспівують релігійну міць українського народу та козацтва. Стародавня віра й рідний народ — це було те, за що віками билися козаки з їх ворогами.

А коли були випадки, що наші слабші духом полоненики та полонянки таки силою змушені були ставати магометанами, то приймали чужу віру тільки поверхово, а в душі ж полишалися християнами. Згадаймо славну Маруся попівну Богуславку, оспівану в наших думах, що все ж таки не змогла забути свого й допомогла козакам втекти з неволі. Згадаймо славну свого часу Роксолану, Настю Лісовські, родом десь із Поділля, що в XVI віці попала в турецьку неволю й стала жінкою султана Сулеймана Великого (1520-1566), але віри своєї не забула й все допомагала своїм.

Християнство заніс в Україну першим ще святий Апостол Андрій Первозванний, чому й звемо його основоположником Української церкви. Нашу стародавню віру прийняв з Греції ще наш святий князь Володимир Великий у 988 р. і ми її заховали й донесли чистою аж дотепер.

Наша церква — це церква Вселенська, що чисто донесла свою віру від давніх апостольських часів аж дотепер.

Наша вселенська церква дає право кожному народові творити собі свою національну церкву, 42. через що Українська церква добре відповідна для

українського народу, бо дає йому всю змогу повно розвиватися на своєму рідному ґрунті.

Любімо свою віру та церкву, як наймиліїле своє, бо ж справді нема в нас нічого ближчого й милішого від них! Церква — то наша рідна Мати, іцо завжди потішить і приголубить нас, як дітей своїх милих. Церква то наше сонце, що гріє нас під час холоду душевного. Завжди памятайте. Що кому Церква не Мати, тому й Бог не Отець!

3. Любімо свій рідний народ

Христос самовіддано любив свій народ і все життя служив йому. Посилаючи своїх учнів на проповідь, Христос їм наказував: “На путь до поган не ходіть, ідо Самарянського міста не входьте, але йдіте радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого!” (Мт. 10.5-6). Отож, Христос дбає найперше про свій рідний народ, його спасіння — найближче йому. Це навчальний приклад і всім нам, щоб ми теж не забували служити найперше своєму рідному народові, щоб потреби свого народу були найближчі для нас.

Дуже повчальний приклад цього самого бачимо й при уздоровленні дочки хананеянки (Матвій. 15.21-28). Одна хананеянка йшла за Христом і голосила до нього й казала: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — демон тяжко дочку мою мучить!” А він їй не сказав ані слова. Тоді учні його, підійшовши, благали його та казали: “Відпусти Ти її, бо кричить вслід за нами”. А він відповів і сказав: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого. Не годиться взять хліб у дітей, і кинуть щенятам”... І тільки за велику віру цієї чужинкихананеянки Христос уздоровив дочку її.

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІДНЕ

Отож, Христос любив усіх людей, але найбільше й найперше свій рідний народ! Це для нас великий показний приклад робімо так і ми! Інтереси й потреби свого народу ставмо на перше місце, як це робив і Христос.

А що то є любити свій народ? Любити то служити. Хто любить свій народ, той йому служить, служить любовно й самовіддано, ні на що не оглядаючись. Служімо ж і ми своєму народові, як служив своєму народові все життя своє сам Христос, служив повсякчасно аж до загину, аж до хреста! Служімо зо щирим серцем та з палкою любовю, міцно памятаючи, що служити народові — то служити Богові!

З болем треба сказати, що в Канаді багато таких українців, що не служать своєму рідному народові, але служать чужому. Свій народ розбитий, поневолений, розпятий, а є й такі, що служать власне поневольникам нашим... Мої діти заблудлі, схаменіться, поки час, і станьте в одну лаву рятувати розпяту Матір рідну! Рідний народ і рідна Батьківщина кличуть вас до спільної праці!

4. Любімо свою рідну землю

Немає в людини нічого милішого над свою Батьківщину, над свою рідну землю, де хто народився, де провів свої безтурботні дитячі роки. До тієї землі привязується він усією душею своєю на ціле життя. А хто змушений буває відірватися від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі...

Рідний народ наш займає рідну землю і цю 44 землю ми обовязані любити всією душею й бе-

регти ЇЇ всіма силами. Бо ж рідна земля — цс те найкраще й наймиліше, що тільки має окрема людина чи окремий народ. Щастя народові, його добре життя й розвиток — тільки на рідній землі. Рідна земля ніколи не забувається, а туга за нею все збільшується, коли нас доля заносить далеко й надовго від неї. Рідна земля — це матінка рідна, що вміє потішити й приголубити нас. От чому ми свою Україну звемо ненькою.

Приклад гарячої любові до свого рідного краю подав нам сам Ісус Христос, що ревно плакав над нещасливою долею свого святого рідного міста Єрусалима: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш Пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрать діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли!” (Матвій. 23.37).

У годину розпуки для Єрусалиму при його храмі невідлучно знаходилась разом з іншими 84літня пророчиця Анна, що служила Богові денно й ніччю постами й молитвами, і вона “славила Бога й говорила про Нього усім, що чекали визволення Єрусалиму” (Лука. 2.38). Цебто, вона любила своє рідне місто, й з тугою чекала його визволення, глибоко віруючи в Божу поміч.

Наслідуймо ж цьому всьому й ми, любімо й бережімо свою рідну землю, як неньку рідну!

5. Бережімо свою рідну мову

Рідна мова — це мова наших батьків і мова народу, до якого ми належимо. Рідна мова — то найголовніший наріжний камінь існування народу, як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу.

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІЛНЕ

 

Мова — то серце народу: гине мова — гине народ. Хто цурається рідної мови, — той у саме серце ранить свій народ.

Ось через це Святе Письмо суворо наказує кожній людині: “Щоб кожен чоловік був паном у домі своїм, і говорив мовою свого народу!” (Есфир. 1.22). Це велика й важлива заповідь, яка наказує всім, а особливо тим, що служать народові, говорити його мовою. Коли говорити, то й любити, шанувати й берегти цю мову.

Мова звязана нерозірвально з народом, і коли ми, за Христовим прикладом, мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити й берегти й свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати. Безмовний народ — не народ: це мясо для народу мовного.

В Святому Писанні розповідається, як славний Неємія, що багато дбав про відродження свого народу, суворо наказував не забувати своєї рідної мови, бо знав її силу й значення для збереження окремішності народу. По Вавилонському полоні юдеї сильно єдналися з своїми сусідами, а тому “їхні сини говорили наполовину по-ашдодському й не вміли говорити по-юдейському, а говорили мовою того чи того народу”. Це лютило Неємію, про що він розповідає: “І докоряв їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом”, щоб не робили такого... (Неємія. 13.24-25). Це й до тебе, український народе в Канаді, оце святе слово!

Христос говорив своєю рідною арамейською мовою. 1 в останню хвилину, віддаючи свого духа Отцеві, Христос скрикнув на хресті вірша з Псалтиря (22.2) таки своєю рідною мовою: “Елі, елі, — лама савахтані?” (Мт. 27.46; Мр. 15.34), цебто: “Боже мій, 4б Боже мій, — нащо мене Ти покинув?” І кожна люди-

на, які б мови не знала, в останню хвилину, нокидаючи цей зрадливий світ, прокаже останнє слово таки своєю наймилішою мовою — мовою рідною...

Апостоли так само говорили своєю рідною арамейською мовою, а Св. Петро говорив навіть і галилейською вимовою. Так, коли Петро в час суду над Христом був на подвірї Кайяфи, то присутні казали йому: “І ти справді з отих, — та й мова твоя виявляє тебе!” (Мт. 26.73; пор. Мр. 14.70; Лк. 22.59).

Не цураймося ж і ми своєї мови, як не цурався своєї рідної мови Христос, як не цурались її й апостоли. Цуратися мови — то цуратись народу, а цуратись народу — то кидати свою віру та церкву! Хто свою рідну мову забуває, той у серці Бога не має! Зрадник рідної материнської мови — то зрадник батьківської віри та церкви, який щастя й долі не матиме поміж людьми!..

Особливо тяжка й дошкульна зрада рідній мові гам, де народ живе серед іншого народу, на чужині. Хто тут зраджує й кидає свою рідну українську мову та переходить на чужу, той легко зрадить і батьківській вірі й церкві, і вкінці стане безвірним і бездушним перекидьком. Хай Господь береже пас усіх від такого!

Бережімо й мову своєї церкви такою, якою була вона в нас довгі віки. Ми маємо дві богослужбові мови, з них перша — наша стара богослужбова мова, т. зв. церковнословянська мова, а правильніше — староукраїнська, бо ж вона була в нас і мовою літератури, і мовою освічених класів. Вимова церковнословянського тексту в нас завжди була своя, українська, але Росія силою була накинула нам свою російську вимову. Тепер ми цю російську вимову відкинули, як чужу нам, і вернулися до

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІДНЕ

своєї рідної споконвічної української вимови, що довгі століття була у нас.

А по деяких храмах служать у нас і живою українською мовою. Робиться це тому, що Христос розповів своїм учням (Матвій. 28.19-20) рознести його науку, Святу Євангелію, по всьому світові: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх у імя Отца, і Сина, і Святого Духа, і навчіть їх зберігати все те, що Я вам заповів був”. А чи можна ж усі народи навчити Божої науки якоюсь однією мовою? Ні, це можна зробити тільки рідною мовою кожного окремого народу, такою мовою, щоб їі кожен зрозумів. Ось через це в багатьох церквах Служби Божі правляться й Євангелію читають таки живою зрозумілою своєю мовою, наприклад, у сусідній нам Румунській церкві.

Апостол Павло навчає про це так само: “В Церкві волію пять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів (чужою) мовою”. (1 Кор. 14.19).

Отже, апостол найясніше наказує, щоб по церквах служити так, щоб вірні все зрозуміли. Ось через це по деяких церквах у нас служать українською мовою. Служіння живою українською мовою — не ламання своїх стародавніх українських звичаїв. Це те, що Христос зве доповненням, коли каже: “Я не руйнувати (Закона) прийшов, а доповнити” (Мт. 5.17). В цьому відношенні рідна мова — шлях до Бога.

Отож, бережімо й любімо свою рідну мову! Любімо її в усьому: в книжці, в пісні, в розмові. Ніколи не цураймося своєї рідної мови, де б то не було: чи в себе вдома, чи на чужині, заступаючи її іншою. Рідна мова — то душа народу, і хто цурається її — той 48 душі своєї цурається.

Рідна мова близька й мила кожній людині, і тільки людина з порожнім серцем не чує її матернього тепла та небесної краси. Рідна мова гріє нашу душу божественним огнем, вона бринить для нас небесним звуками. Ось тому-то рідна мова зветься мовою матерньою: це та мова, якою рідна мати співала над нашою колискою наші найперші пісні, що бриніли нам ангельськими звуками, звуками, яких ми ніколи вжитті не забуваємо й не забудемо. Ці небесні звуки рідної мови завжди бринять нам ціле життя неземною музикою, скрашуючи нам наше сіре життя й нагадуючи про небесне. І як любимо ми свою рідну матір, так само ми повинні любити й свою рідну мову, і не тільки любити, але й шанувати та берегти її.

Блаженна людина, яка рідну мову свою береже і шанує!

Українська молодь у Канаді помітно забуває свою рідну українську мову, і тим стає на дорогу винародовлення. Це загрозливий стан, ідо його направи мусять негайно і одностайно стати в першу чергу церква, а далі все обєднане громадянство й уся преса. В добрій національній освіті нашої молоді — наша світла будучність, а в її винародовленні — наше смеркання... Це загроза значно більша, як її уявляють, а тому від Престолу Господнього кличу до всієї української молоді: коли ви забуваєте мову батьків своїх, мову українську, тим у саме серце раните рідний український народ!..

6. Бережімо свої рідні пісні

Український народ здавна вже на цілий світ уславився своєю гарною піснею. Пісня ця не тільки високохудожня й високо мелодійна, але завжди

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІДНЕ

.глибоко змістовна, пристойна, навчальна. Пісня українська з давнього часу знаходиться під великим церковним впливом, і вона завжди веселить людське серце й потішає душу. І не тільки тішить душу, але й бадьорить її й підносить до неба. Гарна пісня очищує й гартує нам духа.

І як не дивно, а в нас є й такі, що міняють свою рідну українську пісню на чужу тандиту. Чужі пісні не веселять нашого серця, не гріють його, не кличуть душі нашої до неба, бо нерідко мають і непристойний зміст.

Хто любить свій народ, хто любить свою рідну мову, той любить, шанує, береже й рідну пісню. Пісня — це душа народу, пісня — це щира розмова душі з серцем, і тому-то рідна пісня так мила нашому серцю та нашій душі. Це особливо треба сказати про пісні, що наближуються до церковних, і мають великий вплив на нас.

Окремо треба сказати про наші українські колядки, що своєю величністю не мають собі рівних у світі. Яке сильне враження роблять вони на нас, як мякнуть наші серця й душі при їх співі! Вони проймають нам серце й душу й керують їх уверх, — до неба, до Бога. Колядки на Різдво додають величності й радості святу, а в устах дітей наших вони бринять небесними піснями, які співали анголи при народженні Христа, в святу ніч Різдвяну в Вифлеємі (Лука. 2.13-14).

Колядки любить, шанує й береже весь наш народ. Як побожна пісня, колядки ввійшли до церкви, і сьогодні по всій широкій Україні, по всіх її святих Божих храмах урочисто, велично й радісно лунають вони на Божу славу та на втіху побожним людям. 1 не одна сльоза — рясна й raso ряча матерня та непрошена батьківська — висохне

11 а побожних обличчях при співах цих величних колядок!..

7. Бережімо свою рідну одежу

І одежа належить до свого рідного, до того, що кожен мусить любити й берегти. Кожен народ мас улюблену одіж, в якій він кохається, в яку він пайладніше вбирається. Своє рідне завжди веселить наше око, як рідна пісня веселить наше вухо,

<і всі разом веселять нашу душу. Христос зодягався іавжди так, як зодягався його рідний народ.

А в нас часто люблять наші вбиратися в чужу одіж, і то тільки тому, що чужа вона й ока по веселить нам, і серця не гріє. Святе Письмо рішуче наказує нам берегти й свою рідну одежу. Іосподь устами пророка Софонії (1.8) заповідає: “Покараю Я всіх, що вони зодягають одежу чужинну!”

То ж не кидаймо звичайної одежі народу свого іі не міняймо її на чужу! Світ Божий, як та лука широка, квітами покрита, — і кожна квітка хороша, і кожна зокрема веселить наше око й теплом вкриває нашу душу. А всі разом вони становлять одну барвисту луку, Богові й людям на втіху.

Значення рідного одягу глибоко розумів буковинський митрополит Євген (Гакман), що жив у XIX столітті (f 1873). Походив він з бідною української селянської родини. І коли відбувалася ного інтронізація, до його Катедрального Собору вбралося багато панства, й усі вітали його. Підвели по мнірополита його стареньку матір, але перебрану в панську одіж. Митрополит не дав їй бланк іовсіїпя й сказав: “Це не моя мати... Моя мати вікна и юдягається по-українському”... І мусіли 5

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РЛДНЕ

Іван О Г ІЄН КО

передягнути стару матір в українське, і тоді митрополит радісно пізнав її й поблагословив...

Отож, бережімо всі свою рідну одежу! Кожна людина найкраще виглядає тільки в своїй рідній одежі, що завжди для нас гарна, бо гарна одежа — то та, до якої звикаємо ми й звикає народ.

і 8. Горе зрадникам усього рідного

І І де б ми не знаходились, чи то вдома, чи на

і чужині, чи в Канаді, — ми мусимо скрізь свято зберігати все своє рідне, обовязані не цуратися нічого свого. “І чужого научайтесь, свого не цурайтесь”, — як казав Тарас Шевченко. Особливо на чужині або в оточенні чужих легко забувати своє рідне, але це ; забуття то вже зрада. Згадування свого рідного . на чужині завжди бадьорить духа, тішить серце й відсвіжує всю людську істоту.

Емігранти, а надто вигнанці з рідного краю, що мусіли жити на чужині, найбільше бадьорили свого духа береженням рідних звичаїв. Різдвяні колядки І та Великодні звичаї надавали вигнанцям з рідного краю духовного гарту та бадьорості духа, а це приносило їм силу терпіти холодну чужу чужанину й ; давало їм міць не забувати про рідне.

Старі гебреї ніколи не забували свого рідного Єрусалиму, навіть у тяжкій Вавилонській неволі, про що склали славного й величного 136 Псалма:

; Над річками Вавилонськими,

Там ми сиділи та й плакали,

Коли згадували про Сіона...

...Якщо забуду про тебе, Єрусалиме,

Хай забуде за мене десниця моя!

Нехай мій язик до мого піднебіння прилпне,

Якщо я не буду тебе памятати,

Якщо Єрусалима я не піднесу

Над найвищу веселість свою!..

Отак і ми мусимо завжди памятати про свого (Єрусалима, — про свій рідний край та про все своє рідне. Ми обовязані про все рідне памятати, як про найбільше й найсвятіше в нашому житті, бо хто його позбавиться, той позбавляється душі своєї й стає людиною бездушною та безвартісною.

Зрадники свого народу завжди нещасливі, порожні люди, бо вони ніколи не мають спокійного сумління. Зрада рідного ходить за ними, як та тінь, не позоставляючи ані на хвилину, не даючи їм душевного відпочинку ніколи. Серце їхнє сохне, душа черствіє та вяне, — і щастя відлітає від них. Такі зрадники рідного надто сильно відчувають свою духову порожнечу на Святах, коли особливо ясною стає їхня зрада. Таких зрадників люди не поважають, відвертаються від них, як від невартих пошани. І життя їм стає вже на цьому світі правдивим пеклом...

Хто зрадив свою батьківську віру й батьківську церкву, той цілі довгі віки буде тяжко каратися сумійпням своїм, а Бог і люди цієї зради йому не забу/іу п. на віки віків. До двадцятого коліна зрада буде мсти гися на зраднику, безперестанно буде висіти над ним караючим мечем, буде гнати його з місця на місце, аж поки зрадник не схаменеться й не повернеться до своєї попередньої віри та церкви!..

Біймося ж цієї духовою порожнечі, що вбиває іраяпика й відбирає від нього образа та подобу Божу!..

Народ, що легко кидає своє й пристає до чужої о, ніколи сильним не буде, бо він свого, віками

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІДНЕ

Іван ОГ1ЄНК.О

набутого, цурається, а нового чужого не сприймає вповні. Він хитається від свого старого до чужого нового, а це робить його хитким та несталим. З таким народом ніхто не рахується, такого народу ніхто не поважає, і він не має ґрунту, на якому міг би сильно защепитися, рости й розвиватися.

Бо все рідне — це головна основа, це той родючий грунт, на якому кожна людина міцно й вільно стоїть, росте й зміцнюється.

Своє рідне складається з окремих маленьких частин: якийсь звичай, сам по собі ніби й дрібний, пісня, одежа, мова й т. ін. Кожна окрема частинка сама по собі ніби й мала, але вона сотнями ниток повязана одна з однією. Ось чому, коли хтось ; зрікається чогось одного, ніби й малого, той уже : тим самим починає зраджувати й своєму народові, і Так у нашім тілі хвороба найменшого органу вкін. ці псує все тіло. Ось тому не вільно зрікатися ані ) найменшої рисочки з свого рідного, бо коли лапка : завязла, то і пташка пропаде!

І Український народ у своїй масі не раз виявляв велику силу і обороні свого рідного. Року 1582-го папа Григорій XIII запровадив нового календаря, нового стиля, й наказав, щоб по 4 жовтня йшло не 5, а 15 жовтня. Польща відразу це виконала й кинулась на український народ, щоб він приймав нового календаря. Український народ однодушно став проти нього — і святкує аж до сьогоднішнього дня свята за своїм стародавнім календарем.

Треба нам іти за наукою Христа, що сказав: “Я не руйнувати Закона прийшов, а доповнити”

{ (МТ 5.17). Не руйнуймо ж і ми своїх стародавніх за\ конів, цебто звичаїв свого народу, але доповняймо ; їх, коли треба, щоб вони, на рідному ґрунті, зроста54 ; ли на краще, і в цьому буде природний розвиток

(еволюція) їх. Цебто, бережімо, любімо й шануймо псе своє рідне, як Закон нашого народу!

Оце Закон нашого народу, — його рідні звичаї, пою найсвятіші святощі. Закон, якого Христос іавіщав нам любити та берегти. Народ без свого Закону, цебто без своїх рідних звичаїв, обречений на загибель: “Проклятий народ, що не знає Закону!” (Ів. 7.49).

Знаймо ж усі свій Закон, цебто все своє рідне українське — і не підпадемо прокляттю! Про такого парода співає пророк Давид у 111 псалмі:

Блаженний той муж, що боїться він Господа,

Що заповіді Його любить!

Буде сильне насіння його на землі,

Буде поблагословений рід безневинних!

Слава й достаток у домі,

А правда його пробуває навіки!

І навіки він не захитається,

В вічній памяті праведний буде!

В XVI-XVIІ століттях ті, що служили татарам, івалися тумами. З часом цих зрадників-тумів ставало в нас все більше та більше. Туми руйнували Україну й ставали їй юдами. Вони вірно служили шарам, полякам, москалям, туркам, але не Україні. Гуми були слухняні й старанні під рукою кожного чужака-пана, але не під рукою українця: в себе iIVли вони руїнниками. Ось такі туми не вивелися в пас іще й досі, і вони сильно руйнують наше ЖИТНІ, як це було, скажемо, на Волині за польської иіімаїпцини, коли таможні туми під плащиком українства робили шкідливу Україні роботу. Зрала найбільший гріх супроти свого народу, і весь парол мусить пильнувати, щоб до останку виве-

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІДНЕ

сти тумів із свого оточення. Сам Христос наказав: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки!” (Мт. 7.15).

Як достойно тримати себе серед ворогів, показує стародавня гебрейська легенда:

Колись гебрейців до неволі Погнано в гордий Вавилон,

Пішли й царі на ласку долі,

І занімів Святий Сіон.

И вони над річками чужими Сиділи й плакали всі в тузі,

Пророки ж співами журними Були з народом у супрузі.

И лилася тужно пісня в горі За втрачені ясні свободи,

І в сльозах слухали їх зорі,

Й шептались млосно тихі води.

Найтяжчий сум — то сум за волю,

Коли криваво серце плаче,

Коли душа вмирає з болю,

І слово губиться гаряче.

Й Пророки тужно душу рвали,

Крик серця нісся до Єгови:

“Хіба не вонні наші хвали,

Що Ти забув Свої нам мови?”

Й усе заслухалось навколо,

Спинились в річці сині хвилі...

Та низько всім хилилось чоло,

Й співать Пророки вже невсилі...

Й на вербах тихих та плакучих Чуйні повісили бандури, \

І в мріях болісно пахучих Шугали на Сіонськімури...

Аж ось надходить їх сторожа,

Пророча пісня й їх схопила:

“Заграйте й нам, голото Божа,

Якщо не хочете на вила!”

І тихо стало в чистім полі,

В Пророків серце рветься з муки:

“Заграти ворогу в неволі?

Нехай вкоротить Бог нам руки!”

Й Пророки шепнуться в нараді,

Говорять очі замість слова,

Чекає ворог лютий в зваді,

Та пісня славна вже готова.

Один по одному Пророки Собі враз пальці відтинали:

Не втішаться від гри жорстокі Кати три прокляті, шакали!

БЕРЕЖІМО ВСЕ СВОЄ РІДНЕ

І крикнули Пророки в тузі:

“Та як же можуть грать безпалі!”

І руки витягли в печалі,

А люд завмер в грізній напрузі...

І кров свята із ран стікала,

І землю багряно кропила,

Й росли гебреям горді крила,

Втекти з липких тенет Ваала...

А з неба моргали їм зорі І йшли купатись в тихі води,

Й не втратив честі люд у горі,

Й цвіла надія до свободи!...

Уміймо ж берегти все своє рідне й достойно себе тримати й серед чужинців!

\

МОБА УКРАЇНСЬКА БУЛА ВЖЕ МОВОЮ ЦЕРКВИ

1. Українська мова в церкві

Мова українська, як мова богослужбова... Просте й коротке речення, а скільки сил своїх поклав на здійснення його український народ! Три останні роки йде вже на Вкраїні великий ре: лігійний рух, три роки точиться завзята боротьба , за святе це гасло — хвалімо Бога рідною мовою! Святе гасло це має вже й лучезарного вінця з тих великих страждань, що їх понесли всі, хто визнавав його, бо за “українізацію” церкви священників гнали, звільняли зі служби, проклинали, позбавляли духовного сану й катували... Святе гасло ; це — хвалімо Бога рідною мовою — не раз вже й окроплено кровєю наших мучеників, що життя своє поклали за здійснення його...

Справа введення української мови до церкви — це віковічна справа, що давно вже постала перед українським народом, як справа актуальна. Спочатку ; вона виявлялася лише в первісній формі своїй — чути в церкві проповідь рідною мовою; пізніше це ж саме питання поширилось, бо громадянство почало домагатися ще й читання Євангелії в церкві українською мовою. От тільки в цих первісних формах й і виявлялися українські церковні бажання останнього і століття аж до початку революції, до 1917 р.

Бажання дуже малі, обмежені, й дивні для кожі ного, хто не знає дореволюційного українського ста{ ну, коли придушувалися всякі прояви національного і життя. І не дивлючись на те, що бажання ці були такі обмежені, їх все таки не було задоволено...

І народ український до революції не чув у своїй церкві ані казані, ані Євангелії рідною мовою 60 своєю...

і; л а г о Д I Й Н Е ВИДАВНИЦТВО „УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА"

ПІД РЕДАКЦІЄЮ ПРОФ. І. ОГІЄНКА.

^ . = = --"гг: № 45. «=-===-= -=

ПРОФ. ІВАН О П Є 11 К О.

МОВА УКРАЇНСЬКА БУЛА ВЖЕ МОВОЮ ЦЕРКВИ.

НАРИСИ :і ІСТОРІЇ КУЛЬТУРНОГО життя ЦЕРКВІ! УКРАЇНСЬКО!

192 1. ш

—--------------------- ----------------

Обкладинка першодруку праці 1921 року в польському місті Тарнів

МОВА УКРАЇНСЬКА БУЛА ВЖЕ МОВОЮ ЦЕРКВИ

Але після революції, з 1917 р., потроху прокидається серед нашого громадянства й рух релігійний і громадянство до 1920 р. бореться ще за старі свої вимоги, і тільки з 1920 р. ставить все це питання вже в цілому його розмірі: хвалімо Бога рідною мовою! І з 1920 р. починаються на Вкраїні Служби Божі рідною мовою.

Українське громадянство досягло таки свого — тепер воно приносить Богові жертву хваління рідною мовою своєю... Але скільки хоч би за останні три роки на це покладено сил, скільки понесено втрат недоцільних, і нарешті — скільки проллято крові святої... Єпископат на Вкраїні, що з походження був переважно московським, не йшов в справі цій ні на які уступки, все загострював справу і всіма силами боронився, щоби не допустити “мови базару” до своєї офіційної церкви....

В статті оцій я хочу показати, що всі українські церковні бажання, які постали останніми часами, не були якоюсь новиною — український народ хотів тільки відновити те, що давніше він мав у церкві своїй, але що силою було йому віднято владою московською; хотів, власне, тільки розмосковити свою колись українську церкву.

І справді, історія показує нам, що в давнину мова українська була вже мовою церкви.

2. Церковна проповідь виголошувалась українською мовою

На Україні в кінці XVI віку і в початку XVII, особливо ж в середині його, утворилась оригінальна церковна казань. Бурхливий час, який переживала 62 тоді Україна, вимагав активної допомоги церкви, ви-

магав впливу її на народ. І справді, в той час широко росповсюджується по Вкраїні казань, яка зробила своє певне національне діло. По всіх містах України, в більш помітних церквах, було заведено тоді спеціяльну посаду проповідника, — “казнодія”. На цих посадах часто бували талановиті священники, наприклад, Димитрій Туптало (потім митрополит Ростовський), при архієрейській церкві в Чернігові. Проповідники в своїх казанях вияснювали не тільки релігійні справи, але дуже часто відгукалися й на питання часу свого. Духовенство в той час сміло йшло поруч з народом в його боротьбі за національне існування, і мало на народ великий і корисний вплив. Церква була тоді правдивою школою, де добре виховувався народ не тільки релігійно, але й національно, — цьому допомагала якраз казань, допомагала тим, що була вона на рідній мові.

Взагалі, народ український ніколи не забуде своєї церкви старої й її духовенства, бо заслуги їх в культурному житті нашому величезні, бо це церква стара зберегла нам народ український як український...

Казань у рідній мові, вже в більш розвиненій формі, появляється на Вкраїні з XVI віку; занесено її було сюди з Заходу через Польщу. Розквіт церковної казані в рідній мові на Заході припадає на XVI вік і цю тодішню манеру казані хутко було занесено й на Вкраїну. Тут, особливо в XVII віці, буйно заколосилась проповідь в рідній мові і дала дуже добрий врожай.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 56; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты