І спала із Слова омела... 6 страница

Клясична грецька мова (діялект атгицький) у вік апостольській вже не мала широкого поширення; мовою народною, мовою широкого громадянства було тоді так зване коіпе, в якому переважав діялект народний, дорицький. От цим народним діялектом, а не літературною ірецькою мовою, і написали апостоли своє Св. Письмо. Словник Нового Завіту має рівно 5500 слів; з них 3000 слів з язика грецького клясичного, а 2500 з мови народної. Таким чином відношення клясичної мови до народної в Новому Завіті як 6:5. Те ж саме треба сказати й про граматичні форми — їх дуже багато з мови простонародної, а не з клясичної літературної грецької мови. Складня (синтаксис) Нового Завіту проста, народна, пристосована до розуміння простого люду. Таким чином, перша церква Христова своєю богослужбовою мовою мала не літературну, а просту живу народну мову¹.

В теперішній час у Єгипті знайдено багато старих папірусів і черепків із написами грецькою мовою з і ого ж часу, як і книжки Нового Завіту. Мова цих забутків старовини ясно доказала, що апостоли писали Св. Письмо для простого люду простою, живою, зрозумілою мовою.

Переклад Старого Завіту з жидівської мови був зроблений через 70 (точніше 72) толковників теж на мову грецьку народну, а не клясичну. Було багато жидів, що жили поза Палестиною і вже не розуміли старої жидівської мови, — вони говорили народною грецькою

lilass. Grammatik des Neutestamentlichen Griechisch. — (Jottingen, 1902. — 2-ге вид.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА БОГОСЛУЖБОВА

мовою. От для заспокоєння релігійних потреб цих жидів і був зроблений переклад Старого Письма на грецьку народну мову¹. Єсть відомосте, що навіть в Палестині на свято Пурим читали Св. Письмо для тих, що не розуміли по-жидівському, в мові грецькій.

З часу Олександра Македонського дуже багато жидів перейшло до Єгипту, а саме до новозбудованого міста Олександрії, і тут прийняли культуру й мову грецьку. Вони вірно додержували закону Мойсеевого й не могли залишитися без Св. Письма. По-жидівському вони вже не розуміли, а тому постаралися про вірний переклад Св. Письма на грецьку мову, який і зробили з початку Ш в. до Різдва Христового. Так постав так званий Олександрійський канон Св. Книг.

Перші два віки християнство ширилось в народній грецькій мові. Як в Греції, так і в Римі і в інших місцях. Св. Павло свій лист до римлян, а Св. Марко свою Євангелію, що призначена була ддя римлян, писали в мові грецькій. Але грецька мова поза Грецією не була зрозумілою для простого народу, а тому вже з II віку по Різдву Христовому появляються переклади Св. Письма на різні тогочасні живі мови.

Християни, що жили в північній Африці, а також й по селах поза Римом, говорили народною латинською мовою й офіційної у них грецької мови не розуміли або мало розуміли. От із-за цього дуже рано постали переклади Св. Письма на латинську мову (ще в половині II в. по Різдву Христовому) і ця ж мова увійшла й до їхньої церкви (протягом перших двох віків церковною мовою в Римі була мова грецька).

Мова ця знов таки не була клясичною латинню — це була lingua rustica, проста народна мова, якою говорив простий народ на провінції (приблизно, це

^{102 1} Helbing. Grammatik der Septuaginta. — Gottingcn, 1907.

мова Єннія і Плавта). І пізніше, ці ж старі переклади, Vetus Itala, лягли в основу праці Ієроніма в кінці ІV віку по Різдву Христовому (Vulgata, яка теж має досить елементів народної мови)¹.

Перші отці церкви дбали найбільше про поширення християнства, для чого завжди користувалися живими тогочасними мовами, на які перекладали Письмо Святе, і які заводили й до церкви, правлючи ними богослужения. Так вже в половині III віку по І⁵. Хр. зявляються переклади Св. Письма і Служб божих на коптську мову (мова давнього Єгипту). Копти, хоч в більшосте й розуміли грецьку офіційну мову, проте заводити її до своєї церкви не захотіли, як чужої їм, — релігійною мовою їхньою стала з III в. рідна їм коптська мова (переклади св. Письма було зроблено навіть на 5 коптських діялектів).

І після цього довгою низкою йдуть переклади Св. Письма на різні живі тогочасні мови. Християнство ширилося виключно в живій мові й ніяких обмежень у цьому спочатку не було. В кінці IV віку зявилися переклади на мову ефіопську (абисинську), теж народну, а не літературну; в початку ГѴ віку зявляється переклад гоцький; в середині того ж віку Св. Письмо було перекладено на мову вірменську; між VI і VIII вв. — на мову грузинську (грузини до того часу користали з перекладів вірменських); в VII віці — на мову сирійську (крім давнього сирійського перекладу т. зв. пошито, з II в.) і арабську. І т. д.

Всі ці переклади поставали з великого бажання вірних чути слово Боже в рідній, зрозумілій їм, мові. І Іерква грецька в старі віки ніколи не ставала на дорозі живій мові — навпаки, вона ширила христи-

Ronsch. Itala und Vulgata, das Sprachidiom der urchristlichen liala und der katolischen Vulgata. — Marbourg, 1875.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА БОГОСЛУЖБОВА

І

янство тільки живою мовою. Богослужения заводила також зрозумілою мовою. Так грецька церква зробила, як відомо, і серед словян, що в IX віці прийняли від неї християнство.

В старовину взагалі більше дбали про те, щоб Богослужения було зрозумілим. Зазначу тут ще слідуюче. Євреї, після вавилонської неволі, потроху втрачали знання своєї мови давньої жидівської і почали вводити в свої Богослужения мову живу арамейську, чи халдейську. Призначені до читання уривки Св. Письма читалися по суботах все-таки в мові давній жидівській, але прищепився звичай, щоб один із присутніх перекладав прочитане зрозумілою арамійською мовою. Спочатку ці пояснення (тарґуми) були усними, а потім їх було записано. Так само жива арамійська мова потроху, але досить помітно, входила й до тих книг Св. Письма, що їх було написано після вавилонської неволі жидівською мовою.

Часто й папи римські не забороняли живої мови в церкві. Так, року 880-го папа Римський Іоан VIII у листі до моравського князя Святополка писав: “Бог, що створив язик єврейський, грецький, римський, створив і всі інші язики на свою славу й похвалу”. А папа Інокентій IV року 1248-го в справі словянської богослужбової мови написав: sermo rei, et non res est sermoni subjecta. ¹

¹ Див.: N. Nilles. Innocenz IV und die glagolitisch — slavische Liturgie // Zeitschrift fur katholische Teologie. — Innsbruch, 1900. S. 66-90.

5. Переклали на живі народні мови Св. Письма

Христос заповідав нам щирити науку Його; нести Євангелію цілому світові, всім народам (Мт. XXVIII, 19; Мр. XVI, 15-17). Як же виконати цю заповідь Христову, коли не проповідувати слово Боже живою народною мовою? Тому всі, хто противиться заведенню богослужения живою народною мовою, противляться заповіді Христовій, це вороги Христові...

Через переклади на живі народні мови Св. Книги Старого Завіту, що їх писано було в мові жидівській, відразу розійшлися по греко-римському світі, а потім і по всьому світові. З XV віку, після винайдення друку, переклади Св. Письма почали множитися й розходитися в небувалому до тої пори числі. Реформація настирливо кинула гасло, щоб Св. Письмо було в народній мові, і гасло це прийняли всі народи цілого світу.

Французькі переклади Св. Письма розпочинаються з XI віку (Псалтир), а в XIII в. вже було перекладено цілу Біблію; надруковано її 1530 р. Італійці мають друкований переклад з 1471 р. В 1478 р. вийшла з друку гиспанська (діялектом каталонським) Біблія; під кінець XVII віку появилися переклади португальські.

Англійські переклади Біблії (частини) розпочинаються з XIII віку; Виклєф коло 1380 р. переклав цілу Біблію (по Вульгаті) на англійську мову; друкована Біблія зявляється в Англії з 1611 р. Ірляндці мають свої переклади книг святих з XIV в., друковані з 1602 р. На німецькій мові Св. Письмо відоме і 1405 р.; в друку — з 1466 р.

Словянські переклади Св. Письма розпочинаються досить рано. Чехи мають свої переклади з 05

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА ЬОГОСАУЖЬОВА

XIVв., в друку з 1475 р. Поляки з XIVв. мають в своїй мові Псалтир; в 1552 р. виходить у польській мові Новий Завіт, а 1561 р. — ціла Біблія. З 1590 р. відома Біблія в мові литовській. Хорвати мають свій переклад з 1613 р.; словенці з 1555 р.; білоруси — з 1580 р.

Українці йдуть поруч з передовими словянськими народами і мають свій переклад Нового Завіту ще з 1556 р. (Пересопницька Євангелія), в друку з 1580 р.

Найбільш консервативними з цього погляду були серби, болгари й москалі — вони мають свої переклади Св. Письма тільки з 1822 р. Це красномовний свідок того, як москалі мало цікавилися тим, щоб чути рідну мову свою в церкві...

В ділі популяризації й пропаганди книг Св. Письма надзвичайно багато роблять окремі Біблійні товариства, особливо “Библійне Товариство Британське й чужоземне”. Засновано його 1804 р. і з того часу воно надрукувало Біблію на 230 діялектах (до початку XX віку); деякими з цих діялектів не писано ще перед тим ніколи. Щоб зрозуміти надзвичайну працьовитість цього Товариства, подаю покажчик діялектів і мов, на яких надруковано вже Біблію, для центральної й східної Европи: литовська, польська, верхньолужицька, нижньолужицька, чеська, мадярська, словенська, українська (переклад П. Куліша і проф. Пулюя), верхньороманська, романська, енгадинська, пємонтська, водівська (vaudois), північноалбанська, південноалбанська, румунська, сербська, хорватська, західноболгарська, східноболгарська, естонська-дорпатська, естонська-ревельська, лівонська, карельська самоїдська, калмицька, черемиська, чуваська, татарська, кримсько-татарська і т. д. Для іоб і самої Індії Св. Письмо перекладено більше як на

50 діялектів. Біблійне Товариство не спинилося перед трудністю перекласти Біблію на діялекти центральної й південної Африки. Взагалі, як тільки місіонери здобували словник якоїсь мови та її граматику, перекладчики ставили до роботи, а Біблійне Товариство зараз же друкувало ці переклади...¹

Знаючи все це, яким дивним стає вперта й довга боротьба Московського Св. Синоду проти бажання українців мати Св. Письмо в рідній мові... Пригадаю тут, що коли Пилип Морачевський послав свій переклад Євангелії на українську мову митрополитові Петроградському Ісидору, то митрополит відповів Морачевському таким листом своїм 14 листопада 1860 р.: “По частномъ совіщаніи съ Святійшимъ Синодомъ, увідомляю Васъ, что переводъ Евангелій, сделаный Вами или другимъ кимъ-либо, не можетъ быть допущенъ къ напечатанію”...

6. Мова в православних церквах

Православна церква по своїй істоті щиро національна і богослужбовою мовою вона має різні мови, але все мови, що були колись живими й національними, — мову грецьку, арабську, грузинську, словянську і багато інших. Церква Румунська, що багато віків держалася богослужбової словянської мови, з кінця XVII віку перейшла на мову живу румунську.

В Румунії словянської мови, звичайно, зовсім не розуміли і тому багато раз знімалося там питання про рідну мову в Богослуженні, аж поки митрополит

Морис Берн. Біблія. — Львів, 1903 (переклад Лесі Українки). — С. 78 79.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА БОГОСЛУЖБОВА

Досифей Сочавський 1679 р. не переклав богослужбових книжок на румунську мову. В перекладі Досифея багато словянізмів; а оце останніми часами румуни-уніяти зовсім очистили своє богослуження від словянських домішок і перейшли, таким, чином, на цілком живу румунську мову.

Всі православні словянські народи богослужбовою мовою мають мову т. зв. церковнословянську, але всі вони вимовляють її по-своєму, — серби по-сербському, болгари поболгарському, москалі по-московському; ця рідна вимова йде так далеко, що спочатку, слухаючи богослуження у різних словян, можете й не зауважити, що вони служать однією мовою. На цій же підставі українці богослужбовий церковнословянський текст повинні вимовляти, звичайно, по-українському.¹ Але до цього часу скрізь на Вкраїні в більшости церковнословянський текст вимовляють по-московському.

Останніми часами в багатьох православних землях помічається великий рух за заведення живої рідної мови до церкви; такий рух помічається в Болгарії, Сербії, Чехії (серед католиків, що прагнуть до православя), в Америці, в Білорусії, на Україні. Викликаний цей рух релігійним піднесенням, що помічається після світової війни, а також щирим бажанням вірних чути слово Боже зрозумілою мовою.²

В церкві католицькій богослужбовою мовою переважно єсть мова латинська; проте частина католиків тримається й живої мови — румунської,

¹ Див.: Проф. І. Огієнко. Українська вимова церковнословянського богослужбового тексту. — 1921.

¹ Про це див. більше книжку: Проф. І. Огієнко. Світовий рух за утворення живої народньої національної церкви. — 1921.

мадярської й інших; в багатьох околицях Хорватії, Далмації й Істрії ще від IX віку заховується літургія в церковнословянській мові. Звичайно, латинською мовою в католицький церкві правиться тільки головніші служби, всі ж так звані додаткові служби, проповіді і т. ін. завжди і скрізь по всіх католицьких землях правляться тільки в мові живій.

Рух за заведення живої народної мови до церковного вжитку помічається теперь і в католицькій церкві; так, в Америці в т. зв. незалежній польській церкві богослуженья правиться на польській мові; у т. зв. маріявитів богослужения правляться теж польською мовою; в Чехії з початку 1920 р. в багатьох костьолах правлять виключно по-чеськи; в деяких місцях Югославії — по-хорватську в Білорусі — по-білоруськи і т. ін.

Латинський текст у католицькій церкві не вимовляється скрізь однаково, — ріжні народи (італійці, німці, французи, англійці) вимовляють його по-свойому, з привнесенням своїх рідних мовних ознак. Ці свої ознаки досить значні; так, коли в 1912 р. у Відні відбувався Всехристиянський Евхаристичний Конгрес, то члени його, розмовляючи мовою латинською, спочатку не зозсім розуміли один одного...

Протестанська церква знає тільки живу мову в Богослуженні — німецьку, чеську, французьку, англійську і інші; богослужбовою мовою у протестантів завжди жива мова пастви. В деяких містах, но потребі пастви, Богослужения правиться навіть в двох мовах, одно за другим; так, у Варшаві службу правлять на німецькій і польській мові.

В 1860-х роках у Петрограді пастор Мазинг завів лютеранську службу на московській мові; на ці служби ходило багато не тільки лютеран, але

УКРАЇНСЬКА МОВА Я К МОВА БОГОСЛУЖБОВА

й православних, з-за чого ці служби хутко було заборонено...

Пригадаю тут, що в Петрограді перед світовою війною була спроба заснувати католицьку парафію з службою на московській мові...

7. Наука Христова в живій мові кожного народу

Всі поважні місіонери в один голос свідчать, що справа християнізації поганських народів провадиться добре тільки тоді, коли науку Христову несуть їм у живій рідній мові. Навернений до Христа народ дуже неуважно слухає служби словянською мовою, коли її не розуміє; бували випадки, коли І в Сибіру новоохрещені зовсім зрікалися йти до і церкви, якщо там служили церковнословянською мовою. “Не хочемо молитися за москалів”, — простодушно пояснял вони...

І навпаки — місіонери постійно свідчать, що їх справа йшла надзвичайно добре, коли вони правили служби Божі рідною для пастви мовою. Дуже часто в таких випадках місця в церкві не хватало для всіх бажаючих помолитися. Доводилось навіть вірних впускати до церкви по квитках...

Настоятелю православної церкви в Берліні прот. Ол. Мальцеву було дозволено в 1890-х роках правити православні служби Божі німецькою мовою (по перекладу самого Ол. Мальцева); в результаті й своїх, і інословних було так багато, що церква не вміщала всіх, і “за отсутствіемъ свободнаго места : многіе стоять кругомъ ея ”...¹

І ¹ Всенощное Бденіе. Берлінъ, 1892. С. XI (німецький ¹¹⁰ * переклад Мальцева).

Додам до цього те, що коли розпочалася справа про скликання останнього московського собору, то в матеріялах предсоборного зібрання 1906 р. знаходимо, що декілька епіскопів висловилися за потребу заведення Богослужения в живій народній московський мові, наприклад, Яків, архієпископ Ярославський і Олонецька Духовна Консисторія.

8. Українська вимова церковнословянського тексту наша давня традиція

Мова українська має всі данні стати мовою богослужбовою, бути мовою церкви.

Мова українська по своїй істоті одна з найближчих до мови давньословянської серед усіх мов словянських. Єсть кутки на широкім просторі Україні, де й тепер ще так збереглася стара наша українська мова, що слухаєш тамошніх людей, і тобі здасться, буцім живеш ти за часів Кирила та Методія...¹ Ось з-за цього, власне, переклад на українську мову і Св. Письма, і богослужбових книжок не втрачає тих кращих ознак, що їх маємо в мові церковнословянській.

Українська мова на широкім своїм просторі донесла аж до наших днів силу старих слів, відомих і мові церковнословянській, таких як: година, годі, як, треба, нині, понеже, туга, вина, вечеря, добре, вельми і багато ін.; звичайно, всі ці слова дуже наближають нашу живу мову до мови церковнословянської.

Про це я писав у своїй книжці “Рідна мова в українській школі”; вид. 2. — Київ, 1918. — С. 17.

УКРАЇНСЬКА МОВА Я К МОВА БОГОСЛУЖБОВА

Крім цього, українська мова заховала від давньої давнини багато старих граматичних форм, які теж дуже наближають її до мови церковнословянської. Наприклад, датний одмінок на -ові, -еві: Господеві, синові; зовний одмінок: Отче Боже, діво; двійне число: дві руці, дві нозі; дієіменник на -ти: просити, хвалити; давні форми дієслівні: просив єси, ходила була і т. ін. Додам до цього, що українська мова зберігає давній старий наголос; що вона в повній силі, як і в мові церковнословянській, змінює звуки г, к, х на ж, ч, ш і з, ц, с: в руці, на нозі, в дусі; що в складні своїй наша мова зберігає теж багато старовини.

Всі ці ознаки роблять нашу українську мову надзвичайно близькою до мови церковнословянської, а разом з тим і дуже придатною до церковного вжитку. Багатство граматичних форм і велика, багата синоніміка нашої мови полегшує цю справу надзвичайно.¹

Мова українська була вже на Вкраїні мовою церкви. Богослуженння на Вкраїні завжди відбувалося з українською вимовою церковнословянського тексту, аж поки це не було заборонено нам за цариці Катерини^{1 2}. Проповіді на Вкраїні виголошувались українською мовою, про що красномовно свідчать товсті томи українських проповідей за XVII вік, напр. “Ключъ Разумѣнія” 1659, 1660, 1663 і 1665 рр. славетного проповідника українського Іоаникія Галятовського, або “Огородокъ Марій” 1676 р. та “Втшецъ Христовъ” 1688 р. Антонія Радивиловського, і багато ін. праць таких проповідників укра-

¹ Див. про це більше: Проф. И. Огіенко. Курсъ украинскаго языка, изд. 2-е Київ, 1919. С. 287-289.

² Див.: Проф. /. Огієнко. Як цариця Катерина обмосковлювала церкву українську. 1921.

їнських, як от: Леонтій Карпович, Лазар Баранович, Св. Димитрій Ростовський (Туптало) і ін.¹

Євангелія в українській церкві дуже часто читалася “простою мовою”, по-українському, для чого ще в XVI віці було перекладено її на українську мову аж пять раз: 1) в 1556 р. в м. Пересопниці на Волині; 2) в 1571 р. в Володимирі-Волинському; 3) в 1580 р. переклав і надрукував її Василь Тушинський; 4) в 1581 р. — Валентин Негалевський і 5) Літківська Євангелія. Додамо до цього ще цілу низку так званих Учительних Євангелій українською мовою (друкованих і недрукованих)у роках 1595,1606,1616,1619,1637,1696 та ін.

Ці Євангелії в українській мові безумовно читалися в церкві. Так, Євангелії Пересопницьку й Волинську поділено на зачала і в них старанно позазначувано, звідки дана Євангелія починається й де кінчиться, а це все вказує на практичний вжиток їх. У Пересопницькій Євангелії написано, що її перекладено “для читання церквей Божіих, а для науки люду христіанского”. Так звані Учительні Євангелії читалися українською мовою в церкві не тільки скрізь на Україні, де це було тоді звичайною річчю, але навіть і на Москві; так їх читав у церкві людям 1675 р. патріярх московський Іоаким².

На Вкраїні були ще толкові Апостоли, Синаксарі й т. ін. українською мовою і вони теж читалися в церкві. Мода на читання Апостола й Євангелії українською мовою була в той час постільки поширеною по Вкраїні, що проти неї ви-

¹ Див.: И. Огіенко. Проповеди Іоанникія Галятовскаго // Сборникъ Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества. 1913. -Т. 19.

Шляпкинъ И. Св. Димитрій Ростовскій. — СПб., 1891. — С. 124.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА БОГОСЛУЖБОВА

ступив з початку XVII віку відомий оборонець словянської мови Іван Вишенський. Він писав: _; “Євангелія и апостола въ церкви на литургіи про, стимъ языкомъ не выворочайте, по литургіи же ¹ для вырозумѣнья людского попросту толкуйте и викладайте; книги церковныі всі и уставы словинскимъ языкомъ друкуйте”. Цей виступ Івана Вишенського красномовно свідчить, що по церквах на Вкраїні Апостола і Євангелію читали ; по-українськи. Звичайно, цієї ради Вишенського ; ніхто не слухав і Євангелія й Апостол таки читалися в церкві українською мовою. Так ця справа продовжувалась аж до кінця XVII віку тоді тільки, прибравши українську церкву до своїх , рук, Москва змогла заборонити нам вживати в українській церкві рідну мову...

Таким чином, як бачимо, домагаючись заведення української мови до церковного вжитку, ми ; ніякої новини не заводимо. Ми хочемо тільки від1 новити все те, що на Вкраїні вже було, але було потім заборонено нам Москвою...

За XVI, XVII і XVIII віки на Вкраїні написано було багато церковних і богословських книжок українською мовою; ці книжки мають надзвичайно гарну богословську термінологію — просту, влучну, виразну й розвинену; на жаль тільки, ще не складено історичного богословського українського словника. Коли словник такий буде і складений, тоді всі наочно пересвідчаться, як ; надзвичайно придатна українська мова і до богословія, і до служб Божих, і як довго її вживалося в українській церкві!..

Повинен підкреслити тут ще одну річ. Наші церковні письменники XVI XVII віків дуже ¹¹⁴ любили обіруч користати зі Св. Письма; цитатами

і Біблії переповнено всі їхні писання; на краях книжок цих завжди зазначається місце з Біблії, звідки взято цитату. Коли б посписувати всі ці цитати з всіх українських творів і звести їх до купи, то ми б мали добру частину Біблії в перекладі на українську мову XVI-XVII віків¹.

Українська мова з-за свого словарного багатства і з-за багатства своєї синоніміки надзвичайно придатна для обминання різних шорстких виразів.

В церковнословянських текстах, особливо старозавітних, єсть багато виразів, які в буквальнім перекладі були б надто вульгарними, наприклад, сокруши враги, зубы грішниковъ сокрушилъ єси, стерлъ єси супостаты, нескверная матеръ, плодъ чрева, утроба і багато ін. Всі ці вирази в українській мові легко приймають пристойну церкві поважну форму і в перекладі. Тільки профани перекладають ці вирази вульгарно на радість всім ворогам української мови...

9. Традиція і консерватизм

Традиція й консерватизм, певне, ніде не грають такої великої ролі, як в ділі віри й церкви; з-за цього така велика привязаність всіх народів до своєї церковної мови. З дитинства ще привчаємось ми до своєї церковної мови і поволі навчаємось кохати її, часто навіть ми любимо церковні молитви не за зміст їх, бо його можуть й не розуміти, а за саму форму. Звичка в цім ділі відіграє найбільшу роль. Коли Св. Степан Пермський в XIV віці служив зирянам Службу

¹ Підкреслюю тут це, як корисну працю для наших церковних товариств; ці ж товариства могли б дати й потрібні на роботу цю кошти. ^1,5

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА БОГОСЛУЖБОВА

Божу їхньою мовою, то це для московського дуі ховенства було настільки річчю новою, що на Св. і Степана посипались різні обвинувачення, і тіль; ки заступництво самого князя спасло святителя ; від великих клопотів...

і От із-за цієї традиції й консерватизму (які входять поволі в наше життя і в нашу культуру) ми так міцно тримаємось старої словянської мови в церкві. Проте ця традиція річ умовна; богослуі ження милозвучною живою українською мовою,

звичайно в розумному перекладі, буде в естетичнім відношенні значно вище від богослужения давньос: ловянською мовою; жива мова зробить своє — вона і змінить одну традицію на другу. Прийде час, коли буде певна традиція і за мовою українською... Уже й тепер помічаються виразні ознаки цього: храми, і де служиться українською мовою, завжди до країв ; переповнено вірними... А це ясна ознака, що ласка і Божа перебуває в цім ділі, і що воно розростеться і дасть багатий врожай...

10. Мова українська має повну і змогу стати мовою церкви

і Зроблю тепер підсумки всьому, що тут я сказав.

і 1. Св. брати Кирило та Методій Св. Письмо • і богослужбові книжки переклали на живу народну мову.

2. З плином віків, коли ця мова старіла, богос: лужбові книжки постійно виправляли, щоб наблизити їх до мови живої.

3. Св. Письмо благословляє вживання живої мо116 ви в церкві.

4. Апостоли писали книги Св. Нового Завіту не літературною клясичною грецькою мовою, а мовою народною.

5. В перші віки християнство ширилось тільки на живій мові.

6. Кожна православна словянська церква богослужбовий церковнословянський текст читає тепер тільки з своєю рідною вимовою.

7. Місіонери свідчать, що справа їхня йде добре тільки тоді, коли богослуження правиться живою зрозумілою мовою.

8. Мова українська має багато ознак на те, щоб твердо стати богослужбовою мовою.

9. Два віки XVI і XVII — на Вкраїні в церкві вже вживалося живої української мови.

10. Привязаність наша до старої церковної мови єсть справа умовної традиції.

Таким чином усе вищесказане міцно переконує нас у тому, що мова українська має всі права і повну змогу стати мовою церкви. В самій справі цій рішуче немає нічого, що б порушувало чи церковні канони, чи церковну православно-християнську традицію.

Богослуження по самій ідеї своїй мусить бути спільним, всенародним, мусить бути таким, щоб в церкві кожний справді міг сказати: “Промовмо з цілої душі і з цілого розуміння нашого промовмо”. А це може бути тільки тоді, коли кожний вірний добре розуміє всі молитви Богослуження, а для цього вони повинні бути в матерній мові...

Кріпко віримо й сподіваємось, що українська мова піде до церкви й стане мовою богослужбовою. Великий Український Народ з переповненого серця побожно складе у Святого Престолу Божого

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК МОВА БОГОСАУЖЬОВА

свою найбільшу всенародну жертву Богові — свою мову живу...

І тоді на Великій Вкраїні во віки вічні хвалитимуть Бога живого милозвучною, всім зрозумілою, українською мовою!..

В живій церкві живая душа Нехай Господа хвалить живого Живим словом своїм повсякчасно,

Нині й завжди, й навічні віки!..

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ

словник

ПОЧАТКУ XVII ВІКУ

І. Українсько-російські давні культурні взаємини

1. Київ мати культури всієї Руси

Коли в XII ст. велика й могутня Київська держава, що звалася Руссю, стала втрачати свою єдність, то разом з цим стала розбиватися й єдність старої київської культури. Осередок давньої східнословянської культури тримався головно Подніпровя, стисліше — землі Полянської, Великого Князівства Київського. Стан цієї культури, як для свого часу, був дуже високий — значно вищий, ніж досі вважала це наша наука. За останнього часу робиться багато археологічних розкопів. Вони дають рясний матеріял високої ціни, який належно висвітлив показний стан української культури за часів Київської держави. Появилася довга низка цінних наукових праць, що глибоко дослідили стародавню нашу культуру.¹

Син великого українського князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, хоч і покинув був Київ

¹ Напр.: История культуры Древней Руси. За ред. Н. Н. Воронина, М. К. Каргера та М. А. Тихоновой. Видання Академії наук СССР. Загальна редакція акад. Б. Д. Трекова і проф. М. І. Артамонова. Том І: Материальная культура. — М., 1948. — 484 с. і 258 малюнків. Том II: Духовная культура; Б. А. Рыбаков. Ремесло Древней Руси. Видання Академії наук СССР. — 1948. — 792 с., 144 малюнки. У цих працях подано довгі десятки нових цінних праць з досліду всіх ділянок культури стародавньої України. Звичайно, всі ці праці освітлюють історію Київської держави тільки з своєї, російської, точки зору. — Усю цю працю я підпираю свідченнями головно російських учених, — нехай чужинці говорять про нас.

*

CQ

_а

Обкладинка першодруку праці 1951 року в канадському місті Вініпег

і пішов працювати на любу йому північ і став князем Суздальським, проте остаточно не поривав ще з Києвом і захоплював його кілька разів збройною рукою. В Києві ж і помер 1157 р. Зовсім іншого наставлення були обидва сини Юрія Андрій Боголюбський (1110 — 1174) та Всеволод III (|1212), онуки Володимира Мономаха: вони зовсім порвали з політикою свого батька, і вже розбудовували тільки саму північ, князівство Володимиро-Суздальське, пильнували закладати там новий центр Руси, будучу Московію, і з півночі керувати всією Руссю. Єдина Русь остаточно розпалася тоді в XII — XIII ст. на окремі уділи. На півночі розпочалася вже своя історія Руси-Московії.