ЧАСТИНА ДРУГА

І. Рід своїх слів в українській мові

1. Постання граматичного роду в мові

Питання, як постав граматичний рід в іменників, дуже цікаве, але, на жаль, вияснене ще мало, не повно, та й сумнівно, чи буде коли докладно вияснене за браком найстарішого мовного матеріялу. Граматичний рід знають головно мови індоєвропейські, а багато мов світу граматичного роду не знає. Напр., усі мови тюркські, усі мови фінсько-угорські й ін. граматичного роду не знають.

Початкова мова не знала граматичного роду й часто надавала самцям і самицям різні назви, пор. наші батько-мати, баран-овечка, бугай-корова іт. ін., і тільки пізніше, коли виникла потреба граматичного статевого розрізнення, цебто коли мова ускладнювалася, тоді виникла потреба й розрізняти живі іменники чоловічої статі від жіночої. Довший час в індоєвропейській мові існували тільки два роди, відповідно до двох тільки фізичних статей: чоловічу і жіночу. Зазначення тільки двох родів, відповідно природній статі, існує й тепер у мовах хамітсько-семітських; це ж зазначення для осіб живих маємо і в мовах індоєвропейських, а в тому і в мовах словянських. Такий двородовий стан дуже довго існував у людській мові. За тих часів людина дивилася на всю довкільну природу, як на живу, — усе було для неї живим, скрізь були живі істоти. Глибока персоніфікація (уособлення) природи це основа світогляду початкового людства. Ось через це первісна людина статевий поділ живих осіб протягом віків перенесла ¹⁶⁰ й на природу, що його оточувала, цебто й на всі не-

ЯК ПИСАТИ Я ГОВОРИТИ ПО-ЛІТЕРАТУРНОМУ

Видання Товариства “Волинь" 1969

ВІННІПЕГ

Обкладинка першодруку праці 1969року в канадському місті Вініпег

живі речі, персоніфікуючи їх, надавала чоловічого чи жіночого роду.

Усе велике, сильне, значне, діяльне мислилось роду чоловічого; навпаки — усе мале, полохливе, слабе, пасивне відійшло до роду жіночого.

Кидається в вічі, що в багатьох мовах “земля”, і а також назви країн та островів — жіночого роду; і “земля” родить, а тому вона й роду жіночого;

так само й назви країн (пор. “земля-мати”). і “Дерева” родять, і це допровадило до того, що в ! ідноевропейських мовах більшість назв дерев — і жіночого роду. До жіночого роду відійшло й багато і іменників абстрактних чи умоглядних (пізніше ; багато з них прийняло рід ніякий).

Німецький учений Яків Грім (1785-1859) у своїй ; відомій “Deutsche Grammatik” 1819 р. перший до; кладно вияснив постання граматичного роду й його і початкову добу. Погляд Гріма довго панував у науці, і аж поки Карл Бругман (1849-1919), у праці “Das : Nominalgeschlecht in den idg. Sprachen”, не вніс до нього багато цінних поправок, j Звичайно, постання граматичних родів — дуже темне питання, багато про нього не знаємо, та й чи коли й дізнаємось, бо ж його початки певне звязані ще з самим постанням мови. Скажемо, ми не можемо належно вияснити, чому одні й ті самі речі, навіть живі істоти, в різних мовах — різного і роду. Мало знаємо також і про те, як саме певні І іменникові закінчення отримали окреслений рід;

< скажемо слова на -а у багатьох мовах — жіночого ; роду Бругман правдиво підкреслював, що не завжj ди можна легко вивчити граматичний рід із роду ; натурального, як це робить Грім.

; Пізніші досліди встановили, що перше розріз-

¹⁶² нення граматичного роду закінчення постало в ука-

ювих займенниках (пор. наше: той, та, те), а від них із бігом часу було перенесене на прикметники (добрий, добра, добре), і тільки пізніше граматичний рід охопив й іменники.

Ніякого роду спочатку мови не знали. Він — витвір пізнішого часу (але ще індоєвропейської доби). Рід цей знають тільки індоєвропейські мови, та й то не всі (напр., мови французька й англійська давно загубили його). До ніякого роду з бігом часу відійшли ті іменники, що мали рід невиразний, недозрілий, напр., діти або молоді звірята (пор. у нар: дитя, курча, щеня і т. ін.), або нелегкий до виявлення. Цікаво, що назви овочів у багатьох мовах — ніякого роду (пор. у нас: яблуко), що легко зрозуміти, приймаючи дерево за матір, а овочі за дітей.

Постання граматичного роду можна вияснити тільки широкою порівняльною методою, досліджуючи не самі індоєвропейські мови, але й мови поза ними. Виявилось, що рід знають багато таких мов, що в жодному ближчому стосунку до себе не були, напр. мова готентотська, а це вказує, що психологічного моменту в витворі граматичного роду відкидати не можна, і що первень сексуальний безумовно грав при цьому велику ролю. Так,

В. Вундт подав багато цінного матеріялу (“Voelkerpsychologie”) і показав, що й інші індоєвропейські мови знають те чи інше розрізнення іменників. Наир: 1. у мові ірокезів вирізняються предмети вищі від нижчих; до вищих належать боги й чоловіки, до нижчих — решта; 2. у мові африканських фульбів відрізняються людські істоти; 3. у мові американських індиян маємо поділ іменників на живі й неживі і т. ін.

Є мови, де напр., жінки й чоловіки мають інший словник; у мові басків вирізняється, до кого

саме мовиться — до чоловіка чи до жінки. Відгомоном поділу ще й позародового зустрічаємо у мові польській: chodzili — тільки чоловіки, a chodzily — все інше; пор. у нас: бачу хліб, але: бачу брата (форма родового й знахідного).

Граматичний рід пережив уже довгу історію в ін; доевропейських мовах і на очах історії починає потроі ху заникати. Напр., у мовах французькій і англійській І заник рід ніякий. І з мов словянських заник середній : рід. Середнього роду знають мови словінська та жива російська — замінюють його чоловічим. Мова новоперська вже зовсім не знає родів.

Література

\ Эд. Вольтеръ. Разысканія по вопросу о грамматическомъ

родъ. — СПб., 1882; А. Потебня. Грамматическій родъ // “Изъ записокъ”. 1899. Т. III. С. 574-638; Д. Н. Овсянико] Куликовскій. Грамматическій родъ // “Синтаксисъ русска: го языка”. — 1903. — С. 10-15; Jakob Handel. Problem ro¹ dzaju gramatycznego. Краків, 1921. C. 1-62 (тут огляд , цілого питання, вся література); Проф. Є. Тимченко. Рід в українській мові. — 1928; И. Бодуэнь-де-Куртене. О связи ; грамматическаго рода съ міросозерцаніемъ и настроеніемъ людей, говорящихъ языками, различающими родъ // “ЖМНПрЛ 1900. Ч. 331. Кн. 10. С. 367-370.

2. Рід слів в українській мові

Рід слів в українській мові, як і в багатьох мовах І світу, буває чоловічий, жіночий і ніякий (середній), і На початку, за глибокої давнини, існували тільки і два роди, як то й природно: чоловічий та жіночий,

; що й досі позосталися в деяких мовах світу, на164 І пр., у мові французькій, що т. зв. середнього роду

не знає. Але з бігом часу те, що позосталося поза цими двома головними родами, коли рід ясно не окреслювався, створило рід неозначений чи ніякий (невтрум, нейтральний; назва “середній” зовсім невдала).

Витворення розуміння родів у мові йшло дуже довгими віками, а може й тисячоліттями, аж поки не прибрало своєї сучасної форми. Витворення це йшло різними дорогами, підпадало всяким впливам, а тому в питаннях роду слів маємо багато непевного й несталого.

Роди в мові ведуть між собою невпинну боротьбу, процес їх витворення та перетворення ніколи не спинюється, а тому питання роду в мові, особливо в мові літературній, завжди живе й своєчасне.

Скажімо, в нашій українській літературній мові процес розвою родів якраз у повному розквіті тепер, коли усталюється . Кожний культурний народ у світі прагне виробити собі літературну мову і в ній закріпити назавжди сталі форми роду слів. Так зване багатство мови ішявляється в багатстві його словника, в багатстві семантики слів, у виробленості їх синонімічного значення, в багатстві й виробленості стилістики. Але багатство на хитання в мові, багато слів на зовсім одне значення, як це ще часте в нас, вказує не на багатство мови, але на невиробленість її літературних форм, і тільки.

3. Усталення форм мови

Велике число подвійних форм і їх хитання, — це хитання культури літературної мови, а не її багатство. Особливо сильно це кидається в вічі при навчанні української мови чужинців, чужинець хоче

вчитися тільки мови літературної, а в ній бачити нормально усталені, мідні сталі форми, а не те, що “можна так і так” .

Соборна дисципліна при виробленні літературної мови грає велику ролю.

Український народ займає велику географічну територію і в різних землях підпадає різним впливам — і своїм, і сусідським. Тому й витворив по різних місцевостях багато всяких подвійних і потрійних форм, які тільки утруднюють розвій літературної мови, бо вона прагне до єдності форм, а не до їх побільшення, не до їх хитання. Невироблені мови завжди мають занадто багато форм. Мовна соборна дисципліна для них конче необхідна.

Усе це ми ясно бачимо особливо в питаннях розвою роду слів у нашій мові; тут багато ще подвійних форм, хоч київська Академія наук у 19281929 раках, коли вона працювала не під чужим тиском, багато зробила була для єдности їх. Але академії наук підводять підсумки тільки того, що справді існує в житті, тому ми самі обовязані прагнути да сталосте, сталосте соборної в своїй літературній мові.

Найбільшу ролю в творенні й усталенні форм літературної мови завжди грає школа і то школа державна. Без своєї державної школи, від вищої починаючи й кінчаючи на нижчій, ніколи не буває нормального розвою літературної мови. Цебто, своєї літературної мови треба навчатися, щоб її знати, а без навчання літературної мови ніхто знати її не буде. Це азбука в мові.

Крім цього, у розвої літературної мови конче потрібний наказ свого міністерства освіти — воно урядово завадить усталені форми і правопису, і 166 літературної мови для шкіл, а через школу й для

всього громадянства. Без цього мова позостаєтьо/, як череда без пастуха: кожен буде опиратися на свій смак та свої бажання, а це веде тільки до анархії в мові.

У цій своїй науково-популярній праці я коротко й приступно розповім про головні питання роду слів у нашій мові, т. зв. граматичного роду, але розповідаю головно з практичною метою: щоб дати читачеві змогу писати й у поточній своїй мові вживати правильних літературних форм.

Рід слів у нас аж надто часто плутають навіть письменники. Скажімо, ось в одній книжці читаю: «Велич обхопив її». А через пару сторінок: «Це була велич» і т. ін. Цебто, слово “велич” уживається раз чоловічого роду, а раз жіночого. Рід слів у нас сильно плутають, бо не вчаться своєї мови, а без навчання ніхто літературної мови знати не буде. А між тим рід слів у мові — це дуже важлива частина літературної мови, частина, якої ми практично потребуємо на кожному кроці свого культурного життя.

Треба ще тут зазначити, що всі мови світу в законах мовного життя сильно примхуваті і підпадають своїм власним законам. Нагадаю тут, що в літературній мові діє й закон літературної традиції. Буває, що маємо форму ніби недотепну, але довге вживання її, цебто її літературна традиція, вкінці її узаконює.

4. Як розпізнаємо рід слів

Рід слів в українській мові, як і в інших мовах світу, розрізняється двояко: 1. зазначенням слова, або 2. за його закінченням.

Слова, що визначають живі особи чи живі істоти легко розпізнаються за статевими чи природни-

ми родами: батько, воєвода, тесть, син, зять — це слова з природи чоловічого роду. Мати, доня, сваха, дівчина — це слова з природи жіночого роду.

З бігом часу все живе молоде й недоросле віднесене було в мові до неозначеного, нейтрального роду, цебто до роду т. зв. ніякого, чи середнього, й отримало закінчення -я (це в давнину був звук носовий &, а по шелесних звуках пізніше стало -а: порося, теля, лоша, курча, дівча, хлопча.

Розпізнання роду в назвах живих осіб чи живих істот завжди зовсім легко й до плутанини ніколи не веде, бо це розпізнавання бачимо наочно: зір і слух легко вказують про рід особи чи істоти, це її стать.

Крім цього, мова витворила звичайно подвійні паристі форми для назв істот: чоловічі й жіночі, напр., учитель — учителька, удівець — удова, мученик —мучениця, професор — професорка, сусід — сусідка, сусіда, гість — гостя, друг — другиня, подруга, учень — учениця й т. ін. їх дуже багато.

Але там, де розпізнавання роду живої істоти не кидалося відразу назверхньо в очі всім, творилися форми байдужі: чоловічого чи жіночого роду. Це бачимо в назвах птахів, звірини, комах й т. ін.: соловей, горобець, голуб, одуд, ластівка, сова, сорока, зозуля, муха, воша, блоха, папуга, кінь, щур, миша й т. ін., — тут одним словом покриваються обидва роди. Про розрізнення родів ми тут просто не думаємо, і зовсім забуваємо, що, скажемо, є й зозул при зозулі, є голуб і голубка. В звичайному мисленні рід цих істот не грає ролі.

Звичайно в зазначеннях роду живих осіб та істот, як я сказав вище, мова клопоту не має і кожна людина легко в цьому освоюється, бо тут рід при¹⁶⁸ родний, і самі очі й уші наші скажуть нам про рід.

Але великий клопіт у мові справляють нам назви речей та розумінь неживих — роду істотного, природного вони не мають, але думка людська й мова потягла їх за назвами істот живих і також надала їм людський рід. Первісна людина зі свого довкілля все одухотворяла, на все дивилася, як на живе, тому й назви речей, з нашого теперішнього погляду, ніби неживих, прибрали собі роди, ніби як особи живі, чи то чоловічого: дім, дуб, хліб, гай чи жіночого: хата, вода, земля, а вкінці й ніякого: небо, поле, горня.

Розподіл назв неживих речей по родах тягнувся тисячоліття в нашій мові, аж поки прибрав сучасну свою форму, добре нам відому з писаних словянських памяток ще з X віку по Христі. І з бігом віків витворилися такі головні родові закінчення в словах, що визначали неживі речі чи поняття:

1. Чоловічого роду — слова, що закінчуються на тверду приголосну (без ь на кінці), також на -н: хліб, дім, град, стіл, овес, віз, віл, ніс, край, устав (польське: устава) і т. ін.

2. Коли ж слово кінчалося на мяку приголосну, цебто на -ь, або на -а, то воно стало жіночого роду: тінь, печаль, сіль, вода, голова, рука, земля, рілля.

3. Слова на -о, -е (-є) і на -я (-а) носове стали ніякого (нейтрального) роду: село, долото, поле, порося, лоша, горня. У старословянській мові носове я — це А, напр. телА, воно вимовлялося як носове єн.

Іще раз підкреслюю тут, що розпізнавання роду слів за їх закінченням стосуємо тільки до назв речей та імен абстрактних і уявних, а назви живих істот розрізняємо незалежно від їх закінчення. Скажемо, українська мова з бігом віків витворила багато слів

X^і

І

на -о чи -ко, як назв істот чоловічого роду: татусьо, Ваньо, батько, татко, Іванко, дружко й т. ін., так само Дніпро, або на -а: воєвода, староста, Олекса, Ананія, Ілля й т. ін. В старовину, в ХІѴ-ХѴІ віках, імена на -ій чоловічого роду писалися й вимовлялися в нас за південнословянським впливом на -іє: брат Мефодіє, Святий Миколає, Юріє й т. ін.

Надавання роду слів за їх закінченням у нашій мові надзвичайно сильне й часом тягне за собою навіть назви живих істот. Так, в одній пісні (Чубинський, 333, V) маємо: Святе Юріє землю одомкає, Святий Петро жито зажинає, Свята Ілія в копи складає. Пор.: Святий Миколає на все добре помагає.

Власне на цій підставі на наших очах у російській народній мові губиться ніякий рід і сильно переходить у рід жіночий. Російська мова знає т. зв. акання, цебто вимову ненаголошеного о як а, і тому слова такі, як лєто, лєкарство, дерево, тєло й т. ін. вимовляються: лєта, лєкарства, дерева, тєла, а кінцеве -а рішуче потягло ці слова до роду жіночого. І ось відомий російський письменник Іван Бунін в оповіданні “Последнее свидание” 1927 р. пише по народньому: “Роздвоил мужик эту дереву”, “вся тела изрублена ”, “со всей удовольствией ”, “надобно лекарству составитъ”, “сад у ту лету окапывали”, “сходбища была ”.

Зазначу ще тут, що розпізнання роду слів за їх закінченням — це істотна ознака словянських мов взагалі, чого інші мови світу звичайно не знають. Ось чому розпізнання роду слів легке в словянських мовах, але таке трудне в мовах, скажемо, європейських.

Витворення роду в словах неживих пішло цілком за словами живих осіб та істот, цебто наслідувало їх. Воно творилося довгими століттями, а сам

процес творення не покінчився ще й тепер, і ми гаки часто плутаємо рід цих слів, і нерідко вживаємо їх, як двородові, тоді як цього в істоті речі не може бути, бо слова ж не гермафродити.

У науковому словянському мовознавстві прийнята інша система розподілу слів по родах, система т. зв. пнів слів. Напр., о чоловічого роду: стоя — стіл, а — для слів жіночого роду: вода і для слів як ночь — ніч жіночого роду і т. ін. Але система ця вимагає глибшого знання мови, а я маю на оці не тільки науковість цієї моєї праці, але й її приступність, тому систему пнів зовсім оминаю тут.

Правдивий рід слів мають тільки т. зв. іменники, цебто ті слова, що визначають назву істот чи речей. Але інші змінні частини мови: прикметники, числівники, займенники й дієприкметники мусять конче згоджувати своє закінчення згідно з родом того іменника, до якого стосуються: кожен син, сьома дочка, моє поле, рішальна подія. І в цій згоді слів, у їх паруванні й полягає найбільша трудність. Власне для цього ми й повинні знати роди іменників слів.

Слова в мові живуть парами, і якого роду іменник, конче такого роду мусить бути й його пара. І власне тут ми робимо найбільше помилок, коли добре не знаємо роду слів. Кажемо: довгий путь, тяжка степ, а треба: довга путь, тяжкий степ (поросійському: длинный путь, тяжелая степь).

5. Рід слів з -ь на кінці

Але не всі слова на -ь вже з давнини були словами жіночого роду, — багато їх, із тих чи інших причин стали словами чоловічого роду з найдавнішого часу, напр.: кінь, огонь, камінь і т. ін.

Таким чином слова на мяку приголосну на кінці, цебто на -ь, з маловідомих нам причин (пні на йо і пні на і) стали розділятися поміж двома родами: чоловічим і жіночим (але ніколи ніяким), а це відразу викликало помітну боротьбу родів, що в мові запекло ведеться аж до теперішнього часу, і, певне, не скоро ще покінчиться.

Треба тут зазначити, що в мові завжди сильно діє закон аналогії (уподібнення), і він творить часті виключення від усталених правил у мові. Коли людина добре знає, що, скажемо, слово кінь чоловічого роду, то тягне до цього роду й слово тінь, якщо твердо не знає, що воно жіночого роду. Закон аналогії спочатку викликає хитання й боротьбу в мові, а вкінці таки допроваджує до сталих форм. У питаннях роду слів закон цей діє постійно й сильно і ми несвідомо завжди ним керуємось. Взагалі ж аналогія — це один з найважніших законів змін у мові.

Зазначу ще тут, що сусідні до української мови, мови російська та польська, мали свою, трохи відмінну, долю в розвої роду слів, і часто мають ті самі слова вже іншого роду. Мови ці з давніх-давен були з мовою українською в вікових живих зносинах, а це викликувало обопільні впливи й збільшувало хитання роду. Тут діяв закон обопільного впливу сусідніх мов.

Скажемо, хто не твердо знає мову російську чи польську, той, пробуючи говорити цими мовами, завжди переносить туди й рід слів своєї мови, бо вони в своїй більшості однакові. І навпаки: люди з добрим знанням мови польської чи російської переносять рід цих мов до мови української, коли не знають її основно. Так творяться в мові несвідомі , впливи. Закон впливів — це другий важливий закон 172 і змін у МОВІ.

У питаннях роду слів особливої уваги заслуговують слова на шелесну ж, ч, ш, щ на кінці, що в давнину були звуками мякими. У більшості своїй у глибокій давнині вони були словами жіночого роду (як слова і пнів): здобичь, ложь, пещь {піч), нощь {ніч), річь {річ), вошь {воша) й т. ін. Але частина слів з таким же закінченням пішла і до роду чоловічого: ніж, овоч, ківш, борщ, кущ. Звуки ж, ч, ш, щ з бігом віків у нашій мові стверділи на кінці слів, а це їх рішуче потягло до роду чоловічого, а тим самим збільшило поплутання та підсилило боротьбу родів.

Так само звуки б, п, в у давнину на кінці слова також могли бути мякими, а слова такі були, звичайно, роду жіночого: голубь, степь, поступь. З бігом часу ці б, п, в зовсім стверділи в нашій мові, а тому слова з ними на кінці поволі перейшли до роду чоловічого: мій голуб, широкий степ, злий поступ.

Взагалі, в історії життя слів української мови виразно помічається закон отвердіння закінчення їх, а це потягло їх з роду жіночого до чоловічого. Закон отвердіння наконечних приголосних слова надзвичайно сильний і послідовний у мовах південнословянських: болгарській, сербській та словінській, у нашій мові він був значно менший, але проте зробив багато виломів у питаннях мови, а особливо роду слів.

Напр., оці слова в давнину були в нашій мові з мяким закінченням і роду жіночого: голубь, степь, пиль, поступь, соблазнъ, корь, продажъ, літопись, Псалтирь і т. ін., але з бігом часу закінчення цих слів зовсім ствердло і тому вони перейшли в рід чоловічий: голуб, поступ, соблазн, кір, добрий продаж, давній літопис, широкий степ, щиросердий Псалтир і т. ін.

х

Розповівши про те, як з бігом віків постали роди в українській мові і зазначивши головні закони в історії розвитку їх, приступаю тепер до вияснення кожного роду зокрема, більше з погляду практичного.

і 6. Чоловічий рід

Ось таким чином багато слів на ж, ч, ш, щ і на [ іншу мяку приголосну, що в давнину кінчалися на ь і тому були жіночого роду, з бігом віків, через отвердіння свого закінчення перейшли до роду чоловічого. Були й інші причини очоловічення багатьох слів, колись жіночого роду. Скажемо,

; сьогодні в нашій літературній мові чоловічого роду такі слова (хоч по інших словянських мовах вони можуть бути й іншого роду): дур, одур, кір, насип, поступ, Псалтир, степ і т. інше. Слово лебідь звичайно також чоловічого роду: з лебе\ дя, лебедем, для жіночого роду є лебідка (старе ; лебедя).

Слова на -іль, -ель чоловічого роду: кукіль, і метіль (метелик), купіль, проділь. Також біль, жаль, паль, сопель, кашель, вугіль. Літературна форма ; проділь, свердел, метіль (метелик)) місцева буває І й проділ, свердель, мотиль.

Слова на -інь (але не слова міри) та на -ень звичайно чоловічого роду: камінь, кремінь, курінь, ремінь, ступінь, шворінь, кусень, облизень, сажень (сяг, місцеве сяжень), полудень (а не полуднє). Але слова на -інь бувають і жіночого роду: студінь (холод). Літературне бубон, місцеве буває й бубень.

Усі назви місяців на -ень чоловічого роду: і січень, .... грудень. Усі слова на -й, -їй (край, гай, ¹⁷⁴ і кощій, колодій) і т. ін. чоловічого роду.

Усі слова на -ець чоловічого роду: кінець, танець, рубець, хлівець і т. ін. У мові польській назви істот часто бувають на -ца: вищівца й т. ін., але наша мова цього не знає: видавець.

Правда, в XVII-XVIII віках форми на -ця замість -ець були нерідкі в літературній нашій мові, але це тільки під польським впливом. Напр., генеральний суддя Б. Кочубей року 1708-го підписався під своїми зізнаннями по мордуваннях: «Окаянний проступця й згубця дому й дітей своїх».

Слів на -а чоловічого роду дуже багато в нашій мові: забіяка, вояка й т. ін. Уживаємо однаково вояк і вояка. Слово собака у нас завжди чоловічого роду, а в мові російській — жіночого.

Іван Ле в своїх романах “Наливайко” та “Хмельницький” десятки раз вживає народнього вояка, рідше вживає вояк (а в Словнику І. Голоскевича форми вояка зовсім нема).

Чоловічого роду багато слів на шелесну ж, ч, ш, іц: ніж, продаж, розпродаж, бич, ключ, корч, могорич, овоч, плач, розпач, сич, бариш, спориш, дощ і т. ін.

Багато з зазначених тут слів у мові російській жіночого роду, напр.: дурь, корь, Псалтирь, насипь, степь, цепь, купель, ступень, сажень, продажа й т. ін., і це нерідко переноситься і до мови нашої.

Слова на -іж, що в давнину були жіночого роду (на -ежь), тепер усі стали в нас роду чоловічого, бо їх кінцеве ж зовсім стверділо: грабіж, крадіж, крутіж, падіж. Відмінюємо їх так: з грабежу, крадежеві, крутежем і т. ін.

Але слово молодіж позосталося жіночого роду: з молодежі, молодіжжю й т. ін., позосталося іа впливом ясного, щодо роду, слово молодь. Слово крадіж має й літературну пару жіночого роду: крадіжка. Деякі з цих слів у російській та польській

мові звичайно жіночого роду: кража, молодежь, пор. крадзєж.

Цікава доля слів на -пис, яких у нашій мові дуже багато. В давнину всі вони закінчувались на -пись, цебто мали на кінці мяке с, а тому всі були жіночого роду. Але вже здавна кінцеве с починає рішуче тверднути, чому слова на -пис помалу, але вперто переходять до слів чоловічого роду.

Такий процес очоловічення (чи отвердіння) слів на -пис бачимо й по всіх інших словянських мовах, крім російської, яка й досі міцно зберегла тут старовину.

Розпочався цей процес спершу в словах, частих у буденному вжиткові, у таких, як спис, впис, а пізніше, через закон аналогії, охопив усі слова цієї групи. Ось тому в сьогоднішній нашій мові всі слова на -пис тільки чоловічого, а не жіночого роду: цей впис, допис, життєпис, запис, краснопис, літопис, надпис, опис, перепис, підпис, правопис, пропис, розпис, рукопис, скоропис, спис, часопис.

Відмінюються всі ці слова тепер так: з літопису, літописові, літописом, усі літописи, всіх літописів і т. ін. (а не: з літописі, літописею, всіх літописей).

Сильне отвердіння с у словах на -пис бачимо вже по наших памятках XVI-XVIІ віків. Але в мові говірковій стародавнє -пись іще в нас живе: літописе, з рукописею й т. ін. Особливо давня форма “літописе ” жіночого роду міцно тримається в західноукраїнських говорах.

7. Жіночий рід

До жіночого роду належить найперше багато слів, що в давнину закінчувалися на мяку при176 голосну (цебто на -ь), яку зберегли й дотепер. Це

будуть, напр., слова на -дь: їдь, мідь, молодь, слова на -зь: заморозь, галузь, слова на -ль\ гибель, даль, постіль, розталь, сіль, ціль, метіль чи заметіль (метелиця ); слова на -нь: зелень, осінь, тінь, Волинь, слова на -сь: вісь, рись; слова на -ть\ дерть, кість, лють, рать, нехіть, путь, стать, постать; слова на -ць: міць і т. ін.

Усі зложені слова на -повідь у нашій мові жіночого роду: відповідь, доповідь, заповідь, переповідь, проповідь, сповідь і т. ін.

Усі слова на -їсть, -знь жіночого роду: близькість, певність, ясність, боязнь, приязнь і т. ін.

У словянських мовах у деяких подібних словах (у нас на -ь) буває інший рід; напр., у мові російській путь чоловічого роду, в мові польській ціль, тінь, Волинь чоловічого роду, і т. ін., а в нас вони жіночого роду.

Але багато слів у нашій мові, як ми вже бачили, з бігом часу втратили свою кінцеву мякість, проте з деяких причин таки зберегли свій стародавній жіночий рід. Так, чимало слів на шелесну ж, ч, ш, щ позосталися жіночого роду, напр.: молодіж, подорож, упряж, велич, безліч, добич, здобич, жовч, наволоч, ніч, піч, поміч, річ, розкіш, пригорщ і т. ін. Відмінюються ці слова за жіночим родом: зо здобичі, величі, наволоччю, ніччю, молодіжжю й т. ін.

Так само слова кров, любов хоч і втратили мякість кінцевого в, проте позосталися жіночого роду: з крови (з крові), з любови (любові), любовю, кровю.

А то часто знає наша мова й такі випадки, що свою неясну форму з бігом часу виразно зфемінізувала (ожіночила), прийнявши закінчення -а чи -я. У нашій стародавній мові було багато слів на мяку приголосну, але з бігом часу це закінчення вийшло ) літературної мови, бо замість нього витворилася

нова форма, уже виразно жіночого роду. Напр., у давнину були в нас слова (в наших говірках вони відомі ще й тепер, як архаїзми): баснь, вись, власть, вошь, дебрь, дочь, дрожь, кузнь, ладонь, ложь, мишь, осокорь, піснь, рябь, скатерть, стражь, тополь, фасоль, часть, ширь, яблонь і т. ін.

Закінчення всіх цих слів у нашій літературній мові давно вже завмерли (часом відомі в мові місцевій народній), бо їх переміг закон виразної фемінізації роду слів, і тепер ми, замість них, уживаємо таких форм: басня, вишина, влада, воша, дебра, дочка, дрижа, кузня, долоня, лжа, миша, осокора, пісня, рябизна, скатертина, сторожа, тополя, фасоля, частина, ширина, яблуня й т. ін. Уживаємо тільки кляча, а в мові місцевий є і кляч. У давній мові були луч і луча.

Стародавні слова на -овь (морковь, кровь, свекровь, церков) перейшли в нас на морква, корова, свекра-свекруха, церква, так само з бровь стало брова. Тільки кров і любов (давнє кровь, любовь) позосталися невиразної форми, але любва добре знана, є й крівця. У мові архаїзованій проте вживається й форма: церков.

Ось тому в нашій мові маємо немало слів жіночого роду подвійної форми, на -ь і на -я (по шелесних на -а), і обидві форми вживаються в літературній мові, напр.: здобич і здобича, зустріч і стріча, кість і кістка, любов і любва, люба, мисль і мисля, одіж і одежа, пригорщ і пригорща, лож і лжа, постіль і постеля, хоругов і хоругва чи корогва, дань і данина, галузь і галузка, і т. ін. Тут обидві формі, стародавня й нова, жіночого роду, але неясне для роду закінчення випирається ясним а, я.

Стародавнє слово тисяча позосталося не178 змінним: форма чоловічого роду тисяч — це

місцева західноукраїнська форма, перейнята з польської мови.

У слів жіночого роду з закінченням на приі голосну мяку (з -ь на кінці) чи вже отверділу не малий клопіт викликає форма їхнього орудного ^j відмінку однини, — її часто вживають ніби від слів на -а, -я: смертею, упряжею, осію, любовію, кровію, жовчею й т. ін. Це місцеві форми, у літературній мові треба вживати тут -ю зо здовженою приголосною: смертю, скатертю, упряжжю, віссю, любовю, кровю, жовчю й т. ін.

Взагалі, в історії української мови, як і в історії деяких інших словянських мов, напр., польської, помічається виразний і сильний закон фемінізації (ожіночення) роду слів, і то прагнення до фемінізації зовсім ясної й міцної, а саме — до надання слову закінчення ~а чи -я, чим слово вже без хитання і стає жіночого роду. З законом цим ми будемо ввесь j час стрічатися в цій моїй праці, особливо в словах іншомовного походження.

В українській мові чимало є слів жіночого , роду на -інь, що визначають міру, напр.: бис трінь, близінь, величінь, височінь, глибінь, глибочінь, далечінь, довжінь, товщінь, широчінь і т. ін. Усі ці ; слова частіше тепер мають закінчення на -иня або -ина: бистриня, близиня, глибочиня, товщиня \ й т. ін., або: близина, величина, височина й т. ін. Мова завжди прагне до більшої ясности роду, а скажемо, слово височина, щодо роду, ясніше від слова височінь. ;

У народній мові, а також у мові говірковій не; рідко знаходимо слова жіночого роду, напр.: намета, застоя, устава, копія й т. ін., тоді як літературна мова вживає цих слів в іншому роді, чоловічому: намет, застій, устав, ніякому: копє й т. ін.

І

8. Двородові слова

• Таким чином, як ми бачили вище, під впливом певних законів мови, з бігом часу, слова з мяким закінченням (на -ь) поділилися до двох родів: жіночого й чоловічого. Взагалі в цих словах на -ь хитання роду дуже сильне і в мові нашій немало маємо слів зовсім одної форми, але двородових: і чоловічого, і жіночого. Вони двородовими ввійшли й до нашої літературної мови, напр., слова: кужіль, міль, пригар, черінь, покруч, харч: з кужелю і з кужелі, з молю і з молі, покручем і покруччю, харчем і харчю. Так само шашель — з шашля чоловічого роду і шашіль — з шашелі жіночого роду.

Цікаві ті двородові слова, що мають подвійне закінчення: тверде або мяке і згідно з тим мають і відповідний рід. Напр.: ясен, нежит, безцін (місцеве), замороз (місцеве), мечет, полин, блакит, заворот — чоловічого роду. їх відміна: з нежиту, мечетем, з полину. Вони ж і жіночого роду: нежить, безцінь, заморозь, мечеть, полинь, блакить, завороть; нежиттю, мечеттю, з полині. Обидві формі в нашій літературній мові взаконені.

Бувають у нашій мові й такі двородові слова, що в чоловічому роді закінчуються на -ь, але вживаються й у жіночому роді на -я; напр.: мозіль і мозоля, купіль і купеля, таріль і тареля, мозолем і мозолею, купелем і купелею, тарелем і тарелею.

Ось через усе це не дивно, що ми маємо в нашій мові, навіть у літературній, багато тих самих слів, але двородових, напр.: обман і обмана, обмін і обміна, завіс і завіса, осавул і осавула, обяв і обява, прояв і проява, макух і макуха, хід і хода (але тільки Хресний хід, а також: нахід, підхід, прохід, посуд і посудина, мотуз і мотузка, олій і олія, підметок і

підметка, Псалом і Псальма, птах і птаха, сусід і сусіда, рогіз і рогоза, скрут і скрута й т. ін. Це витвір боротьби родів у мові.

В українській літературній мові маємо багато таких слів, що вони встановилися в одній жіночій формі, хоч говірки знають їх і в роді чоловічому. Напр., прийнято писати й говорити: тисяча, ворса, задуха, недуга, округа, Покрова, ознака, признака, а не: тисяч, ворс, задух, недуг, округ, Покров (російське), признак, як чуємо в говірках. І навпаки: прийнято в літературній мові писати й говорити: посуд (російське: посуда), потоп (польське: потопа), убір, шум, а не: посуда, потопа, уберім, шума (з мила), як нерідко в говірках.

В романі В. Собка “Звичайне життя” (Київ, 1959 р., с. 189) проста жінка каже: “Казати один секунд, не більше”.

9. Ніякий рід

Про постання ніякого роду я розповів на початку цієї моєї праці, а тут додам іще кілька практичних заміток. Уже деякі давні мови, напр., давньогебрейська, не витворили цього роду, як тепер його не знає, скажемо, мова французька.

З стародавніх наших слів на -іе з бігом віків витворилася нова форма на -я за здовженням попереднього приголосного. Напр., були в нас слова: житіє, веселіє, збожіє, спасеніе й т. ін., і з них постали нові форми ніякого роду: життя, весілля, збіжжя, спасіння й т. ін.

Але стародавнє Євангеліє, як слово грецьке, позосталося в старій формі, хоч частіше роду жіночого: Євангелія. Старе копіє живе ще в мові народній, часом перетворюючись на жіночий рід: копія.

Коли якийсь вираз стає незмінним, то він ніякого роду, напр.: щире спасибі, веселе дайбоже, сусідське помагайбіг, щасливе вчора минуло і т. ін. Так само ніякого роду й цілі речення, коли ми приймаємо їх за один вираз, напр.: “Яке добрий день, таке й подай, Боже ".

Часом бувають двородові слова і в формі роду ніякого, напр.: коромисел і коромисло, копит і копито, вапна і вапно, богословія і богословіе, виделка і виделко, горно і горен, купно і купівля, гальма і гальмо, ніздря і ніздро, човен і човно (більше місцеве), старе: облако і облак.

Місцеве говіркове полуднє, але літературне полудень чоловічого роду. Частіше вживаємо полумя, рідше полумінь.

Старе слово Днѣпръ було чоловічого роду. З бігом часу воно перемінилося на сучасне Дніпро, але рід позостається чоловічий.

Згадаю ще тут, що в нашій літературній мові відчувається, головно через польський і російський впливи, занадто велике переснаження її словами на -ння, чого зовсім не знає жива народна мова. І останнього часу почалося в нас плідне намагання заміняти ці слова на -ння на слова чоловічого чи жіночого роду, напр.: змагання — змаг, направлення — направо, проявлення — прояв, влагодження — злагода і багато ін.

Часто форми на -ння можна замінити просто на дієіменник. Замість: готові до читання, спосіб шукання, труд написання говоримо й пишемо: готові читати, спосіб шукати, труд написати й т. ін. Рух цей безумовно корисний для нашої літературної мови.

Початкове зникнення ніякого роду, про яке ¹⁸² ми згадували вище, бачимо часом і в нашій мові,

напр. перехід слів на -ніє на -нія жіночого роду. Так, Ф. Бурлака в своїй повісті “Остап Вересай” (1959 р., с. 18) подав з народної мови: “Якась там у них, кажуть, движенія народня йде”, “Як босий, то й чоботи шкапові дадуть, потому — образованія”.

10. Спільний рід

Як я розповів на початку цієї праці, мова звичайно легко розподіляє по родах назви живих істот, бо наочно бачить, який саме маємо рід. Багаго назв істот звичайно мають дві родові форми, залежно від роду, наприклад: учитель — учителька, учень — учениця, Федір — Федора, гість — гостя, школяр — школярка, лікар — лікарка і т. ін.

Але українська мова витворила багато слів спільного роду на -а, що звичайно можуть бути застосовані до обидвох родів — і чоловічого, і жіночого. Напр.: сирота, каліка, ненаїда, сновида, вояка, зайда й багато інших.

У нас ці слова часто приймають за слова тільки жіночого роду, а це не так: їх звичайно уживаємо в тому роді, до якого їх справді застосовуємо. Напр., про чоловіка треба казати: ти якийсь зайда, про жінку: ти якась зайда; він хворий сновида, він кругий сирота, він добрий слуга, вона старанна слуга.

Тепер слово голова в значенні “провідник ” стало спільного роду, ба й жінки головують, а тому треба писати й говорити: з тебе, чоловіче, такий (а не така) голова, як з мене лікар; заждім, поки наш голова (якщо це чоловік) не вийде зо школи. І т. ін.

У “Слові о полку Ігоревім” 1187 р. Ярославна молить: “Возлелій мою ладу”, “моєя лади вої”, а сьогодні ми сказали б: “Возлелій моєго ладу”, “моєголади”, бо це мова про чоловіка.

II. Рід іншомовних слів

1. Українізація роду іншомовних слів

Іншомовні слова в українській мові в виробленні свого граматичного роду йдуть за тими самими правилами, що й слова свої, і в назвах живих істот зовсім легко окреслюємо рід за значенням слова. Напр., чоловічого роду будуть: аташе, маестро, мікадо, мірза й т. ін., жіночого: німфа й т. ін. Як і в своїх словах, в розрізненні роду за значенням живих істот труднощів ніколи не буває, бо тут правдивий природний рід.

Але зовсім не те в окресленні роду слів, що визначають неживі істоти, — тут маємо багато клопоту, а ще більше хитання.

Головне правило позостається те саме, як і в словах своїх: рід слів неживих окреслюємо тільки з їх закінчення. А саме: 1. Слова чоловічого роду закінчуються головно на тверду приголосну, рідко на -ь. 2. Слова жіночого роду закінчуються на -а, -я, або на -ь. 3. Слова ніякого роду закінчуються на -о, -е.

І треба добре памятати, що українська мова, приймаючи іншомовні слова, завжди українізує їхній рід, цебто надає свій рід чужому слову, не оглядаючись на його рід у чужій мові надав згідно зо своїми мовними правилами, цебто згідно з їх закінченням. Це мовний закон у нашій мові.

Скажемо, слово період у мові французькій жіночого роду, але в мові нашій воно мусить бути роду чоловічого, бо кінчається на тверду приголосну.

Слово гавань у німецькій мові чоловічого роду, 184 але в нашій жіночого, бо кінчається на -ь.

Слово соте в українській мові мусить бути ніякого роду, бо має закінчення -е, хоч у мові французькій та німецькій воно роду жіночого.

Слово фальш у німецькій мові ніякого роду, а в нас чоловічого.

Це основне, підставове, правило в нашій мові, більше того, це закон у нашій мові. На це правило спочатку оглядалися менше, і пробували задержувати чужий рід позиченого слова, але це допроваджувало тільки до непотрібної плутанини, бо звідки ж усім знати рід оригінального іншомовного слова, звідки знати, коли ці слова і в інших мовах часто не одного роду.

Цікаво, що всі давно позичені слова в нашій мові давно вже українізувалися, щодо роду, цебто підпадають нашим законам і плутанини тут уже нема — вона існує тільки в новопозичених словах, що ще не цілком освоїлися в нашій мові.

Треба тут підкреслити, що закон націоналізації граматичного роду позичених слів — це світовий закон, бо всі мови світу, які знають рід слова, позичаючи собі іншомовні слова, не конче заховують чужий рід, цебто націоналізують його.

Напр., мова німецька перейняла багато слів французьких, але не конче додержувала їхнього роду, — вона їх націоналізувала. Напр., слово контроль по-французьки чоловічого роду, а по-німецьки жіночого; слова: модель по-французьки чоловічого, а по-німецьки — ніякого; слово пасквіль по-французьки жіночого, а по-німецьки — ніякого роду. Позичаючи слова, світові мови не конче задержують і рід перейнятого іншомовного слова, а звичайно націоналізують його. За цим законом іде й мова наша.

Пригадаю тут іще, що я вже вище зазначив: надавання роду словам за їх закінченням — це закон словянських мов, закон істотний, цебто такий, що мусить конче дотримуватись. Такого закону не знають мови європейські, а коли знають, то дуже обмежено. Отож, переймаючи іншомовне слово, ми мусимо надавати йому рід тільки за законами нашої мови.

Справа роду іншомовних слів — це важлива справа в нашій літературній мові, яка, як і кожна літературна мова світу, не повинна б знати хитання. Ось у мене поважна професорська праця і в ній знаходжу повне поплутання родів іншомовних слів: раз пишеться рецепт, синтез, маршрут, а зараз по цьому вже: рецепта, синтеза, маршрута. Коли так плутають професори, що ж тоді говорити про широкі маси!

У цій своїй праці я опираюся головно на ухвалах київської Академії наук з 21 березня 1929 року, коли ця Академія працювала й творила ще трохи вільніше. Ці київські (і харківські) ухвали 25 травня того ж року були прийняті Науковим Товариством ім. Т. Шевченка у Львові. Академія наук багато попрацювала, щоб установити певну систему в роді чужих слів і спинити постійні індивідуальні хитання, бо в нас кожен хоче вживати чужі слова, щодо роду їх, посвоєму. Коли ми хочемо мати усталену літературну мову, цебто вироблену, культурну, мусимо звернути пильну увагу і на рід іншомовних слів у нашій мові. У мовах наших сусідів, скажемо, в мові російській чи польській, хитання в справах роду чужих слів майже нема.

У справах роду іншомовних слів ми завжди знаходимось під сильним впливом або мови російської, або польської. Українська мова маневрує поміж ними, бо обидва ці впливи чужі, але сильні. Вихід

із цього тільки один, — надавати рід іншомовним словам за законами своєї мови.

Взагалі, треба й нам добре памятати, що кожна культурна літературна мова звичайно має усталені форми й не знає хитання. Може бути злий закон, але закон усе таки ліпше, як анархія, постійне: “можна так, можна й так”. І по-друге, ніхто не буде знати своєї літературної мови, коли не навчається її.

Ось приклад. У мові російській рід чужих слів усталений, в ній слова шинель, матерія — жіночого роду. А ось у І. Буніна, глибокого знавця цієї мови, селянин у своїй мові надає цим словам чоловічого роду: “Хочу шинель походный шить из такого матерня”. Цебто, хто не вчиться своєї літературної мови, той не знає її. А знати свою літературну мову найперше мусить уся інтелігенція.

Ділянка роду іншомовних слів це дуже складна й тяжка частина в мові, але я попильную розповідати про неї просто й ясно. Іншомовні слова подаю тут головно в тій формі, яку встановила в 1929 р. наша Правописна комісія в Харкові своїм правописним Словником Г. Голоскевича 1929 року.

2. Чоловічий рід

Отож, головне правило таке: коли чуже слово в нашій мові набуло собі твердого приголосного закінчення, то в нас воно чоловічого роду, хоч у тій мові, шідки прийшло, воно могло бути й іншого роду.

Ось трохи слів чоловічого роду: аванс, антипод, архитект, атлет, барєр, бланк, браслет, етюд, зигзаг, кадр, катафалк, клавіш, конверт, коментатор, конклав, курсив, локомотив, лорнет, ! 187

маневр, маршрут, нітроген, ноктюрн, паліятив, період, рецепт, рецидив, реквієм, сорт, суп, сюрприз, тариф, томат, фарс, фонтан, шанс, шантаж, шарф і багато ін.

Усі ці слова закінчуються на тверду приголосну (цебто не мають -ь на кінці), а тому в нас стали словами чоловічого роду, стали такими за законом аналогій до наших слів, про що я розповідав раніше.

Ці й подібні слова різні словянські мови приймають по-своєму. Напр., мова польська любить ці слова ожіночувати. Скажемо, слово тариф і в мові французькій, і в мові німецькій чоловічого роду, як і в мові націй, але мова польська переробила його на тарифа. У польській мові жіночого роду: клявіша, копула, курсива, фарса, шанса й ін., тоді як ці слова в нашій мові чоловічого роду,

На основі головного правила, що чужі слова в українській мові українізуються, цебто приймають рід згідно з законами нашої, а не чужої мови, розгляньмо декілька цікавих випадків.

Серед позичених слів у нас є чимало грецько-лаганських на -ум, -юм, що прийшли до нас головно з і мови латинської. В латинській мові всі ці слова нія; кого роду (нейтральні), але через те, що вони закінчуJ ються на тверду приголосну вони в нашій мові, згідно j наших законів, стали словами чоловічого роду.

Це будуть слова: декорум, індивідуум, коль\ оквіюм, меморандум, консиліюм, максимум, мінтмум, опіюм, пленум, референдум, технікум, ультиматум, фатум, форум і т. ін.

Закінчення -ум, -юм у цих словах сильно почувається чужим у нашій мові, і вже нерідко мова від, кидає його або українізує на -ій: кальцій, критерій, морфій, натрій, привілей, опій, радій або рад, і т. ін. 188 Цебто, мова остаточно націоналізує й очоловічує ці

слова. Напр., О. Корнійчук у своїй комедії (1958 р., с. 24, 53) “Чому посміхалися зорі!” подав: вільний індивід, сміливий індивід.

Таким чином треба писати й говорити: довгий меморандум, труйливий опіюм {опій), всенародній референдум і т. ін. У мові польській слова на -ум конче ніякого роду: технікум, але літературна українська мова цього не знає й не приймає.

Правда, на західноукраїнських землях ці слова часом вимовляються як слова ніякого роду, але це просто живі полонізми, цебто запозичення з польської мови. У своїй “Історії української літератури” проф. М. Грушевський добре пише: потрібний мінімум, релігійний декорум, злий фатум і т. ін.

У мові польській слова на -ум не змінюються, а в нас вони вільно відмінюються: з цим меморандумом, з цього мінімуму, цим максимумом і т. ін.

У польській мові, за впливом мов латинської та італійської, багато назв живих істот на -ит, іт, -ист, -іст приймають -а на кінці, напр.: антисемита, артиста, дипломата, єзуїта, комуніста, публіциста й т. ін. Українська мова цього не знає, й уживає цих слів без -а, напр.: антисемит, артист, аскет, архимандрит, атеїст, дипломат, ентузіяст, єзуїт, машиніст, митрополит, публіцист, соліст і т. ін. Правда, в XVII ст. і в нашій книжковій мові часом були такі форми, як митрополита, єзуїта й т. ін., але це було просте запозичення з польського, яке час зовсім викинув із нашої мови. З того часу позосталися тільки ще такі слова, як піїта, басиста.

Цікаві часті іншомовні слова на -ль — у нашій мові вони звичайно чоловічого роду, напр.: автомобіль, антресоль, баль, вуаль, деталь, дуель, емаль, контроль, ліноль, нікель, нуль, пасквіль, пензель, перкаль, пістоль, портфель, рашпіль, рондель, рояль,

Іван О Г1Є Н КО

тюль, шрапнель, штемпель і т. ін. Слова ці різні словянські мови сприймають різно. Напр., у мові польській вони часто приймають -я на кінці й стають словами жіночого роду, напр., контроля. У мові російській ці слова позостаються з -ль на кінці, але теж часто жіночого роду, напр.: вуаль, дуель, роль, рояль, шрапнель і т. ін. Як бачимо, мова українська виробила тут собі окреме самостійне місце. Правда, слово мораль позостається ще жіночого роду (у польській мові тогаї чоловічого роду).

Ці слова на -ль у чужих мовах, французькій і німецькій, звідки вони прийшли до нас, не все одного роду — то чоловічого, то жіночого, а то й ніякого (у мові німецькій, напр. дуель, пасквіль). У мові французькій ці слова частіше чоловічого роду, але нерідко бувають і роду жіночого, напр.: пасквіль, перкаль, пістоль, мораль і ін. У мові німецькій ці слова або чоловічого, або жіночого роду, не конче такого, як у мові французькій, звідки вони до неї поприходили, Але наша мова попровадила ці слова за своїми: коваль, паль і т. ін. і надала всім їм чоловічого роду.

Усі чужоземні назви місяців (январ, февраль...) у нашій мові чоловічого роду, бо при цих назвах усе мислиться “місяць”.

Слова меблі й сутерини в нашій літературній мові не мають однини, уживаються тільки в множині: у хаті гарні меблі, холодні сутерини, він живе в вогких сутеринах.

3. Жіночий рід

В історії роду іншомовних слів в українській мові кидається в вічі велика схильність до ожіночення, до фемінізації їх, цебто надання їм закін190 і чення -а, -я.

Вплинув на це найперше такий же помітний процес ясної фемінізаціі в своїх власних словах, про що я розповідав вище: церковь — церква, піснь — пісня, мишь — миша, продаж — продажа, широчінь — широчина, купель — купеля й т. ін.

По-друге, вплинув на це й такий самий процес у мові польській, де він надзвичайно сильний і широкий. Навпаки, мова російська ввесь час стримує в нас цей процес фемінізації (ожіночення), бо сама його не знає.

Ось короткий спис слів, що в українській мові вже ожіночились: адреса, алюра, атака, афіша, багета, бронза, вакансія, візита, геранія, етикета, жирафа, інфлюенца, каса, кяскада, клумба, кобура, комода, коректа, коректива, краватка, лімона, лімонада, манера, мансарда, мармелада, мігреня, оркестра, папіроса, парада, променада, пудра, резерва, рима, тандита, туалета, фасада, флейта, флота, цитата, шпалера, яхта й т. ін.

Правда, окремі слова, може й підо впливом російської мови, ще сильно борються за свій чоловічий рід, напр.: анекдот, багет, зал, лімон, флот і т. ін., але загальний процес ожіночення слів у нашій мові заливає й їх. Узагалі ж, процес ясного ожіночення чужих слів у нашій мові такий сильний, що напевно за кілька десятків років зовсім себе вирівняє й запанує, якщо не буде насильного спинення його.

Цікаво, що в мові польській чимало з цих слів роду чоловічого, напр.: адрес, атак, афіш, бронз, ваканс, паперос, пудер, флет і т. ін. А це вказує, що процес фемінізації в українській мові — самостійний.

Звичайно пишемо й говоримо адреса, але адрес-календар, бо це визначає календар адрес.

Цікаві грецькі слова на -ма, що частіше приходили до нас із мови латинської, де вони ніякого роду. У нас вони затримали повну свою форму на -ма, а як слова на -а, стали обовязково словами жіночого роду. Напр.: аксюма, анаграма, анатема, шяграма, діядема, емблема, ешграма, ідіома, монограма, поема, проблема, програма, система, схема, телеграма, тема, теорема й т. ін. Мова польська любить переводити ці слова на чоловічий рід, напр.: проблем, програм, систем, телеграм, поемат, темат і т. ін., але в українській літературній мові цього не буває, — усі слова на -ма тільки жіночого роду, за аналогією до своїх власних подібних слів на -а.

Ці греко-латинські слова на -ма мови французька, німецька, англійська й ін. також знаціоналізували, відкинули чуже їм закінчення -т, а мова французька знаціоналізувала й рід, перевівши їх до роду чоловічого, тоді як мова німецька позоставила їх при роді ніякому (середньому).

Процес фемінізації (ожіночення) слів захопив уже в українській мові й грецькі слова на -іс: ми їх знаціоналізували, відкинувши -іс, і вживаємо в роді жіночому, а не чоловічому. Напр.: анабіоза, аналіза, аскеза, еліпса, криза, наркоза, оаза, прогноза, теза, фаза, фраза й т. ін.; але анабазис чоловічого роду.

У грецькій мові ці слова на -іс жіночого роду, напр., базис, але словянські мови сприймають їх не однаново: напр., мова польська любить їх фемінізувати, але мова російська вживає їх часто в роді чоловічому беззмінно, напр.: базис, генезис, елипсис, кризис, тезис та ін., цебто не змінює їх форми, але часом таки вкидає чуже -іс, напр.: анабиоз, аналіз, гипноз, наркоз, оаз, психоз, прогноз і т. ін.

Проте в нашій мові кілька слів іще позосталися ¹⁹² : без зміни, без кінцевого -а, напр., анабазис, апокаліп-

сис, катихизис (а не катехизм), — це слова чоловічого роду, яких процес фемінізації роду ще не переміг.

Як я вище розповідав, слова на -ль звичайно в нас чоловічого роду. Але процес ожіночення охоплював поволі вже навіть і ці слова, і тепер у нашій літературній мові прийнято писати й говорити: аванзала (-ля), авреола (-ля), аквареля, бацила (-ля), бандероля, вапіля, горила, зала — заля, капсуля (не капеля), кахля, нонпареля, паралеля, парасоля, педаля, роля, туфля й т. ін.

Боротьба між формами на -ль і -ля точиться вперта й безпереривна, а тому постають і подвійні форми: бандероль — бандероля, пантофель — пантофля, пароль — пароля, патруль — патруля, туфель — туфля, монополь — монополія, роль — роля, але перемагають у цих словах форми жіночого роду на -я.

В іншомовних словах на -ин в українській мові боротьба родів чоловічого й жіночого надзвичайно вперта, але ще не закінчена. Прийнято в літературній мові писати й говорити: аніліна, бензина, керосина, парафіна, цитрина. Але немало таких слів іще не фемінізовано і вони позостаються словами чоловічого роду, напр., прийнято писати алізарин, гліцерин, кокаїн, нафталін, нікотин.

А то маємо подвійні форми, напр. вазелін і вазеліна, маргарин і маргарина.

Сусідні мови тягнуть українську на зовсім інші дороги: польська всі ці слова ожіночус на -ін а, російська позоставляє їх в чоловічій формі на -ин.

В українській мові процес ожіночення слів такий сильний, що він безумовно таки захопить усі ці слова й перетворить їх на слова на -ний. Це тільки питання часу правного оформлення живого й сильного процесу ожіночення слів у нашій літературній мові. Звичайно, якщо не буде насильної русифікації української мови.

4. Авородові слова

Із усього вищесказаного стає ясним, чому в українській мові є ще чимало слів подвійної форми, цебто подвійного роду. Багато двородових слів ми бачимо серед своїх власних слів, про що я вище розповідав, а ще більше їх серед слів запозичених із інших мов. Взагалі, у нашій мові в певних групах слів помічається вперта боротьба чоловічого роду з жіночим. І звичайно жіночий бере гору.

Иапр., ось у цих словах у літературній мові вживається двородова форма, але частіш чоловіча: альков — алькова, амвон — амвона, дублет — дублета, вірш — вірша, пінцет — пінцета, привілей — привілей, псалом — псалма, прасок — праска, ранг — ранга, ресторан — ресторація (а не реставрація), філігран — філіграна, цикорій — цикорія, шприц — шприца й т. ін.

Л ось ці двородові слова в українській мові частіш жіночого роду: биндюга — биндюг, кольофонія — каніфоль, метода — метод, оркестра — оркестр, пунсона — пунсон, ратуша — ратуш, рафінала — рафінад, редута — редут, фалда — фалд, цукерка — цукерок, чоколяда — шоколад, шаржа — шарж, юхта — юхт і т. ін.

А то одне й те слово має дві форми, але обидві жіпочого роду: кадриль і кадриля, корогва і корогов або хоругва і хоругов. Звичайно парасоля жіночого роду, але часта й форма чоловічого роду парасоль. Ще недавно був Єлисавет (з церковнословянського), а тепер тільки Єлисавета чи Лисавета. Гоголь не зрозумів, що в старих списках писали Єлисавет і безвинно висміяв Собакевича*.

Часом зміна роду в слові звязана з його значенням, напр.: радій (метал) і радіо (апарат чи передане ним), семінар (науковий відділ) семінарія (духовна), модель ч. р. (зразок) і модель ж. р. (моделька, натурниця) й т. ін.

5. Ніякий рід

Усі слова на -о, -е по загальному в нашій мові правилу для своїх слів, ніякого роду, без огляду на ге, якого роду вони в тій мові, звідки взяті. Слова вікно, поле в нашій мові ніякого, тому, за законом аналогії, ніякого роду й слова: авто, бюро, какао, пальто, піяніно, соло, тріо, фіяско, фортепіяно, експозе, купе, негліже, турне, факсиміле (-лс), шимпанзе, шосе й т. ін.

Усі слова невідмінні також ніякого роду: ательє, попурі, парі, мерег, турне.

Звичайно пишемо й говоримо конклав у чоловічому роді (а не конклаве ніякого роду), темп і рідше темпо. Академія наук дає риск, але в нас шириться й ризико з польського.

Звичайно вживаємо знаціоналізовано: християнство, протестантство, католицтво, — не українізовані форми; зовсім чужі: християнізм, протестантизм, католицизм. Звичайно кажемо шпигунство, форма шпіонажа, в літературній мові мало знана.

б. Насильне спинення фемінізації роду

Новий академічний правопис 1945 року¹ у справі роду іншомовних слів круто повернув у бік російської мови. Він — з урядового наказу — на І Іро нього див. мою працю “”. 1459.-С. 305-311.

сильно спинив процес фемінізації (ожіночення) роду в українській мові. Підстав на це жодних, крім одного: так буцім вимовляють. Але хто так вимовляє? Так не можуть без урядового насилля вимовляти ті, хто мову справді знає природно!

Як ми бачили вище, фемінізація роду іншомовних слів — це нормальний історичний процес в українській мові, який сильно й глибоко захопив українську народню мову. Правопис 1927 року не спиняв цього процесу, а правопис 1945 року силою спиняв його.

Ось табличка родів слів по двох Словниках — Голоскевича 1929 р. і Кириченка 1955 р.

Ця коротенька табличка ясно показує, що новий “академічний” правопис таки силою накидав нам російську форму роду іншомовних слів, а наш притаманний віковий процес фемінізації роду си96 лою СПИНЯЄ.

Звичайно, насилля позостанється тільки насиллям і силою накинених нам російських форм ми не приймаємо і не приймемо.

Проте ожіночення роду іншомовних слів — це загальноукраїнський процес, О. Корнійчук це добре знає і пише в своїй комедії 1958 р.: “Чому посміхалися зорі”: “У повітрі літає мікроба”, “Мебля — птиче око”, але надає ці форми “простим” людям. Проте на с. 16 “Тихо шепотів свою ролю” вкладає в уста інтелігентній людині.

Урядовим наказом — для русифікацій — можна український мовний закон поплутати, але не спинити.

III. Рід географічних назв

Вище я докладно вияснив усі головні питання роду слів в нашій мові, а тому не буду тут цього повторювати. Зроблю тільки головний висновок: географічні назви підпадають тим законам, за якими йдуть і звичайні наші слова.

Серед географічних назв живими істотами є тільки назви мешканців та мешканок, рід яких є природний, а тому ясний.

Що ж до назв неживих, то їх рід розпізнається по їхньому значенню.

1, Назви з твердою приголосною на кінці (без -ь) чоловічого роду: Йордан, Ніжен, Ромен, Мозир, Сибір і т. ін. Чоловічого роду й Содом, Копенгаген (польське Содома, Копенгага). Так само Еріван, Нахічеван.

Чоловічого ж роду всі прикметникові назви на -ів, -ов, -ин (при них мислиться город), а також назви на -ець, -ель, -піль, напр.: Борщів, Краків, ІЛклов, Лебедин, Чигирин, Дінець, Ковель, Гостомель, Ямпіль і т. ін. Але річка Орель — жіночого роду.

° Назви на шелесну ж, ч, ш звичайно чоловічою

i S роду: Вороніж, Меджибіж, Сураж, Бахмач, Галич, Овруч, Наволоч, Смотрич, Угліч, Іртиш, Сіваш, Париж і

0 т. ін. Це давні наші прикметники на -ь до слова город.

1 Ллє назви: Саж, Керч, Січ і Случ — жіночого роду.

® ; Усі імена на -епь, -інь, -унь — чоловічого роду: Відень, Ільмень, Коростень, Ірпінь, Корсунь, і Лянцкорунь, Солунь, Торунь і т. іп. Але річка Мезень жіночого роду.

Чоловічого ж роду: Ліль, Люневіль, Тіроль і ін., а також Перемишль, Чорнобиль і ін.

Географічні назви на -пь в давнину були прикметниками до слова “город”, а тому всі вони чоловічого роду. І Іапр, в Іпатієвому Літопису маємо: до Корсуня, із Рязаню, Гмутороканю. У “Сло