Грошова маса у обігу. Попит та пропозиція грошей. Кредитний мультиплікатор.

Монетарною (грошовою)називають політику, головна мета якої – здійснення керівництва кредитами, ставкою відсотка та грошовою масою.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних та нагромаджених засобів (тобто готівкових та безготівкових грошей), що обслуговує економічні зв’язки в суспільстві та належить громадянам, господарюючим суб’єктам, державі. Грошима у сучасному розумінні є: готівка (монети, казначейські білети, банкноти), замінники грошей (чеки, векселі, кредитні картки) та банківські депозити.

Управління грошовою масою передбачає, що її перш за все треба виміряти. Фінансова статистика економічно розвинених країн світу оперує декількома показниками грошової маси (грошовими агрегатами):

М1 включає в себе готівку і депозити до запитання (поточні депозити); М2 утворюється з агрегату М1 плюс гроші на ощадних депозитах та невеликих строкових депозитах; М3 - це М2 плюс великі строкові депозити;

В США використовуються 4 агрегати, в Японії та Німеччині – 3, в Англії та Франції – 2. Але скільки б грошових агрегатів не використовувала країна, принцип їхньої побудови залишається однаковим: кожний наступний агрегат складається з попереднього плюс нові кредитні інструменти; кожен наступний агрегат менш ліквідний, ніж попередній. (Ліквідність – це здатність активу швидко і без втрат перетворюватися на готівку. Кожний наступний грошовий агрегат має меншу можливість використання для придбання товарів та послуг, ніж попередній).

В Україні Національний банк визначає структуру грошової маси в сфері обігу з 1993 року. При цьому використовуються такі грошові агрегати: М0 - гроші поза межами банків; М1 - це М0 плюс гроші на депозитах до запитання; М2 - це М1 плюс строкові депозити; М3 - це М2 плюс гроші клієнтів по трастових (довірчих) операціях банків.

При аналізі поведінки грошової маси використовують агрегати М1 та М2. При цьому для визначення оптимальної величини грошової маси та управління нею використовують рівняння обміну:

M x V = P x Q,

де M - кількість грошей;V - швидкість обігу грошей;P- рівень цін;Q - реальний обсяг ВВП;PxQ- номінальний обсяг ВВП.

Регулювання грошової маси передбачає визначення попиту та пропозиції на гроші. За даного більш-менш постійного попиту на гроші вартість, або купівельна спроможність грошової одиниці буде визначатись пропозицією грошей. Пропозиція: (MS) MS= М1+ М2+ М3.

Безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей бере Центральний банк. Він здійснює емісію (випуск) готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в Центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована Центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Другим важливим компонентом пропозиції грошей є гроші суб’єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цієї частки пропозиції грошей Центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими ресурсами, надаючи комерційним банкам позики та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Резерви банків поділяються на дві частини: резерви, що їх Центральний банк вимагає нагромаджувати (обов’язкові резерви), і будь-яка сума вільних резервів, якою банки вважають за потрібне володіти (надлишкові резерви). Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов’язкових резервів, надають позики своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити.

Депозитна (кредитна) емісія - це збільшення банківською системою грошової маси в країні за рахунок створення нових чекових депозитів для тих клієнтів, які отримали банківські позики і не беруть їх готівкою, а погоджуються здійснити свої майбутні витрати у безготівковій формі (за допомогою чеків або іншим шляхом).

Показник, що визначає, в скільки разів банки завдяки системі резервів можуть збільшити грошову масу в порівнянні з сумою готівки, яку внесли вкладники, носить назву банківський (депозитний, кредитний) мультиплікатор. Величина мультиплікатора визначається діленням 100 на ставку обов’язкових банківських резервів, встановлену Центральним банком країни. При ставці 20% мультиплікатор буде дорівнювати 100:20=5, тобто грошова маса може зрости в 5 разів без загрози для ліквідності банків всієї країни в цілому.