СМЕРТЕЛЬНІ ОБІЙМИ

Лайнувшись, кімерієць щосили вдарив по стіні руків’ям меча. Шматок мармуру відвалився, але двері не ворухнулися. Конан, підскочивши до дверей зі слонової кістки, хотів був рознести їх ущент, але про всяк випадок спершу штовхнув рукою. Двері легко піддалися, за ними виявився довгий, покручений коридор. Його тьмяно освітлювали курильниці. Звірине чуття підказало Конану зачекати й роздивитися. На одвірку висів важкий шворінь, і гігант обережно торкнувся до нього губами. Так і є – метал був теплуватий, і це означало, що секунду тому хтось торкався до нього, щоб відімкнути двері. Кімерієць зрозумів, що клюнув на наживку і трохи не потрапив у пастку. Варто ж було знати, що Тотрасмек тримає під контролем кожного, хто заходить до храму.

Конан чудово розумів, що, заглибившись у коридор, він дозволить заманити себе до пастки, яку наготовив на нього жрець. Проте десь тут мала бути Забібі. Знаючи звички жерців Ханумана, кімерієць був переконаний, що дівчина потребує допомоги. Перехопивши меча двома руками, Конан м’якою ходою пантери рушив уперед.

З лівого боку коридору тягнувся ряд склепінчастих дверей, кожну з яких кімерієць намагався відчинити, але вони були замкнуті. Він пройшов близько сімдесяти п’яти футів, коли нарешті коридор різко повернув праворуч. Все було так, як говорила Забібі. Одні з дверей за поворотом піддалися, відчинилися.

Кімерієць зазирнув у широке квадратне приміщення, освітлене набагато краще, ніж коридор. Стіни були вкриті білим мармуром, підлога – слоновою кісткою, а стелю оздоблювало різьблене срібло. Посеред кімнати стояв дископодібний стіл із металу чи чогось вельми схожого. Було кілька диванів з атласними покривалами, і на одному з них напівлежав чоловік. Зустрівши запитальний погляд Конана, чоловік засміявся.

Весь одяг незнайомця складався з пов’язки на стегнах і сандалій, підв’язаних ремінцями майже біля колін. У нього були коротко підстрижене чорне волосся і смаглява шкіра. Риси обличчя були грубими, а очі – надзвичайно жвавими. Чоловік був величезний. При щонайменшому русі на руках і ногах роздувалися й перекочувались вузлами могутні м’язи. Таких рук Конан ніколи не бачив – вони були втіленням непохитної фізичної сили.

– Чому не входиш, варваре? – глумливо мовив незнайомець, супроводжуючи свої слова запрошуючим жестом.

Конан, тримаючи меч напоготові, обережно зайшов до кімнати.

– Ти хто, диявол чи людина? – прогарчав кімерієць, і в його блакитних очах спалахнув зловісний вогонь.

– Я Баал‑птеор, – відповів чоловік. – Колись давно і в іншому світі у мене було інше ім’я, проте й це мені цілком підходить. А чому Тотрасмек назвав мене саме так, тобі скаже будь‑який служитель храму.

– Так ти його пес! – вигукнув Конан. – Прокляття на твою коричневу шкуру! Говори, де дівчина!

– Мій хазяїн приймає її! – розсміявся Баал‑птеор. – Слухай!

За дверима напроти тих, крізь які зайшов Конан, почувся, приглушений відстанню, жіночий крик.

– Будь ти проклятий! – Конан зробив крок до дверей, але тут же в гніві розвернувся і прийняв бойову стійку.

Баал‑птеор глузував з нього, і в цьому сміху чулася погроза. Волосся на потилиці кімерійця здибилося, а перед очима попливли червоні кола від величезного бажання заткнути пащу насмішнику.

Конан зробив крок до Баал‑птеора. Коричневий чоловік швидко пошпурив щось назустріч – і в повітрі повисла кристалічна куля, поблискуючи гранями в химерному світлі курильниць.

Конан інстинктивно ухилився, але, на його подив, куля не впала, а повисла в повітрі, неначе її підтримували невидимі нитки. І більше того – куля почала обертатися. Швидше, швидше… Раптом Конан побачив, що куля стала збільшуватися в розмірах і, нарешті, перетворилася на туман. Туман заповнив усе приміщення, огорнув кімерійця, меблі, Баал‑птеора. Конан утратив будь‑яке орієнтування. Могутні пориви вітру свистіли навколо, били, намагалися звалити з ніг і затягти в скажений вихор.

Скрикнувши, Конан відскочив, притулився до стіни. Видиво відразу зникло – куля лопнула, немов мильна булька. Конан, похитуючись, випростався. Біля ніг клубочив сірий туман, на дивані сидів Баал‑птеор і трясся в беззвучному реготі.

– Сучий син! – Конан кинувся до нього, але туман миттєво піднявся, сховавши коричневу постать.

Пересуваючись навпомацки в хмарі, Конан раптом відчув, що в кімнаті щось змінилося. Потім усе зникло: приміщення, туман і коричнева людина. Конан опинився на болоті серед високого очерету. Назустріч, пригнувши голову до землі, мчав величезний бик. Конан ухилився, встромив меч бику під лопатку. Потім зненацька побачив, що це не бик, а коричневий Баал‑птеор. Вимовивши закляття, Конан відрубав йому голову, та голова злетіла в повітря і несподівано вчепилася звіриними іклами в горло кімерійця. Конан щосили намагався вирватися, проте марно. Раптом пролунав гучний рев, і знову все зникло… Баал‑птеор, сидячи на атласному дивані, мовчки сміявся.

– Гіпноз! – здогадався кімерієць, прагнучи твердіше впертися ногами в мармурову підлогу.

Очі Конана потемніли від люті. Коричневий пес бавився ним! Але цей маскарад, ця гра з туманом не заподіяли шкоди. Треба зробити всього лише один стрибок і завдати удару! Цього разу він не піддасться чаклунським чарам!

Проте Конан помилявся. Позаду пролунало люте гарчання, і він, миттєво обернувшись, рубонув мечем чорну пантеру, готову стрибнути з металевого столу. Видиво знову зникло, а меч, клацнувши по блискучій поверхні, намертво до неї прилип. І це був уже не гіпнотичний фокус, а найсправжнісінька реальність – стіл виявився гігантським і потужним магнітом. Конан обіруч вхопився за рукоять меча, та окрик ззаду примусив його обернутися. Баал‑птеор підвівся, нарешті, з дивана. Вищий і набагато, важчий від Конана, коричневий гігант погрозливо насувався. Його довгі могутні руки дивно сіпалися, немов запрошуючи в свої смертельні обійми. Відпустивши меча, Конан сторожко стежив за супротивником крізь примружені повіки.

– Давай свою голову, кімерійцю! – ревів Баал‑птеор. – Я відірву її голіруч! Я скручу тобі шию, як курчаті! Сини Казали саме так приносять свої жертви Яджуру. Варваре, ти дивишся в очі своїй смерті! Я душитель і поклоняюся культу Йота‑понга! Жерці Яджура з дитинства навчали мене вмінню вбивати голіруч. Яджур любить кров, і ти, варваре, не втратиш жодної краплі. Дитиною я вбивав дітей, підлітком душив дівчат, хлопців, жінок і старих. І поки я не став чоловіком, мені не давали вбивати дорослих воїнів! Сотні ший я скрутив ось цими руками! – Баал‑птеор поворушив пальцями перед самим носом кімерійця. – Тобі не важливо знати, коли я почав служити Тотрасмеку. За мить тебе не буде! Душителі Яджура набагато сильніші за звичайних людей, а я сильніший від усіх, варваре!

Немов дві величезні кобри, руки гіганта стиснули шию кімерійця. Конан не зробив спроби ухилитися чи відкинути ці руки. Навпаки, він сам обхопив бичачу шию сина Казали. Чорні очі Баал‑птеора здивовано спалахнули, коли він відчув товсті вузли м’язів на шиї варвара. Рикаючи, душитель доклав усієї своєї сили – на його руках роздулися могутні горби. Але пальці Конана стулилися на його горлі, і з грудей Баал‑птеора вирвалося придушене зітхання. Якийсь час вони стояли непорушно, немов дві статуї. Їхні гримаси передавали колосальну напругу, на скронях роздулися сині вени. Тонкі губи Конана розтулилися, оголивши зціплені зуби, крізь які проривалося здавлене гарчання. Очі Баал‑птеора вилазили з орбіт, у них застигли здивування і жах. Дві сили, здатні вивертати з корінням дерева і скручувати бичачі шиї, зійшлися в смертельному герці.

Зненацька Баал‑птеор розтиснув зуби й охнув. Його обличчя налилося багрянцем. Здавалося, за мить його руки ослабнуть, так і не подолавши опору шийних м’язів кімерійця. Пальці ж Конана стискались усе щільніше.

Нарешті нерухомість скульптурної групи порушилася. Син Казали став присідати, намагаючись відкинутися назад. Він відпустив горло Конана і спробував розтиснути залізні пальці на своїй шиї.

Зробивши різкий могутній поштовх, Конан притиснув супротивника до столу. Все нижче і нижче опускався Баал‑птеор під натиском кімерійця. Сміх Конана був таким же безжальним, як і його хватка.

– Ти бовдур! – прошепотів він. – Ти, напевно, ніколи не бачив чоловіка із Заходу. Ти скручував голови нещасним слабакам і беззахисним жінкам. Псюко! Спробуй спочатку скрутити в’язи дикому кімерійському бику, як це зробив я ще в дитинстві!

І могутнім ривком Конан скрутив голову Баал‑птеора так, що перекошене обличчя сина Казали виявилося над лівим плечем, а хребет тріснув, немов суха лозина.

Кімерієць відпустив труп, обернувся до меча й обома руками схопився за рукоятку. Груди переможця важко здіймалися, волосся було скуйовджене, по обличчю стікав піт. Супротивник виявився майже однаковим по силі.

Не переводячи подиху, Конан зібрав усю силу і відірвав меча від столу. Потім поштовхом розчинив двері, за якими чулися крики. Там виявився довгий коридор з дверима із слонової кістки. Наприкінці коридору висіла золотиста завіска, крізь неї доносилася музика, яку Конану не доводилося чути навіть у жахливих снах. Крізь пекельну мелодію до слуху кімерійця долинуло ридання жінки, і він, перехопивши меча, зробив крок уперед.