М.Андрущенко

Троя Вергілія стала «“приводом згадати Трою – Київ, тобто знову пов’язати в одне античне й місцеве, адже зруйновану Трою покидає Еней, щоб рушити в свої мандри. Ці мандри не безцільні, героєм опановує ідея світлого ідеального міста, нового Риму»”.

В.Шевчук

Новочасна ідеологія закріплена /…/ в ««Енеїді» І.Котляревського, яку можна вважати за проформу національного міфу модерної України. Новий зміст поеми зумовлений протистоянням «нової» історії «старим» часам, і в цьому аспекті – співвіднесенням новоутворюваного «закону» національного автономізму (що створюється як самоцінне буття енейців — зі своїм «іменням» і «видом») з римським державницьким міфом Вергілієвої «Енеїди». Адже поема зорієнтована на сучасність, на «закон» національного творення і спосіб морально-громадянського впорядкування, а не на римський (ergo російський) державницький провіденціалізм.

Енеїда» несе в собі також значну функцію культурно-національного просторування, носіями якого є культурний герой – Еней, з одного боку, і матеріальність, тілесність автономного українського побуту, цілого етносу, закріпленого семантично (лінгівістично), з іншого боку. Отже, формою ствердження автономістичного ідеалу стає в «Енеїді» народна культура і мова, що символізує, навіть міфологізує реальні факти, побутові характеристики, політичні явища. Мова виростає з історично-побутового грунту і є суб’єктом нової смислової реальності – етнонаціональної.

Т.Гундорова

Тема 3. Жанр байки в українській літературі

Першої половини ХІХ ст.

План

1. Шляхи розвитку української реалістичної байки. Жанрові різновиди байок: байка-казка, байка-приказка, байка-побрехенька.

2. Жанр байки у творчості Павла Білецького-Носенка (1774 – 1856):

a) джерела байок (Дмитрієв, Крилов, Геллерт, Флоран, Лафонтенантична, європейська та російська байка, українська усна народна творчість);

b) етнографічно-побутовий колорит байок;

c) бурлескно-натуралістичні елементи як стильова ознакаособливість байкарського доробку П.Білецького-Носенка.

3. Байкарська творчість Петра Гулака-Артемовського (1790 – 1865):

a) зв’язок літературно-естетичних настанов письменника із засадами античної та світової байки (Езоп, Лафонтен, Флоріан, Лессінг, Красіцький тощо);

b) поєднання у байках П.Гулака-Артемовського критичного та побутово-етнографічного начал.

4. «”Байки й прибаютки»” (1852) Левка Боровиковського (1808 – 1889):

a) тип байки, її морально-дидактичне начало;

b) національна своєрідність байок Л.Боровиковського.

Тексти

П.Білецький-Носенко. Комашка та Цвіркун. Львиний розділ. Громада мишей. Вовки та вівці. Мужик та Гадюка. Дуб, Очерет да Поросята. Рада звірей для обрання собі царя. Працьовитий Ведмідь. Тяжба. Рись та Кіт.

П.Гулак-Артемовський. Пан та Собака. Супліка до Грицька Квітки. Солопій та Хівря, або Горох при дорозі. Дурень і Розумний. Цікавий і Мовчун. Лікар і Здоров’я. Тюхтій та Чванько. Рибка. Дві пташки в клітці. Батько та Син.

Л.Боровиковський. Моя байка. Багатий, Бідний. Крикун. Голодний Хома. Дорожній Стовп. Пан та мужики. Мірошник. Щука й Пліточка. Гуси. Мішок з грішми. Скупий. Розбійник. Клим. Щука.