Божі дари як знаки Його любові

Людина дозволяє іншим здобути себе дарами... Бог використав це, щоб придбати нас для себе: „Я притягав їх людяними мотузками, – поворозами(Поворози – узи, тісний, нерозривний зв'язок) любови " (Ос. 11,4). Які ж це дари, які Бог дав людині? Найперше, створив нас на свій образ і подобу, обдаровуючи дарами пам'яті, розуму і волі, потім зробив для нас небо і землю, зорі, планети, моря, ріки, джерела, гори, долини, цінні метали і різні роди звірів. Все це зробив для того, щоб служило людині і щоб людина полюбила Його з вдячності за ці дари. „Мій Господи, – вигукує св. Августин, – небо і земля говорять мені про Тебе! Все заохочує мене, щоб я любив Тебе, бо все це зробив Ти з любові до мене". Опат Ранке, засновник трапістів, коли споглядав зі своєї келії вершини гір, струмки джерел, політ птахів, квітування рослин, зорі на небі, тоді відчував, як кожне з цих творінь розпалює у ньому любов до Бога, який створив це все з любові до нього. Так само св. Марія Магдалина Паційська, тримаючи у руці гарну квітку, відчувала, як вона розпалює в її серці любов до Бога, і при цьому говорила: „Бог від вічності запланував створення цієї квітки з любові до мене". Ця квітка ставала для неї неначе стрілою любові, що солодко ранила її і ще більше єднала з Богом. Св. Тереза натомість, подивляючи красу природи, пригадувала свою невдячність Творцеві, який усе це створив для того, щоб вона любила Його.

Розповідь про одного побожного пустельника теж говорить нам про знаки Божої любові. Коли той пустельник проходив селами і полями, то всі трави і квіти, що зустрічалися на шляху, картали його за невдячність Богові. Тоді він бив їх палицею і кричав: „Замовкніть вже, замовкніть, називаєте мене невдячним, кажете, що Бог створив вас з любові до мене, а я Його не люблю!... Добре, вже зрозумів вас, прошу замовкніть, не докоряйте мені більше!".

Та Бог не лише подарував нам усю красу природи. Він схотів, щоб ми полюбили Його, тому пожертвував нам Себе Самого. „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним" (Ів. З, 16). Коли через гріх ми померли і втратили Божу ласку, наш предвічний Отець з великої своєї любові, – як пише апостол Павло, – послав Свого Улюбленого Сина, щоб надолужив за наші гріхи і повернув нас до життя, яке у нас відібрав гріх: „ Та Бог, багатий милосердям, з–за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом з Христом" (Еф. 2, 4 –5). Жертвував нам свого Сина, бо, бажаючи нам простити, не зважав на Нього, а разом з Ним обдарував нас всяким добром: своєю ласкою, своєю любов'ю і навіть небом, бо всі ці дари є, звичайно, менші від дару Сина. „Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього? " (Рм. 8, 32).