Любов Ісуса в Євхаристії

„ Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Ів. 13, 1). Перед своєю смертю забажав залишити нам найбільший доказ своєї любові – Євхаристію.

Св. Бернард Сієнський говорить, що жести любові, виявлені людьми в мить смерті, найдовше зберігаються у пам'яті і є найдорожчими для нас. Так, як приятелі, що відходять з цього світу, залишають своїм найдорожчим якусь пам'ятку після себе, вбрання або перстень, так і Ти, Ісусе, залишив нам знак Твоєї любові, не вбрання, ані перстень, а власне Тіло, свою Кров, свою Душу, своє Божество, всього Себе. "Увесь жертвувався тобі, – говорить св. Іван Золотоустий, – нічого собі не залишив ".

Тридентський Собор твердить, що у дарі Євхаристії Ісус Христос виливає на людину все багатство своєї любові. Натомість св. апостол Павло зазначає, що Ісус дав людям цей дар саме тієї ночі, коли вони засудили Його на смерть: "Тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин. " (1 Кор. 11, 23–24). Св. Бернард Сієнський говорить, що Ісусові Христові, палаючому великою любов'ю до нас, замало було віддати за нас життя, тому перед своєю смертю, через велику свою любов, схотів вчинити для нас ще більше діло – дати нам на поживу своє власне Тіло.

Слушно св. Тома Аквінський назвав цю тайну тайною любові і доказом любові. Тайною любові, бо саме любов привела Ісуса до жертвування нам Самого Себе у цій тайні. Доказом любові, бо якщо б колись у ній засумнівалися, ця тайна буде для нас її запевненням. Неначе наш Відкупитель хотів сказати: „Щоб ви ніколи не сумнівалися у моїй любові, залишаю вам у цій тайні Самого Себе. Маючи такий доказ у руці, не можете вже більше сумніватися в тому, що вас люблю і то дуже сильно".

Св. Бернард йде ще далі і називає цю тайну любов'ю понад любов, бо цей дар містить усі інші дари, якими Господь нас обдарував: створення, відкуплення, призначення до вічної слави. Євхаристія є не лише доказом любові Ісуса Христа, але є також запевненням раю: "Бо в ній, – як говорить латинська Літургія, – є запевнення нашої майбутньої слави". Св. Филип Нері не вмів інакше називати Ісуса Христа в Найсвятіших Тайнах, як тільки Любов'ю. Коли принесли йому св. Причастя, так вигукнув: "Ось моя Любов, дайте мені мою Любов".

Пророк Ісая хотів, щоб усім було представлено любовні старання Бога, спрямовані на здобуття любові всіх людей: "Розголосіть між народами про його подвиги, нагадуйте, що ім'я його величне" (Іс. 12, 4). Хто ж коли–небудь міг подумати, якщо б Він сам цього не зробив, що Втілене Слово може скритися під видом хліба, стаючи нашою поживою? Чи ж не здається божевіллям сказати, – твердить св. Августин, – "Їжте моє Тіло, пийте мою Кров"?

Коли Ісус перший раз сказав це учням, вони не зуміли повірити Йому і залишили Його, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?" (Ів. 6, 52). "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?" Він перебільшує" (пор. Ів. 6, 60). Саме те, що було незрозумілим для людей, у що не могли повірити, зробила любов Христа. "Беріть і їжте", – сказав до своїх учнів, а через них напередодні своєї смерті промовляє ті самі слова до всіх нас: "Беріть і їжте!"

– Але яка це пожива, що прагнеш нам дати перед своєю

смертю, Спасителю світу?

– "Це моє тіло, воно за вас дається" (ІКор. 11, 24). Це не земна пожива: це Я Сам Увесь даю Себе вам.