Страсті і смерть Христа – найвищий акт любові

Син Божий з любові до нас увесь жертвувався нам: „Ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2). Щоб викупити нас від вічної смерті і щоб віднайти нам Божу ласку і втрачений рай, „Слово стало тілом" (Ів. 1, 14). Господь світу позбавив Себе всього: „прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини" (Флп. 2, 7).

Та найбільше гідне подиву і незбагненне те, що Господь міг спасти нас без смерті та болю, проте вибрав для себе життя, сповнене страждання і зневаги, жорстоку і ганебну смерть – смерть хресну, на шибениці, що призначена для злочинців: „він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної" (Флп. 2, 8). Бог вибрав саме смерть на хресті, щоб засвідчити нам свою любов: „Полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2).

Тому великий апостол Христової любові, св. Павло, пише: „Бо любов Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли" (2 Кор. 5, 14). Апостол підкреслює не стільки страждання Ісуса Христа, скільки любов, яку нам об'явив у терпінні за нас, а це зобов'язує і змушує любити Його.

Послухаймо, як св. Франциск Салезій пояснює цей уривок з листів св. Павла: „Чи ж усвідомлюємо, що Ісус, правдивий Бог, полюбив нас настільки сильно, що прийняв за нас смерть і то смерть хресну? Хіба це не породжує у нашому серці відчуття, що під дивним тиском видобувається любов із наших сердець – любов тим сильнішу, чим більше гідна любові?" І ще додає: „Ах, чому ж не йдемо за Ісусом розп'ятим, щоб померти на хресті разом з Тим, який саме так захотів померти з любові до нас? Ми повинні кликати: „Знайду Його і ніколи не покину, помру разом з Ним і згорю у полум'ї Його любові. Тоді той самий вогонь поглине як Бога–Творця, так і Його нужденне створіння. Мій Ісус віддається мені увесь, і я увесь жертвую себе Йому. Буду жити і вмирати на його грудях: ані смерть, ані життя не відлучать мене від Нього. Відвічна любове, моя душа шукає Тебе і вибирає Тебе навіки. Прийди, Духу Святий, і запали наші серця Твоєю любов'ю! Любити або померти! Померти для кожної іншої любові, щоб жити тільки для любові Ісуса! Спасителю наших душ, вчини, щоб ми співали протягом віків: „Нехай живе Ісус! Нехай живе Ісус, бо Його люблю!".

Любов Ісуса Христа до людей була така велика, що з тугою очікував Він години своєї смерті, щоб у ній міг виявити людям свою любов: „Хрещення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться" (Лк. 12, 50). Тому св. Іван так описує ніч, під час якої почалися Страсті Ісуса: „Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Ів. 13, 1). Відкупитель назвав цю годину своєю годиною, бо момент смерті був для Нього часом бажаним. Вмираючи на хресті, знесилений повністю стражданням, хотів залишити людям доказ своєї любові.

Що могло спонукати Бога до смерті на шибениці, між двома розбійниками, у великому приниженні Божої Величі. „Тільки любов, яка не дбає про власну гідність!" – повідає св. Бернард. Так, коли хтось закоханий, і хоче виявити свою любов, не стільки дбає про власну гідність, як про вигоду улюбленої. Слушно кликав св. Франциск з Паулі, коли дивився на Розп'ятого: „О любове, о любове, о любове!" Також усі ми, вдивляючись в Ісуса на хресті, повинні вигукнути, розпалені любов'ю: „О любове, о любове, о любове!"

Коли б віра нас в цьому не запевнювала, хто ж зміг би будь–коли повірити, що Бог всемогутній, найщасливіший, Господь усього, виявив людині таку любов, яка привела Його – якщо так можна сказати – аж до втрати розуму? „Ми побачили саму мудрість, тобто Предвічне Слово, „збожеволілим" з надмірної любові до людей!" Саме так говорив Лаврентій Юстиніан. Так само вигукнула св. Марія Магдалина Паційська, коли одного дня, перебуваючи в духовному піднесенні, взяла в руки дерев'яне зображення Розп'ятого: „Так, мій Ісусе, Ти божевільний з любові. Говорю це і завжди буду повторювати: „Ти, Мій Ісусе, божевільний з любові". Це не є, – як твердить св. Діонісій Ареопагіт, – божевілля, а природній наслідок Божої любові, яка каже тому, хто любить піднятися над самим собою, щоб жертвувати себе повністю тому, кого любить.

Ах, коли б люди, дивлячись на Розп'ятого, захотіли роздумувати над любов'ю, яку плекав Він до кожного з нас! Св. Франциск Салезій говорив: „Якою любов'ю запалали б ми, коли б ми побачили її полум'я в лоні Відкупителя?! Що ж це за щастя – могти горіти тим самим вогнем, котрим горить наш Бог! Що ж це за радість – бути з'єднаним з Богом ланцюгом любові!" Св. Бонавентура говорив про рани Христа, що вони ранять найтвердіші серця і розпалюють душі найбільш байдужі. Скільки ж любовних стріл виходить з тих ран, які цілять у найтвердіші серця! Яке ж полум'я добувається з палаючого Серця Ісуса Христа, розпалюючи найхолодніших! Скільки з пробитого боку добувається ланцюгів, що зв'язують душі незламні та бунтівні!