Згода з Божою волею.

Любов завжди є в єдності з правдою і, знаючи, що Бог є єдиним і правдивим Добром, гидує усім, що суперечить Божій волі. Не втішається нічим іншим, як тільки тим, чого Бог прагне. Людина, яка любить Бога, не надто переймається тим, що інші про неї говорять, але бажає чинити тільки те, що подобається Богові. Бл. Генрик Сузо так сказав: "Той насправді є в єдності з Богом, хто старається винагородити правду, а, вчинивши це, вже не тривожиться більше, як буде прийнятий чи оцінений людьми".

Як вже неодноразово ми твердили: святість і досконалість полягають у зреченні самого себе і у виконанні Божої волі. Проте слід дещо ширше розглянути це питання. Цього ми повинні добре навчитися, якщо хочемо бути святими: виконувати не свою, а тільки Божу волю. Увесь зміст і суть Божих заповідей і євангельських рад зводиться до виконання і приймання того, чого Бог хоче і як Бог хоче. Благаймо Господа, щоб дав нам святу свободу духу: бо вона вчинить, що приймемо все, що подобається Ісусові Христові, незважаючи на небажання з боку власної любові, а також без уваги на людську думку.

Ті, хто люблять Ісуса Христа, живуть неначе у святій байдужості: все приймають однаково, як те, що солодке, так і те, що гірке. Не бажають нічого, що подобається їм самим, але тільки те, що подобається Богові. З таким самим спокоєм беруть участь як у справах великих, так і у малих, у тому, що приємне, і в тому, що прикре – їм достатньо, що подобаються Богові.

Св. Августин говорить: "Люби і роби, що хочеш". Хто дійсно любить Бога, не шукає нічого іншого, як тільки Божої волі, і в сповненні її знаходить також і своє уподобання. Св. Тереза пише: "Хто не шукає нічого іншого, крім подобатися своєму Любому, є задоволений зі всього, що Його задовольняє. Таку силу має любов, якщо є досконала: чинить, що особа забуває про власну вигоду і приємність, а всі свої думки звертає на те, щоб подобатися своєму Любому, а також шукає способи, якими сама або через інших може прославити Його. О Господи, якою великою є шкода через те, що наші очі не вдивляються постійно в Тебе! Коли б ми намагалися наближатися до Тебе, то швидко дійшли б до мети, але часто падаємо і тисячу раз спотикаємося, і навіть блудимо, не йдучи уважно правдивою дорогою". Ось що повинно бути єдиною метою усіх наших думок, вчинків, бажань і молитов – подобатися Богові. Саме це повинно стати нашою дорогою до досконалості – слідування за Божою волею.

Бог хоче, щоб кожен з нас любив Його всім серцем: "Будеш любити Господа Бога твого всім своїм серцем (Мт. 22, 37). Той любить Ісуса Христа всім своїм серцем, хто щиро звертається до Нього словами Апостола: "Що маю робити, Господи?" (Ді. 22, 10). Господи, дай мені пізнати, чого від мене вимагаєш, бо все це хочу виконати!

Знаймо, коли прагнемо того, чого хоче Бог, тоді бажаємо найбільшого нашого добра. Бо Бог, безперечно, не бажає нічого іншого, як тільки того, що для нас найкорисніше. Св. Вікентій а Паульо так говорив: "Згода з Божою волею є найбільшим скарбом християнина, а також ліками проти будь-якого зла, бо містить у собі зречення самого себе, єдність з Богом і всі чесноти". Саме в такому підході міститься вся досконалість: "Господи, що хочеш, щоб я вчинив?" А Ісус Христос обіцяє: "А волос вам з голови не впаде" (Лк. 21, 18). Хоче сказати, що нагородить нас за кожну добру думку, звернену до здійснення Його волі і за кожне страждання, яке приймемо в мирі, єднаючись з Його святою волею. "Господь не посилає ніколи страждання, – стверджувала св. Тереза, – не винагороджуючи його ласками, але тільки тоді, коли приймемо його з покірністю".

Наша згода з Божою волею повинна бути повна, без застережень, незмінна, без нарікань. Це вершина досконалості, і до цього, – повторюю, – повинні бути спрямовані всі наші старання, бажання і молитви. Деякі душі, що живуть молитвою, читаючи про екстази і видіння св. Терези, св. Филипа Нері, інших святих, бажали б також дійти до такої надприродної єдності з Богом. Проте повинні відкинути такі бажання, бо вони суперечать покірності: якщо бажаємо стати святими, мусимо бажати правдивої єдності з Богом, якою є повне єднання нашої волі з волею Бога. Св. Тереза пише: "Обманюють себе ті, які вважають, що єдність з Богом полягає у піднесенні, видіннях і насолоді Ним. Не полягає вона у нічому іншому, як у підкоренні нашої волі волі Божій. Це підкорення є досконале тоді, якщо наша воля є звільнена від усього і з'єднана тільки з Богом так, що кожен її порух випливає тільки з Божої волі. Це правдива і найістотніша єдність, якої я завжди бажала і постійно просила у Господа". А потім додає: "О, скільки то з нас про це говорять і здається нам, що нічого іншого не бажаємо, але як не багато з нас, нещасних, до цього доходять!" І це правда: багато з нас дійсно говорять: "Господи, віддаю Тобі всю мою волю, не бажаю нічого іншого, як тільки того, чого Ти бажаєш". Але коли приходять випробування, не вміємо спокійно погодитися з Божою волею, а потім нарікаємо на злу долю і говоримо, що непокоять нас різні прикрощі, а все наше життя вважаємо нещасливим.

Якщо, натомість, будемо з'єднані з Божою волею в усіх випробуваннях, то напевно станемо святими і будемо найщасливішими людьми на світі. На цьому ми повинні повністю зосередити нашу увагу: старатися усю нашу волю єднати з Божою волею у всьому, що нас очікує: однаково, як в справах приємних, так і прикрих.

Пригадує нам Святий Дух у книгах Святого Письма: "Не війся у кожному вітрі" (Сир. 5, 9). Деякі подібні до стягу, хиляться туди, куди віє вітер: якщо він для них сприятливий, згідний з їх бажаннями, вони радісні і повні лагідності; якщо супротивний і все діється інакше, ніж бажали б, тоді стають сумними і нетерпеливими. Тому вони ніколи не стануть святими, а все їхнє життя буде нещасливе, бо в житті завжди більше неприємностей, ніж ситуацій сприятливих. Св. Доротей говорив, що прийняття всього з Божих рук, незалежно, щоб це не було, є найкращим способом, який дозволяє зберегти постійний спокій серця. Розповідає він, що давніх Отців пустелі ніхто ніколи не бачив розгніваними і сумними, бо що б не трапилося, вони завжди приймали радісно з Божих рук.

Яким щасливим є той, хто живе у повній єдності і підкоренні Божій волі! Не гордиться успіхами, ані не втрачає духу в невдачах, знаючи, що все приходить з Божих рук. Тільки Божа воля є основним правилом його волі, тому не робить нічого іншого, як тільки те, чого бажає Бог, ані не бажає нічого іншого, як тільки те, що є Божим ділом. Не бере участі в багатьох заходах, але досконало тільки в тому, що подобається Богові. Тому ставить вище найменші обов'язки свого стану понад вчинки величні і славні, знаючи, що можуть бути забарвлені самолюбством, а ті, котрі випливають з обов'язку, з певністю будуть згідні з Божою волею.

Тільки тоді будемо щасливі, коли приймемо від Бога, в досконалій згоді з Його волею, все, що Він приготував, не зважаючи на те, чи це приємне, чи також суперечливе нашій волі. Св. Йоанна де Шанталь так говорила: "Коли ж відчуємо ласкавість Божої волі в усьому, що нас зустрічає, бачачи завжди в тім волю нашого Бога, який з такою самою любов'ю і для більшого нашого добра дарує нам як випробування, так і втіхи?! Коли ж кинемося в обійми нашого найулюбленішого небесного Отця, довіряючи Його турботі себе і наші справи, залишаючи собі лише бажання подобатися Богові". Товариші св. Вікентія а Паульо так говорили про нього ще за життя: "Пан Вікентій завжди Вікентій". Тим хотіли сказати, що він у кожній ситуації, складній чи простій, завжди був однаковим, зберігаючи спокійний погляд. Живучи у повній відданості Богові, нікого не боявся і нічого іншого не бажав, як тільки Йому подобатися. "У тій святій відданості, – говорила св. Тереза, – народжується прекрасна свобода духу, в якій беруть участь досконалі душі, приносячи їм найбільше щастя, якого в тому житті можна лише бажати, бо нічого не боячись, нічого не бажаючи, ані нічого не жадаючи з речей цього світу, мають усе".

Проте багато будують свою святість згідно зі своїми планами: хто є меланхоліком, шукає її в самотньому житті, хто має здібності до праці, у виголошенні проповідей і в примиренні ворогуючих сторін, інший зі строгим характером, в покутах і умертвленні, хтось, відзначаючись щедрістю, у даванні милостині, інший у численних молитвах, ще інший у відвідуванні храмів. Це становить усю їхню святість. Зовнішня праця є дійсно плодом любові до Ісуса Христа, але правдива любов міститься в повній згоді з Божою волею, а наприкінці виражається у зреченні себе самого і виборі того, що подобається Богові і тільки того, на що Він дійсно заслуговує.

Ще інші хочуть служити Богові, але тільки у визначений спосіб, у вибраному ними місці і зі своїми товаришами, якщо це неможливо, залишають почате діло або виконують його неохоче. Не мають вони свободи духу, а є невільниками самолюбства, і тому невеликою є їхня заслуга, навіть у тому, що розпочали. Завжди живуть неспокійно, бо є прив'язані до власної волі і важким видається їм ярмо Христове.

Проте, хто любить Христа насправді, любить тільки те, що Йому подобається і тільки тому, що Йому подобається, коли, де і як саме це Йому до вподоби. У справах, що приносять як славу, так і упокорення. Коли ми відомі у світі, і коли живемо укрито. Саме це є знаком чистої любові до Ісуса Христа. Заради цього чистого почуття ми повинні боротися з самолюбством, що схиляє нас ангажуватися лише в те, що величне і виявляє наші здібності. Якщо нема на це Божої волі, то яка користь бути найбільше шанованим, найбагатшим, найславетнішим у цьому світі? Бл. Генрик Сузо писав: "Я бажав би бути найгіршим створінням на цій землі, але у згоді з Божою волею, ніж серафимом неба, але за своєю волею".

Ісус Христос застерігає нас: "Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім'ям пророкували? Хіба не твоїм ім'ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім'ям силу чудес творили?" (Мт. 7, 22). А Господь їм скаже: "Я вас не знав ніколи! Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня!" (Там само). Відійдіть геть від Мене, бо ви хотіли сповняти свої задуми, а не мою волю. Це стосується особливо священиків, котрі дбають про спасіння і досконалість інших, а самі живуть у багні особистих недосконалостей.

Досконалість полягає: 1) у правдивому самозреченні; 2) у повному умертвленні особистих пристрастей; 3) у досконалій згоді з Божою волею. Кому бракує однієї з цих чеснот, той зійшов з дороги досконалості. Добре сказав один великий Слуга Божий, що краще вибрати метою наших дій виконання Божої волі, ніж працю на славу Божу, бо виконуючи волю Божу, дбаємо одночасно про Божу славу, а постановляючи чинити щось на Божу славу, часто тільки мріємо, виконуючи лише свою волю у цьому відношенні. Св. Франциск Салезій так пише: "Багато є таких, які говорять до Господа: "Віддаюся Тобі повністю, без застережень", – але небагато є таких, які виконують цю присягу на практиці. Вона полягає у певній байдужості (відповідній дистанції) відносно будь-якого роду подій, що приходять, згідно з Божим провидінням – випробувань, потіх, упокорень і зневаг, почестей і похвал".

У зношенні і прийманні з радістю усього прикрого і неприємного самолюбству пізнається той, хто справді любить Ісуса Христа. Тома Кемпійський вважає, що негідний називатися справжнім товаришем той, хто не готовий усе перетерпіти заради Любого і в усьому керуватися Його волею. Хто ж, – говорив отець Бальтазар Альварез, – спокійно піддається випробуванням з Божої волі, той "біжить до Бога, неначе по слідах". А св. Тереза писала: "Чи може бути більша користь, ніж певність, що виконуємо те, що подобається Богові ". А я хочу додати, що нема певнішого на це доказу, ніж прийняття у спокої хрестів, які Бог нам посилає. Приємною є для Господа наша вдячність за добродійства, які нам вчинив на цій землі, але, як говорить отець Іван Авільський: "більше значить одне: "Нехай буде благословенний Бог", сказане у випробуваннях, ніж тисяча подяк у сприятливих ситуаціях".

Слід також зауважити, що мусимо не тільки приймати з покірністю випробування, які безпосередньо походять від Бога, як, наприклад, хвороби, безпомічність, випадкові втрати благ, але також і ті, котрі посередньо є від Бога, а безпосередньо від людей: переслідування, крадіжки, зневаги, бо насправді і вони походять від Бога. Одного дня Давид був принижений одним із своїх противників, званим Шімеї, який обкидав його не тільки зневагами, але і камінням. Хотіли стяти голову цьому напасникові, але Давид сказав: "Якщо він проклинає, це тому, що Господь йому дозволив: "Проклинай Давида" (2 Сам. 16, 10). Так, неначе б сказав: "Залишіть його і дозвольте йому говорити, бо сам Господь розпорядився, щоб мене проклинав – Бог ним послужився, щоб таким чином покарати мене за гріхи і тому дозволяє, щоб так зневажав мене".

Тому св. Марія Магдалина Паційська вважала, що усі наші молитви не повинні мати іншої мети, як тільки виблагання у Бога ласки сповнення у всьому Його волі. Деякі душі, ласі на духовні приємності, які випливають з молитви, не бажають нічого іншого, як тільки милих і приємних почуттів, щоб ними втішатися. Однак, душі сильні, котрі справді бажають жити повністю для Бога, не бажають від Нього нічого іншого, як тільки світла, що дозволяє пізнати Його волю і сили, щоб могли її досконало виконати. Для осягнення чистої любові необхідною є повна відданість нашої волі волі Божій. "Не думайте, – казав св. Франциск Салезій, – що ви осягнули відповідну чистоту, якщо ваша воля не буде повністю, навіть в тому, що найприкріше, віддана радісно волі Божій". Бо, як вважає св. Тереза, "жертвування Богові нашої волі схиляє Його до з'єднання з нашою нікчемністю". Цього не можна осягнути інакше, як тільки через постійну молитву перед Божою Величчю і завдяки правдивому бажанню віддати себе повністю Ісусові без застережень.

О найулюбленіше Серце мого Божественного Спасителя, Серце любляче людей з великою ніжністю; Серце, гідне володіти всіма серцями і царювати в них! О, якби я міг привести всіх до пізнання Твоєї Любові, Твоєї Делікатності і Ніжності стосовно тих, які люблять Тебе без застережень! Нехай приємною буде Тобі, Ісусе, Любове моя, жертва, яку сьогодні Тобі складаю з усієї моєї волі! Дай пізнати мені, чого від мене бажаєш, бо з Твоєю ласкою бажаю все це виконати.

Послух

Який найпевніший спосіб, щоб пізнати і справдити у наших вчинках те, чого Бог від нас хоче? Найпевнішим і найбезпечнішим способом є послух нашим наставникам і духовним провідникам. Св. Вікентій а Паульо так говорив: "Божу волю найкраще виконувати через послух наставникам". Святий Дух повчає: кращий послух, ніж жертви" (пор. Проп. 4, 17). Приємніша Богові жертва з нашої волі, яку піддаємо послуху, ніж усі інші можливі жертви, бо через милостиню, стриманість, умертвлення і т.п. жертвуємо Богові те, що нам належить, тому віддаючи Йому нашу волю, віддаємо Йому нас самих. Віддаючи Йому наші скарби і наші умертвіння, жертвуємо Йому тільки частину, однак, жертвуючи Йому нашу волю, віддаємо Йому все".

Хто посвятив себе послухові, повинен мати певну дистанцію до своїх поглядів. "Кожен, – твердить св. Франциск Салезій, – має власні думки, і це зовсім не противиться чесноті. Противиться їй прив'язання до них". Але саме від цього прив'язання нам найважче відмовитися! Тому небагато є душ, які повністю віддають себе Богові, бо небагато душ перебуває у відданості послуху. Багато є прив'язаних до своєї волі, що коли їм щось наказують, навіть згідне з їхніми уподобаннями, то тільки тому, що доведеться їм виконати це з послуху, не мають до цього бажання і не знаходять у тому ніякої приємності. Приємність знаходять тільки в тому, що диктує їм власна воля. Так не поводяться святі: вони знаходять спокій тільки в тих вчинках, які виконують з послуху. Одного дня св. Йоанна де Шанталь наказала сестрам свого монастиря, щоб день відпочинку посвятили тому, що їм подобається. Увечері всі просили її ревно, щоб ніколи їм цього не дозволяла, бо день, вільний від послуху, був для них найважчим зі всіх.

Оманою є думати, що можна зробити щось краще від того, що наказує послух. Ось що говорить св. Франциск Салезій: "Покинути заняття, що виконуємо з послуху для того, щоб з'єднатися з Богом у молитві, у читанні чи зосередженні, означає віддалитися від Бога і підпорядкувати свою волю самолюбству". До цього додає св. Тереза, коли хтось робить якийсь вчинок, навіть духовний, але опирається послуху, то це без сумніву походить від намови диявола, а не з Божого натхнення, займається самообманом. "Божі натхнення завжди є згідні з послухом, – стверджує ця свята. Від душі, яка бажає гаряче любити Бога, не бажає Він нічого іншого, як тільки послуху". А отець Родрігез так пише: "Більше значить один вчинок, виконаний з послуху, ніж все те, що можемо самі видумати". Більше значення має піднесення соломки з землі, але з послуху, ніж довга молитва і бичування до крові, виконані з власної волі. Тому св. Марія Магдалина Паційська говорила, що воліє виконувати будь-що з послуху, ніж навіть перебування на молитві, бо знала, що "якщо виконує щось з послуху, буде мати більшу певність, що виконує Божу волю, ніж коли б посвятилася будь-якому іншому побожному заняттю". У відповідності до настанов усіх духовних вчителів, краще відмовитися, з огляду на послух, від якоїсь побожної вправи, ніж виконати її, будучи неслухняним. Мати Божа в об'явленнях св. Бригіді говорила, що хто з послуху відмовляється від умертвлення, має з цього подвійну користь: одну заслугу має вже з наміру зробити умертвлення, а другу, ще більшу, тому що з послуху від нього відмовляється.

Одного дня до преподобного отця Івана Авільського прийшов його дорогий друг о. Франциск Аріас і застав його задуманим і сумним. На запитання про причину цього суму відповів: "Блаженні ви, що живете, віддані послуху, бо ви певні, що виконуєте те, чого прагне Бог. Хто мене запевнить, що миліше Богові: чи мандрівка селами, навчаючи убогих чоловіків, чи також перебування у сповідальниці, служачи тайною покаяння кожному, хто приходить? Хто підданий послуху, може бути впевненим, що те, що виконує з послуху, є згідне з Божою волею; тим більше – саме це наймиліше Богові". Якою є радість для тих, чиє життя є життям послуху!

Щоб цей послух був досконалий, мусить охоплювати як волю, так і розум. Послух волі означає послух добровільний, а не з примусу, як це роблять невільники. Послух розуму означає згоду нашої думки з поглядом настоятеля, без оцінювання того, що нам доручають і в який спосіб. Св. Марія Магдалина Паційська говорила: "Досконалий послух вимагає душі, яка не осуджує". Подібно вважав св. Филип Нері: "Щоб бути повністю слухняним не достатньо виконати те, що послух наказує, але виконати це без дискусії, будучи впевненим, що те, що нам доручили, є для нас справою найкориснішою, хоча б перед Богом кращим було щось зовсім протилежне".

Це стосується не тільки монахів, але також мирян, які згоджуються слухати духовного отця. Підкоряючись правилам, складеним духовним отцем, як у справах духовних, так і стосовно щоденного життя, можуть бути впевненими, що вибирають те, що краще. Св. Филип Нері так говорив: "Ті, що хочуть іти Божою дорогою, нехай підкоряться досвідченому сповідникові, будучи слухняні йому, як самому Богові. Хто так робить, не буде змушений здавати Богові звіт за виконане діло". Крім того твердив: "Якщо довіритися сповідникові, Господь не дозволить йому заблукати. Ніщо так не нищить диявольські пута, як виконування волі інших в доброму, а немає нічого небезпечного, ніж керуватися тільки особистою думкою". Подібне вважав св. Франциск Салезій, говорячи про духовний провід, що забезпечує надійне прямування до Бога: "Це пересторога над пересторогами: якщо самі шукаєте Божої волі, – як пропонує дорогий отець з Авіля, – не знайдете її з такою певністю, як на дорозі покірного послуху так рекомендованого і практикованого всіма святими з давніх часів". Те саме говорять св. Бернард, св. Бернардин з Сієни, св. Антонін, св. Іван від Хреста, св. Тереза, Іван Герсон, численні богослови і духовні вчителі. Сумніви щодо цієї правди, – пише св. Іван від Хреста, – є близькі сумнівам віри: "Незгода з тим, що говорить сповідник, є гордістю і браком віри". Серед засад св. Франциска Салезія є дві, які можуть принести розраду тим, котрих мучать скрупули: 1) Не загинув ніхто, хто був дійсно слухняний; 2) Ми повинні задовольнитися запевненням духовного отця, що йдемо доброю дорогою, не шукати вже інших пояснень.

Численні богослови, як Герсон, св. Антонін, Гаєтано, Наварро, Санхез, Бонаціна, Кордуба, Кастропалао, богослови з саламанської школи, а також інші навчають, що людина, мучена скрупулами, повинна противитися їм у небезпеці тяжкого гріха, коли існує небезпека, що внаслідок цього може бути шкода для тіла або душі, втрачаючи навіть здоров'я чи розум. Повинна мати більші скрупули тому, що є неслухняна сповідникові, ніж тому, що не вміє їх достатньо поборювати.

Підсумовуємо все, що було сказане в цьому розділі: ось у чому полягає усе наше спасіння і досконалість: 1) зречення самого себе; 2) слідування за Божою волею; 3) постійна молитва, щоб Бог дав нам силу для виконання як одного, так і другого.