Терпеливість у зношенні страждання і фізичних хвороб

Почнемо від страждань і хвороб тіла, завдяки котрим можемо здобути багато заслуг, якщо знесемо їх з терпеливістю.

Св. Вікентій а Паульо казав: "Коли б ми пізнали дорогоцінний скарб, який міститься у хворобі, прийняли б його з такою радістю, з якою приймаються найбільші подарунки". Цей святий, будучи безустанно мучений численними хворобами, що часто не давали йому спочинку ані вдень, ані вночі, зносив їх з великим спокоєм і радістю на обличчі, ніколи не нарікаючи, і навіть здавалося, що ніщо його не болить. Яким прекрасним свідченням був вигляд цього хворого, який зносив зі спокійним обличчям усі болі! Коли ж тяжко захворів, з усією простотою представляв лікарю свої страждання, слухняно і досконало виконував усі його поради, навіть найбільш неприємні, а потім перебував у мирі, не нарікаючи на ніщо, що доводилось перетерпіти. На противагу тим, які навіть перед найменшим болем не перестають нарікати і бажали б, щоб усі, як рідні, так і приятелі, безустанно оточували їх і виявляли співчуття. Св. Тереза так нагадувала своїм монахиням: "Сестри, вмійте перетерпіти щось з любові до Господа так, щоб не всі про це знали". Преподобний отець Людвик де Понте був обдарований від Ісуса у Страсну П'ятницю численними стражданнями так, що не було в його тілі ні одного здорового члена. Розповів про це страшне страждання своєму приятелю, але сказавши це, дуже шкодував, тому відразу зробив спеціальну обітницю не виявляти нікому свої страждання.

Я вжив слово "обдарував", бо святі визнають свої хвороби і страждання як дар, котрий Бог зсилає їм. Коли св. Франциск Асизький лежав, мучений великим болем, товариш, який опікувався ним, сказав: "Отче, моли Бога, щоб полегшив твої муки і не пригнітав тебе надмірно своєю рукою". Чуючи це, святий зіскочив з ліжка, приклякнув до землі та склав подяку Богові за зазнаний біль. А до свого співбрата сказав: "Послухай, коли б я не знав, що ти сказав це у простоті серця, не хотів би більше бачити тебе".

Не один хворий відповість: "Не стільки терпіння прикре для мене, скільки неможливість піти до храму, сповнення побожних практик, приймання святого Причастя, участь у Євхаристії; не можу піти на хор, щоб молитися Часослов з моїми братами, не можу служити, не можу навіть молитися через біль голови".

Але скажи мені щиро: "Чому хочеш йти до храму або на хор? Чому хочеш прийняти святе Причастя, чому хочеш відправляти Літургію або брати у ній участь? Щоб подобатися Богові? А чи не є Божою волею, що в цей час не будеш ані молитися Часослов, ані приймати святе Причастя, але терпеливо залишатися на ліжку, зносячи всякі болі своєї хвороби?"

Не подобається тобі те, що кажу. Не шукаєш того, що подобається Богові, але тобі самому. Преподобний Іван Авільський так писав до одного священика, який саме на це жалівся: "Приятелю, не плануй, що зробив би ти, коли б був здоровий, але вдовольнися твоїм станом хвороби, якщо саме це подобається Богові. Коли б ти шукав тільки Божої волі, неважливим було б для тебе, чи ти здоровий, чи також хворий".

Кажеш, що через біль голови не можеш навіть роздумувати. Добре, не медитуй! Але чи ж ти не здатний до актів єдності з Божою волею? А якщо їх робиш, це найкраще розважання, яке можна зробити, саме тоді, коли з любов'ю приймаєш терпіння, що тебе мучать. Так робив св. Вікентій а Паульо: коли був важко хворий, перебував наповнений лагідністю у Божій присутності, не змушуючи свій розум до якогось особливого заняття, але час від часу підносив до Бога акти любові, довіри, подяки, а ще частіше, коли посилювався біль, акт посвяти. Св. Франциск Салезій говорив: "Страждання самі в собі є чимось страшним, але визнані проявом Божої волі, є любов'ю і приємністю".

Не можете молитися, роздумувати? Але чи є краща молитва понад споглядання час від часу на Розп'ятого і жертвування Йому власних мук, єднаючи свої малі терпіння з безмірним терпінням Ісуса Христа, розп'ятого за вас?

Одна свята жінка, терплячи на постелі страждання, мучена численними хворобами, так відповіла своїй служниці, котра поклала їй в руку розп'яття і просила, щоб молилася за звільнення від страждань: "Як можеш хотіти, щоб я зійшла з хреста, коли в руках тримаю розп'ятого Бога? Нехай Бог збереже мене від цього! Хочу терпіти для Того, хто захотів зносити для мене болі, більші від моїх". Те саме сказав Ісус св. Терезі, коли була хвора і дуже виснажена. Об'явився їй увесь в ранах і сказав: "Глянь, дочко, на мої нелюдські страждання і подумай, чи твої можеш порівняти з моїми". Потім, коли мучили її хвороби, завжди казала: "Коли думаю, як різнорідно страждав Господь, будучи зовсім невинним, не знаю, де я мала розум, що нарікала на мої муки". Св. Людвіга, протягом тридцяти восьми років терпіла від численних хвороб, невпинної гарячки, болів у суглобах рук і ніг, хвороби костей, а також була покрита ранами протягом усього життя. Маючи завжди перед очима терпіння Ісуса Христа, перебувала на своїй постелі погідно і з радістю. Подібно св. Йосиф з Леонесси, капуцин, коли лікар мусів зробити йому болючий укол, брати хотіли зв'язати його, щоб не рухався через страшний біль, тоді він схопив розп'яття і сказав: "Для чого ці пута! Ось хто мене зв'язує і велить зносити в спокої кожен біль з любові до Нього!" І так витримав усе без слова скарги.

Св. мученик Йона з наказу тирана провів усю ніч під льодом, вранці сказав, що не пережив ще ночі настільки повної спокою, бо весь час уявляв собі Ісуса Христа, висячого на хресті, і саме тоді терпіння здавалися йому скоріше ласкою, ніж мукою, у порівнянні з Христовими.

Скільки заслуг можна отримати завдяки терпеливому зношенню хвороби! Отцю Бальтазару Альварез дано було побачити славу, котру Бог приготував одній побожній монахині за терпеливе зношення хвороби. Сказав, що отримала більше заслуг протягом восьми місяців хвороби, ніж інші монахині протягом довгих років життя. Терпеливим зношенням мук, через хворобу, здобувається більша частина слави, приготована нам Богом у раю. Саме це було об'явлене св. Людвізі. Знісши численні, дуже болючі хвороби, як це вже було сказано вище, бажала померти як мучениця для Ісуса Христа. Одного дня, просячи Бога про мучеництво, побачила прекрасну корону, але ще не закінчену, і зрозуміла, що вона була приготована для неї. Забажала гаряче її закінчення і молила Господа, щоб збільшив її страждання. Господь вислухав її: була зневажена, і навіть побита. Тоді з'явився їй ангел з короною вже викінченою і сказав, що ці останні удари помістили на ній клейноди, котрих бракувало. Згодом померла.

Наскільки дорогі і солодкі для людей, які ревно люблять Ісуса, всякі страждання і зневаги! Тому святі мученики з такою радістю піддавалися всяким тортурам: залізним кліщам, кільцям, розпеченим ґратам, сокирі ката. Св. Прокопій, так відповів, коли його мучив жорстокий тиран: "Знущайся наді мною, скільки хочеш, але знай, що для того, хто любить Ісуса Христа, немає дорожчої речі понад терпіння з любові до Нього".

Подібно св. мученик Гордіян сказав до тирана, що погрожував йому смертю: "Ти погрожуєш мені смертю, а мені прикро тільки тому, що для мого Ісуса Христа не можу померти більше разів". Але питаю, може ті святі були нечутливі до болю або психічно хворі? Ні, – відповідає св. Августин, – цього не зробила дурість чи брак притомності, але любов. Не були дурнями, страшно терпіли через завдані їм муки, але тому, що любили Бога, вважали за велику користь, що могли стільки витерпіти, і навіть все втратити, також і життя, з любові до Нього.

Під час хвороби мусимо бути передусім готові прийняти смерть і то таку смерть, яка подобається Богові. Смерть для нас неминуча, а наша остання хвороба закінчить наше життя – проте не знаємо, якою вона буде. Тому в кожній хворобі ми повинні приготуватися до прийняття смерті, яку Бог призначив нам. Часто якийсь хворий говорить: "Я скоїв багато гріхів, і жоден не спокутував. Хотів би ще жити не заради самого життя, але для того, щоб надолужити Богові перед смертю за те, що зробив". Але скажи мені, брате, звідки знаєш, чи живучи довше, будеш покутувати, а не поступати ще гірше, ніж раніше? Саме тепер можеш справді мати надію, що Бог простив тобі. Чи ж є краща покута від прийняття з покорою смерті, якщо так подобається Богові? Св. Алойзій Гонзага, вмираючи 23-річним юнаком, прийняв погоже смерть з такими словами на устах: "Тепер, маю надію, перебуваю в ласці Божій. Пізніше не знаю, що сталося б зі мною, отже, помираю задоволений, якщо саме тепер сподобалося Богові покликати мене до іншого життя". Отець Іван Авільський вважав, що кожен, хто належно приготований, навіть пересічний віруючий, повинен бажати смерті, щоб уникнути небезпеки, яка завжди загрожує нам на землі – бо завжди можемо згрішити і втратити Божу ласку".

З причини нашої природної слабості, живучи на цьому світі, ми завжди наражені на скоєння гріхів, зокрема легких. Принаймні з уваги на це, не хотячи більше ображати Бога, ми повинні з радістю бажати смерті. А тим більше, – якщо справді любимо Бога, ми повинні гаряче хотіти побачити Його в раю і там любити Його з усіх сил, чого в цьому житті ніхто досконало не може зробити. Бо якщо смерть не відкриє нам двері неба, не можемо увійти до цієї блаженної батьківщини любові. Тому св. Августин, який дуже любив Бога, кликав: "Хотів би померти, Господи, щоб побачити Тебе. Господи, вчини, щоб я помер, бо якщо не помру, не зможу побачити Тебе і споглядати лицем в лице".