Аврам АБЧУК

Абчук Аврам Пінхусович народився 1897 р. у Луцьку на Волині в багатодітній сім’ї дрібного службовця. П’ятирічним хлопчиком був відданий батьками в хедер — напіврелігійну єврейську початкову школу.
Проте продовжити навчання в міській гімназії через так звану «процентну норму», яка обмежувала доступ дітям єврейського походження в навчальні заклади царської Росії, не зміг. Тому, коли йому виповнилося тринадцять літ, полишив отчий дім. Шлях його проліг до Києва.
Якось у робітничому клубі, куди бездомний юнак частенько навідувався після трудового дня, виступали відомі поети Давид Гофштейн, Перец Маркіш, Лейб Квітко і Давид Бергельсон. Після закінчення літературної частини сором’язливий від природи Абчук протиснувся до поважних гостей і простягнув одному з них власні вірші, які потай складав.
Давид Гофштейн, познайомившись із творами початківця, інтуїтивно відчув: перед ним — народний самородок. Довідавшись, що хлопчина не має в Києві ні кола ні двора, запросив до себе на квартиру. А потім прилаштував його вихователем у щойно відкритий Будинок безпритульників, ввів у літературне середовище.
Вже перші публікації Абчука в єврейській періодиці принесли йому визнання. Як завважила тодішня критика, «на небосхилі єврейської літератури заяскравіла нова зоря». А молодий письменник не лише творив новели й нариси, але й наполегливо вчився. Закінчив Київський інститут народної освіти (КІНО). Коли ж у Києві відкрився Інститут єврейської культури при Академії наук України, став одним із перших його наукових співробітників.
На початок 30-х років припадає розквіт таланту Аврама Абчука. В цю пору одна за другою з’являються збірки його новел, критичних праць, монографії. А коли був опублікований роман «Гершл Шамай» (1933), всім стало ясно: в єврейську літературу прийшов справжній майстер «великої» прози. Його книги перекладалися на мови народів СРСР.
За ідейно-естетичним спрямуванням своєї творчості Абчук належав до літературної організації ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Деякий час був її секретарем. Як один із найавторитетніших єврейських прозаїків і критиків, він у складі письменницької делегації України, куди входили Тичина, Рильський, Микитенко, Панч, Бажан та ін., у серпні 1934 р. брав участь у роботі І Всесоюзного з’їзду письменників, який організаційно оформив у єдину спілку всіх професійних літераторів. А на І Всеукраїнському з’їзді письменників був одностайно обраний керівником єврейської секції.
Здавалося, що творча доля Абчука складається щасливо. Але в ту пору набрала шалених обертів кривава сталінська січкарня. 27 вересня 1937 р. на одній із київських вулиць агенти НКВС схопили Абчука. В той же день під час трусу його дружина і син Вільям, ще немовля, були викинуті з квартири на вулицю, а невдовзі вислані з Києва.
Підручні Єжова висунули Абчукові стандартне для всіх інтелігентів звинувачення: підривна діяльність, проведення на території СРСР шпигунства на користь однієї іноземної держави. Яка діяльність, на користь якої держави велося шпигунство — слідство анітрохи не турбувало. Воно мало поставляти жертви на конвейєр нищення і справно це робило. 27 вересня Абчук був кинутий за грати, а 10 жовтня 1937 р. розстріляний.
Після смерті «любимого вождя всіх народів» Спілка письменників України розпочала боротьбу за реабілітацію безвинно репресованих сталінщиною літераторів. Винятково благородну роль у справі А. Абчука відіграли Володимир Сосюра і Максим Рильський. В результаті їхнього клопотання 13 жовтня 1956 р. судово-слідча справа Абчука була переглянута Верховним Судом СРСР і вирок Особливої наради при НКВС СРСР від 10 жовтня 1937 р. скасований.
Аврам Абчук реабілітований посмертно.