Олесь БЕРДНИК

Бердник Олександр Павлович народився 25 грудня 1927 р. в с. Вавилове Херсонської області в сім’ї коваля. У 1930 р. родина переїхала до Києва, а через два роки — до с. Кийлів Бориспільського району, де майбутньому письменнику випало винести голодомор. Восьмилітню школу закінчив у Кагарлицькому районі, де пережив німецько-фашистську окупацію. 1944 р. добровольцем пішов у діючу армію. Після демобілізації поступив у Київську театральну студію при театрі ім. І. Франка, по закінченні якої запрошений на працю до цього ж театру.
Олесь Бердник відомий як письменник-фантаст — автор збірок оповідань «Поза часом і простором» (1956), «Марсіанські зайці» (1962), повістей і романів «За чарівною квіткою», «Шляхи титанів» (1958),«Привид іде по землі» (1959), «Стріла часу» (1960), «Серце Всесвіту» (1962), «Сини Світовида» (1963), «Діти безмежжя» (1964), «Хто ти?» (1966), «Розбиваю громи», «Подвиг Вайвасвати» (1967), «Чаша Амріти» (1968), «Покривало Ізіди» (1969), «Зоряний корсар» (1971).
Ці книги письменник напише в розквіті життєвих сил. А починав, працюючи актором в театрах республіки, з поезії. Тоді ж на одних відкритих партійних зборах він із юначим запалом виступив із критикою репресивної щодо мистецтва політики Лазаря Кагановича, який на той час служив за вказівкою Сталіна першим секретарем ЦК КП(б)У. Дирекція театру витрактувала цей виступ його як антипартійний і направила в МДБ відповідне подання.
24 жовтня 1949 р. Бердника було заарештовано в м. Галичі, де він працював відповідальним секретарем у редакції місцевої газети. В арештантському вагоні його доставили в Київ. Тут старший слідчий лейтенант Держбезпеки Розумний пред’явив Берднику обвинувачення в тому, що, «будучи затятим ворогом Радянської влади, він систематично займався контрреволюційною пропагандою і агітацією, спрямованою на повалення соціалістичного ладу, паплюжив постанови партії і уряду, дискредитував учення Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна, компрометував колгоспні засади...».
Жодного з цих обвинувачень Бердник не визнав. А на суді, який відбувся 23 квітня 1950 р., повідомив ще й про насилля та катування у внутрішній тюрмі МДБ, за що додатково був звинувачений у наклепі на органи правопорядку. Вирок: десять років ізоляції у виправно-трудових таборах, п’ять років заслання, плюс три — поразки в правах.
Спочатку покарання відбував на ст. Біличі поблизу Києва. Затим його відправили на Печору, де він потрапив у роз’їзний табір, що ремонтував залізниці. Тяжкі побутові умови спричинили тяжку дистрофію. Після лікування в госпіталі готувався до втечі, але був викритий провокатором і відправлений до режимного табору в Кажимі. Звідти груповим етапом— до Картабу (Карагандинська обл.).
Смерть Сталіна заронила надії на торжество справедливості й визволення. Але 1953 р. приніс лише розчарування. І Бердник знову вирішив тікати, маючи на меті дістатися до інформаційних каналів, щоб повідати людству про жахливі зловживання в після-сталінських таборах. І здійснив-таки втечу 10 жовтня 1953 р. Проте невдовзі був спійманий і вдруге засуджений табірним спецсудом як контрреволюційний саботажник. Непокірливця направили в закритий режимний пункт у Джардасі, відновивши відбутий строк.
У таборах Олесь Бердник продовжував писати вірші. Юнача туга за Україною виливалася в пісенні рядки, які вселяли віру в прийдешню свободу.
1954 р. розпочався масовий перегляд справ несправедливо засуджених. Верховний Суд зняв із Бердника звинувачення в замаху на державний лад СРСР, а через кілька місяців йому було даровано волю.
Проте письменник за часів Брежнєва знову був заарештований.
Нині Олесь Бердник продовжує активне творче життя.