Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Кесар АНДРІЙЧУК




Андрійчук Кесар Омелянович народився 22 березня 1907 р. в с. Латанці Брацлавського повіту Кам’янець-Подільської губернії (нині Вінницької області) в багатодітній бідняцькій сім’ї. В 1923 р. після закінчення єдиної трудової школи в рідному селі поступив у Вороновицьке технічне училище, де за рік опанував ремесло столяра. Саме тут він спізнав смак громадської роботи: був секретарем комнезаму, завідувачем хати-читальні, сількором вінницької окружної газети «Червоний край». В 1924 р. з путівкою комнезаму вирушив у Вінницю, був слухачем трирічних педагогічних курсів ім. Івана Франка. В 1927 р. поступив на літературний факультет Одеського ІНО, навчаючись в якому, відвідував загальноміське літературне об’єднання, де починали свій творчий шлях Степан Олійник, Сава Голованівський, Степан Крижанівський, Олег Килимник, Володимир Іванович та ін.
Початок свого літературного шляху Андрійчук відносив на січень 1927 р., коли в одеському «Червоному степу» вперше був надрукований його вірш «21-ше січня», присвячений пам’яті Леніна. Потім вірші, новели, рецензії регулярно з’являлися на сторінках одеських видань «Чорноморська комуна», «Молода гвардія», «Блиски» і «Металеві дні», а також «Зорі» (Дніпропетровськ), «Літературного додатку» (Житомир) та ін. Того ж року він був прийнятий до ВУСППу.
В 1931 р. в харківському видавництві «ЛіМ» видрукувана перша збірка поезій Андрійчука «На зламі», яка виявилася і останньою. Поет підготував до друку другу книжку, але побачити її на полицях книгарень не зміг. Бо в вересні 1937 р. був арештований органами НКВС Вінницької області і через три місяці без слідства, без виклику в суд, без застосування будь-якої статті Карного кодексу УРСР засуджений на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Всі його скарги, протести, клопотання залишалися поза увагою правових органів. Лише 8 вересня 1947 р., по відбутті строку покарання, він був звільнений з-під варти без будь-яких пояснень і вибачень. Але з приписом: оселитися в с. Малопіщанка Маріїнського району Кемеровської області.
З грудня 1947 р. по квітень 1951 р. Андрійчук викладав у місцевій школі російську мову й літературу. Продовжувати творчу роботу виявилося справою безперспективною, оскільки про друкування його віршів не могло бути й мови.
Лише в 1956 р., після незчисленних скарг, органами прокуратури було призначено нове розслідування справи Андрійчука, в процесі якого встановлено, що всі без винятку звинувачення в 1937 р. були вигадані й нічим не підтверджені. За протестом прокурора Вінницький обласний суд 15 березня 1956 р. постанову Особливої наради при НКВС від 26 листопада 1937 р. відмінив і справу припинив.
Після громадянської реабілітації Андрійчук був поновлений у рядах членів Спілки письменників, в яку був прийнятий кандидатом ще в 1934 р. Лишок свого життя він провів на батьківщині, де працював педагогом Тиврівської середньої школи, зрідка друкуючись у періодиці.
Помер 7 серпня 1958 р.

Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович народився 5 серпня 1899 р. в передмісті м. Ромни — Засулля (тепер Сумської обл.) в сім’ї машиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської. («Антоненко-Давидович» є воднораз і псевдонім, і прізвище його прадідів — реєстрових козаків Антоненків). Закінчивши в 1917 р. Охтирську гімназію, майбутній письменник вступив на природничий відділ Харківського університету, але невдовзі перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету. Через матеріальні нестатки та безперервну зміну влад офіційної вищої освіти так і не здобув; довелося опановувати науку самотужки «в бібліотеках та з великої книги життя».
У 1920—1921 рр., ще зовсім юним, член КП(б)У Б. Антоненко-Давидович завідував Охтирською наросвітою, ходив у загоні чону проти Махна та місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й організовував вибори до Рад. Не зрозумівши сутності непу й не погоджуючись із практикою розв’язання національного питання на Україні, восени 1921 р. вийшов із КП(б)У і вступив до УКП. Та, переконавшись у марності її діяльності і не бажаючи «помножувати дяківський хор у московській церкві з філіалом в Україні», восени 1923 р. вийшов з УКП.
В 1923 р. в київському журналі «Нова громада» надрукував перше оповідання «Останні два», яке й поклало початок його творчості. Своє літературне «хрещення» письменник одержав у літературній організації «Ланка» (згодом — «Марс»), що відокремилась од строкатого «Аспису» (асоціації письменників), яка об’єднувала невеличку, але творчо дуже сильну групу молодих «попутників»: Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, В. Підмогильний. Є. Плужник, Б. Тенета, Т. Осьмачка, Д. Фальківський та ін.
Б. Антоненко-Давидович — автор більше двох десятків оригінальних книг оповідань, повістей, роману, літературно-критичних нарисів та портретів. Найвідомішими його книгами, які й визначають творче обличчя письменника, є повість «Смерть» (1928), збірка репортажів «Землею українською» (1930), роман «За ширмою» (1963), цикл «Сибірських новел» (1989) та мовознавча праця «Як ми говоримо» (1970).
Одним із найпомітніших творів у літературному процесі на Україні 20-х років була повість «Смерть», яка з-поміж інших факторів спричинилася до багаторічних поневірянь письменника «на розпуттях велелюдних». В ній Антоненко-Давидович глибоко дослідив процес витравлення національної свідомості й гідності, відлучення українського інтелігента від свого етносу й деградацію його в безбатченка-манкурта. Повість «Смерть», як і книга «Землею українською», були піддані нищівній критиці. Автора публічно звинувачували в «неприкритому зоологічному націоналізмі», в усіх інших найтяжчих «гріхах». І матеріально, й морально життя письменника стало нестерпним, і він виїздить до Алма-Ати, де влаштовується працювати в Держкрайвидаві редактором.
Та після вбивства Кірова по всій країні почалися жорстокі репресії. Вже 5 грудня 1934 р. заарештовано Є. Плужника, а 17 грудня розстріляні, як «вороги народу» і «терористи», друзі Антоненка-Давидовича — Г. Косинка, Д. Фальківський, К. Буревій, О. Близько... Цунамі терору докотилося і до Казахстану. 2 січня 1935 р. Антоненка-Давидовича заарештовано й під конвоєм відправлено до Києва.
На допитах письменник тримався гідно й мужньо. Коли слідчий НКВС Хаєт вимагав зізнатися в приналежності до терористичної організації й обіцяв зберегти йому «мерзенне» життя, якщо покається і видасть своїх спільників, Б. Антоненко-Давидович відповів: «Я не знаю, які у вас є засоби впливу на в’язнів під слідством. Та навіть коли б, припустимо, якимись невідомими способами вам пощастило зламати мене і я виказав би вам на себе й на інших оцю фантасмагорію, і коли б ви не тільки дарували мені моє «мерзенне», як ви кажете, життя, а навіть випустили на волю, то я повісився б на першому ж сучку. Тому що таким людям, як я, можна жити з переламаним хребтом, але з переламаним моральним хребтом я жити не зміг би. На це ви зважте». Отож Хаєт змушений був визнати, що в особі Антоненка-Давидовича він зустрів «закоренілого ворога, але стійкого».
Єжовські опричники звинуватили письменника у «приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації» (УВО), яка нібито силою зброї «прагнула повалити Радвладу на Україні і готувала індивідуальний терор проти Компартії і Радянської держави». На підставі цієї фальшивки Б. Антоненка-Давидовича було засуджено на 10 років концтаборів, де письменник пройшов усі кола ГУЛАГівського пекла, а після того був відправлений на довічне заслання в село з промовистою назвою Малоросєйка Больше-Муртанського району Красноярського краю.
Лише 1956 р. був реабілітований, а наступного року повернувся до Києва і спрагло взявся до творчої роботи. Та з виходом у світ роману «За ширмою» на нього знову посипались звинувачення у всіляких гріхах. В роки брежнєвсько-сусловської стагнації письменник був ошельмований, зацькований і зловісно замовчаний, але морально не зломлений.
Він помер 9 травня 1984 р.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 53; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты