Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Іван БАГМУТ




Багмут Іван Андріанович народився 7 червня 1903 р. в с. Байбаківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер — Царичанський район Дніпропетровської області) в сім’ї вчителя. Середню освіту здобув у Новомосковській чоловічій класичній гімназії. Після закінчення вступив на останній курс учительської семінарії, яку закінчив 1921 р.
Учителював у семирічній школі рідного села. Згодом переїхав до Харкова. Працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, затим — редактором юнацької літератури в Державному видавництві України, літературним редактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом у РАТАУ. Працю поєднував з навчанням у Харківському сільськогосподарському інституті.
У кінці 20-х років Багмут багато подорожував по країні, результатом чого стали книжки нарисів, публікації в харківських газетах і журналах. Видав книжки: «Подорож до Небесних гір» (1930), «Преріями та джунглями Біробіджана» (1931), «Вибухи на Півночі» (1932), «Карелія» (1933), «Верхівці засніжених тундр» (1935).
Був членом літературних організацій «Молодняк» і «Пролетфронт».
Літературна діяльність Івана Багмута перервалася 9 серпня 1935 р., коли Особлива нарада при Харківському управлінні НКВС УРСР за вигадану контрреволюційну діяльність засудила його на 6 років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах Чиб’ю, Уса, Абезь (Комі АРСР). Працював геологом у пошуковій партії, що обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Після звільнення в 1941 р. залишився працювати там же вільнонайманим, подав заяву з проханням добровільно послати його на фронт. У вересні 1942 р. пішов рядовим у стрілецький полк. Був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 р. важко поранений. Після лікування, в лютому 1944 р., Багмут повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. У грудні 1945 р. перейшов на творчу роботу. Видав збірки оповідань «Гарячі джерела» (1947), «Оповідання» (1951), «Шматок пирога» (1957), «Злидні» (1958), «Знак на стіні» (1961); повість «Щасливий день суворовця Криничного» (1948), «Господарі Охотських гір» (1949), «Служу Радянському Союзу» (1950)> «Блакитне плесо» (1959), «Записки солдата», «Подвиг творився так» (1961), «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964), «Життєпис слухняного хлопця» (1968); п’єси «Дорога мамочка» (у співавт., 1952), «Степи цвітуть» (1959).
Іван Багмут удостоєний літературної премії імені Лесі Українки 1973 р.
Президія Харківського обласного суду розглянула судово-слідчу справу письменника і 22 березня 1957 р. скасувала постанову Особливої наради при НКВС УРСР від 9 серпня 1935 р. як безпідставну, за відсутністю складу злочину.
Помер 20 серпня 1975 р.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 130; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты