ОЛЕКСА СЛІСАРЕНКО

Слісаренко Олекса Андрійович народився 28 березня 1891 р. на х. Конівцов Шатовської волості Вовчанського повіту (нині Шипутове Великобурлуцького району на Харківщині). Рід Слісаренків займався лимарством і тому часто, шукаючи заробітку, переїжджав з місця на місце. «Лимарство було фахом мого діда й батька і не перейшло до мене завдяки випадкові, що посадовив мене на високий передок сільської тачки»,— писав О. Слісаренко в «Автобіографічній новелі».
Після закінчення церковноприходської школи навчався спочатку «в убогій Кучерівській сільськогосподарській школі на Курщині, а згодом в одній із кращих шкіл на Україні — Харківській хліборобській...». Ця школа давала своїм випускникам диплом агронома, але скористатися ним Слісаренко довго не міг: у рік закінчення школи його мобілізували на військову службу (1912). А невдовзі почалася імперіалістична війна, під час якої вчорашній агроном доскочив офіцерського звання і водночас захопився віршуванням. «До революції,— згадував письменник,— я дивився на свої літературні вправи як на аматорське заняття і друкувався дуже рідко — з півтора десятка віршів, розкиданих у тодішніх українських журналах: «Рілля», «Дніпрові хвилі», «Літературно-науковий вісник, «Маяк», «Промінь», «Рідний край»... Після революції, зайнятий службою, громадською роботою на педагогічному і земельному фронтах, теж писав небагато і лише з 1924 року, після переїзду до Харкова, в атмосфері кипучої діяльності столиці, я центр своєї роботи переніс на літературу і за період 1924—1929 років дав ряд творів, що вкладаються в 6—7 томів». Найповніше творчість письменника представлена в шеститомнику, де п’ять томів відведено прозі і лише один—поезії (1931 — 1933). Після тривалої перерви (арештовано письменника 29 квітня 1934 року, засуджено на 10 років 8 квітня 1935 року, розстріляно за постановою «трійки» УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року) однотомники вибраних творів виходили під назвою «Бунт» (1964) і «Чорний Ангел» (1990).
У віршах першого етапу творчості, що входили до збірки «На березі Кастальському» (1919), письменник віддав данину символізму, а з 1920-го до 1924 року він уже «ходив» у футуристах, видавши 1923 року книжку «Поеми». Але його владно кликала «проза життєвого факту», яка знайшла відлуння в книжках «В болотах» (1924), «Сотні тисяч сил» (1925), «Камінний виноград» (1927), повість «Плантації», роман «Чорний Ангел» (1929) та ін. В часи захоплення прозою Слісаренко належав до літературної організації «Гарт» (1925), ВАПЛІТЕ (1926—1928), Техномистецької групи А (1929).
Визначальною рисою прози Слісаренка була виняткова увага до сюжету як головної рушійної сили твору. На тлі поспіль ліричних, з млявим сюжетом новел і повістей середини 20-х років така проза одразу ж привернула до себе увагу і критиків, і читачів. Щоправда, Слісаренка гостро критикували за слабке ідейне навантаження творів. Проте він лишався непоступливим і в кращих творах (роман «Чорний Ангел») піднісся до осмислення пригоди, випадку як філософської категорії. Життя складається з багатьох випадків, доводить він, усі вони, в тому числі й революційні перевороти, є частиною якогось більшого, головного випадку буття.
Арешт Слісаренка відбувся за поданням уповноваженого слідчої групи СПО ДПУ УРСР Гольдман. Обшук здійснював оперуповноважений Грушевський у присутності письменника Віталія Чигирина. На першому етапі допитів Слісаренко «зізнавався» в приналежності до підпільної контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення Радянської влади і встановлення фашистської диктатури на Україні.
Через два місяці після арешту О. Слісаренко відмовився від цих «зізнань», сказавши, що давав їх під фізичним впливом слідчого, втративши контроль за свідомістю і перебуваючи в стані моральної прострації. Після цього почалося тривале добування від Слісаренка зізнань у головній, як думається, «вині»: приналежності до літературної організації ВАПЛІТЕ. Письменник не заперечував своїх зв’язків із цією організацією і дав їй таку характеристику: «Тоді я на цю групу дивився як на приховане націонал-демократичне угруповання, а тепер розглядаю її як групу, котра могла бути первинним осередком фашистської
організації... Єдиним моїм політичним виступом проти цієї групи був виступ на процесі СВУ, в якому я в своїй промові підкреслив роль хвильовізму як продовження СВУ, поставивши знак рівняння між Хвильовим і літературною групою СВУ на чолі зі Старицькою-Черняхівською».
На суді О. Слісаренко ще раз відмовився від своїх попередніх зізнань про участь у контрреволюційній організації, але... За вироком Військового трибуналу Українського військового округу О. Слісаренко позбавлявся волі на 10 років, прав — на 3 роки, «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового».
Реабілітація відбулася 19 вересня 1957 року на основі свідчень письменників О. Копиленка і Ю. Шовкопляса. Вирок ленінградської трійки, за яким письменник був розстріляний, скасовано, а справу припинено «за отсутствием состава преступления».
Письменник реабілітований посмертно.