ЯКІВ САВЧЕНКО

Савченко Яків Григорович народився 3 березня 1890 р. в с. Луценки Лохвицького повіту на Полтавщині в селянській сім’ї. Навчався у Київському університеті, проте не закінчив його. Деякий час учителював на Сумщині. Працював у видавництві «Струмок» (Житомир). Перший вірш надрукував у львівському журналі «Ілюстрована Україна». З 1917 р. постійно виступає у періодиці з статтями, фейлетонами, поезіями. 1918 р. в Житомирі побачила світ перша збірка Я. Савченка «Поезії». 1921 р. вийшла друга збірка «Земля». По тому поетичних книжок Я. Савченко не видавав, хоча й публікував окремі вірші в періодиці.
Перша збірка забезпечила йому помітне місце в українській літературі як одного з нечисленних у ній символістів. Зате друга знаменувала різкий відхід від символізму і переорієнтацію на творчість, усіма своїми ознаками пов’язану з конкретикою тієї доби і з утвердженням «пролетарського мистецтва». Далі, пройшовши через нетривале захоплення ідеями футуристів, Я. Савченко полишає поезію і переходить на діяльність критика й літературознавця.
В 20-х роках він працював у київських газетах «Більшовик» і «Пролетарська правда», з 1929 р.— редактором у ВУФКУ й на кінофабриці (1931 — 1933). У цей же період викладає теорію драми, сценарію і літератури на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту.
1933 р. був звільнений як з викладацької, так і з редакторської роботи «за протягування націоналістичних поглядів». Ім’я Савченка стало раз по раз виникати у показаннях письменників, заарештованих 1934-го і наступних років...
Найпліднішим періодом творчого життя критика були друга половина 20-х — початок 30-х років. Він активно друкувався в газетах і журналах, окремими виданнями вийшли книжки: «Азіятський апокаліпсис» (1926), «Поети й белетристи», «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927), «Доба й письменник», «Народження українського радянського кіно» (1930), «П’ятнадцять років театру імені їв. Франка» (1935). У багатьох своїх працях Я. Савченко виявив неабияке обдаровання аналітика, проте й показав себе в літературній боротьбі того часу одним із найпомітніших представників войовничої вульгарно-соціологічної критики. Він був безпартійним, належав до літературних організацій «Жовтень», ВУСПП.
Серед ночі 17 вересня 1937 р., за постановою військового прокурора КВО бригвійськюриста Дубеліра, Яків Савченко був заарештований у себе на квартирі. Крім співробітників НКВС, при цьому були присутні 25-річна дружина Савченка — В. Ф. Федорова і двірник І. П. Нізельський. Під час трусу, як свідчить протокол, вилучено лист Я. Савченка до І. Микитенка на 7 аркушах («про організації»), валіза книжок («150 шт.»), різне листування і пака фотографій.
1 жовтня йому було пред’явлено звинувачення в тому, що «він є учасником антирадянської націоналістичної організації і за завданням цієї організації проводив проти Радянської влади шпигунську, шкідницьку і терористичну діяльність». До того ж йому не забули короткочасного співробітництва в газеті «Україна», що виходила в час Директорії в Кам’янці-Подільському.
Допитували Я. Савченка слідчі Держбезпеки лейтенант Зарубін і молодший лейтенант Хазін. Складений ними 21 жовтня звинувальний висновок затвердив нач. IV відділу УДБ НКВС УРСР капітан Хатеневер.

29 жовтня звинувальний висновок затвердив пом. прокурора СРСР Рагинський.
1 листопада 1937 р. виїзна сесія Верховного Суду СРСР винесла вирок: вища міра покарання — розстріл.
Наступного дня Якова Савченка не стало.
За клопотанням Спілки письменників України судово-слідчу справу Я. Савченка переглянуто 1957 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР опитано людей, які його добре знали: письменників Л. Дмитерка, В. Сосюру, Л. Смілянського. 27.11 1958 р. вирок від 1.ІІ 1937 р. скасовано за відсутністю складу злочину.
Яків Савченко реабілітований посмертно.