Дмитро РУДИК

Рудик Дмитро Петрович народився 1893 року в селі Стрільче на Прикарпатті в багатодітній селянській сім’ї. Початкову освіту здобув у рідному селі, продовжив навчання в місті Городенка, а в 1906 р. став учнем Коломийської української гімназії, яку успішно закінчив 1915 р. Провів в окопах всю імперіалістичну війну, а в 1917 році, опинившись на Східній Україні, оселився в м. Умані. Саме тут почав свою трудову і творчу діяльність.
Разом із передовою культурною і науковою громадськістю міста добився відкриття першої в Умані української гімназії, в якій мали змогу навчатися діти селян. Викладав у ній українську мову й літературу. Після реформи шкільництва на Україні ця гімназія стала трудовою загальноосвітньою школою № 1 імені Бориса Грінченка. Дмитро Рудик розробив основні принципи нової системи навчання, яка була прийнята Другим уманським повітовим учительським з’їздом. Водночас активно займається літературною творчістю.
1919 року в уманському журналі «Громадське життя» видрукувана низка його критичних статей. В тому ж році виходить перша книжка Дмитра Рудика «От це людина, Борис Дмитрович Грінченко». А в 1920 році побачив світ підручник «Короткий огляд українського письменства для середніх шкіл та самоосвіти».
Наприкінці 1923 року Д. Рудика запрошують на працю до Києва. Тут він стає викладачем української літератури в школі № 71, а з 1926 р. очолює цю школу на посаді директора і розпочинає будівництво нового приміщення, яке було завершено в 1931 р. До речі, це була перша після революції українська школа-новобудова в м. Києві.
Одночасно Дмитро Рудик активно працює і на літературній ниві. Будучи діяльним членом письменницької організації «Плуг», він увійшов до складу ініціативної групи літераторів — вихідців із західних областей України, яка домоглася створення спілки революційних письменників «Західна Україна». Ця ж ініціативна група добилася створення видавництва «Західна Україна» і розпочала випуск свого журналу та окремих книжок. Дмитро Рудик був активним членом редакційної колегії і провідним критиком. Він друкувався в журналах «Червоний шлях», «Життя й революція», «Зоря», «Робітниця» (Вінніпег, Канада) , його статті друкують газети «Комуніст», «Більшовик», «Літературна газета». Виходили друком й окремі книжки.
На з’їзді спілки революційних письменників «Західна Україна», який відбувся в 1930 році, головою цієї творчої організації було обрано Мирослава Ірчана, а його заступником Дмитра Рудика. Після з’їзду він готував до друку книжку критичних статей під назвою «Етюди західноукраїнської літератури». Але 2 лютого 1933 р. його заарештували органи ОДПУ УРСР, безпідставно звинувативши в участі у контрреволюційній змові.
9 травня 1933 р. судова «трійка» ДПУ винесла йому вирок: десятилітнє заслання на Далекий Схід. Там справу Рудика знову переглянули позасудові органи і відправили його на Колиму.
1953 р. вже тяжко хворого Дмитра Петровича привезли до Києва, де він прожив лише два роки. Помер Рудик 30 травня 1955 року і похований на Байковому кладовищі.
1 грудня 1959 р. постанова «трійки» при Колегії ДПУ УРСР від 9 травня 1933 р. була скасована за відсутністю доказів.
Дмитро Рудик реабілітований після смерті.