Євген ПЛУЖНИК

Плужник Євген Павлович народився 26 грудня 1898 р. в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії в сім’ї дрібного торгівця. Вчився у сільській школі, потім у Воронезькій гімназії, звідки був виключений за участь у політичних гуртках. Весною 1919 р. приїхав до Києва працювати і вчитися, але вир громадянської війни змусив повернутися додому. Лише влітку 1921 р. вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, але не закінчив його, бо професійно зайнявся літературою.
Публікувати свої вірші Плужник почав 1924 року. Але, будучи надто вимогливим до себе, за десять років творчої праці видав лише дві поетичні збірки: «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927). А третя — «Рівновага» — вийшла друком уже після смерті поета. Щоправда, він ще був автором і роману «Недуга» (1928) та трьох п’єс: «Професор Сухораб», «У дворі на передмісті» (обидві опубліковані 1929 р.) і «Змова в Києві», яка вважалася втраченою і лише нещодавно відшукана в архівах й опублікована (1989).
На початку творчого шляху Є. Плужник перебував у літературній організації «Ланка», потім МАРС, котрі, за нормами тогочасної ортодоксальної критики, вважалися попутницькими, пасивними, а то й ворожими до радянського суспільства. Тож і репресії звалилися на членів цих організацій в першу чергу — одразу після вбивства Кірова.
Ордер на арешт Є. Плужника і трус у його квартирі був виписаний 4.XII. 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якій Плужник звинувачувався в тому, що він «є членом контрреволюційної організації, був зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльністю організації по підготовці терактів». На підставі всього цього робився висновок, що «перебування його на волі є соціально небезпечним», а тому Є. Плужник підлягає «утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС».
З перших допитів стало очевидним, що ДПУ «запланувало» викрити розгалужену підпільну контрреволюційну організацію письменників. Адже в ті дні одночасно були арештовані в Харкові Г. Епік, В. Підмогильний, М. Куліш та інші, в Полтаві — Г. Майфет, П. Ванченко, О. Ковінька та чимало інших письменників по різних містах України. У січні 1935 р. усіх їх приконвоювали в спецкорпус НКВС у Києві і організували 27—28 березня судовий процес виїзної Військової колегії Верховного Суду СРСР.
У холодних сирих камерах тюремного спецкорпусу різко загострився туберкульоз легень у Плужника, і він, розуміючи незворотність долі, не чинив опору в допитах. Як видно з протоколів, звинувачений підписував те, що йому підсовував слідчий М. Хаєт.
Вирок Є. Плужнику був, як і більшості підсудних цієї групи,— 10 років ув’язнення в спецтаборах. А конкретніше — в Соловецьких казематах на далекій холодній Півночі, куди їхати разом із побратимами по засланню в «арештантських» вагонах поет вже не міг. Його, тяжкохворого, везли окремо.
На Соловках він в основному перебував у тюремній лікарні, зрідка писав листи на Україну. Останній лист датований 26 січня 1936 р. Його Є. Плужник вже продиктував, а дружині приписав власною рукою: «Присягаюсь тобі, я все одно виживу!» На жаль, це було вже нереальним. Євген Плужник помер 2 лютого 1936 р. і похований у братській могилі.
4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Є. Плужнику скасовано і справу припинено «за відсутністю складу злочину».
Ім’я видатного поета України ще тривалий час було на задвірках історії літератури (за ЗО років після реабілітації вийшла одна збірка поезій). Нині справедливість відновлюється остаточно. 1988 року вийшла найповніша книга поезій Євгена Плужника, опублікована віршована п’єса «Змова в Києві», підготовлене видання окремого тому драматургічної та прозової спадщини письменника.