Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Безсмертя перед судом віри і розуму




Читайте также:
  1. А как понимать молитвы перед определенными чудотворными иконами, определенным святым в разных случаях жизни?
  2. А. Передню стінку барабанної порожнини
  3. Адрес URL. Протокол передачи данных
  4. Б) приемы падения вперед.
  5. Безсилля і блукання природного розуму
  6. Бели мы не готовы в должное время сделать шаг вперед, то нам хочется отступить назад.
  7. Бороться и искать! Найти и переделать!
  8. В ДВА ЧАСА НОЧИ ЗАЖЕГСЯ СВЕТ, И ГРЕГ ПРОСНУЛСЯ. ПЕРЕД НИМ СТОЯЛА СЕМИДЕСЯТИВОСЬМИЛЕТНЯЯ ВЕРА В ПРОЗРАЧНОМ ПЕНЬЮАРЕ. КАРТИНА БЫЛА ПОИСТИНЕ ФАНТАСМАГОРИЧЕСКОЙ.
  9. В любом случае по каналу связи вместо самой речи передают так или иначе выделенные и квантованные параметры предсказания, интервал и усиление ОТ, параметры возбуждения.

Розлад між вірою і розумом простежується лише там, де віра слабка. Якщо невіруючі знаходять багато незрозумілого у вченні про Бога, то це пояснюється тим, що саме Одкровення прийшло до нас не із нашої сфери знань і життя, а із тих безмежних сфер буття, де живе і відкриває Себе Верховне Єство. Всі заперечення розуму проти Одкровення відпадуть самі собою, тому що вони великою мірою ґрунтуються на тому, що розум не хоче глибше вникнути у вище Одкровення.

Не з розумом має постійну боротьбу Свята Церква, а із «звеличуванням» його. З розумом, який усвідомлює свою силу та неміч, і широту свого розуму, і межі пізнання, релігія не ворогує.

Розум – далеко не всемогутній цар, він часто сліпий і безпорадний: який розсуд може відкрити в квітці запах, коли буває нежить? Розум не може бути єдиною умовою релігійного пізнання; для дослідження духовних явищ потрібний і метод духовний, сердечно усвідомлений. В серці концентрується життя людського духу. Ідея про тісний зв’язок Богопізнання з серцем виражається в термінології, як: «розуміють серцем», «очі серця», «нерозумні серцем» і т.і. Добре життя, з досвіду, є одним із найкращих засобів до пізнання Бога і Його Одкровень. «Доброчинність робить богословом», – говорить святий Іоан Ліствичник. Розум – сила виконавча, а керівна сила належить серцю. Розум може за допомогою своїх знань роздробити скалу, збити брилу металу, але пом’якшити серце жорстоке, серце нечуле – не в його владі. Якщо людина за своєю природою хижацька особистість, то освіта лише робить витонченіші зуби та гостріші кігті. Святе Євангеліє 20 століть назад проголосило: «із серця виходять помисли злі та благі».

Божественний Христос Спаситель, той Хто веде серце, перший показав світу, що єдиним джерелом суспільного, політичного і будь-якого історичного життя є дух людини і чим він досконаліший, тим досконалішим буде і все створене. Якщо ви хочете, щоб змінилось життя навколо вас, говорить християнство, змініться самі, виховайте ваше серце.

Братське життя в любові, царство Боже на землі можливі, тільки їх треба шукати не де-небудь навколо, не в чомусь зовнішньому, а всередині себе, в своєму серці. Серце ж – не сфера впливу науки, а царство релігії. Визнаючи істинним лише те, що сприймається нашими недосконалими п’ятьма відчуттями при освітленні розуму, наші противники-матеріалісти гордо та сміливо відкидають все, що не піддається їх спостереженню – світ надчутливий, невидимий, таємничий, закритий від сприйняття зовнішніх відчуттів, той світ, який виходить за межі наших знань. А між іншим, істинна наука аж ніяк не відкидає тої великої і вічної видимої фізичної природи, або субстанції, але і з особливого невидимо-таємничого, неосяжного, животворчого початку, яке ми, віруючі, називаємо душею, створеною Творцем за образом і подобою Своєю. Навіть багато матеріалістів називають цю душу «основою або причиною життя організму», «таємничим животворчим початком», «джерелом життя тіла» і т.і.



Звідси виходить, що об’єктом зовнішніх відчуттів є видимий навколишній світ, а об’єктом ведення внутрішніх духовних відчуттів, віри серця – невидимий світ, наскільки дано його пізнати людині. Навіть проста логіка підказує нам, що якщо для зовнішніх відчуттів і розуму людини є предмети ведення і споглядання, то неодмінно мають бути предмети ведення і для духовних відчуттів.

Як у людині є вища духовна основа, то безперечно є подібна їй основа і поза людиною.



Наше тіло бере потрібні матеріали для свого існування із зовнішньої природи і без їжі довго існувати не може. Звідки ж черпаємо ми духовну їжу для піднесення і вдосконалення душі та серця за образом і подобою Божою? Зрозуміло, із рідної нам природи Божества, для цього й існують молитва, читання слова Божого і Святі Таїнства.

Зауважте, що бажання жити, жити завжди, яке знаходиться в серці кожної людини, дано Творцем не без цілі. Це ніби перша вказівка на безсмертя душі, ніби перше спонукання готуватися до життя майбутнього. Бажання жити пов’язано з бажанням щастя, якого чекає кожен. Це жадання щастя не вгамовується тут, отже повинно бути життя майбутнє, де могло б здійснитися це полум’яне бажання нашого серця. Ми бачимо, що Бог, вкладаючи в природу людини свідомі бажання, дає разом із тим і засоби їх задоволення. Коли нас мучить спрага, ми можемо напитися; голод можемо подолати їжею; втомившись від праці, ми відчуваємо потребу підкріпити і обновити свої сили спокоєм і благотворний сон підкріплює їх і обновлює. Але щастя ми чекаємо безперервно, і ніхто не може нам дати його. Невже це щастя ніде не існує? Невже Бог вклав у нас це бажання, не маючи наміру задовольнити його коли-небудь? Ні, промисел Божий, який дає нашому тілу всі блага земні, не може назавжди залишити нашу душу, яка прагне щастя. А так як щастя не знаходиться тут, то воно повинно існувати за межами нашого життя, в житті майбутньому, в надрах Божих. Є інше бажання, близьке до бажання щастя, це – бажання вдосконалення, яке за короткочасністю нашого земного життя не може бути задоволене тут. Ми думаємо, що Бог, який дав нам це бажання, задовольнить його в житті майбутньому.



Здібності нашого серця і розуму не розвиваються і не вдосконалюються до такої міри, до якої могли б розвиватися та вдосконалюватися. Але Бог не залишає своїх творінь неповними, незакінченими. Відповідно, потрібно думати, що за Своєю премудрістю Він береже для нашого духа інше життя, де людина стане тим, ким може бути. Людина здатна набувати кожний день нові пізнання. Від дитинства до старості скільки успіхів вона може зробити в науках! Як вона може вдосконалити себе в благочесті! Проте вона вмирає, і її розумова і моральна освіченість залишається незакінченою. Вона могла б ще більше вдосконалюватися і в тому, і в іншому; вона могла б ще краще вивчити чудові явища світу Божого; вона хоче назавжди викорінити зі свого серця вади, і на їх місце насадити доброчинність, тобто, могла б ще більше наблизитися до того ідеалу, який вказаний самим Богом. Але смерть зупиняє людину раніше, ніж вона закінчить той шлях, який повинна була пройти. В такому випадку Бог залишив би свою справу незакінченою, скажемо більше, Він дозволив би людині померти назавжди в ту хвилину, коли вона найбільше здатна вдосконалюватися! Але чи можна уявити, щоб Мудрий Будівельник накидав купу піску на мармуровий фундамент замість того, щоб закінчити будівлю? Чи можна уявити, щоб батько, який дав прекрасну початкову освіту своєму синові, замкнув би його на решту життя в чотирьох стінах замість того, щоб дозволити йому продовжувати навчання і зібрати плоди свого виховання. Так і тут неможливо, щоб той, який любить добро, який прагне досконалості, ідея якого і почуття дані йому Богом, був зупинений на шляху свого вдосконалення. У кого із нас немає бажання дізнатися більше про чудові закони природи, за якими Промисел керує світом? У кого немає бажання краще пізнати Винуватця всього існуючого? Яке дитя не бажає бачити батька, якого воно знає лише з благодіянь, одержаних від нього? Хіба Бог дав би нам можливість підноситися думкою до Нього, якби ми не насолоджувалися спогляданням Його природи, Його досконалості, кінцевої цілі творення світу?

Прекрасний образ душі, що вдосконалюється в істині і доброчинності! Невже Бог знищить її швидше, ніж це вдосконалення буде закінчено? Вдосконалення, як і щастя – рослини не цього світу: воно належить іншому царству. Де ж воно, як не в майбутньому житті? Людина – вінець всього земного творіння, але це творіння не закінчене.

Ми – лише каміння, призначене ввійти в спорудження прекрасної будівлі. Ми знаходимося в підготовчій школі, де одержують тільки початкові знання, і проходимо лише дитячий вік того довгого віку, ім’я якому – вічність. Смерть тільки зніме з нас земну і грубу оболонку, недостатню для нашого майбутнього існування. Коли ми згадаємо, що люди, які мали щире серце, безперервно боролися з ворогами духовними і прославили себе багатьма перемогами, як наприклад святий апостол Павло, не були впевнені і після безперервної праці, що досягли досконалості, до якої прагнули. Господу, напевно, приємно бачити ті успіхи, які роблять у благочесті Його творіння, приємно бачити, як вони все більше і більше наближаються до подоби Його. Але не можна собі уявити, щоб Господь залишив їх на половині шляху до доброчинності, щоб він у нагороду за їх заслуги дав їм смерть, знищення. Це несумісно з благодаттю і мудрістю божественною.


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 8; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты