Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Смерть і безсмертя у нас. Про самовбивць




Людина, як істота, призначена до безсмертя, не може не мати передчуття про нього, але в одних людей відчуття це сильне, а в інших – таке слабке, що воно майже ні в чому не проявляється. Чому це так? Та через те, що в теперішньому складі людини два начала: одне – безсмертне, яке не зникає в смерті, інше – живе тільки до гробу. Кожен із цих начал виробляє в людині споріднене собі відчуття. І обидва вони так тісно пов’язані, що складають одне ціле. Тому відчуття безсмертя з відчуттям смертності зливаються в одне невизначене відчуття. Якщо людина живе більше тим, істинно безсмертним, тобто духом, совістю, то відчуття безсмертя посилюється, а якщо сильно віддається тому, що є в ній тимчасовим і мертвим – тілу і крові, то посилюється відчуття смертності. Нашу душу, що рветься до світла небесного, не можна задовольнити земними благами і через те, мабуть, багато людей, що мають все для земного щастя, відчувають нерідко великий смуток. Недаремно блаженний Августин, відчувши всі задоволення і земні принади, вигукнув: «Ти створив нас для Себе, і серце наше неспокійне до тих пір, поки не знайде спокою в Тобі».

А великий Святитель Григорій Богослов сказав: «Ти створив все непостійним, щоб ми завжди прагнули до Тебе Постійного, Вічнонезмінного!».

Смерть – велике і страшне таїнство. І саме найтаємничіше в ній – момент розлучення душі з тілом, перехід людини з життя тілесного в життя чисто духовне, з тимчасового – у вічне. Люди, що говорять легковажно про смерть, що самі переривають своє життя самогубством, глибоко нещасні і сліпі! Адже самогубство знищує лише тіло, а не безсмертний дух його, який після звільнення від тіла перейде у вічність і колись знову з’єднається з тим же тілом, хоча і зміненим. І тоді самовбивця дасть звіт не лише за свою поведінку на землі, але і за насильницьке припинення свого земного життя – самогубства. Отже, звільняючи себе самогубством від тимчасових страждань, він через це віддає себе на найбільше страждання в житті майбутньому, вічному. Людина не повинна залишати свого посту на землі, доки не покличе Той, Хто послав її сюди.

Навіть у дохристиянські часи суворо каралося самогубство. У Греції від тіла самовбивці відсікали руку, якою він позбавив себе життя, і покладали її окремо. У Спарті і на Кіпрі самовбивць зовсім не хоронили. У Римі Тарквіній Пріск повелів тіла самовбивць розпинати на хрестах і віддавати їх потім на поїдання звірам і птицям. Аристотель засуджував самовбивць, як прояв боягузтва: страждання і терпіння – краща школа героїзму, ось для страждання, для терпіння і бракує самовбивці сил і мужності, тому він і залишає життя. Багато сил потрібно, щоб переносити життя, яке нам не обіцяє нічого, окрім страждань, значно більше сил, ніж для вирішення убити себе. Хоробрість самовбивць – сліпа, і лише тому здається декому відважною. Індійська приказка каже: «Немовля не боїться тигра». І самовбивця хоробрий лише до моменту смерті, а в момент смерті душа прозріває, і така «хоробра» душа, чи буде такою ж сильною і там, перед тим, що побачить?

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 50; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты