Молитовне (особисте і церковне) і добротворення

Наша світла, радісна віра говорить нам, що прийде той час, коли ми побачимося з нашими дорогими померлими і житимемо разом, нерозлучно, вічно. Ось як один із служителів Божих, відомий протоієрей Родіон Путятін, говорить про це: «Зв’язаних любов’ю не розлучить Бог, Який є безмежна любов. Слово Боже нічому нас так не навчає, як взаємній любові, вічній любові навчає нас. Чому ж ти думаєш, що, навчаючи нас тут любити один одного, Бог після смерті розлучатиме, відділяючи нас один від одного, розриватиме різні наші зв’язки?».

Так, це неприродно, це зовсім невластиво нашому Богові, Який є любов безмежна. Так, кого ми тут на землі любимо, з ким ми ділимо тут радощі, з тими і там радітимемо. Рідні ще ріднішими тоді будуть нам; близькі до серця будуть ще ближчими, любов наша взаємна буде ще міцнішою. А знаючи цю істину, з якою старанністю, з якою готовністю ми повинні поминати наших померлих. Може твоє тимчасове поминання звільнить їх від вічних мук. І з якою вдячністю згадають вони нас там! Але не всі християни однаковою мірою моляться за своїх померлих: одні моляться дійсною молитвою, а інші моляться лише на словах, а серце їх далеко, тому не всі, хто молиться за померлих, одержують те, що просять, так само і не всі померлі удостоюються через чужі молитви вічного спасіння.

Ось що говорить святий Іоан Дамаскін про обрання Богом живих для клопотання за померлих, гідних такого клопотання: «По смерті таких Господь зворушить їх родичів, ближніх і друзів, направить їх думки, привабить серця і прихилить душі їх до надання їм допомоги». Чим же ми можемо запевнитися, що Господь почує нашу молитву за померлих, що Він простить їм гріхи, що Він упокоїть їх зі святими?

«Якщо ви під час молитви або після молитви за померлого, – говорить прот. Р. Путятін, – буваєте спокійні щодо долі померлого, якщо серце ваше запевняє вас, що молитва ваша за померлого почута, будьте впевнені, що молитва ваша дійсно почута, будьте впевнені, що померлий ваш спокійний там. Спокій ваш під час молитви є ознакою спокою того, за кого молитеся. Ти скажеш: «Я не маю цього спокою, я молюся і сумніваюся; я прошу за померлих, із занепокоєнням думаю, чи почув Бог мою молитву; прошу за упокоєння їх зі Святими, але все ж не впевнений в їх спокої там. Що мені робити?». Скажи мені, чи продовжиш ти молитися за померлого при всій своїй невпевненості в силі цієї молитви і чи будеш поки живий, молитися за померлого, не дивлячись на всі твої сумніви і вагання? Якщо продовжиш і не перестанеш молитися, то будь упевнений, що Господь молитву твою почує. Одне те, що ти не перестаєш молитися, що ти не відступаєш просити, – це тебе сповна запевнить, що Бог молитву твою чує і за молитвою твоєю зробить. У тебе немає глибокої віри при молитві, але є постійність і за цю постійність Бог неодмінно почує тебе. Іншим Бог дає віру: «по вірі вашій буде вам», а тобі Бог дає за молитву твою, за твою постійність, за те, що ти просиш Його. Коли Бог не хоче почути, тоді Він і молитися не дає, тих Він не пускає з проханнями до Себе. Царі і владики земні можуть відмовляти тому прохачеві, якому вони самі дозволяють являтися до себе в будинок із проханнями, але Бог, Отець наш Небесний, так ніколи не робить. Якщо вже він дозволив тобі ходити в церкву молитися, якщо дозволяє з проханням до Себе прийти, то рано чи пізно, але неодмінно почує твою молитву, виконає твоє прохання. Коли у тебе вистачить старанності молитися, то будь впевнений, у Бога вистачить милості помилувати.

Можна бути далеко чи близько до померлого. Чим сильніша любов до покійного, тим сильніша і наша молитва за нього, тим ближче і померлий до нас. Молитва віри до такої міри може наблизити до нас померлого, що ми самі відчуємо дихання душі його біля нас. Під час молитви переважно серце серцю звістку подає.

«За померлих молися так, – говорить прот. Іван Кронштадтський. – Ніби твоя душа знаходилася в пеклі, в полум’ї, і ти сам мучився, відчувай їх муки своїм серцем і гаряче молися за упокоєння їх у місці світлому, де немає печалі і сліз.». «Молітеся один за одного», – говорить нам святе вчення. Кожен день і коли хочеш – повторюй про себе: «Господи, помилуй всіх, хто сьогодні перед Тобою предстали!», бо кожну мить тисячі людей покидають життя своє на цій землі і душі їх стають перед Богом. І багато з них розлучились із землею, в смутку і тузі, нікому невідомі; ніхто не пошкодує за ними і навіть не знає про них зовсім. І ось, можливо, з іншого кінця землі вознесеться і твоя молитва за упокій... Наскільки це приємно душі, що стала в страху перед Господом, відчути в ту мить, що є і за неї молитвеник, що залишилася на землі людина, яка її любить. Та і Бог милосердніше погляне на обох вас, бо якщо вже ти пошкодував його, то наскільки більше пошкодує Він, безмежно милостивіший, ніж ти, і простить його ради тебе.

У нашій Церкві від днів Святих апостолів, не було такого, щоб християни не молилися за своїх покійних родичів, при здійсненні богослужінь. Перша літургія була складена святий апостолом Яковом, братом Господнім, і в ній є наступна молитва: «Господи, Боже духів і всякої плоті, згадай православних, яких ми згадали і яких не згадали, від Авеля праведного і до цього дня; Сам упокій їх у місті живих, у Царстві Твоєму, в солодощах раю, в надрах Аврама, Ісаака, і Якова, Святих Отців наших, де немає ні хвороби, ні печалі ні зітхання, де перебуває світло лиця Твого і освітлює завжди».

Молитва церковна – це така могутня сила, яка проходить небеса, сходить до самого престолу Вседержителя, сходить навіть до безодні пекла і виводить звідти в’язнів на волю. Бо вона приноситься Отцю Небесному в ім’я улюбленого єдинородного Сина Його, перед безмірно великою жертвою, принесеною Ним за гріхи всього світу на Хресті, перед пречистим тілом Його, що лежить на престолі і ламається за нас на відпущення гріхів. Вона супроводжується і підкріплюється молитвами всіх святих, а найбільше всемогутньою молитвою чеснішою від херувимів, Матір’ю Божою.

Щоразу, коли приноситься умилостивлююча жертва Тіла і Крові Сина Божого, присутній з нами і молиться весь собор ангелів і Святих Божих. Щоразу, коли за літургією згадуються покійні брати наші, душі їх сподобляються стояти тут разом із ангелами і молитися за спасіння своє.

З яким трепетним бажанням душа твого родича, мабуть, чекає, поки підеш ти в храм Божий доручити священнослужителю згадати її при великій і страшній священній дії і сам помолишся за неї разом із усію Церквою. Бо таким лише чином вона може брати участь у принесеній умилостивлюючій Жертві. Якою відрадою і втіхою сповниться вона, коли покликана в храм Божий поминанням з’явиться тут перед престолом Божим із лицем ангельським і благатиме Господа з усію Церквою про помилування, просити за прощення гріхів своїх, за добру відповідь на страшнім суді Христовому! Яка невимовна радість, захоплення і блаженство обіймуть її, коли і її частинка разом із іншими опуститься в святу Чашу, зануриться в святу Кров Сина Божого, з молитвою священика: «Омий, Господи, гріхи, що поминалися тут, Кров’ю Твоєю!».

«Ти віриш, що твої молитви і приношення можуть спасительно діяти на живих, але разом із тим ніяк не хочеш допустити, щоб вони хоч як-небудь могли бути дійсні і у відношенні до померлих. Чому? Чи тому лише, що вони померлі, а не живі? Але хіба ти забув запевнення апостола: «Ті, що вмирають із Господом переходять від смерті до життя»? А хіба ти не пам’ятаєш, що сказав Небесний Вчитель садукеям, які відкидали воскресіння мертвих: «Невже ви ніколи не читали в Писанні, – сказав Він їм, – що Бог Аврама, Бог Ісаака і Бог Якова не є Бог мертвих, а Бог живих?». Хто ж після цього померлі в Христі, як не відсутні, розділені від нас відомим простором часу і місця? А скільки прикладів дії молитви і приношень відповідних представляє нам Святе Писання? (Хананеянка про дочку; апостол Павло про Онисифора; Іов про дітей; друзі, що принесли розслабленого; сотник про слугу, і т.і.). Але ти знову говориш, що відсутні принаймні цілі, а померлі тліють у землі. Як тліють? Тліє лише тіло, але не тліє душа: «Дух повертається до Бога, що дав його», – говорить Премудрий. Але це видиме тління тіла чи не є зародок невидимого нетління?

«Сіється в тлінні, – говорить апостол, – і повстане в нетлінні; сіється тіло душевне, а повстає тіло духовне... Те, що сіється не оживе, поки не помре». А якщо оживе – це означає, що дух життя зберігається в самому тлінні. Чому ж ти вважаєш померлих ніби зовсім неіснуючими? Чи не бачиш, як далеко заманило тебе невір’я? Думаючи відкидати лише користь поминання покійних, ти разом відкидаєш безсмертя душі і воскресіння мертвих. Якщо мертві живі для Бога, то живі і для тебе, а якщо живі, то чому ж відмовляєш їм у тій добродійній допомозі, в якій ніколи раніше не відмовляв їм, коли вони були з тобою і своєю любов’ю, своїм піклуванням, своїми послугами невпинно нагадували тобі про свою присутність і буття. Тепер ти їх не бачиш, не чуєш, не цілуєш, не приймаєш догоджань їх, не відчуваєш дотику їх. Невже лише від того вони зробилися менш люб’язні для тебе? Невже твоя любов була подібна до вогню, який згасає негайно, як віднімають речовину, що живила його? Ні, не так любив Господь Свого друга Лазаря, бо Лазар був для Нього другом і в труні. Спаситель зі сльозами молився за Свого друга і в той час, коли тіло його випускало вже з себе смердючий запах, і молитва Його викликала до життя померлого. Не будьте ж жорстокосерді і забудькуваті і ви до померлих ваших братів, родичів і знайомих по плоті, і зросіть тіла їх не стільки сльозами жалю і невтішної скорботи, скільки єлеєм молитов і приношень. Хай здвигне їх Господь «у день онний» до блаженства нескінченного і радості нескінченної через вас і з вами повік! (Митр. Арсеній Київський, Пояснення Божест. Літургії)

Ось безцінна послуга, ось незамінна нічим допомога, яку можеш надавати померлим родичам своїм щодня, якщо захочеш бути уважним і жалісливим до їх загробної долі. Хочете принести що-небудь у дар померлим родичам вашим? Пошліть їм туди через руки убогих і тих, що страждають, створіть по силі своїй милостиню в ім’я їх і будьте впевнені, що дар ваш дійде за призначенням, а запорукою в тому буде Сам Господь наш Ісус Христос: «Тому що те, що створите одному з братів Моїх цих менших, – говорить Він, – Мені створите». Чи Він Всемогутній може залишатися у нас у боргу, хоч на короткий час? Чи Він, Премилосердний і Всещедрий, не віддасть сторицею душам, що відійшли від нас за всяке благодіяння в ім’я їх? Чи Він, Найсолодший Утішитель всіх скорботних, не знайде, чим утішити душі покійних братів наших, якщо ми утішимо в ім’я Його хоч одну стражденну душу на землі?

Можливо, духовний голод і жадання правди Божої мучить душу брата твого і родича? Насити ж в ім’я Його голодного, напій спраглого, і Господь наситить її явленням їй пресвітлого для самих ангелів Лику Свого і напоїть її від джерела благодаті Животворного Духа Святого. Мабуть, оголена від добрих справ і забруднена нечистотами гріховними душа родича твого соромиться перед святими ангелами, ховається від Лику Божого? Одягни в ім’я її нагого, обмий ноги стомленому подорожньому, укрий і заспокой прибульця і Господь Милосердний одягне її одягом заслуг Своїх і обмиє нечистоту її Своєю Кров’ю.

Може, переслідувана і гнана духами злоби душа брата твого шукає покрову і захисту, але не знаходить їх через негідність свою? Захисти в ім’я її гнаного від того, хто жене, прийми і заспокой безпритульну сироту або бідну вдову і Господь розстелить над душею брата твого покров милосердя Свого, і духи злоби віддаляться від неї зі страхом, а святі ангели захистять її покровом крил своїх.

Може, зв’язана, як путами, полонена гріхами душа товариша твого тужить від того, що не бачить Лику Божого, перебуває в пітьмі та мороці, далеко від світлого лику праведників? Відвідай в ім’я її ув’язнених у темниці в’язнів. Полегши серця їх співчуттям, утіш їх можливою для тебе допомогою і Господь пошле світлих ангелів Своїх утішити її в скорботі, порадувати її обітницями милості Своєї.

Може, душа брата твого або родича, що переселилася в духовний світ, не перейшовши в нього раніше богомисленними роздумами, не привчивши свого смаку до його духовних насолод, не зблизившись молитовно з його святими мешканцями, з’явилася в ньому, як у країні чужій, не знаходячи собі родичів у цьому Небесному Єрусалимі? Укрий в ім’я її мандрівника, прийми і заспокой бідного, що немає де голову прихилити і Господь дасть їй одну зі світлих осель у домі Отця Небесного і всі ангели, і душі праведників приймуть її у своє світлоносне товариство.

Чи хочете коли-небудь порозмовляти з померлими вашими? Розмовляйте з ними через Слово Боже. Це таке всемогутнє слово, якого слухає і якому покоряється все, що на небесах, на землі і під землею, яке чують і ті, що в гробах. Це таке володарююче і царствене слово, якого жахаються і від якого тремтять духи злоби, якого слухають із благоговінням святі ангели, яке розуміють безсловесні творіння, тим більше почують і з радістю приймуть душі покійних у вірі.

Душі померлих, віддалені від світу видимого, від суєти житейської жадають цього слова, як манни небесної. Відвідуючи кладовище, співайте священні пісні Давидові, різні інші молитви і це принесе покійним невимовне задоволення та відраду. Або ж прочитайте з молитовним спогадом про померлих Святе Євангеліє і ви порадуєте їх більше, ніж радієте ви від найприємнішої звістки про несподіване щастя. Така небесна бесіда з померлими і для нас живих є найкращою втіхою в світі. Вона оживляє серце, підносить душу, просвітлює розум, приводить весь дух наш у захоплення небесне. О, наскільки ми були б чистіші, піднесеніші та досконаліші серцем і душею, якби частіше розмовляли таким чином із померлими братами нашими! Яке відрадне і для них, і для себе побачення з ними ми приготували б собі на випадок власної смерті! «Ось що ми можемо зробити померлим родичам нашим, – говорить Святитель Димитрій Херсонський, – перебуватимемо в істинній любові до них і матимемо і ми духовну допомогу в годину смерті своєї, а по смерті згадають і вони нас з любов’ю там, як ми з любов’ю поминаємо їх тут; зустрінуть і вони нас весело і радісно там, як ми зі слізною молитвою проводили їх звідси...».

Святий Іоан Золотоустий пише: «Недаремно узаконено апостолами творити перед Страшними Тайнами поминання покійних. Апостоли знали, що велика буває від цього користь для покійних, велике благодіяння, недаремно бувають моління, недаремно милостиня. Все це встановив Дух Святий, бажаючи, щоб ми дістали користь один від одного, бо добродійність живих у пам’ять покійних спасає і тих, і інших. Якщо покійний грішний, то ми своєю любовною турботою багато можемо йому допомогти, з місця мороку та скорботи перевести його в світлий світ безмежного щастя. А якщо покійний праведний, то сам він, знаходячись перед престолом Божим, відповість на нашу любов гарячою молитвою за нашу душу, що знаходиться ще в земному житті». «Ті, що упокоїлися, як праведник, так і грішник, після попереднього суду не отримують ще остаточної відплати, яку належить отримати сповна людині, тобто після поєднання душі з тілом, що станеться у момент воскресіння тіл людських. Невіруючі говорять: «Як це тіло воскресне, коли воно давно зітліло, перетворилося в прах?». Богові легше, зручніше зібрати прах тіла людського, розсіяного по обличчю землі, ніж нам зібрати наш одяг, розкиданий по кімнаті, і жодні частинки наших тіл, як би вони не були розсіяні, хоч би наші тіла зітліли, хоч би ми були спалені, не згинуть для Бога. «Вони переходять у ті стихії, з яких узяті рукою Вседержителя» (Августин, архиєп. Нижегородський).

За вченням нашої Церкви, праведники знаходяться в стані передпочатку блаженства, а грішники – в стані передпочатку муки. Теперішній вік – це проміжний час між двома пришестями Христовими та справжнє життя кожної людини – це той час, у який Христос прийшов врятувати світ, а не судити його. Час судити – попереду, то майбутній вік, у якому настане воскресіння мертвих і остаточне, останнє вирішення загробної долі кожної людини. Справжнє наше життя, не дивлячись на всю скорботу, якою воно переповнюється, повинне збуджувати в тих, що живуть на землі, відчуття найбільшої вдячності Богу за можливість попросити прощення гріхів собі та померлому.

Свята Церква наша, яка щодня сама молиться з приношенням Безкровної жертви за всіх православних християн, дає нам приклад любові і пам’яті про покійних. Будемо ж і ми молитися самі за них, але щоб молитва наша була дійсна, необхідні благоговіння, старанність і смиренність у самій молитві. Молитва наша, як за живих, так і за померлих, особливо буває благотворна тоді, коли поєднується з приношенням за них Безкровної Жертви. Це найсильніший і дійсний засіб до випрошування милості Божої.

Отже, якщо ви всім серцем бажаєте допомогти вашому покійному і робите все, як навчає Свята Церква, не допускайте сумніву в його спасінні. Знайте, що сумнів – це хитрість злого духу, тому що якби померлий недостойний був спасіння, то ви не допущені були б до клопотання за нього, як свідчить святий Іоан Дамаскін, що за негідних спасіння померлих Бог на молитву за них нікого не спонукає: ні батьків, ні дружину, ні чоловіка, ні рідних, ні друзів; на таких померлих збувається пророкування: нещасні ті з померлих, за яких не моляться на землі живі!

До Страшного Суду є час допомагати один одному та змінювати загробний стан тих, що відійшли. Всім покійним, за яких приноситься Безкровна Жертва, цим приношенням згладждуются гріхи і покійні дістають можливість переходити в кращий стан.

Після Безкровної Жертви сильним засобом згладжування гріхів покійного є милостиня. Святий Іоан Золотоустий говорить: «Шануй померлого милостинею та добродійністю, і це послужить позбавленням від вічних мук». Якщо ви бідні, не бентежтеся, пам’ятаєте, що лепта бідної вдови була в очах Спасителя дорожчою за всі багаті вклади.

Один праведник говорить так: «Якщо ти йдеш у церкву, а грошей мало, ти роздумуєш: чи дати жебракові, чи свічку поставити, то краще дай жебракові, а сам будь свічкою Богові: гори вірою і світи любов’ю до всього Божого світу». «Бог є любов», – говорить улюблений учень Христа. Спаситель же Сам про Себе сказав, що Він є життя, отже, життя є любов, а любов є життя. Як вічне життя, так вічна і любов, вона – безсмертна, «вона ніколи не відпаде», – навчає апостол Павло. І вона разом із душею переходить у загробне життя, в царство любові, де без любові ніхто не може бути.

Любов, зміцнена і освячена вірою, горить і за гробом до джерела любові – Бога, і до ближніх, що залишилися на землі. Якою ніжною батьківською любов’ю люблять померлі батьки своїх дітей-сиріт, що залишилися на землі! Якою міцною любов’ю любить переселене подружжя тих овдовівших, що залишилися на землі! Якою ангельською любов’ю люблять переселені за гріб діти своїх батьків, що залишилися на землі! Якою чистосердечною і ніжною любов’ю люблять ті, що відійшли від життя цього брати, сестри, знайомі і всі істинні християни тих своїх родичів і друзів, з якими поєднала їх віра, що залишилися тут. Яка безліч душ чекає нас там! Там, – говорить незабутній Святитель Феофан Вишенський, – душу зустрічають всі, за кого вона молилася протягом свого життя.».

Яка це розрада! Який милостивий Господь до нашої душі, що велить зустрічати її негайно при вступі до ще невідомої нею країни всім, за кого вона клопотала і до кого вона сама приходила за допомогою.

Цю силу віри, ці відчуття «життя майбутнього віку», спокійну, радісну смерть при повному примиренні з життям дає нашим подвижникам релігія Христа, релігія, що перероджує звичайних людей в людей життя повного дійсних подвигів, дійсного самозречення. Все це дала їм релігія, яку вони пізнали своїм досвідом через свій подвиг.

Ось що нам говорять наші Вчителі Церкви: «Людина доки в недбайливості (тобто не в житті в Христі) боїться години смерті, а коли наближається до Бога, тоді проходить цей страх... Будь чистим у справах твоїх, щоб осяялася душа твоя в молитві, щоб пам’яттю про смерть запалювалася радість у думці твоїй». А інший говорить: «Той, хто живе в любові, одержить від Бога ще в цьому ще світі дух воскресіння…». Цим станом душі, що наживала Духа Святого, пояснюється велич переходу праведника із земного світу в світ духовний, і тому спокійно і радісно вмирає істинно віруючий християнин!

Неможливо лише спогляданням осягнути релігійні істини. Вони дані для життя, їх потрібно пережити, щоб зрозуміти і на власному досвіді випробувати їх животворну і спасительну силу.