Безсилля і блукання природного розуму

Наші «мудреці» зразу хочуть зрозуміти світ духовний, надчуттєвий, але як вони наважуються вриватися в цей таємничий світ, коли навіть земне не для всіх зрозуміле? Чи знаємо ми, що таке холод, світло, ефір, електроенергія, сила тяжіння? В науці на ці питання або немає відповіді, або хиткі туманні дані, що змінюються з кожною п’ятирічкою. Якщо земне ми так нечітко розуміємо, як же нам зрозуміти небесне? Але гордих синів віку цього ніщо не бентежить, вони проповідують, що вся Вселена виникла сама з себе. Ідея ця не нова, вона існувала вже в стародавні часи. Ще Цицерон говорив, що нерозумно думати, ніби мудре облаштування світу відбулося випадково. «Чи можу я, – пише він, – не здивуватися, почувши, ніби якісь тіла, захоплені невідомою силою і тяжінням, ринули кудись і в результаті випадкового їх зіткнення утворився цей упорядкований світ? Якщо це можливе, то чому ж не допустити і того, що варто тільки висипати на землю незчисленну кількість відлитих із золота букв і з них складеться чудесний літературний твір. Якщо зіткнення атомів могло створити цілий світ, то чому не можна створити таким чином храм, будинок, чи місто, що було б значно простіше і легше?».

Англійський філософ Бекон сказав, що потрібно свій розум пристосовувати до величі Божих тайн, а не тайни ці втискати в тісні рамки розуму. Подумайте, як муха може щось зрозуміти в плані якогось архітектора чи інженера?

Французький математик Паскаль у цьому ж сенсі висловився, що вищий подвиг розуму – визнання, що існує безкінечно багато явищ, які перевершують людський розум. Божественні діла треба спочатку полюбити, а потім можна буде частково зрозуміти. Де у людини той масштаб, та міра, якою вона могла б перевірити Божу безмежність? Сутність Божа вища будь-якого пізнання не тільки людьми, а й ангелами. Він є «Світло неприступне». Якщо перед сотвореним світлом видимого сонця знемагає наше око, як же не знесилиться око нашого розуму перед Світлом Вічного Сонця духів, перед Яким і вищі із ангелів закривають свої обличчя. Відношення обмеженого розуму людини до Бога – предмету пізнання, як жменя до моря і навіть менше жмені. Чи можна жменею вичерпати море? І якби навіть і можливо було це, тому що море має межі і міру глибини, то все-таки неможливим залишалось би малою посудиною людського розуму вичерпати безодню премудрості Божої, широта і глибина якої безмежна.

Крім природної обмеженості нашого розуму, природному Богопізнанню перешкоджає гріховне затьмарення його. «Дивуюсь я тим нечисленним людям, – говорить Симеон Новий Богослов, – які не тремтять, богословствуючи про Бога, будучи переповнені гріхами… Ми не знаємо ні самих себе, ні того, що перед очима нашими, але із зухвалістю і без страху починаємо філософствувати про те, що недосяжно для нас, особливо не маючи благодаті Святого Духа, що просвітлює і навчає всьому…».

Буде час, коли багато тайн будуть нам цілком відкриті, але для цього ми повинні пройти довгий і досить відповідальний шлях правильного духовного розвитку.

Адже і дітям більшість здається чудом.

Глибока віра лише в розум є не що інше, як убоге ідолопоклонство! Для чого приходив Христос на землю? Для спасіння людей, чи не так? Але якщо для спасіння, то виходить, найпишніша «загальна освіченість», якою вихвалявся стародавній світ, не була спасительною.

До часу Христа людство уміло будувати так звані «чудеса світу». Воно мало акрополі і капітолії, дивні храми, прекрасні театри, багаті бібліотеки, школи, гімназії, студії, фабрики, майстерні. До часу Христа вже давно сказали своє слово Сократ, Платон, Аристотель, Піфагор, Епікур, Зенон. Відлунали великі оратори, трагіки і поети. І якщо говорити правду, тодішня «світська освіта» була не нижче нашої і незрівнянно благородніша, незрівнянно ближча до великих ініціаторів поезії, філософії і науки. Проте тодішній світ гинув. Потрібна була не світська освіта, а якесь священне одкровення, якась небесна тайна, яку оголосив Христос світу в дуже небагатьох повчаннях. Якщо вибрати із чотирьох Євангелій лише слова Христа, їх збереться лише на десяток сторінок. Як же трапилося, що тодішня тисячолітня цивілізація вела людство до загибелі, а простий і покірний закон Христа – до спасіння?

Все Євангеліє, цей великий факт християнства, є спростування жахливої думки, ніби зміст людського життя тільки в науці та розумі. Ось що говорить знаменитий фізик Гірн: «Панівне в матеріалізмі вчення «про вічність матерії і кругообіг світів» не ґрунтується на жодному факті, на жодній найвіддаленішій аналогії, що відповідала б відомим фактам». Того, що можна було б назвати науковим світоглядом нема і не дано наукою. В науці немає єдиного загальнообов’язкового для всіх вчених свого, так би мовити офіційного світогляду. «А якщо, – говорить Роберт Майєр, – неглибокі розуми хизуються запереченням існування чого-небудь вищого, надматеріального і чуттєво сприймального світу, то така жалюгідна прив’язаність окремих розумів не може бути поставлена в провину науці».

Повна непереконливість і неправдивість природо-наукових теорій, мудрувань, що воюють проти Бога і християнства, доводиться тим, що багато із цих теорій, «побудованих на піску», абсолютно розвалились і впали на очах вченого світу, хоча раніше шанувались майже як загальноприйнята і непорушна істина. Їхня односторонність і необґрунтованість, таким чином, виявила себе в короткочасному існуванні. Тільки Богооткровене вчення, що міститься в Біблії, пережило і переживає віки, не дивлячись на каверзи численних ворогів. Біблія народжувалась поступово упродовж приблизно 1400 років. Вона складається із 76 книг і в її написанні брало участь багато різних авторів, людей найрізноманітнішого суспільного стану – вчених і невчених, царів і робітників, духовних людей і землеробів, державних мужів і пастухів. Зміст Біблії надзвичайно різноманітний: це історія, пророцтва, послання, закони, або релігійно-моральне вчення. Але від першої до останньої сторінки Біблія пройнята одним і тим же духом, одними й тими ж поглядами. Якби зібрати в один том які-небудь інші твори, ну хоч би кращі томи з медицини, які з’явилися упродовж 1400 років і потім лікувати за цією книгою хворого, то нікому від такого лікування не поздоровилося б, і ми б не бажали бути на місці хворого… Те ж саме, і ще більше, можна сказати і про інші твори, наприклад, із філософії. Звідки ж походить дивовижна єдність Біблії з сучасністю у всі часи і як її пояснити? Ця дивовижна гармонія, що просочує все в Біблії від початку і до кінця, є головним аргументом боговдохновенності Священного Писання.

Досвід духовний свідчить про близькість нашому духу Духа Божого, про дію Божества на нашу душу, що входить у живе спілкування з Ним. В цьому почутті присутності чи близькості Божества і полягає сама суть релігійного відчуття або віри. «Все добре в людині і в людстві, – говорить В. Соловйов, – тільки в поєднанні з Божественним оберігається від перекручування і викривлення. Як тільки порушується Боголюдський зв’язок, зараз же порушується (хоч спочатку і непомітно) моральна рівновага в людині.».

Темна сила уже в часи апостолів піднімала своїх борців проти нашої віри, а тепер ці явища ще рельєфніше виявляються. Багато століть тому улюблений учень Христа сказав: «Не кожному духу вірте, але випробовуйте духів – чи від Бога вони, тому що багато лжепророків». Забули ми ці слова! Багато з нас із жадністю накидаються на окультизм, спіритизм, теософію, не вдумуючись у суть цих вчень і осліплені бредуть у безодню, самі того не усвідомлюючи.

Візьмемо, наприклад, теософію: вона відкидає вічні муки, відкидає Страшний Суд, говорить, що тільки від самої людини залежить її подальший прогрес, що благодать згори зовсім непотрібна (древні диявольські спокуси: будьте як боги), вчить про перевтілення, про декілька життів на землі однієї людської особистості і ніби в цих існуваннях особистість поступово розвивається в добру сторону. А християнин повинен знати, що вчення про перевтілення осуджено 5-м Вселенським Собором і віддано анафемі, бо сказано в Священному Писанні: «Одна смерть, а потім суд».

Дивуєшся цьому засліпленню християн! Хоч би раз, захоплюючись теософією, задали вони собі запитання: навіщо ж тоді Ісус Христос сходив на землю і страждав за нас, якщо так легко можна досягти морального ідеалу своїми силами без допомоги згори? Варто тільки пожити то в часи фараонів, то в епоху хрестових походів, то серед червоношкірих в Америці. Але чому ж це, переходячи із одного перевтілення в інше, особистість буде прогресувати тільки в добрі? А раптом – у злі? І засліплена людина не бачить, що теософія – вчення диявольське, вчення гордині, що всі уявні цикли перевтілень і еволюцій – абсолютний і чистий нуль перед всемогутньою дією благодаті Божої. А головне, що пропускає бідний теософ (знову ж таки ніби глухий і сліпий) – це те, що Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа, другої особи Святої Трійці, теософія вважає лише одним із засновників релігій, яким був і Магомет, і Конфуцій і Зороастр. Вона відкидає, що Ісус Христос – Бог, що прийшов у тілі на землю. Російські теософи не читали, напевно, книгу Анни Безант «Євангеліє атеїзму», видану в Лондоні 1882 р. В ній автор, затята проповідниця теософії, проголошує атеїзм передовим бійцем прогресу, почесним авангардом армії свободи і в істеричному шаленстві в славослів’ї атеїзму, доходить до виклику: «честь і слава тим, хто для покращення землі забув Бога!». Ось які переконання у вождів теософії, а ті, хто захоплюється цим антихристиянським вченням, забули божественний голос Іоана Богослова: «Випробовуйте духів, чи від Бога вони… Будь-який дух, що не сповідує Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога, це дух антихриста».

Чи не зрозуміло, що в цьому непродуманому захопленні теософією, окультними науками, спіритизмом – участь «невидимого агента» – диявола?