Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Основні міжнародні угоди щодо охорони авторських та суміжних прав.

Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  3. IV.1.1) Внесудебная защита частных прав.
  4. VI. Основні етапи заняття
  5. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’ятників історії і культури
  6. Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
  7. Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони та використання
  8. Біоетична концепція охорони життя людини.
  9. Бюджетирование в системе управ.учета
  10. Види колізійних норм та основні формули прикріплення.

З метою ліквідації практики незаконного передруку літературних творів в 1886 р. була прийнята перша багатостороння міжнародна угода - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів[252]. Надалі цей документ неодноразово переглядався на міжнародних конференціях, які проходили в 1896, 1908, 1914, 1928, 1948 і 1967 р. Остання з них відбулася в 1971 р. у Парижі . Тому для країн-учасниць конвенція діє в різних редакціях. Для України вона діє з 25.10.1995р.[253] у вигляді Паризького акту від 24.07.1971р., зміненого 02.10.1979р.

Відповідно до неї до числа охоронюваних прав відносяться авторські права на літературні й художні твори, у тому числі кінематографічні, фотографічні, хореографічні та музично драматичні твори.

При визначенні суб’єктів охорони Бернська конвенція керується географічним критерієм, відповідно до якого перевага віддається країні походження (першого опублікування).

Бернська конвенція обмежує можливість вільного використання літературних і художніх творів за кордоном, домовляючись про обов’язкові умови одержання згоди власників авторських прав на опублікування таких творів, виплати авторського гонорару та ін.

Другим за значенням міжнародним договором, прийнятим з метою охорони авторських прав, є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 р.[254], що була розроблена під егідою ЮНЕСКО (в 1971 р. на дипломатичній конференції в Парижу в неї були внесені зміни). Для України вона діє з 27.05.1973р.[255]

Головною різницею між Бернською й Женевською конвенціями є те, що перша була спрямована на встановлення одноманітного правового режиму охорони авторських прав у країнах-учасницях, а друга забезпечує захист авторських прав іноземців відповідно до національного законодавства країн-учасниць..

Права авторів та інших власників авторських прав, як зазначено в ст. 1 Конвенції, повинні охоронятися настільки, наскільки вони відносяться до творів літератури, науки та мистецтва, включаючи письмові, музичні, драматичні, кінематографічні твори, а також твори живопису, графіки та скульптури. Держави у своєму національному законодавстві вправі розширити цей перелік. Але права на зазначені категорії творів повинні бути захищені національним законодавством в обов’язковому порядку.



Конвенція передбачає охорону прав на випущені у світ (опубліковані) і не випущені у світ (неопубліковані) твори громадян держав-учасниць, причому навіть у тому випадку, якщо цей твір вперше був опублікований на території країни, що не приймає участь у Конвенції (ст. 2). Під випуском твору у світ розуміється „відтворення в будь-якій матеріальній формі та надання невизначеному колу осіб екземплярів твору для читання або ознайомлення шляхом публічного сприйняття” (так, музичний твір буде вважатися випущеним у світ не в момент його виконання, а в момент виходу нот із друку).

Женевська конвенція закріплює принцип національного режиму охорони авторських прав іноземців: опублікованим за кордоном творам, а також не випущеним у світ творам іноземних авторів країн-учасниць у цій державі надається така ж охорона, яка передбачена внутрішнім законодавством та вже надана творам власних громадян, які вперше опубліковані у цій країні.

Стаття 3 Конвенції закріплює процедуру спрощення формальностей, необхідних для захисту авторського права; відносно всіх охоронюваних Конвенцією творів формальні вимоги вважаються виконаними при дотриманні двох умов:



– якщо даний твір вперше випущено у світ поза територією країни, де вимагається охорона, і якщо автор не є громадянином цієї країни;

– якщо, починаючи з першого випуску у світ твору, всі його екземпляри, видані з дозволу автора або будь-якого іншого власника його прав, будуть носити знак © із вказівкою на ім'я власника авторського права й року першого випуску твору у світ.

Якщо перераховані вище умови відсутні, то держава, де вимагається охорона, може вимагати дотримання всіх формальностей і умов, необхідних для набуття та реалізації авторського права в конкретній державі, у тому числі й в процесуальному характері при розгляді справ про захист авторських прав у суді.

Основне правило Конвенції, що застосовується до визначення строку охорони авторського права, так само як і вся Конвенція, базується на принципі національного режиму й полягає в наступному: твори, на які поширюються положення Конвенції, повинні в даній державі охоронятися протягом того ж строку, що й твори національних авторів. Але, з цього правила є два виключення:

– строк охорони авторських прав не може бути менше одного з 4 варіантів визначення мінімальних строків охорони, які встановлені Конвенцією для певних випадків;

– жодна держава-учасник не зобов’язана охороняти твори іноземних авторів, на які поширюється Конвенція, протягом більше тривалого періоду, чим строк, передбачений законодавством країни походження твору.

Єдине право автора, що прямо регламентується Конвенцією, це право на переклад (ст. 5). Воно є винятковим, і без дозволу автора або іншого власника авторських прав будь-який переклад твору буде неправомірним. Якщо дозвіл на переклад і на випуск його у світ отримано, то авторові або власникові його прав повинна бути виплачена відповідна винагорода.

Однак з виключного права автора на переклад Конвенція встановлює можливі виключення (так звана примусова ліцензія), які можуть бути поширені тільки на переклад письмових творів і повинні бути відображені в національному законодавстві відповідної держави. Примусова ліцензія - це дозвіл на переклад і опублікування твору, який може бути наданий „компетентним органом” тієї або іншої країни. Отримати її можуть юридичні й фізичні особи відповідної держави за умови дотримання ними вимог, передбачених у п. 2 ст. 5 Конвенції. Але, примусова ліцензія не є винятковою. Це означає, що вона не зачіпає права автора на видачу власного дозволу на переклад, крім того, держава може видати кілька подібних ліцензій.

З другої половини XX в. у міжнародному приватному праві почали укладатися міжнародні договори, присвячені охороні суміжних прав.

Першим документом, прийнятим у цій галузі, стала Міжнародна конвенція по охороні інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 1961р. (Римська конвенція). Україна приєдналась до неї згідно з Законом України від 20.09.2001р.

В 1971 р. у Женеві була підписана Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм. У цей час її учасниками є близько 70 країн світу, включаючи Україну. В ст. 2 Конвенції визначено правило:„кожна країна - учасник зобов’язана охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших країн-учасників, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій, коли згадані виробництво або ввіз здійснюються з метою їхнього поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки”. При цьому Конвенція встановлює, що держави-учасники самі визначають юридичні заходи, за допомогою яких буде здійснюватися така охорона, як то: охорона за допомогою авторського права або іншого виключного права; охорона за допомогою законодавства про недобросовісну конкуренції; охорона за допомогою кримінального права(ст. 3). Крім того, ст. 4 Конвенції передбачає можливість встановлення кожною країною - учасником за допомогою свого національного законодавства певного терміну дії такої охорони. Останній, однак, не може бути менше двадцяти років, починаючи або з кінця року, у якому перший запис фонограми було зроблено, або з кінця року, коли вона була вперше опублікована.

Крім того, 21 травня 1974 р. у Брюсселі була прийнята Конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники. Держави-учасниці взяли на себе зобов’язання вжити заходів по запобіганню поширення зі своєї території будь-якої несучої програми сигналу тими органами, для яких такий сигнал не призначається.

Крім зазначених міжнародно-правових актів універсального характеру, певну роль в охорони авторських і суміжних прав грають регіональні угоди. Як приклад, це Панамериканська Конвенція про літературну і художню власність, підписана в 1889 р. у м.Монтевідео та Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права та суміжних прав, що укладена державами-учасницями СНД в 1993р. у м.Москві.


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 38; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Міжнародно-правова охорона авторських прав. | Промислова власність та її міжнародна охорона. Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р. Регіональні міжнародні договори про охорону промислової власності.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты