Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Проблеми повернення національної культурної спадщини.




Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  3. Аналіз тенденцій творчої практики сучасної журналістики: досягнення і проблеми.
  4. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
  5. Біоетичні проблеми реанімації
  6. Біоетичні проблеми хвороби
  7. Визначення проблеми
  8. Вирішення проблеми постабортного синдрому в контексті біоетики
  9. Внесок українських суспільно-громадських та культурних зв’язків в розробку проблеми культурно-історичного процесу
  10. Дві групи глобальні проблеми сучасності
Культурні цінності є не тільки важливим елементом спілкування, взаєморозуміння та взаємозближення держав і народів, а й головним критерієм підтримки нерозривного духовного зв’язку поколінь, ланцюгом історичного розвитку. Кожен об’єкт історико-культурного призначення, кожний витвір мистецтва, пам’ятник культури є однією з ланок такого нерозривного історичного цілого, а тому їх втрата має негативні наслідки для повноцінного розвитку народів та націй.Ця проблема не є новою, вона виникла ще в 90-е роки минулого століття та є досить актуальною і тепер. Як правило, мова йдеться про відновлення первісного правового статусу культурних цінностей, які були переміщені з однієї країни в іншу в результаті збройних конфліктів. Крім того, культурні цінності мають спеціальний правовий статус, що обумовлює істотне значення публічно-правові категорії при регулюванні їх обігу. Саме специфікою культурних цінностей можна пояснити можливість в межах однієї території введення обмежень щодо вільного переміщення таких речей. Стаття 54 Конституції України передбачає захист культурної спадщини та вжиття збоку держави заходів щодо повернення культурних цінностей В деяких країнах існують законодавчі акті, які встановлюють заборону або обмеження стосовно культурних цінностей, але передбачені в них засоби, не завжди спрацьовують. Це ускладнюється і тим, що обмеження, які встановлені на національному рівні в одних країнах, не завжди співпадають а навіть і різняться з законодавчими приписами іноземними державами. Існують навіть країни, в яких законодавчі норми не обмежують ввіз культурних цінностей, що провокує контрабанду та інші порушення законодавчо встановленого режиму культурних цінностей. Культурні цінності здебільшого відносяться до категорії рухомих речей, а тому існує реальна загроза їх незаконного переміщення через кордон з держави-власника до іншої країни. Головною відмінністю культурних цінносте є те, що при регулюванні їх правового статусу, а особливо переміщень із однієї країни в іншу, на перше місце стає, незважаючи на розходження формулювань, загальнодержавний інтерес, інтерес публічно-правового характеру. Особливо це проявляється при регулюванні вивозу культурних цінностей з країни (заборона й обмеження вивозу, незастосування звичайних строків давнини).Що стосується культурних цінностей важливим також є і визначення способів виникнення на них права власності. Так, право власності на культурні цінності може виникати не тільки в результаті створення речі, але й в результаті придбання власності на безхазяйне майно (скарб), на результати археологічних розкопок, набувальної давності та в результаті націоналізації. Важливе значення у відношенні культурних цінностей мають не тільки первісні, а й похідні способи виникнення права власності: купівля - продаж, дарування та спадкування. Особливе значення для обігу культурних цінностей має продаж ї з публічних торгів безхазяйного майна та викуп культурних цінностей державою.Головним засобом захисту права власності в т.ч. і на рухомі культурні цінності є віндикаційний позов. Але, існує проблема зіткнення інтересів власника та добросовісного набувача. І в цьому випаду в різних правових системах існують різні підходи. Так одні правові системи виключають можливість виникнення права власності на культурні цінності добросовісним набувачем, інші допускають таку можливість навіть стосовно викрадених речей. Крім того, при регулюванні цих питань, велике значення мають строки давності. Причому, як в законодавстві різних країн так і в судовій практиці, існують різні правила щодо застосування як позовної так і надувальної давності. Так, в ЦК Франції проводиться розходження між позовною та набувальною давністю. До цінностей „публічної власності” не може бути застосована як позовна так і набувальна давність. Більш того, культурні цінності можуть бути вивезені за кордон як легально, так і незаконним способом. А тому, при розгляді справ про повернення культурних цінностей виникає необхідність вирішення питання про визначення правової системи, що підлягає застосуванню до таких правовідносин. Головно в цьому випадку є колізійна норма – закон місця знаходження речі (lex rei sitae). При цьому, на підставі правової системи тієї країни з якої вона незаконно була переміщена через кордон буде вирішуватись питання про те, чи є особа добросовісним набувачем чи ні. З принципу закону місця знаходження речі (lex rei sitae) виходять суди Німеччини. Швейцарії, Австрії та інших країн. Але, в США добросовісне набуття вкрадених речей взагалі не визнається. Питання визначення права, що підлягає застосуванню у випадку продажу культурних цінностей, були предметом розгляду навіть такої авторитетної неурядової організації, як Інститут міжнародного права. На сесії цього інституту в Базелі в 1991 р. була прийнята резолюція про міжнародний продаж культурних цінностей з точки зору захисту культурної спадщини.У цій резолюції було зазначено, що перевага при визначенні права, що підлягає застосуванню повинно віддаватися праву країни, з якої культурна цінність найбільш тісно пов’язана, а саме праву країни місця походження цінності (lex orіgіnіs). Застосування цього принципу передбачено стосовно цінностей, які зареєстровані або іншим способом класифіковані як цінності, що входять до складу культурної спадщини певної держави. А тому держава країни походження може вимагати повернення незаконно вивезених із неї або викрадених цінностей (ст.1), якщо їхня втрата може завдати значної шкоди культурній спадщині (п. 1 ст. 4). Резолюція Інституту не має обов’язкової сили, але вона може мати значення для створення моральних стандартів.Процес повернення культурних цінностей е досить довготривалим, і супроводжується не тільки вирішенням правових проблем, а й залученням для цього низки державних органів і експертів, а також значним витрачанням фінансів. Практика свідчіть про те, що повернення культурних цінностей може здійснюватись як у судовому порядку[242] так і шляхом ведення безпосередніх переговорів між державами, музеями та з власниками (або спадкоємцями)[243].

Під егідою ЮНЕСКО було розроблено ряд багатосторонніх конвенцій про захист культурних цінностей і попередження їхнього незаконного переміщення, серед яких, зокрема: Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (14.05.1954р.)[244], Конвенція про заходи, що спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивозу і передачі права власності на культурні цінності (14.11.1970р.)[245], Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (16.11.1972р.)[246] Конвенцію УНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності (24.06.1995р.)[247], в рамках СНД було укладено Угоду про співпрацю в галузі культури (15.05.1992 р.) та Угоду про вивезення та ввезення культурних цінностей (28.09.2001 р.)[248]. В рамках Європейського союзу слід відзначити Директиву №3911/92 про експорт культурних цінностей (0912.1992р.) та Директиву №93/7 Ради ЄС про повернення культурних цінностей, незаконно переміщених з території держави – члена ЄС (15.03.1993р.) і деякі інші.







Так, Конвенція про заходи, що спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивозу і передачі права власності на культурні цінності 1970 р., закріплює дозвільний порядок вивозу культурних цінностей і пропонує випадки, в яких передача прав власності на цінності, які перелічені в конвенції характеризується як незаконні. Метою ж Конвенції УНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності, є захист культурного надбання та культурних обмінів, сприяння ефективній боротьбі з незаконним перевезенням і торгівлею культурними цінностями. Причому ця Конвенція містить визначення „культурних цінностей” як цінностей, що володіють важливістю для археології, антропології, історії, літератури, мистецтва або науки й приналежних до однієї з категорій, перерахованих у додатку до Конвенції. Крім того, Конвенція передбачає обов’язок недобросовісного власника культурної цінності повернути її законному власникові. Прохання про повернення цінності повинна бути внесена в 3-х річний термін, починаючи з моменту, коли позивачеві стало відомо про місце, де ця цінність перебуває, і протягом 50-ричного терміну з моменту вибуття цінності з володіння законного власника. У випадку добросовісного придбання культурної цінності набувач має право вимагати з держави-позивача в момент повернення речі справедливого відшкодування збитків за умови, що він не знав або не припускав у момент придбання речі того, що вона може бути викрадена.


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 74; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты