Ролик «гендерне насильство».

То ж давайте розглянемо цю проблему. Що ж являє собою ґендерне насильство? Цей термін використовується для відмінності звичайного насильства від насильства, що направлене на приватних осіб чи на групи осіб на підставі статі (ґендерної ознаки). Воно включає дії, що завдають фізичної, психологічної, сексуальної шкоди чи страждання, погрозу таких дій, примус та інші обмеження свобод всупереч принципу ґендерної рівності. По суті, ґендерне насильство – це різновид агресивної поведінки, використання сили на основі ознаки статі – від словесних образ і погроз до фізичних побоїв та примусу. Цей вид насильства – значно більше, аніж сексуальний напад і зґвалтування. Воно в основному коріниться у нерівних правових відносинах, що сприяють поляризації відмінностей між статями.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадянам України гарантуються рівні права незалежно від статі, чоловіки і жінки мають рівні можливості реалізації своїх прав та свобод. Принцип рівних прав чоловіків і

жінок закріплений і в інших нормативно-правових актах, зокрема Сімейному

кодексі, Кодексі законів про працю, Цивільному і Цивільно-процесуальному

кодексах, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному і Кримінально-процесуальному кодексах України тощо. З 2005 року діє Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Але, незважаючи на це, реальне становище чоловіків та жінок відрізняється майже в усіх сферах життя.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Насильство в сім’ї може бути вчинено тільки членом сім’ї. Одразу ж виникає необхідність з’ясувати, визначення поняття сім’я та кого ж можна вважати членом сім’ї. В ст. 3 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ, який набув чинності 1 січня 2004 року: сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За статтею 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання.

Згідно із Законом України «Про попередження насильства в сім’ї» виділяють такі обов’язкові ознаки насильства в сім’ї:

1) суб’єктами насильства в сім’ї можуть бути тільки члени сім’ї;

2) діяння кривдника має бути протиправним (тобто порушувати вимоги чинного законодавства);

3) діяння призвело або могло призвести до порушення прав і свобод члена сім’ї;

4) вина кривдника має проявлятись у формі умислу.

Дуже важливим як для теорії, так і для практики є чітке розмежування насильства в сім’ї на два види залежно від наслідків такого насильства:

1) дії, що не мають значного суспільно небезпечного характеру, але порушують або створюють загрозу порушення прав і свобод особи та мають наслідком лише вжиття заходів із попередження випадків насильства в сім’ї

в майбутньому;

2) дії, які відповідно до чинного законодавства визнаються правопорушеннями та мають наслідком притягнення винної особи до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності.

Проте це зовсім не означає, що притягнення винного у вчиненні насильства в сім’ї до юридичної відповідальності того чи іншого виду виключає застосування заходів з попередження насильства в сім’ї. Навпаки, у таких випадках запобігання наступним актам насильства має ще більше значення.