Поняття стратегічного менеджменту

Беручи до уваги обставини, які сприяли виникненню страте­гічного менеджменту, його трактують як діяльність, що полягає у виборі напряму дій для досягнення цілей організації в умовах нестабільного зовнішнього середовища.

Розгорнуте тлумачення стратегічного менеджменту можна дати, звернувши увагу на низку принципових моментів. До за­провадження цієї системи управління, організації планували свою діяльність, виходячи з того, що оточення не буде суттєво зміню­ватись. Стратегічне управління в конкретний момент визначає, як організація має діяти в сучасних умовах, щоб досягти бажаної мети в майбутньому, виходячи з того, що оточення змінювати­меться. Тобто при стратегічному управлінні оцінюється сучасний стан, виходячи з майбутнього. При цьому не тільки прогнозуєть­ся бажаний рівень у майбутньому, але й виробляється здатність відповідно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі для до­сягнення цілей.

При нестратегічному управлінні розроблення програми дій по­чинається з аналізу внутрішніх можливостей та ресурсів органі­зації. При такому підході може виявитися, що організація не в змозі досягти мети, тому що її реалізація істотно залежить від бажань і потреб клієнтів, а також від поведінки конкурентів. Все, Що організація визначить на основі аналізу своїх внутрішніх мож­ливостей, — це те, яку кількість продукту може виробити і яких

Розділ 1

витрат при цьому зазнає, а кількість реалізованої продукції та її вартість визначить ринок. Починати планування з аналізу внут­рішніх ресурсів та можливостей їхнього раціонального вико­ристання без урахування інших чинників означає на практиці повністю відмовитися від розроблення стратегії розвитку орга­нізації.

Отже, стратегічне управління базується на таких передумовах: чітке визначення того, що організація хоче досягти в майбутньо­му; усвідомлення, що основні проблеми криються у зовнішньому середовищі; вміння своєчасно розпізнавати проблеми та володіти механізмом їх вирішення або зменшення негативного впливу; прийняття управлінських рішень з урахуванням відповідності між можливостями, які перебувають поза організацією, та її сильними сторонами; налаштування поточного управління на конкретиза­цію стратегічного.

Сформулювати поняття, яке б задовольняло усі перелічені умо­ви, доволі складно. Аналіз спеціальної літератури свідчить, що єдино правильне тлумачення стратегічного менеджменту відсут­нє. Існують різні визначення, в яких автори роблять акцент на певних аспектах і особливостях стратегічного менеджменту, що призводить до невизначеності його меж. Можна констатувати, що зміст означення "стратегічний" є звуженим і це зводить страте­гічний менеджмент до одного з напрямів управлінської діяльності, можливих і доступних будь-якому суб'єкту господарської діяль­ності. Тому доцільно простежити розвиток підходів до трактуван­ня "стратегічний менеджмент".

Особливий інтерес теоретиків і практиків до поняття і змісту стратегій, а також процесів їх здійснення виник на початку 60-х pp. XX ст. Саме тоді з'явилася відома праця А. Д. Чандлера "Страте­гія і структура" [97], в якій він зазначав, що стратегія — це виз­начення основних довгострокових цілей організації, адаптація дій та розміщення ресурсів, необхідних для їх досягнення. Ним зроб­лено спробу пояснити, яким чином процеси розроблення та впро­вадження стратегії обумовлюють необхідність організаційних змін. Це спонукало до розгортання теоретичних досліджень, становлен­ня даної галузі знань.

Невдовзі з'явились книги І. Ансоффа [95], Ж. Бовера [96], К. Ендрю [94] та інших. І. Ансофф у книзі "Корпоративна страте­гія" (1965 p.), яку багато авторів оцінює як першу наукову працю

Стратегічний менеджмент: сутність, етапи розвитку й особливості

з стратегічного менеджменту, запропонував модель і ряд систе­матизованих схем, за допомогою яких виділено етапи прийняття та виконання стратегічно важливих для організацій рішень. Він так визначив зміст стратегічного менеджменту: "Діяльність, по­в'язана з постановкою цілей і завдань організації та підтриман­ням взаємовідносин між організацією й оточенням, які дають змогу їй досягти своїх цілей, відповідають її внутрішнім можли­востям і забезпечують її пристосованість до зовнішніх умов" [7].

Загалом у науковій літературі до середини 70-х pp. XX ст. успіх організації пов'язували з наявністю трьох основних умов: розроб­лення внутрішнього несуперечливого набору цілей та функціо­нальних політик, виявлення сильних і слабких сторін організації та співставлення їх зі сприятливими чи несприятливими чинни­ками зовнішнього середовища; створення, нарощування та ефек­тивне використання ключових факторів успіху. Тобто, визнаючи необхідність розроблення стратегії, не особливо звертали увагу на її впровадження. Показово, що І. Ансофф у вступі до другого видання своєї книги "Нова корпоративна стратегія" (1988 р.) вка­зує, що термін "стратегічний менеджмент" включає три основні компоненти: аналітичне формулювання корпоративної стратегії, розвиток управлінських здібностей та управління змінами. Отже, стратегічне планування — аналітичний процес (відповідає на за­питання "що робити?"), а стратегічний менеджмент — організа­ційний ("як робити?" і "хто це буде робити?").

Поява книги М. Портера "Стратегія конкуренції" (1980 р.) дала новий поштовх для розгляду та тлумачення стратегії, яка розгля­дається в контексті конкурентного середовища, тобто будь-який досягнутий організацією результат обумовлений вибором стратегії для забезпечення конкурентної переваги та виконаним позицію-ванням. Відповідно стратегічний менеджмент все частіше почати розглядати як управління на основі конкурентних переваг та аде­кватного реагування на зміни зовнішнього середовища.

За визначенням голландського вченого X. Віссеми: "Стратегіч­не управління — це стиль управління (мотивований споживача­ми, орієнтований на майбутнє, спрямований на конкуренцію) та методи комунікації, передачі інформації, прийняття рішень і пла­нування, за допомогою яких апарат управління й лінійні керів­ники своєчасно приймають і конкретизують рішення щодо цілей підприємницької діяльності. Стратегічне управління передбачає

Розділ 1

стратегічну орієнтацію всіх працівників і синхронізацію планів підрозділів, які відповідають за реалізацію цілей компанії" [15].Узагальнюючи розглянуті особливості стратегічного менедж­менту і наведені визначення, сформулюємо поняття:

Стратегічний менеджмент — це діяльність, яка забезпечує створення та підтримання стратегічної відповідності між цілями організації, її потенціалом і можливостями у зовнішньому сере­довищі.

З метою поглиблення розуміння суті стратегічного менеджмен­ту його розглядають у таких перерізах:

— елементному, як сукупність елементів, взаємодія між яки­
ми забезпечує формування і досягнення цілей під час реалізації
стратегії розвитку організації;

— процесному, як цикл розроблення та впровадження стра­
тегії, націлений на досягнення стратегічної відповідності між
організацією та зовнішнім середовищем;

— функціональному, як галузь наукових знань про прийоми
та інструменти, методологію прийняття стратегічних рішень і спо­
соби їх практичної реалізації.

Детальніше ці питання розглянуті нижче.

Очевидно, що між цими напрямами існує тісний взаємозв'язок. Стратегічний менеджмент, як галузь знань, пов'язаний з прак­тичною діяльністю та має реалізувати досягнення інших наук. Водночас рівень розвитку цієї науки визначається досягненнями інших галузей знань, а також вимогами практики. Існує і зворот­ний зв'язок: стратегічний менеджмент може сприяти розвитку інших наук, появі нових методів та інструментарію дослідження.