Основні риси сучасної системи менеджменту
Аналіз теорії та практики стратегічного менеджменту свідчить, що ця система все більше адаптується до тих змін, яких зазнає організація. Рівень її мобільності в умовах нестійкого зовнішнього
Розділ 1
середовища характеризується швидкістю й гнучкістю реакції на ці зміни з метою зберегти себе як організацію і досягти економічної ефективності. З іншого боку, приймаючи виклик оточення, організація прагне передбачити ці зміни і підготуватися до них так, щоб її позиції в майбутньому були якнайкращими. Перелічене дає змогу сформулювати особливості стратегічного управління в сучасних умовах.
• При традиційному підході організацію розглядають як "закри ту" систему, її цілі та завдання вважають заданими і стабільними протягом тривалого часу. В сучасних умовах організацію розгля дають як "відкриту" систему, головні передумови діяльності якої закладені не всередині, а поза нею, тобто успіх залежить від того, наскільки організація пристосувалася до свого оточення. Відповід но змінюється тип управління в напрямі більшої демократизації. Організаційні механізми більш пристосовані до виявлення нових проблем і формування нових рішень, ніж до контролю вже прийнятих.
• Організацію можна трактувати одночасно як соціальну й еко номічну систему. Новим чинником розвитку є її об'єктивна со ціалізація, тобто перетворення виробничої системи у виробничо- соціальну. Найважливішим при цьому є стиль керівництва і роль людей — працівників, їхнє поступове перетворення у співвлас ників, зі зміною певних особливостей їхнього характеру та реак ції на управлінські рішення. Отже, особливого значення набува ють організаційна культура, ділова етика та мораль.
• Організацію доволі часто перетворюють у сукупність різно- цільових господарських підрозділів, об'єднаних для досягнення однієї генеральної мети розвитку, які самостійно визначають стра тегію (в межах узгоджених умов) і самостійно її здійснюють, не суть відповідальність за результати своєї діяльності. Управління такими підрозділами характеризується відкритими діловими сто сунками, як внутрішніми, так і зовнішніми.
• Під час розроблення стратегії відбувається докорінна зміна психології планування — проходження шляху від майбутнього до теперішнього, а не від минулого до майбутнього, що властиве системі довгострокового планування.
Стратегічний менеджмент: сутність, етапи розвитку й особливості
• Планування стратегії характеризується посиленням гнучкості, зокрема, планових горизонтів. При цьому термін, на який розробляють прогноз, не є строго визначеним, а, здебільшого, залежить від характеру стратегічної мети. Планування стратегії може охоплювати тривалі періоди часу, хоча часто воно базується на середньостроковому плануванні. Вважають, що саме в цьому його особливість: стратегія — це не функція часу, а функція напряму розвитку. Вище керівництво має запропонувати оптимальний шлях переходу від існуючого стану до бажаного.
1.4.2. Доцільність і можливості розроблення стратегії організації
Дискусія про те, чи доцільно витрачати час і гроші на розроблення стратегії розвитку організації триває не одне десятиліття. У новостворених організаціях керівництво є настільки зайнятим, що не має змоги займатися плануванням діяльності, а у діючих — менеджери відмовляються складати формальні плани, аргументуючи це тим, що раніше цілком без них обходилися. Причинами цього є складність і швидка зміна ринкових процесів, зокрема збільшення розмірів організацій та ускладнення форм їхньої діяльності, нестійкість зовнішнього середовища, новий стиль керівництва персоналом тощо. Водночас аналіз діяльності американських компаній свідчить, що більшість з них регулярно розробляють стратегію розвитку.
Доцільність формування стратегії полягає в наступному:
— стратегія відображає систему цінностей, погляди вищого ке рівництва організації, його бачення майбутнього, яке допомагає зорієнтувати персонал у потрібному напрямі;
— аналіз середовища трактує вихідну ситуацію, визначає обме ження, які ним накладаються, і можливу його еволюцію;
— сформована стратегія є інструментом координації, який за безпечує узгодження цілей, а у випадку виникнення конфліктів чи протиріч сприяє досягненню компромісів, допомагає здійсню вати діагностику діяльності організації, визначаючи причини від хилень між цілями та результатами;
— наявність сформованої стратегії підвищує готовність органі зації реагувати на непередбачені зміни, демонструє зв'язок між Функціями посадових осіб, сприяє обґрунтованому управлінню.
з» 35
Розділ 1
Однією з найважливіших причин, які обмежують можливості регулярного стратегічного планування, є невизначеність ринкового середовища. Досвід свідчить, що організації прагнуть встановити контроль над зовнішнім середовищем, яке зумовлює монополізацію ринків, неефективну цінову політику, дефіцит, ігнорування інтересів споживачів тощо. Водночас починають діяти конкуренти, які протидіють монопольному контролю над ринком і попитом. Організації змушені балансувати між впливом непередбачу-ваних змін та загрозами з боку нових конкурентів і держави.
Обмеження зумовлені і витратами на організацію планування і реалізацію стратегії, зокрема на дослідження ринку та впровадження стратегічних змін. Очевидно, що будь-які додаткові кошти слід витрачати тільки тоді, коли вони створюють додатковий позитивний ефект. Однак проблема полягає в тому, що результат, отриманий від розроблення стратегії, не завжди можна кількісно виміряти.
Стратегічне управління має певні недоліки.
• Стратегія не дає точного й детального передбачення майбут нього, а формує тільки якісні побажання того, в якому стані має перебувати організація в майбутньому, яку позицію займати на ринку і в бізнесі, тобто намагається прогнозувати можливості її виживання в конкурентній боротьбі.
• Стратегічний менеджмент не можна звести до реалізації ру тинних процедур і схем, тобто відсутня уніфікована процедура, яка б передбачала, що і як робити при вирішенні проблем у конк ретній ситуації. Хоча, звичайно, існують певні рекомендації, пра вила та логічні схеми аналізу проблем і вибору стратегії, а також її реалізації. Однак вважають, що загалом розроблення страте гії — це симбіоз інтуїції та професіоналізму вищого керівництва й зацікавленості всіх працівників у досягненні цілей.
• Методологія планування використовує багато вузькопрофе сійних термінів, що ускладнює порозуміння з неспеціалістами.
• Розроблення стратегії пов'язане з великими зусиллями, а та кож витратами часу та ресурсів під час формування прогнозу і його реалізації. В умовах високої нестабільності зовнішнього середо вища помилки у стратегічному виборі можуть бути зумовлені від сутністю повної інформації про тенденції ринку, наміри конку рентів, появу технологічних новацій тощо.
Стратегічний менеджмент: сутність, етапи розвитку й особливості
• Наявність сформованої стратегії може сприяти бюрократизації управління, окреслюючи межі діяльності посадових осіб, тоді як середовище часто вимагає термінових заходів.
Таким чином, запровадження системи стратегічного менеджменту в західних країнах було не даниною моді, а результатом об'єктивної необхідності. Починаючи з 50-х pp. XX ст., зарубіжні компанії основним завданням вважали досягнення прибутку не тільки сьогодні, але й у перспективі. На вітчизняних підприємствах запровадження цієї системи пов'язане з багатьма проблемами, зокрема з усвідомленням того, що для отримання бажаного результату потрібно одночасно вирішувати як поточні, так і стратегічні завдання. Більше того, єдиного "рецепту" оптимального управління організацією просто не існує. Завжди треба вибирати той тип управлінської поведінки, який найбільше відповідає певному виду проблем.
Контрольні питання одиничного і множинного вибору відповідей
1. Поняття "організація" передбачає:
а) внутрішню впорядкованість усієї системи та її частин, їх погодженість і взаємодію;
б) сукупність процесів чи дій, спрямованих на утворен ня і розвиток зв'язків між частинами цілого;
в) об'єднання людей з певною метою;
г) створення груп і угруповань;
ґ) дотримання правил і процедур групою людей.
2. Особливостями стратегічного управлінняє:
а) пошук переваг у конкурентному оточенні, відстежен- ня й адаптація до їх змін;
б) узгодження внутрішнього потенціалу організації та можливостей, які містяться в зовнішньому середо вищі;
в) зорієнтованість на досягнення сформульованих цілей;
г) пошук резервів діяльності організації.
3. Формування стратегічного мислення менеджера забезпечує:
а) розпізнавання та адекватне реагування на зміни в середовищі організації;
Розділ 1
б) усвідомлення можливості впливу на формування се редовища, а не лише реагування на зміни в ньому;
в) логічне обґрунтування форм і методів залучення та використання всіх видів ресурсів;
г) координацію напрямів діяльності;
ґ) зорієнтованість на аналіз всіх деталей при прийнятті управлінського рішення.
|