Рег. № _______ 1 страница

1. Інформація, її види та роль в менеджменті. Вимоги, що висувають до інформації.

2. Загальне поняття комунікацій в менеджменті.

3. Процес комунікації, його елементи та етапи.

4. Види комунікацій, комунікативні мережі та стилі.

5. Поняття про невербальну комунікацію.

Тема 11. Методи менеджменту

1. Сутність та особливості формування методів менеджменту

2. Класифікація методів менеджменту

3. Економічні методи управління

4. Адміністративні методи управління

5. Соціально-психологічні методи управління

Тема 12. ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В МЕНЕДЖМЕНТІ.

1. Основи теорії прийняття управлінських рішень.

2. Процес прийняття рішень в менеджменті.

3. Методи обґрунтування управлінських рішень.

Тема 13. Відповідальність та етика у менеджменті

1. Суть соціальної та юридичної відповідальності у менеджменті.

2. Етика бізнесу і її роль у розвитку менеджменту.

Тема 14. Управління змінами в організації

1. Організаційні зміни та управління ними.

2. Аналіз моделей управління змінами: особливості, переваги та недоліки.

3. Опір змінам. Система подолання опору організаційних змін.

Тема 15. Самоменеджмент

1. Зміст організації керівної праці менеджера.

2. Організація роботи с документами.

3. Організація і проведення ділових зустрічей.

4. Організація прийому відвідувачів.

Тема 16. ЕКОНОМІЧНА Ефективність менеджменту

1. Витрати праці в управлінні підприємством, їх классифікація.

2. Критерії і методи визначення економічної ефективність менеджменту на підприємстві.

Тема 1. ВСТУП У МЕНЕДЖМЕНТ: СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ.

1. Сутність управління як науки та мистецтва.

2. Вихідні поняття загальної теорії управління.

3. Структура та зміст поняття “менеджмент” як діяльності

1. Сутність управління як науки та мистецтва.

Поняття “управління” має досить широке значення і застосовується у різному контексті. У цивільному кодексі (1804) розмежовується “управління майном” і володіння майном”, зокрема, його передача. Суть управління полягала в отриманні прибутків від майна, за умови збереження його цілісності. Управитель був лише розпорядником і мав обмежену свободу дій. Він не був ані творцем, ані новатором, та не виявляв ініціативи. Він вирішував другорядні завдання, бо його влада була неповною.

З історії нам відомо, що виникнення примітивних форм управління нерозривно пов’язано з розвитком виробництва та обміну, тобто з утворенням ієрархічних суспільств, що в економічному плані відрізняються внутрішньою спеціалізацією його членів. Виникла нагальна потреба в правилах організації вкладання, обігу, збереження коштів і товарів. Розробка і впровадження таких правил були першою спробою оформлення практики управління.

Стародавні тексти, зокрема ассірійські та єгипетські, підтверджують це. В наукових коментарях до свого перекладу “Одіссеї” Віктор Берар (1933 р.) порушив проблему запасів вина олії, хліба, які знаходилися в ахейських маєтках. Їхні розміри, асортимент вимагали нагляду довіреної особи, на яку покладалися операції складування , фізичний контроль за кількістю та якістю запасів. Пізніше Ксенофонт у одній із своїх робіт розглядав принципи управління домашнім господарством і сільськогосподарським маєтком.

Ці тексти можна вважати першими спробами сформулювати принципи управління. Але вони розглядали лише закриті системи адміністративного типу (авторитарність рішень господаря маєтку), були слабко пов’язані з довкіллям.

Управління, як і медицина, виникло на потребу суспільства. Медицина піклувалася про лікування хворих, управління – про організацію виробництва і збереження продукції, щоб вдовольнити запити споживачів і забезпечити випуск нової продукції.

Матеріальні і духовні потреби людей є основними спонукальними причинами їхньої господарської діяльності від виникнення людства до нинішніх часів.

Наприклад, економічна діяльність первинних людей.

ІV – II тис. до н.е. – відбулося 1 велика подія суспільної праці – відділення тваринництва від землеробства, тобто був започаткований процес поділу та кооперації праці як засіб підвищення ефективності виробництва.

Пізніше – XII-VIII ст. до н.е. – 2 подія – відокремлення ремесла від землеробства. Потім – ремісничі майстерні – отже з’явилося виробництво засобів виробництва, предметів споживання, а праця людей – організовується.

Історія розвитку суспільного виробництва свідчить, що виробничо-господарська діяльність людей здійснюється залежно від способів і методів управління спільною діяльністю людей.

Процеси ринкової трансформації національної економіки викликають необхідність запровадження відповідної до нових умов функціонування підприємств системи управління виробничими та соціальними процесами.

Отже, управління– це:

¨ здійснюваний індивідом або групою осіб процес з метою координування діяльності інших осіб, спрямований на досягнення результатів, недосяжних для жодної з цих осіб зокрема;

¨ цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин;

¨ певний тип взаємодії, що існує між двома суб’єктами, один з яких знаходиться в позиції суб’єкта управління, а інший – об’єкта управління

Управління не можна ототожнювати з керівництвом, яке за своєю сутністю є ширшим поняттям.

Керівництво організаціями — процеси мотивування, регулювання і наставництва щодо методів і способів виконання робіт підлеглими.

Управлінняє висококваліфікованою керівною діяльністю, основаною на поточному й стратегічному плануванні, відповідній організаційній структурі, розвинутій системі мотивування, а також необхідному рівні контролю.

Управлінський вплив здійснює не тільки керівник, а й інші працівники управління, які виконують функції, підфункції та завдання в загальному процесі управління.

Управлінська думка XX робить особливий опір на перетворенні управління в науку. Лютер Гьюлік, теоретик у сфері управління, заявляє, що управління стає наукою, оскільки воно систематично вивчає явища, що згруповані в різні теорії і тому, що вона “ намагається на систематизованих засадах зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей і для того, щоб зробити ці системи співпраці більш корисними для людства”.

Основою будь – якої науки є можливість об’єктивно виміряти явища, що вивчаються (тут важко). Тому керівники – практики схиляються до думки, що управління – це мистецтво, якому можна навчитися лише через досвід.

На користь твердження, що управління – це складна наука, свідчить головний аргумент, науковості – присутність таких елементів:

· загальних принципів управління, що визначають різні аспекти управління системами;

· власної методології;

· конкретних методик здійснення процесу управління.

Суттєвий внесок в теорію управління внесли математика, статистика, інженерні науки, які дозволили змоделювати та кількісно обґрунтувати управлінські явища.

На сьогоднішній день базовою характеристикою науки управління крім словесних роздумів та описового аналізу моделями є збільшення частки символів та кількісних значень. Це доводить, що управління є наукою.

Управління є невід’ємною частиною самого процесу праці. Узагальнено мистецтво управління, яким володіють лише окремі люди ( Македонський, Хан – Батий, О. Невський, Суворов ) є лише частиною науки управління.

З іншого боку, оволодіти мистецтвом будь – якої професії, в т.ч. професії управлінця – менеджера, можливо лише за допомогою пізнання науки управління.

2. Вихідні поняття загальної теорії управління.

Вихідними поняттями загальної теорії управління є:

¨ суб’єкт управління;

¨ об’єкт управління;

¨ входи і виходи ;

¨ процес управління;

¨ управлінські відносини;

¨ управлінські зв’язки

В загальному вигляді – управління – це певний тип управління, що існує між двома суб’єктами, один з яких знаходиться в позиції суб’єкта управління (СУ), а інший – об’єкта управління (ОУ). Взаємозв’язок між ними існує лише тоді, коли ОУ. виконує управлінські команди СУ.

Сфери управління у навколишньому середовищі:

v у неживій природі (технічних системах);

v в організмах (біологічних системах);

v у людському суспільстві (соціально-економічних системах)

Управління соціально-економічними системами має бути представлене в єдності 2-х підсистем: СУ та ОУ.

Коли реалізується управлінська взаємодія, можна говорити, що між двома системами існує управлінський зв’язок.Щоб він існував та, в свою чергу, здійснювалася управлінська взаємодія, необхідно, щоб між двома суб’єктами існували відносини управління.

Для управління найбільш принциповими є 2 типи відносин:

· відносини, що виникають при розподілі та кооперації праці в процесі спільної трудової діяльності власників;

· відносини найму, що виникають між власниками та користувачами засобів виробництва.

Слід розрізняти загальні та часткові поняття управління, що належать до певного об’єкта чи виду управління.

В загальному понятті управління відтворюються найбільш суттєві властивості. Управління суспільним виробництвом – загальне поняття, управління промисловим виробництвом – конкретне.

Загальне поняття управління – це визначення мети та факту її досягнення за допомогою необхідних та достатніх способів, засобів та впливів.

Мета – це кінцеві результати, яких необхідно досягнути в певний момент часу.

У формалізованому вигляді: ( Перша аксіома загальної теорії управління)

У = f ( Ц ^ С ^ Ф), а С = f ( S ^ R ^ W) , де

де У – управління;

Ц – ціль ( мета);

С – сукупність способів, засобів та впливів;

Ф – Факт досягнення мети.

^ - означає + чи –

S - повна технологія виробництва чогось корисного;

R – природні, трудові, матеріальні та ін. ресурси;

W- вплив для її досягнення;

X- матеріально – енергетичні та інформаційний вплив на ОУ та СУ.

З даної формули витікають такі наслідки:

1. Управління без мети не існує.

2. Управління не здійснимо без відповідних необхідних і достатніх способів, засобів та впливів;

3. Без реєстрації факту реального досягнення цілі процес управління не завершується.

4. Загальне поняття управління залишається однаковим для б-яких суб’єктів управління.

5. Загальне поняття управління застосовується до управління б –якими об’єктами.

6. Загальне поняття управління залишається незмінним в б –який проміжок часу.

7. Загальне поняття управління – це головне поняття науки про процеси управління.

8. Якщо немає ОУ та СУ , то управління відсутнє.

СУ притаманні такі властивості:

Ø володіння здатністю свідомо визначати мету;

Ø розробляти та вибирати способи впливу та засоби досягнення поставлених цілей;

Ø володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі;

Ø здійснювати процес управління.

Необхідними та достатніми властивостями та здібностями до управління володіє лише людина.

Управляти для досягнення поставлених цілей можна лише процесами.

Лише людина в процесі її виробничої діяльності є основним об’єктом управління.

Разом з тим, процеси протікають в конкретних предметах чи діях, що здійснюються над ними. Тому ми говоримо, “управління ресурсами”, “управління виробництвом”, “ управління банком”.

Наступною ознакою науки управління є поняття відносин управління: умов і способів реалізації СУ та ОУ. своїх властивостей.

Якщо СУ і ОУ починають обмінюватися діяльністю, то відносини перетворюються у зв’язки.

Отже,процес управління – це сукупність цілеспрямованих дій СУ по встановленню зв’язків для узгодження спільних дій з об’єктом управління з метою досягнення загальних цілей.

Фактично, процес управління відтворює динаміку здійснення управління.

Для характеристики управління часто використовують поняття «система управління», виділяючи в ній керуючу і керовану підсистеми. Іноді керуючу підсистему неправильно ототожнюють із суб'єктом, а керовану — з об'єктом управління.

Насправді керуюча підсистема — це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. Її елементами є індивіди, що працюють в управлінських під­розділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, роз­поряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах організації. Керуюча підсистема виконує функції управління керованою.

Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси організації — людські, матеріальні, фінансові.

На систему управління впливає також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва.

Входи системи управління — елементи системи управління, че­рез які інформація із навколишнього середовища надходить до неї.

Кожна система управління здійснює вплив на навко­лишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо-господарської сис­теми (товари, послуги, фінанси та ін.).

Виходи системи управління — елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо-господарської організації надходять у навколишнє середовище.

Сучасні системи управління не виникли з нічого, не зародилися спонтанно, а є наслідком тривалої еволюції в процесі історичного розвитку суспільного вироб­ництва.

Спільні дії людей можливі лише в тому випадку, якщо вони визнають загальні принципи управління.

Принципи– це початок науки, теорії організацій систем. Принципи повинні дати відповідь на питання: якими повинні бути цілі, які способи та засоби можна використати для їх досягнення. Виникає об’єктивна необхідність накласти певні обмеження на процес управління.

Фактично принципи можуть бути в якості обмежень.

Критерій – це оцінка діяльності системи в минулому, теперішньому та майбутньому.

Організована та спрямована на досягнення певної мети діяльність 2-х або декількох людей, які взаємодіють один з одним за допомогою засобів зв’язку, утворює важливе для науки управління поняття організації.

Будь-яка організація має бути представлена як відкрита система, що вбудована у зовнішній світ. На вході організація отримує ресурси із зовнішнього середовища, а на виході вона віддає їй створений в організації продукт.

Факт життєдіяльності організації складається з 3-х основних процесів:

Ø отримання сировини або ресурсів із зовнішнього оточення;

Ø виготовлення продукту;

Ø передача продукту у зовнішнє середовище.

Основну роль у підтриманні балансу між цими процесами, а також у мобілізації ресурсів організації на їх здійснення належить менеджменту. Саме для вирішення цих завдань існує управління в організації і саме це є основною роллю управління в організації.

Окрім функціональної характеристики управління, що відповідає на питання, що і як здійснюється в управлінні, важливими аспектами розгляду управління є також:

· взаємозв’язок управління та системи відносин в організації;

· управління та зовнішнє середовище організації;

· лідерство.

1.3. Структура та зміст поняття “менеджмент” як діяльності

“manus” - (лат.) - рука

“to manage” - (англ.) - керувати

“management” - (англ.) - управління

Поняття “менеджмент” має різні тлумачення в англомовних країнах:

· як спосіб і манера спілкування з людьми;

· як влада та мистецтво керівника;

· як вміння організувати ефективну роботу управлінського апарату;

· як організаційна побудова органів управління тощо.

Суттєвою особливістю цього терміну є те, що він завжди використовується стосовно до управління господарською діяльністю.

Яке поняття ширше: управління чи менеджмент?

Фактично, менеджмент не еквівалентний всій діяльності організації з досягнення кінцевих цілей, а містить у собі лише ті функції та дії, що пов’язані з координацією та встановленням взаємозв’язку в самій організації, із спонуканням до здійснення виробничої та інших видів діяльності, з цільовою орієнтацією різних видів діяльності.

МЕНЕДЖМЕНТ– це сучасна система управління, що найбільш повно відповідає функціонуванню соціально – економічної системи в умовах ринкової економіки.

Сфера діяльності сучасного менеджера містить знання у сфері організації виробництва, підприємництва, макро- та мікроекономіки, комерційної діяльності, фінансово-кредитної та соціальної політики та інших знань.

З’єднуючу роль між ними відіграє загальна теорія управління, що дає цілісне уявлення про науку управління та утворює її загальний теоретичний фундамент. Існує логічний зв’язок між всіма дисциплінами загальної теорії управління.

У спрощеному вигляді менеджмент – це вміння добиватись поставленої мети, використовуючи інтелект та мотиви поведінки інших людей.

Менеджмент – це суспільна функція, вид діяльності з керівництва людьми у виробничо-господарських організаціях.

Під менеджментомрозуміють також керівництво, або групу людей які представляють організацію і діє від її імені.

Менеджмент – це також система управління, в якій підприємство чи його підрозділ постає як керований об’єкт.

Під менеджментом часто розуміють процес прийняття рішень. Прийняття рішень – це особливість, яка відрізняє менеджера від інших працівників.

Дані аспекти поняття “менеджмент” відображають багатогранність його практики.

Менеджмент – це також сфера людського знання, яка допомагає здійснювати цю функцію суттєвою, особливістю терміну “менеджмент” є те що він завжди використовується стосовно до управління господарською діяльністю.

Для визначення управління в неживій природі американці вживають термін control, державне управління – goverment administretion, суспільне управління - publik administretion, щоб підкреслити управління, приналежне до господарської діяльності, використовують business management.

Суттєвою особливістю терміна «менеджмент» є те, що його переважно використовують стосовно управління гос­подарською діяльністю. Застосування поняття «управління» правомірне щодо загальної характеристики цього виду людської діяльності, а «менеджмент» — щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу на діяльність суб'єкта ринкових відносин.

Термін «менеджмент» стосується тільки тих організацій, які здійснюють свою діяльність із метою отримання прибутку (підприємницького доходу).

Менеджмент – це управління в умовах ринку, ринкової економіки. Воно означає:

1. Орієнтацію підприємства на попит і потреби ринку, на потреби конкретних споживачів, і орієнтацію виробництва на ті продукти, які користуються попитом і можуть принести бажаний прибуток.

2. Постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів при мінімальних витратах.

3. Господарська самостійність, тобто прийняття рішень тими хто несе відповідальність за кінцеві результати.

4. Постійний перегляд цілей і програм розвитку залежно від стану ринку.

5. Кінцевий результат діяльності підприємства чи його підрозділів проявляється на ринку.

6. Необхідність використання сучасної інформаційної бази та комп’ютерної техніки для прорахунків багато варіантних рішень і вибору найкращих.

Господарська діяльність з погляду менеджменту — це діяльність організації у будь-якій галузі економіки (промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, банківській справі, побутовому обслуговуванні і т. п.) і в будь-якій сфері діяльності (науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки, виробництво, збут, фінанси), якщо вона спрямована на отримання прибутку чи підприємницького доходу.

Основним у сучасному менеджменті є визначення цілей організації на близьку й далеку перспективи, яке здійснюється з урахуванням потенційних можливостей організації та її забезпеченості ресурсами. З огляду на масштаб розрізняють загальні (відображають концепцію розвитку організації загалом) та специфічні цілі (розробляють у межах загальних, стосуються основних видів її діяльності).

Важливою особливістю практики менеджменту вважають раціоналізацію використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Адже досягнення цілей передбачає отримання максимального ефекту за мінімуму витрат, тобто таку організацію діяльності, за якої група спільно працюючих людей спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на основі відповідної мотивації праці.

Менеджмент має власний економічний механізм, спрямований на вирішення конкретних проблем взаємодії при реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі господарської діяльності. Цей механізм об'єктивно зумовлений господарською діяльністю організації у ринковому середовищі.

Отже, менеджмент є складним соціальним явищем, на яке впливають економічні, соціальні, політичні, національно-демографічні та інші чинники. Значущість його була усвідомлена в 30-ті роки XX ст. Ця діяльність перетворилася на професію, сферу знань, а соціальна верства, що нею займається, — у впливову суспільну силу. Наприклад, велетенськими транснаціональними корпораціями управляють менеджери, у розпорядженні яких величезний економічний, виробничий та науково-технічний потенціал, сумірний за своєю потужністю з потенціалами держав. Від їх рішень залежить доля мільйонів людей, політичних партій, урядів, держав, регіонів.

Характеристика менеджменту діяльності залежить від того, як його розглядати – в статистиці чи в динаміці.

Статичнийрозгляд менеджменту дозволяє визначити ті складові, які є потенційними першоджерелами ефективного управління.

Ø організація,

Ø функції

Ø особистість менеджера.