Основний зміст

Лекція 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙ В СФЕРІ ОСВІТИ.

Література:

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник. – К. : Академвидав. – 2004.

2. Довгопол И.И. Современные образовательные и педагогические технологии. / И.И. Довгопол, Т.А. Ивкова. – С., мол. «Ната», 2007. – 336 с.

3. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике: обучение на основе исследования, игры и дискуссии. (Анализ зарубежного опыта) – Рига, НПЦ «Эксперимент», 1995 – 176 с.

4. Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели: Анализ зарубежного опыта. – М.: Наука, 1997. – 223 с.

5. Пригожин А.И. Нововведения, стимулы и препятствия. – М., 1989. – С.56.

6. Сучасні педагогічні технології. Навчально-методичний посібник / автор-укладач Федорчук Е.І. – Кам’янець-Подільський : АБЕТКА, 2006. – 212 с.

7. Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инноватики: опыт разработки теории инновационных процессов в образовании. – М., 1991. – С.71.

Основний зміст

Питання 1. Інновації в світовій педагогіці.

Розвиток освіти у світовому просторі привів до появи нової галузі педагогічних знань – педагогічної інноватики – науки про створення, оцінювання і використання педагогічних інновацій.

Вперше у науці поняття «інновація» з’явилося на початку ХІХ століття й ознаменувало введення деяких елементів однієї культури в іншу. Це його значення й сьогодні збереглося в етнографії. На початку ХХ століття сформувалася нова галузь знань – наука про нововведення, у рамках якої стали вивчатися закономірності технічних нововведень у сфері матеріального виробництва.

Педагогічі інноваційні процеси стали предметом спеціального дослідження вчених з кінця 50-х рр. ХХ ст. у зарубіжній педагогіці. Вони зосереджені переважно на теоретичному обґрунтуванні, аналізі різноманітних інноваційних процесів у системі навчання і виховання, виробленні практичних рекомендацій щодо освоєння, впровадження новацій, забезпечення оптимального режиму функціонування інноваційних проектів і програм. Проблеми інновації досліджують сербський педагог К. Ангеловськи, англійські й американські педагоги Х. Барнет, Д. Гамільтон, Н. Грос, У. Кінгстон, Н. Лагервей, М. Майлз, А. Хаберман, Р. Хейвлок та інші. Створюються інформаційні служби, започатковуються програми впровадження педагогічних інновацій, проведення міжнародних конференцій, випуск педагогічних видань.

В Україні розвиток педагогічної інноватики припадає на 80-90-ті роки ХХ століття й не припиняється і сьогодні. Викликаний він суперечностями між суспільними потребами і реальним станом навчального процесу.

Базовим компонентом інноваційного процесу є інновація.

Інновація – нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

У постіндустріальному суспільстві чи не на перше місце виходять інноваційна діяльність у соціальній сфері, яка своїм змістом зорієнтована на людину (освіта, медицина тощо).

Тлумачень поняття «інновація» є багато. Дичківська І.М. у навчальному посібнику «Інноваційні педагогічні технології» наводить десять. Найчастіше його вживають у педагогіці у таких значеннях:

- форма організації інноваційної діяльності;

- сукупність нових професійних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем навчання і виховання з позицій особистісно орієнтованої освіти;

- зміни в освітній практиці;

- комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі технології, педагогіки, наукових досліджень;

- результат інноваційного процесу.

З цим пов’язані і значні розбіжності у тлумаченні поняття «інновація» у науковій літературі:

Розбіжності у тлумаченнях спричинені неоднаковим баченням їх авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одна з них переконані, що інновацією можна вважати лише те нове, яке має своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які незначні нововведення.

Інновацію розглядають як процес і як результат.

Інновація як процес означає часткову або масштабну зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Інновація як результат має на увазі створене нове (новації).

Розрізняють поняття «новація» та «інновація». Новація – це нове, нова ідея, засіб, які створені людиною (новатором), інновація – це нова ідея, засіб, які втілені в практику.

Новизна – один з основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень, результат творчого пошуку, властивість і самоцінність нововведення.

Новизна завжди має конкретно-історичний характер. Те, що є новим сьогодні, завтра може стати нормою, а післязавтра – навіть гальмом розвитку.

У педагогіці розрізняють новизну:

- абсолютну;

- відносну (часткову, умовну, місцеву);

- суб’єктивну;

- псевдо новизну (коли нововведення не дають користь).

Вимірювання новизни об’єктів здійснює педагогічна кваліметрія – наука, яка займається кількісним оцінюванням педагогічних об’єктів переважно методом групових експертних оцінок.

З виявами новизни в педагогічній інновації пов’язана проблема педагогічної творчості. Результатами педагогічної творчості можуть бути:

- педагогічне відкриття (Коменський, Песталоцці, Макаренко, Дьюї);

- педагогічні винаходи (Шаталов, Лисенкова, Іванов);

- педагогічні вдосконалення (Гузик, Палтишев).

Інноваційні освітні процеси – зумовлені суспільною потребою комплексні процеси створення, впровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища.

Питання 2. Класифікація педогагічних нововведень.

Однією з важливих задач сучасної педагогічної інноватики є класифікація нововведень, знання якої необхідно як керівникові, також й педагогу школи для того, щоб розібратися в розвитку школи, виявити всебічну характеристику новшества, що засвоюється, зрозуміти те загальне, що об’єднує його з іншими й те особливе, що відрізняє його від інших нововведень.

Загальноприйнятої класифікації нововведень у педагогіці поки ще нема. Різні автори пропонують свою класифікацію. І. Дичковська пропонує 8 груп.

1. Залежно від сфери застосування:

- інновації в змісті освіти;

- інновації в технології навчання й виховання;

- інновації в організації педагогічного процесу;

- інновації в управлінні освітою;

- інновації в освітній екології (будівельні матеріали, інтер’єр, архітектура);

2. Залежно від масштабу нововведень:

- часткові (локальні. одиничні) нововведення, не пов’язані між собою;

- модульні (комплекс, пов’язаних між собой часткових нововведень, що належать, наприклад, до однієї групи предметів, однієї вікової групи дітей тощо);

- системні (охоплюють весь навчально-виховний заклад. Вони передбачають перебудову всього закладу під певну ідею, концепцію або створення нового освітнього закладу на базі попереднього (наприклад – дитячий садок – школа, адаптивний дитячий садок, школа-лабораторія тощо). Для їх освоєння необхідне розроблення програми розвитку навчально-виховного закладу).

3. Залежно від інноваційного потенціалу:

- модифікаційні нововведення (удосконалення, раціоналізація, видозмінення, модернізація того (програми, методики, структура, розробки), що має аналог або прототип). Модернізація може бути направленою як на технологічний також й на особистий бік оновленого засобу. Можна змінити відому методику, примінити її до нового предмету, а можна, проявивши свої особистісні якості, інакше її виконати й тим самим підвищити її ефективність. Прикладом модифікаційного нововведення, реалізуємого шляхом і технологічної і особистої модернізації, можуть бути опорні конспекти В.Ф. Шаталова.;

- комбінаторні (конструктивне поєднання відомих елементів методик, які у даному контексті раніше не використовувалися). Мова йде не про з’єднання фрагментів яких-небуть технологій, програм, а саме про конструктивне з’єднання (такому, коли з’являються нові, раніше не існуючі системні якості, що породжують новий ефект);

- радікальні або фундаментальні, базові нововведення (відкриття: найчастіше виникають у результаті творчої інтеграції і сприяють створенню принципово нових навчальних засобів. Таким було запровадження класно-урочної системи, освоєння основ наук у Монтессорі-школах не шляхом окремого вивчення традиційних предметів (фізики, хімії, історії тощо), а через так званий мета-предмет - «космічне виховання»).

Динамика, результативність та інші особливості процесу нововведення залежать від інноваційного потенціалу навчально-виховного закладу.

Інноваційний потенціал навчально-виховного закладу – здатність навчально-виховного закладу створювати, сприймати, реалізовувати нововведення і своєчасно позбавлятися від застарілого, педагогічно недоцільного.

Ця здатність переважно є наслідком творчих прагнень педагогічного колективу, його ставлення до нововведень.

4. Залежно від позиції свого попередника:

- заміщуючи нововведення (їх запроваджують замість конкретного застарілого засобу). До них належать театральні, художні студії, спортивні секції, школи балету, танців тощо;

- скасовуючи нововведення (суть їх полягає у припиненні діяльності певних органів, обєднання, у скасуванні форми роботи без заміни їх іншими, якщо вони неперспективні з огляду на потреби розвитку навчального закладу або гальмують його);

- відкриваючі (освоєння нової програми, технології: комп’ютерізація освітнього процесу);

- ретровведення (освоєння у навчально-виховному закладі нового, яке існувало в педагогічній практиці раніше). Як правило, воно тривалий час не використовується, колись було відмінено чи втратило свою актуальність у тодішніх умовах.

5. Залежно від місця появи:

- нововведення в науці (оновлення педагогічної теорії);

- нововведення в практиці (оновлення педагогічної практики).

6. Залежно від часу появи:

- історичні нововведення (відродження історико-педагогічної спадщини в нових умовах);

- сучасні нововведення (інновації сьогодення).

7. Залежно від рівня очікування, планування і прогнозування:

- очікувані (планові);

- неочікувані (незаплановані).

8. Залежно від галузі педагогічного знання:

- виховні (в галузі виховання);

- дидактичні (в галузі навчання);

- історико-педагогічні (в галузі історії педагогіки).

Питання 3. Психолого-педагогічні розробки, що спрямовані на перетворення традиційного навчання.

Термін «інновація» відноситься не просто до створенню та розповсюдженню нововведень, але й до таким змінам, котрі носять суттєвий характер, супроводжуються змінами в образі діяльності , стилі мислення. Категорія новизни відноситься не тільки до часу, скільки до якісних рис змін.

Інноваційні зміни є закономірністю у розвитку сучасної освіти. Данні порівняльних педагогічних досліджень показують, що не дивлячись на різницю шкільних систем, зміст навчальних програм, загальні уявлення про традиційний навчальний процес у різних країнах світу мають сходні риси.

Термін «традиційне навчання» підрозуміває перш за все класно-урочну систему навчання, яку започатковано ще у 17 ст. на принципах дидактики, сформульованих Я. А. Коменським й до сих пір є переважаючою в усіх школах світу. Таким чином, традиційний урок, - це одночасне заняття з цілим класом, у ході якого вчитель повідомляє , передає знання, формує уміння та навички, зпираючись на представлення нового матеріалу, його відтворення учнями, оцінює результати цього відтворення. Традиційне навчання носить безпосередньо репродуктивний характер. Робота вчителя зорієнтована перш за все, на навдання знань та способів дій, які надаються учням у готовому вигляді, призначені для відтвореного засвоєння й вчитель є єдиною ініціативною діючою людиною навчального процесу.

Ознаками, що відрізняють класно-урочні технології від інших є наступні:

- учні одного віку та приблизно одного рівня підготовки складають клас, що зберігає в основному постійний склад на увесь час шкільного навчання;

- клас працює згідно єдиного річного плану, програми та роскладу;

- основна одиниця занять – урок;

- урок, як правило, присвячено одному навчальному предмету, темі (тому учні працюють над одніс й тим же навчальним матеріалом);

- роботою учнів на уроці керіє вчитель, який оцінює результати навчання зі своєї дисципліни, рівень навчання кожного учня та наприкінці навчального року приймає рішення про перехід учнів у наступний клас;

- навчальні посібники використовуються, в основному, для виконання домашньої роботи.

Навчальний рік, навчальна доба, розклад уроків, навчальні канікули, перерви – все це – атрибути класно-урочної системи.

Ціль навчання – подвижна категорія, що включає в залежності від ряду умов ті чи інші складові.

В радянській педагогіці цілі навчання формувалися таким чином:

- формування системи знань, оволодіння основами наук;

- формування основ наукового світогляду;

- всебічний та гармонійний розвиток кожного учня;

- виховання високорозвинених людей, що здібні до фізичної та розумової праці.

Таким чином, за своїм характером, ціль технологій навчання (ТН) – це виховання особистості із заданими якостями.

За змістом цілей технології навчання орієнтовані на засвоєння знань, умінь та навичок, а не на розвиток особистості.

В умовах масового шкільного навчання спроби перетворити традиційне навчання пов’язані з дидактичними пошуками «нового виховання», головним чином, в експериментальних «нових школах» протягом перших десятиріччь ХХ століття. Протягом нашого століття змінювався й рівень масового навчання, якщо у першій половині ХХ століття масовим для індустріально розвинених країн була початкова освіта, то після Другої світової війни масовою й практично загальною стала середня школа. В останні дисятиліття в умовах постіндустріального суспільства масовим стало навчання й у вищій школі.

З середини ХХ ст. дидактичне експериментування набуває масовий характер й охоплює всі рівні освіти. Особливо значущим для розвитку підходів до навчання були зміни соціальної і життєвої ролі знань й пізнавально-творчих можливостей людини.

У сучасній українській школі цілі видозмінилися, виключена ідеологізація, відбулися зміни у характері морального виховання, але парадигма представлення цілі у вигляді набору запланованих якостей (стандартів навчання) залишилася колишньою.

Масова школа з традиційною технологією є, як і раніше, «школою знань», зберігає інформованість особистості над її культурою, перевага раціонально-логічної сторони пізнання над почуттєво-емоційною.

Школа є одним з найбільш інерційних соціальних інститутів. Ця риса відноситься й до навчального процесу, який, за характеристикою О.Тоффлера, несе на собі сліди конвеєрної організації праці раннього етапу індустріального виробництва. Звідси слідкує, що фоні створившогося традиційного навчання риси нетрадиційних підходів також виявляються стійкими. Дійсно, дослідження показують, що протягом черги останніх років, у різних країнах світу нетрадиційним для педагогів є побудування навчання у контексті безперервної освіти, курс на складання для учня можливостей займати не просто активну, але й ініціативну позицію у навчальному процесі, не просто засвоювати навчальний матеріал, але й пізнавати світ, вступаючи з ним в активний діалог, самому шукати відповіді й не зупинятися на знайденому як на кінцевій істині. У цьому напрямку ведуться пошуки, направлені на перетворення традиційного навчання в живе, цікаве рішення проблем.

Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного навчання

Як видно з таблиці, інноваційні технології відрізняються від тради­ційних перш за все місцем і роллю основних учасників навчального процесу - викладача і студентів, їх взаємовідносинами, характером і змістом освітньої діяльності. І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема "суб'єкт - об'єкт", у якій тільки викладач відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між викладачем і студентом. Студент у цьому варіанті перетворюється у важливий освітній суб'єкт, активно залучаючись до активного спілкування з викладачем і використанням знань, отриманих у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації. Спрямованість на суб'єкт - суб'єктну, діалогічну взаємодію закономірно приводить до необхідності реалізувати навчально-виховний процес як через традиційні так і через інноваційні форми у їх гармонійному поєднанні.

Питання 4. Сутність інноваційної діяльності педагога.

Основу і зміст інноваційних процесів становить інноваційна діяльність – діяльність з оновлення педагогічного процесу, внесення новоутворень у традиційну систему, що передбачає високий ступінь педагогічної творчості.

Інноваційною діяльністю займається багато педагогів, яких можна умовно поділити на три групи:

- педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків;

- педагоги-модернізатори, що вдосконалюють і по-новому використовують елементи створених систем задля позитивного результату;

- педагоги-майстри, які швидко сприймають і вдосконало виконують, як традиційні так і нові підходи та методи.

Інноваційна педагогічна діяльність – заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду цілеспрямована педагогічна діяльність, орієнтована на зміну і розвиток навчально-виховного процесу з метою досягнення вищих результатів, одержання нового знання, формування якісно іншої педагогічної практики.

Продуктами інноваційної педагогічної діяльності є нововведення, що позитивно змінюють систему освіти, визначають її розвиток і характеризуються як нові чи вдосконалені.

Інноваційна педагогічна діяльність може здійснюватись як у традиційних навчальних закладах (дошкільних установах, школах) так і в закладах нового типу (гімназіях, ліцеях). Здебільшого вона здійснюється емпіричним шляхом (спроб і помилок).

Інноваційна педагогічна діяльність – це творча діяльність. Оскільки це педагогічна діяльність (учні і вчитель – суб’єкти), то це співтворчість.

Провідним методом інноваційної діяльності педагога є педагогічний експеримент – метод, який передбачає вивчення ефективності нових форм і методів педагогічної діяльності.

Для педагогів, які працюють в інноваційному режимі, велике значення має вивчення передового педагогічного досвіду, особливо такого його виду, як новаторський.

Крім того, інноваційна педагогічна діяльність передбачає створення власного передового педагогічного досвіду:

- обґрунтування його актуальності;

- визначення його об’єкта та провідної ідеї;

- підведення теоретичної бази;

- розробка технології досвіду;

- демонстрація результатів через обнародування і публікацію.

Педагогічна кваліметрія визначає параметри педагогічного аналізу інноваційної діяльності, критерії оцінювання рівня інноваційного потенціалу педагогічного колективу та ін.

Інноваційна педагогічна діяльність струкрутно охоплює зовнішні (мета, засоби досягнення. Об’єкт впливу, суб’єкт діяльності, результат) і внутрішні (мотивація, зміст, операції) компоненти.

Як всяка педагогічна діяльність вона виконує гностичну, проектувальну, конструктивну, комунікативну, організаторську функції.

Головними особливостями інноваційної педагогічної діяльності є особистісний (або особистісно зорієнтований) підхід (спрямований на розвиток особистості), гуманістична природа, творчий дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації педагогічного процесу.

Отже, інноваційна педагогічна діяльність є осоновою оновлення навчальних закладів, чтннтком розвитку освітніх систем. Її результати – структурні та змістові зиіни в роботі закладу, освітньої системи, а також створення якісно нової педагогічної практики – авторського закладу чи радикального реформування усієї освітньої системи.

Питання 5. Формування готовності педагога до інноваційної діяльності.

Упровадження нової, проекту або технології часто наштовхується на різрі перешкоди або бар’єри. Вони можуть бути зовнішніми або внутрішніми.

Зовнішні бар’єри:

- соціальні (несумісність нового з цінностями, прийнятими в суспільстві);

- організаційні (протидія керівних органів втіленню нововведень);

- методичні (брак методичного забеспечення);

- матеріально-технічні (рівень заробітної плати, відсутність необхідної техніки).

Внутрішні бар’єри – особистісні, психологічні. Вони різні в різних організаціях, на різних етапах нововведення.

К. Роджерс ділить всіх людей взагалі на групи в залежності від здатності до інноваційної діяльності, творчості:

- новатори (2,5%);

- ранні раціоналізатори (13,5%);

- попередня більшість (34%);

- пізня більшість (34%);

- ті, що коливаються (16%);

- ті, що зрештою сприймають інновацію (13,5%);

- ті, що ніколи не сприймають (2,5%).

К. Ангеловськи вважає, что вчителів можна поділити на такі групи:

- новатори (7%);

- передові вчителі, які приймають і впроваджують новації (45%);

- конформісти – погоджуються з перевіреними новаціями, але пізніше (18%);

- традиціоналісти – надають перевагу традиційним засобам навчання і виховання (8%);

- консерватори – довше всіх опираються (22%).

Це свідчить про те, що природа людини (педагога) різна, різні й умови, в яких вони живуть і працюють, тому й виникають психологічні бар’єри до сприйняття новацій.

Причини, які заважають особистісному вияву творчої діяльності, можуть бути такі:

- схильність до конформізму;

- боязнь видатися нерозумним і смішним у своїх судженнях;

- боязнь видатися надто екстравагантним у критиці чужих думок;

- невміння реалізовувати нові способи і форми здійснення педагогічної діяльності;

- недостатня розвиненість індивідуального творчого потенціалу;

- відсутність потреби впроваджувати нове;

- боязнь помсти людини, чия позиція піддається критиці;

- особистісна тривожність, невпевненість у собі, знижена самооцінка;

- ригідність (негнучкість) мислення.

З'ясуванню особливостей прояву бар'єрів інноваційної педагогічної діяльності служать різноманітні методи вивчення здатності педагога до саморозвитку.

Уміння подолати внутрішні бар’єри є важливою ознакою готовності педагога до індивідуальної діяльності.

Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – це особливий особистий стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії.

Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – важливий компонент професійної готовності, передумова ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу.

У процесі підготовки (формування готовності) до практичної педагогічної діяльності майбутній педагог має набути:

- розвинену творчу уяву;

- стійку систему знань, що розкривають суть, структуру і види інноваційної педагогічної діяльності;

- уміння цілеспрямовано генерувати нові нестандартні ідеї з використанням інтелектуальних інструментів і механізмів самореалізації;

- психологічно-педагогічні знання про освоєння і впровадження інноваційних процесів у систему освіти;

- спеціальні психолого-педагогічні методи, прийоми і засоби, використання яких дає змогу активно включатися в інноваційну педагогічну діяльність.

Необхідно взяти на озброєння те, що під час навчально-виховного процесу треба вміти реалізувати:

- педагогічний гуманізм;

- емпатійне розуміння вихованця;

- співробітництво;

- діалогізм (здатність до діалогу з дитиною);

- особистісну позицію.

Вченими виділяються такі структурні компоненти готовності:

- мотиваційний (усвідомлене ставлення педагога до інноваційних технологій та їх ролі у розв’язанні проблем педагогічної освіти);

- когнітивний (сукупність знань педагога про суть і специфіку інноваційних педагогічних технологій та умінь застосувати їх у власній професійній діяльності);

- вольовий (здатність завершувати розпочату справу, долати труднощі, які виникають при застосуванні нововведень);

- креативний (здатність до оригінального розв’язання педагогічних завдань);

- рефлексивний (пізнання й аналіз педагогм явищ власної свідомості та діяльності).

Готовність педагога до інноваційної діяльності визначають за такими показниками:

- усвідомлення потреби запровадження педагогічних інновацій у власній педагогічній практиці;

- інформованість про новітні педагогічні технології, знання новаторських методик роботи;

- зорієнтованість до створення власних творчих завдань, методик, налаштованість на експериментальну діяльність;

- готовність до подолання труднощів, пов’язаних зі змістом та організацією інноваційної діяльності;

- володіння практичними навичками освоєння педагогічних інновацій та розроблення нових.

На основі співвідношення міри вияву цих показників виокремлюють такі рівні сформованості готовності до інноваційної педагогічної діяльності:

- інтуїтивний (інтуїтивна налаштованість на позитивне сприйняття нового);

- репродуктивний (сам застосовує, але зрідка);

- пошуковий (намагаються працювати по-новому, осмислено, сміливо);

- творчий (володіють технологіями теоретично і практично, створюють нові).

Як видно, кожен попередній рівень такої готовності є передумовою формування нових, вищих рівнів.

З метою формування готовності до інноваційної діяльності майбутній педагог може:

- брати активну участь у навчальних заняттях, груповій роботі, дискусіях;

- осмислювати інноваційні ідеї, технології, техніки самостійнл для наступного використання у практичній діяльності.