Суд і судочинство Давньої Греції

4.1. Судові органи Давньої Спарти. Окремо виділених судових органів у Давній Спарті не існувало. Судові функції виконувались царями, ефорами та герусією. Певні судові функції виконувала також апела. Цей орган формувався з одружених громадян віком від 30 років. Виступати на зборах, пропонувати закони могли тільки посадові особи. Збори висловлювали своє рішення зазвичай криком. Судді сиділи в ізольованому приміщенні й прислухалися до того, як кричать обидві сторони (згодні та незгодні), визначаючи переможця. У сумнівних випадках практикувався поділ голосуючих на дві частини шляхом розходження у різні боки. Однак влада могла оголосити своїми постановами рішення зборів недійсними, а самі збори розпустити.

Царі розглядали кримінальні справи, справи про спадкування, стан доріг тощо. Ефори розглядали кримінальні справи приватних осіб. Герусія, як вища судова інстанція Давньої Спарти, готувала та розглядала законопроекти, здійснювала судочинство в особливо важливих справах.

4.2. Судочинство Давніх Афін. На ранньому етапі існування держави в Давніх Афінах басилей, ставши другим архонтом, виконував судові функції з релігійних справ. Інші архонти-фесмофети виконували також судові функції. Вони приймали справи до розгляду й потім передавали їх у відповідні суди. Право судити воїнів мали ще одні вищі посадові особи в державі – стратеги.

Судом найвищої інстанції була геліея, котра одночасно виконувала судовi та законодавчі функції. До її повноважень належав розгляд питань про надання прав громадянства, нагляд за законністю заміщення посад. Головною її прерогативою була законодавча функція, а також суд із політичних, релігійних та інших справ. До складу геліеї входило 6000 чоловік. Із загального числа геліастів складалося 10 судових колегій, по 500 основних і 100 запасних суддів. Bci 10 колегій засідали водночас, кожна в особливому приміщенні. Де якій колегії засідати, а значить, і які справи розглядати, вирішувалося жеребкуванням. Окрім зазначених вище функцій, геліея приймала звіти службових осіб (по закінченню їх служби), мала право на розірвання державних i приватних договорів i т.д. Дуже істотним було i те, що геліея мала право перегляду (в порядку апеляції) вироків, винесених службовими особами.

Визначення покарання залежало від тяжкості злочину та інших обставин. При покаранні смертною караю засудженому пропонували самому виконати вирок за допомогою самогубства. Найважчим покаранням було позбавлення політичних і громадянських прав. Застосовували також конфіскацію майна, штраф. В’язниця виступала лише місцем попереднього утримання до винесення судового вироку. За хабарі та розкрадання посадові особи обкладалися штрафом у десятикратному розмірі. Штраф накладався й за облудний донос на сикофантів (професійних донощиків).

Грабіжники і розбійники могли бути продані в рабство, нічного злодія дозволялося вбити на місці. Покаранню могли бути піддані й тварини чи неживі предмети (колоди та камені), якщо вони стали причиною загибелі людини.

Афінських громадян не піддавали катуванню чи тілесним покаранням. Натомість допит раба, навіть якщо останній проходив лише свідком у справі, обов’язково здійснювався із застосуванням тортур.

Розгляду справи в афінському суді передувало досудове слідство. Обвинувач i обвинувачений могли давати показання, вимагати допиту свідків, представляти речові докази. Показання запечатувались у спеціальну посудину i в такому вигляді представлялися в суд. Основним моментом судового слідства були промови сторін. Сторони звичайно вимагали прочитання показань, даних на досудовому слідстві, або розголошення відповідного закону. Скласти судову промову було непросто. Адвокатури в нашому розумінні не було. Належало навіть приховувати допомогу кваліфікованої особи. Однак вона, як правило, була необхідною.

На судовому процесі спочатку вирішувалося питання про вину особи («винна», «чи невинна»). Якщо присяжні визнавали особу винною, вони вибирали вид покарання. Пропонувати його дозволялося й обвинувачу, й обвинуваченому. Голосування було таємним.