Адміністративна відповідальність юридичних осіб

Велика кількість дослідників вважають, що аналіз чинного КУАП дозволяє визнавати суб’єктами адміністративної відповідаль­ності тільки фізичних осіб. Однак деякі нормативні акти податкового, антимонопольного законодавства, законодавства про підприємницьку діяльність та інші як суб’єктів такої відповідальності передбачають юридичних осіб. Як справедливо відзначає О.І. Миколенко, адміністративна відповідальність юридичних осіб – це вже факт реальної дійсності, що потребує чіткої правової регламентації, оскільки значна кількість протиправних вчинків мають такий характер, що дозволяють ставити питання про відповідальність юридичних осіб (порушення порядку проведення розрахунків – ст. 155-1, незаконна торговельна діяльність – 160-2, недобросовісна конкуренція – 164-1 тощо). Схожу позицію займає й В.Колпаков, який відзначає, що в КУАП не вживається термін „фізична особа”, а використовується тільки термін „особа”, що дає змогу припустити, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа, тим більше, що за межами КУАП діє досить велика група норм, які встановлюють відповідальність юридичних осіб за вчинення протиправних дій. При цьому така відповідальність має найважливіші ознаки саме адміністративної відповідальності.

На противагу визначеним вище науковим позиціям, окремі автори зазначають, що визнання суб’єктом адміністративної відповідальності юридичних осіб може привести до безвідповідальності посадовців, які покликані забезпечити нормальну організацію роботи підприємств, установ та організацій. Вважаємо, що така точка зору є правильною лише частково, оскільки цивільним законодавством України передбачений інститут регресної відповідальності, за допомогою якого можна вимагати відшкодування завданої шкоди з конкретного винуватця, якщо такий буде визначений.

Зазначимо, що практика визнання суб’єктом адміністративного правопорушення юридичної особи не є новою для українського законодавства, вона широко застосовувалася до 1961 року, але потім була відмінена. Причиною цього вважається значне поширення безвідповідальності службових осіб, внаслідок якого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.61 року „Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку” адміністративна відповідальність юридичних осіб у вигляді штрафу була скасована, а сплата накладених на службових осіб штрафів за рахунок підприємств, організацій і установ, де працювали правопорушники, заборонена. Проте сьогодні, коли розвиток підприємницької діяльності сягнув значних розмірів, а державна власність збереглася лише на невеликій кількості підприємств, питання про можливість та необхідність застосування адміністративних стягнень саме до юридичних осіб вже не викликає сумнівів. Більше того, більшість стягнень, які сьогодні застосовуються до громадян, можна було б з певними корективами застосовувати і до юридичних осіб, що дозволило б мати систематизовану систему адміністративних санкцій, які застосовуються в ході притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб. Відразу відзначимо, що практично всі вони реально застосовуються в повсякденному житті, хоча офіційного визнання юридичної особи суб’єктом адміністративного правопорушення поки що не відбулося.

Так, одним з найлегших адміністративних стягнень є попередження. Законодавець не вказує, які реквізити повинно мати дане стягнення у випадку його накладення. Передбачається, що воно виноситься від імені держави уповноваженим органом та має бути певним чином зафіксоване. Тому не викликає сумнівів і можливість застосування офіційного попередження органами державного контролю чи нагляду за відповідними видами діяльності до юридичних осіб у випадку виявлення в їх діяльності незначних порушень чинного законодавства. Наприклад, попередження може сьогодні накладатися за окремі порушення порядку проведення розрахунків, передбачених Законом України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, виноситься і попередження про неповну відповідність здійснюваній діяльності ліцензійним вимогам тощо.

Штрафні санкції є найбільш популярними з числа передбачених чинним законодавством. І якщо до фізичних осіб відповідні суми штрафів визначаються у кратному розмірі до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то для юридичних осіб ці суми мають бути мінімум на порядок більшими та враховувати розмір збитків або ж неотриманих прибутків. Відзначимо, що адміністративні штрафи до юридичних осіб застосовуються і зараз, проте вони не систематизовані, відсутня реальна прив’язка до одиниці, в яких вони б вимірювалися. Штраф – це домінуючий вид адміністративного стягнення, яке передбачається за абсолютну більшість адміністративних правопорушень, що вчиняються юридичними особами. Можна сказати, що штраф являє собою грошове стягнення, що полягає у вилученні в порушника певної суми на користь держави. Інколи адміністративні штрафи юридичних осіб називають фінансовими санкціями. Слід відзначити, що невизнання юридичних осіб суб’єктами окремих адміністративних правопорушень часто є причиною термінологічної плутанини, використання на законодавчому рівні різних тлумачень тотожних понять. Так, стягнення, що застосовуються до юридичних осіб органами державної влади (тобто в адміністративному порядку) за порушення правил здійснення господарської діяльності називають адміністративно-господарськими санкціями, а штрафи, що застосовуються до таких суб’єктів називаються фінансовими санкціями, хоча їх ідентичність з адміністративними штрафами є очевидною. Проте вважаємо, що віднесення фінансових санкцій до особливого різновиду відповідальності – „фінансової” – є помилковим, оскільки, виходячи із п.22 ст. 92 та ст. 8 Конституції України, законодавством не можуть передбачатися інші види відповідальності, крім цивільно-правової, кримінальної, адміністративної і дисциплінарної. Однак всупереч положень Конституції, в Україні продовжується практика встановлення нелегітимної відповідальності у новоприйнятих нормативно-правових актах. Зокрема, знайшла вона своє відображення і при підготовці проекту Податкового кодексу України, яким визначено три види відповідальності за податкові правопорушення: адміністративна, кримінальна, фінансова.

Адміністративні штрафи, що застосовуються до юридичних осіб, суттєво відрізняються від заходів майнової відповідальності, оскільки передбачають відповідальність перед державою, а не потерпілою стороною та накладаються державними органами на підставі чинного законодавства (не на підставі умов договору) за порушення порядку, умов здійснення господарської діяльності (наприклад, за здійснення ліцензійної діяльності без ліцензії, за порушення ліцензійних умов, неподання або подання до державних органів неправдивої інформації щодо умов чи наслідків здійснення господарської діяльності тощо). Переконані, що суми штрафних санкцій мають автоматично подвоюватися, якщо юридична особа повторно протягом року вчинить однотипне правопорушення.

В такому ж порядку як і до фізичних осіб, можна застосовувати до юридичних і такі заходи стягнення, як оплатне вилучення предмета, який став безпосереднім знаряддям або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення та конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення чи грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення. Зокрема, оплатному вилученню може підлягати зброя, яка недбало зберігається, конфісковувати можна реєстратори розрахункових операцій, в які було внесено непередбачені конструкцією зміни, що призвели до порушення порядку проведення розрахункових операцій тощо.

Юридичних осіб можна також позбавити й спеціального права, зокрема, сьогодні юридична особа може бути позбавлена права здійснювати окремі види діяльності, ліцензії, дозволу, сертифіката на виконання окремих видів робіт тощо.

Серед стягнень, що реально застосовуються до юридичних осіб в адміністративному порядку можна виокремити і такі як: адміністративний арешт майна, банківських рахунків, складських чи інших приміщень юридичної особи тощо. Аналогічне стягнення застосовується на строк до 15 діб і до фізичних осіб. Різниця полягає в тому, що фізична особа, яка піддається адміністративному арешту, має знаходитися протягом визначеного часу у спеціально обладнаних для цього приміщеннях в межах структурних підрозділів органів внутрішніх справ. Відзначимо, що адміністративний арешт майнових цінностей чи документів юридичних осіб може бути здійснений з метою попередження чи виявлення фактів протиправних діянь, а не як покарання відповідної особи.

З числа пропонованих КУАП санкцій, що застосовуються до фізичних осіб, не можна застосувати до юридичних такі як виправні роботи та громадські роботи.

Взагалі в теорії права юридична відповідальність визначається як передбачені законом вид і міра втрат (обмежень) особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення, що накладаються на особу від імені держави.

На наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб вказують такі ознаки, які характерні саме для адміністративної відповідальності. Зокрема, це публічність відповідальності, зосередження права накладання відповідних стягнень в уповноважених державних органах, які є органами адміністративної юрисдикції, спрощений порядок притягнення до відповідальності, встановлення виключного переліку діянь, за які накладається стягнення та відповідальності за них перед державою, нерівність сторін у процесі накладання адміністративних стягнень, змушення (спонукання) правопорушника до виконання загальнообов’язкових правил, установлених у сфері державного управління тощо. Відзначимо також, що в Російській Федерації питання про адміністративну відповідальність юридичних осіб вирішено на рівні Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення.

Для того, щоб особа була притягнута до відповідальності, необхідна наявність визначеної сукупності елементів, які характерні для юридичної відповідальності: порушення; не­сприятливі наслідки у вигляді визначених законом санкцій; порушник, яким можуть ви­ступати юридичні особи, в тому числі державні органи; органи (по­садові особи), уповноважені накладати стягнення (органи податкової інспекції, комісії з захисту прав споживачів тощо), а також вина юридичної особи у вчиненні відповідного протиправного діяння.

Відзначимо, що систематизованого законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб в Україні поки що не існує. Є лише окремі статті чи їх частини розрізнених нормативних актів, які називають перелік не систематизованих санкцій, що застосовуються до юридичних осіб у випадку порушення вимог чинного адміністративного законодавства. В деяких випадках юридичні особи несуть відповідальність нарівні з фізичними особами (громадянами-підприємцями), і механізм притягнення до адміністративної відповідальності майже не врегульований. Однак аналізу чинного законодавства дозволяє виокремити підстави та умови притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності.

1. До адміністративної відповідальності може бути притягнутий лише деліктоздатний суб’єкт. Юридична особа стає деліктоздатною з моменту її державної реєстрації (в окремих випадках – з часу отримання ліцензії чи іншого дозвільного документа на підставі якого така особа здійснює свою господарську діяльність) і втрачає деліктоздатність з моменту виключення з реєстру юридичних осіб, може виступатияк загальним (будь-яка юридична особа, що вчинила правопорушення), так і спеціальним суб’єктом (монополіст, юридична особа, що діє у сфері торгівлі, громадсько­го харчування, надання послуг тощо) правопорушення. Проте варто відзначити, що банкрутство юридичної особи, припинення нею своєї господарської діяльності не звільняють її від виконання обов’язків перед державою.

2. Нести адміністративну відповідальність можуть лише особи, винуваті у вчиненні правопорушення. Для підвищення ефективності законодавства про адміністратив­ну відповідальність юридичних осіб слід чітко визначити загальні засади такої відповідальності та встановити механізм притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Виходячи з особливостей статусу юридичних осіб визначати їх вину як психічне ставлення особи до протиправного діяння та його наслідків не можна. Отже, необхідно або ж відмовитися від визначення вини щодо адміністративно караних діянь, або ж дати юридичне закріплення критеріїв визначення вини саме юридичної особи. Зокрема, перший спосіб вирішення вказаного питання використано в КУАП Російської Федерації. Принцип вини фізичної та юридичної особи збережений в межах адміністративного законодавства, проте зміст сутності та форм вини законодавчо не формулюються. Вважаємо таку позицію законодавця невиправданою, оскільки вона не вирішує питання по суті. Незважаючи на фактичну відсутність в українському законодавстві правового регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб, слід відзначити, що певні спроби на доктринальному та законодавчому рівнях врегулювати це питання мали місце. Так наприклад, порушення порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (ст. 155-1 КУАП) можна віднести до числа податкових правопорушень, а тому, на думку законодавця відповідальність за їх вчинення може наставати без урахування вини. Такий висновок можна зробити, аналізуючи роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів”. Зокрема, у п. 5 вказаного документа зазначено, що підставами для застосування відповідальності, передбаченої пунктами 7-8 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” є приховування (заниження) або несплата платниками сум податків, інших обов’язкових платежів до бюджетів незалежно від причин, з яких це сталося. Не має значення і наявність чи відсутність умислу в діях відповідних працівників організацій – платників податків. Така відповідальність настає і в тому разі, якщо порушення сталося через помилкове застосування законодавства про оподаткування, недбалість, недосвідченість чи розрахункову помилку. Звідси можна зробити висновок, що в ході притягнення особи до адміністративної відповідальності за фінансове правопорушення ні ступінь, ні форма вини не враховуються, а особа вважається правопорушником, якщо не зможе довести зворотне, що прямо суперечить адміністративно-правовому принципу невинуватості особи. Овчарова О.В. пропонує виною юридичної особи у вчинення адміністративного правопорушення вважати недокладення юридичною особою зусиль, що допускаються та вимагаються законодавством для виконання покладених на неї обов’язків, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, а також як невиконання наданих прав і можливостей для усунення причин адміністративного правопорушення. Таке формулювання викликає заперечення, оскільки в даному випадку наявність вини підмінена наявністю протиправної поведінки. Як справедливо відзначає російський вчений В.А. Ойгензіхт, вина юридичної особи не може замінюватися протиправною бездіяльністю. У зв’язку з викладеним, найбільш повною, на наш погляд, є точка зору вітчизняного вченого Д.М. Лук’янця, який вказує, що вина юридичної особи залежить від того, чи є вона наслідком дій або бездіяльності фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи. Тобто якщо юридичним фактом, що лежить в основі протиправних дій юридичної особи, є дії фізичних осіб, то дії юридичної особи будуть винними. Якщо ж такою основою є події, тобто фактичні обставини, виникнення яких не залежить від волі та свідомості фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, то такі дії юридичної особи вважати винними не можна.

3. За практикою у справах про відповідальність юридичних осіб застосовується порядок провадження такий же, як і для фізичних осіб. Разом з тим, слід чітко визначити органи, уповноважені накладати адміністративні стягнен­ня на юридичних осіб.

4. Стягнення, які наклада­ються на юридичних осіб, є різноманітними за формулюванням у нормативних актах, що заважає ефективному функціонуванню системи адміністративної відповідальності юри­дичних осіб. Так, суми штрафів можуть бути виражені у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, у сумах несплачених податків чи інших обов’язкових платежів, у процентному відношенні вартості реалізованих товарів чи наданих послуг тощо. Значну частину стягнень складають штрафи. Поряд з ними застосовуються такі заходи впливу, як припинення чи призу­пинення певного виду діяльності, вилучення чи адміністративний арешт майна (банківських рахунків) юридичної особи. А такі дійсно специфічні види впливу, як примусовий поділ суб’єктів господарсь­кої діяльності, монополістів та ін., зустрічаються рідко.

Однією з підстав, що звільняють юридичну особу від відповідальності – є наявність казусу, тобто випадку, коли суспільно-шкідливі наслідки настали з причин, що не залежали від особи (несплата податків внаслідок неналежного виконання обов’язків поштою).

Таким чином, можемо стверджувати, що адміністративна відповідальність юридичних осіб є беззаперечним фактом, хоча власне інститут такої відповідальності перебуває у процесі свого становлення, він ще остаточно не оформився й містить багато суперечностей та прогалин, проте заперечувати факт його існування немає жодних підстав.