Зобов'язання – це кредиторська заборгованість банку, яка виникла в результаті попередніх операцій і яка повинна бути погашена в певний термін.

До зобов'язань банку належать:

- залишки на коррахунках банків;

- залишки на поточних рахунках клієнтів;

- депозити – термінові і до запитання;

- міжбанківські кредити, у тому числі і одержані в НБУ.

- кредиторська заборгованість

Аналізуючи зобов'язання банку, необхідно дати їм кількісну і якісну оцінку. Перш за все слід враховувати, що більшість зобов'язань є платними, унаслідок чого витрати банку збільшуються. Але серед зобов'язань є і дешеві ресурси:

- депозити до запитання;

- кредиторська заборгованість.

До дорогих ресурсів належать:

- термінові депозити;

- міжбанківські кредити і депозити.

Збільшення зобов'язань банку оцінюється позитивно, оскільки це свідчить про збільшення суми кредитних ресурсів. Чим більше питома вага термінових депозитів, тим більше стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивно позначається на його ліквідності і знижує залежність від міжбанківських кредитів.

Аналіз ліквідності банку.

Ліквідність банку – це його здатність своєчасно виконати свої грошові зобов'язання. Визначається збалансованістю між термінами і сумами погашення активів і термінами і сумами виконання зобов'язань банку, а також термінами і сумами інших джерел і напрямів використовування засобів.

Як відомо, основним джерелом доходу банку є трансформація короткострокових пасивів у відносно довгострокові активи. Якщо банк перевищує розумну межу розбіжності в термінах, то можуть виникнути проблеми з ліквідністю. Навіть якщо вона виявляється в м'якій формі, банк повинен звернутися за позикою на грошовий ринок (узяти міжбанківський кредит). Банки повинні володіти доступними ліквідними активами, які можна легко перетворити на готівку. Пошук доступних ресурсів для оперативного підвищення ліквідності – це функція управління як активними, так і пасивними операціями.

Збалансованість між статтями активів і пасивів можна визначити за допомогою таких коефіцієнтів:

Коефіцієнт Загальна сума виданих кредитів

співвідношення = --------------------------------------------------

позик і депозитів Зобов'язання (кредитні ресурси )

Цей коефіцієнт характеризує здатність банку привертати депозити для підтримки своїх кредитних операцій і надавати їх в кредит. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з великим ризиком, оскільки свідчить про слабку ліквідність.

Оптимальне значення даного коефіцієнта – в межах 0,7 – 0,8.

Коефіцієнт Високоліквідні активи

термінової = ---------------------------------------------

ліквідності Підвідсоткові зобов'язання

Цей коефіцієнт допомагає оцінити здатність банку одночасно погасити всі свої зобов'язання. Оптимальне значення коефіцієнта – 0,15 – 0,20, тобто до ризику можуть бути схильні не більше 85% зобов'язань або не менше 15% зобов'язань повинні покриватися високоліквідними активами банку.

Загальна оцінка чинників прибутковості банку.

Фінансовим результатом діяльності банку є прибуток, який в основному залежить від співвідношення його доходів і витрат. Основним інформаційним джерелом для аналізу фінансових результатів є звіт про прибутки і збитки комерційного банку.

Прибуток банку:

- прибуток від основної діяльності, яка визначається як різниця між банківськими доходами і витратами;

- валовий прибуток, в який окрім прибутку від основної діяльності, входять небанківські доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Доходи – це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду завдяки зростанню активів або зменшенню зобов'язань, які примножують капітал і не є внесками акціонерів. Доходи підрозділяються на банківські і небанківські.

До банківських належать доходи, безпосередньо пов'язані з діяльністю банку, а саме:

- процентні;

- комісійні – по всіх послугах, наданих контрагентам;

- торгові;

- інші банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які не торкаються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів, платня за аудиторські послуги, платня за орендні послуги).

На підставі аналізу структури доходів банку можна зробити ряд висновків.

Основна функція банку – привертати засоби (це в основному власний капітал і депозити) і інвестувати в продуктивні активи для отримання процентного доходу. Крім того, банк надає платні фінансові послуги, формуючи, таким чином, дохід від них у вигляді комісійних.

Так, збільшення питомої ваги комісійних доходів свідчить про те, що банк має проблеми з отриманням основного процентного доходу. Збільшення непроцентних доходів сприяє приросту доходів банку без збільшення балансу. Але, як правило, платні послуги трудомісткі і вимагають відповідної кваліфікації персоналу, що приводить до зростання операційних витрат. Тому цілком, можливо, що банк, рівень доходів якого від платних послуг вище від середнього, буде більше витрачати на виплату заробітної платні. Швидке збільшення доходів від платних послуг може свідчити про те, що банк веде ризиковану діяльність (надання гарантій, валютний арбітраж).

Витрати - це зменшення економічної вигоди в звітному періоді, викликане використовуванням активів або появою заборгованості, що приводить до зменшення власного капіталу.

Якщо доходи збільшують суму капіталу, то витрати її зменшують.

До витрат банку відносяться:

- процентні витрати;

- комісійні витрати;

- інші банківські операційні витрати;

- інші небанківські операційні витрати;

- відрахування в резерви.

Розрахунки між підприємствами незалежно від форми власності здійснюються шляхом безготівкових перерахувань через комерційні банки (КБ) і регулюються спеціальними правилами. Проте в практиці проведення розрахунків допускаються порушення та зловживання. На їх виявлення й попередження роз­раховані аудиторські перевірки.

Метою перевірки банківських операцій є встановлення:

кількості відкритих і використаних у розрахунках рахунків, законність здійснення операцій за кожним із них;

своєчасності, законності, достовірності й доцільності відображених на рахунках у банках здійснених операцій щодо надходження та списання грошових коштів;

обґрунтованості отримання й використання кредитів і позик, своєчасності їх погашення;

дотримання стану платіжно-розрахункової дисципліни щодо укладених договорів та ін.

Метою аудиту валютних операцій є перевірка:

правильності та законності відкриття валютних рахунків;

повноти й своєчасності зарахування валютної виручки;

законності використання валюти-готівки тощо.

Насамперед аудитор перевіряє правильність відкриття рахунку в комерційному банку. Наступним етапом аудиту є перевірка правильності ведення аналітичного й синтетичного обліку за кож­ним із відкритих у комерційних банках рахунком.

Аудитор встановлює підтвердження кожної операції, яка відображена у виписці з особового рахунку в банку, первинними документами. Така взаємозвірка має поєднуватися з контролем за банківськими документами суті проведених операцій. У процесі перевірки аудитор звертає особливу увагу на правильність оформлення первинних документів, відповідність назви платежу фактично проведеній господарській операції, а також на додатки до первинних документів та договори, положення тощо.

Лекція 14. Аудит фінансів підприємства

14.1. Аудит інвестицій

14.2. Аудит фінансової звітності

14.3. Аудит фінансової стійкості підприємства

14.1. Аудит інвестицій

Метою аудиту інвестицій є встановлення законності здійснення операцій та достовірності відображення їх у бухгалтерському обліку. Завданням аудиту інвестицій є перевірка:

статутних документів підприємства щодо прийнятої ним інвестиційної політики;

вартості об’єктів та законності витрат, пов’язаних із капітальними інвестиціями;

правильності первісної оцінки фінансових інвестицій та на дату балансу;

правильності постановки обліку інвестицій на підприємстві;

обґрунтованості відображення інвестицій на синтетичних рахунках бухгалтерського обліку;

відповідності даних відображення інвестицій на синтетичних і аналітичних рахунках;

інвестиційної активності підприємства;

ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Правовою основою аудиту інвестицій є Закони України: «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; «Про інвестиційну діяльність»; «Про цінні папери та фондову біржу»; «Про режим іноземного інвестування»; «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; «Про оподаткування прибутку підприємства»; положення (стандарти) бухгалтерського обліку та ін.

Джерелами перевірки є: первинні документи, бланки і реєстри цінних паперів, патенти, ліцензійні договори, свідоцтва, акти техніко-економічної експертизи, технічна документація, Головна книга і регістри аналітичного обліку, фінансова звітність. Методи перевірки залежать від видів інвестицій: фінансових, капітальних.

Правильність аудиторського висновку щодо фінансових інвестицій підприємства значною мірою визначається врахуванням тих змін, що відбулися в розумінні їх сутності, первісної оцінки та оцінки на дату балансу, бухгалтерському обліку.

Фінансові інвестиції поділяють на: довгострокові фінансові інвестиції; поточні фінансові інвестиції. Основним критерієм поділу фінансових інвестицій на довгострокові й поточні є мета здійснення (придбання) інвестицій. До довгострокових фінансових інвестицій належать інвестиції на період більше одного року, а також всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні інвестиції відображують фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Еквіваленти грошових коштів — короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Довгострокові фінансові інвестиції можна поділити на дві групи: боргові; пайові. Довгострокові боргові фінансові інвестиції характеризуються: відсутністю права участі в капіталі об’єкта інвестування; доходом у вигляді процента; визначеним строком обігу та ін.

Довгострокові пайові фінансові інвестиції характеризуються: засвідченням право інвестора на частку в капіталі об’єкта інвестування; доходом у вигляді дивідендів; відсутністю встановленого строку обігу; різницею між вартістю придбання та номінальною вартістю не амортизується.

Довгострокові та поточні фінансові інвестиції обліковуються на різних рахунках. Побудова аналітичного обліку має забезпечити можливість отримання інформації про довгострокові фінансові вкладення в об’єкти як на території країни, так і за кордоном.

Завданням аудиту фінансових інвестицій є перевірка правильності: первісної оцінки фінансових інвестицій; оцінки фінансових інвестицій на дату балансу; організації бухгалтерського обліку фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; організації бухгалтерського обліку фінансових інвестицій для ведення спільної діяльності.

За бажанням замовника аудит можна розпочати з інвентаризації фінансових інвестицій підприємства. Вона зводиться до перевірки фактичної наявності цінних паперів, які були передані на зберігання в банк, перевірки залишків сум за даними обліку з даними банку. При проведенні інвентаризації фінансових інвестицій аудитор повинен встановити, чи не належать вони до інших придбаних підприємством цінних паперів, які не є фінансовими інвестиціями, а за результатами інвентаризації скласти порівняльну відомість, в якій зафіксувати їх нестачу або надлишок.

Правильність первісної оцінки фінансових інвестицій здійснюється залежно від методів придбання цих інвестицій: за грошові кошти; в обмін на цінні папери власної емісії; в обмін на інші активи.

При придбанні фінансових інвестицій за грошові кошти вони мають бути відображені в обліку за собівартістю, яка містить: ціну придбання, комісійну винагороду, мито, податки, збори, обов’язкові платежі, інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням фінансових інвестицій, за такою кореспонденцією рахунків.

Якщо придбані фінансові інвестиції отримано в обмін на цінні папери власної емісії, вони мають відображатись в обліку за справедливою вартістю переданих цінних паперів.

У разі придбання фінансових інвестицій в обмін на інші активи вони мають бути відображені в обліку за справедливою вартістю переданих активів.

Перевірку правильності оцінки фінансових інвестицій на дату балансу здійснюється за видами інвестицій: інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо; інвестиції, які перебувають у підприємства до моменту їх погашення; інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі. Інвестиції, які перебувають у підприємства до моменту їх погашення, в обліку відображують за амортизованою собівартістю кореспонденції рахунків.

Інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу мають представляти вартість, визначену з урахуванням усіх змін у власному капіталі об’єкту інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування. За підсумками звітного року об’єкт інвестування може мати прибуток, збиток, можуть відбутися певні зміни у власному капіталі.

Фінансові інвестиції у спільну діяльність з утворенням юридичної особи його учасниками мають обліковуватись за методом участі в капіталі на останній день місяця, в якому вони стали контрольними, крім випадків, коли інвестиції у спільну діяльність здійснено із створенням юридичної особи контрольними учасниками. Для останніх, фінансові інвестиції, крім інвестицій, які зберігаються (утримуються) підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображуються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі) відображується в складі інших доходів або інших витрат.

Фінансові інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо, відображуються на дату балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення корисної інвестиції.

Втрати від зменшення корисності фінансових інвестицій показують у складі інших витрат з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Такий порядок обліку спостерігається в тому разі, якщо:

а) фінансові інвестиції у спільну діяльність придбані і зберігаються виключно з метою їх подальшого продажу протягом дванадцяти місяців;

б) спільне підприємство веде свою діяльність в умовах, які обмежують його спроможність передавати кошти учаснику спільного підприємства протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

Аудитор має впевнитися в правильності призупинення обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі з останнього дня місяця, в якому він перестав здійснювати спільний контроль за спільним підприємством або суттєво впливати на його діяльність.

Початок аудиту капітальних інвестицій здійснюються за бажанням замовника або за інвентаризацією. При цьому перевіряють фактичну наявність об’єктів, придбаних в порядку капітальних інвестицій, технічну документацію на них, акти приймання-передачі, інвентарні картки, їх описи, інвентарні списки на ці об’єкти за місцями їх надходження.

У ході перевірки фактичної наявності нематеріальних активів, придбаних у порядку інвестицій, встановлюють обґрунтованість оприбуткування за наявністю документів, на основі яких оформлені придбані майнові права, та документів, які характеризують об’єкти нематеріальних активів. При інвентаризації об’єктів винахідницьких, авторських, патентних прав, прав на промислові зв’язки та корисні моделі, інших видів інтелектуальних інвестицій аудитор повинен переконатися в наявності охоронних документів, що підтверджують права підприємства на ці об’єкти, та перевірити їх достовірність.

При виявленні нестачі об’єктів визначають причину та винних осіб, які повинні відшкодувати вартість нестачі. Оцінка неврахованих об’єктів, нематеріальних активів, придбаних у порядку інвестування, здійснюється відповідно до теперішньої вартості виробництва.

Об’єктом перевірки є законність і обґрунтованість витрат по капітальних інвестиціях при придбанні основних засобів, відповідність їх затвердженій технічній документації чи способам фінансування. Встановлюють правильність формування початкової вартості об’єктів, що надійшли при підрядному та господарському способах будівництва, придбаних за плату, в результаті оренди (лізингу), а також правильність відображення податків при формуванні цієї вартості.

Правильність віднесення витрат до капітальних інвестицій багато в чому залежить від чіткого їх визначення та розподілу за напрямами.

Капітальні інвестиції на придбання обладнання включають витрати на купівлю тракторів, комбайнів, інших машин, транспортних засобів, устаткування тощо. За цією групою капітальні інвестиції поділяють на вкладення для придбання обладнання, яке не потребує монтажу (трактори, комбайни, машини, автомобілі), і обладнання, що потребує монтажу. Обладнання може також виготовлятись у власних майстернях. Такі витрати мають відображуватись в обліку відповідно до чинного законодавства.

При перевірці придбаних основних засобів з’ясовують правильність їх документального оформлення за напрямами придбання. Це стосується машин, автомобілів, інвентарю, обладнання, які купують на заводах та в постачальницьких організаціях. Машини й обладнання отримують через довірену особу на основі доручення.

Правильність оформлення документів і визначення витрат перевіряють на базі виписаних постачальниками рахунків, товарно-транспортних та податкових накладних.

При перевірці правильності визначення вартості нематеріальних активів, придбаних у порядку інвестицій, потрібно враховувати, що вартість таких об’єктів формується виходячи із фактичних витрат інвестора на придбання та приведення їх до стану, придатного до використання. Слід звернути увагу на особливість формування вартості нематеріальних активів у разі їх придбання за плату в інших осіб і підприємств, при створенні об’єктів на підприємстві, а також на правильність відображення податків у вартості нематеріальних активів.

Для перевірки правильності визначення вартості окремих об’єктів інноваційної сфери та інтелектуальних інвестицій потрібно залучати фахівців для проведення техніко-економічної експертизи.

Аудитор має встановити, що порядок обліку інвестицій на підприємстві відповідає чинному порядку ведення бухгалтерського обліку в Україні.

У процесі перевірки аудитор має встановити: правильність, послідовність відображення операцій; відповідність записів у виробничому звіті записам у первинних документах, листках-розшифровках, згрупованих за статтями витрат; правильність розрахунків замовника з підрядником за етапами виконання робіт; дотримання вимог щодо оформлення Акту на приймання-передачу виконаних робіт і утримання на його базі сум перерахованого підряднику авансу; правильність відображення в обліку перерахованих замовником авансів, кінцевих розрахунків і податку на додану вартість; правильність утримання авансів за умов виконання будівельно-монтажних робіт протягом тривалого часу та подання підрядником кількох рахунків; своєчасність і правильність проведених коригувань завищеної підрядником вартості робіт, виконаних у звітному та по незакінченому будівництву в минулому роках.

З цією метою необхідно перевірити кореспонденцію рахунків щодо оприбуткування основних об’єктів основних засобів у порядку капітальних інвестицій і нарахування зносу при придбанні об’єктів, які були в експлуатації. Слід враховувати, що відображення операцій у бухгалтерському обліку залежить від способу здійснення будівництва.

Аудитор має врахувати особливості утримання авансу при розрахунках з підрядником при виконанні будівельно-монтажних робіт, які виконуються протягом тривалого часу. При пред’явленні кількох рахунків для оплати аванс необхідно утримувати пропорційно до вартості виконаних робіт по кожному платежу.

Перевірка правильності відображення витрат на будівельно-монтажні роботи, які виконуються господарським способом, зводиться до встановлення ведення їх обліку за статтями цих витрат за кожним об’єктом (правильність нарахування заробітної плати, оцінки будівельних матеріалів, надання послуг, інших витрат). Аудитору слід звірити також записи в аналітичному обліку.

Перевірка правильності відображення в обліку підприємством придбаних за плату машин, інвентарю, обладнання проводиться з урахуванням того, потребує воно чи не потребує монтажу. При перевірці з’ясовують правильність відображення в обліку витрат на їх придбання.

14.2. Аудит фінансової звітності

Мета аудиту фінансової звітності — підготовка висновку про відповідність фінансової звітності чинному законодавству, що регламентує порядок підготовки та подання фінансових звітів.

При перевірці аудитор з’ясовує наявність наказу керівника підприємства про облікову політику та проводить аналіз дотримання бухгалтерською службою принципів підготовки фінансової звітності.

Процедури завірення фінансової звітності означають підтвердження аудитором відповідності показників фінансової звітності даним Головної книги і журналам-ордерам без здійснення процедур перевірки достовірності первинної бухгалтерської документації.

Методика перевірки відповідності поданої фінансової звітності нормативним вимогам передбачає такі етапи.

1. Встановлення звітного періоду. Звітним періодом для річної звітності є календарний рік. Для новоствореного підприємства звітний період може перевищувати календарний рік (але не більш як на півроку), а для ліквідованого підприємства він буде меншим за один рік (з 1 січня до дати ліквідації).

Аудитору потрібно встановити період перевірки на підставі поданих даних про звітний період підприємства.

2. Перевірка складу фінансової звітності. Аудитору слід проаналізувати повноту складу поданої звітності з урахуванням наявних філій, представництв, інших відокремлених підрозділів.

3. Оцінка критеріїв статей фінансової звітності. Аудитор оцінює обґрунтованість рішень керівництва підприємства щодо відображення у фінансовій звітності відповідних статей.

Аудитор має встановити, що кожна стаття, наведена у фінансовій звітності, відповідає таким критеріям:

· є вірогідність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею;

· оцінка статті може бути достовірно визначена.

Для цього аудитор має порівняти результат господарської операції з визначенням активів, зобов’язань, капіталу, доходів і витрат.

Оцінка вірогідності отримання або витрат майбутніх економічних вигод і можливості достовірності оцінки показує місце відображення результатів господарської операції — у фінансових звітах або в примітках до них. Це стосується суттєвої інформації, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

4. Оцінка якісних характеристик фінансової звітності. При оцінці якісних характеристик фінансової звітності аудитору потрібно врахувати вимоги за напрямами: дохідності; достовірності; зіставності; доречності.

5. Оцінка принципів підготовки звітності. Завдання аудитора є встановити дотримання при складанні фінансової звітності принципів:

· автономності, при якому кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників;

· безперервності діяльності, який полягає в тому, що оцінка активів і зобов’язань підприємства здійснюється виходячи із припущення, що його діяльність триватиме:

· періодичності, що передбачає розподіл діяльності підприємства на певні (визначені) періоди часу з метою складання фінансової звітності;

· історичної (фактичної) собівартості, що свідчить про пріоритет оцінки активів підприємства виходячи із витрат на їх виробництво й придбання;

· нарахування та відповідності доходів і витрат;

· повного висвітлення, який полягає в тому, що фінансова звітність має вміщувати всю інформацію про фактичні та потенційні результати операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

послідовності, який передбачає постійне із року в рік застосування підприємством обраної облікової політики;

· обачності, який полягає в тому, що методи оцінки, що застосовуються, мають допомогти уникнути завищення активів і доходів та заниження зобов’язань і витрат;

· превалювання сутності над формою. Операції мають обліковуватися відповідно до їх суті, а не тільки виходячи із юридичної форми;

· принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що вимір і узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

На основі виконаних процедур аудитор робить висновок про відповідність фінансової звітності вимогам про надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства.

Аудит балансу підприємства відображає правильність складеного балансу підприємства, встановлює відповідність його побудови вихідним принципам. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Аудитор має підтвердити правильність відображення в бухгалтерському балансі кожної статті.

Мета аудиту Звіту про фінансові результати— перевірка правильності складання Звіту про фінансові результати, що забезпечує користувачів повною, правдивою та неупередженою інформацією про доходи, витрати, прибутки та збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Перевірку правильності складання Звіту про фінансові результати здійснюють за трьома розділами: «Фінансові результати», «Елементи операційних витрат», «Розрахунок показників прибутковості акцій».

При проведенні перевірки «Доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» аудитор з’ясовує правильність відображення загального доходу (виручки) від реалізації готової продукції, товарів, виконаних робіт та наданих послуг. Цей дохід має бути відображений без вирахування сум наданих знижок, повернення проданих товарів, непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків і обов’язкових платежів), що підлягають перерахуванню до бюджету і державних цільових фондів, надходжень за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами на користь комітента.

Наступним етапом є перевірка відображення доходу (виручки) на рахунках бухгалтерського обліку за принципом відвантаження продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг незалежно від строків одержання грошових коштів (їх еквівалентів) від покупців (замовників).

За статтею «Податок на додану вартість» аудитор перевіряє відображення суми податку на додану вартість, включену до продажної (відпускної) вартості відвантаженої продукції (товарів, робіт, послуг) і водночас до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Аудитор повинен з’ясувати правильність відображення операцій за зобов’язаннями на додану вартість на рахунках бухгалтерського обліку залежно від здійснення першої події: відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг) чи одержання попередньої оплати від покупців (замовників).

При проведенні аудиту звертають увагу на правильність визначення податків з обороту і зборів та відображення операцій з ними на рахунках бухгалтерського обліку.

За статтею «Інші вирахування з доходу» аудитор з’ясовує відображення сум, одержаних підприємством на користь комітента (довірника) за повернення товарів, суми наданих знижок та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а також одержані підприємством від інших осіб суми доходів на користь комітента, співвиконавця, субпідрядника за договорами комісії, підряду, агентськими та іншими аналогічними угодами. Після цього перевіряють правильність відображення операцій у бухгалтерському обліку, що суми одержує підприємство на користь комітента (довірника) відображені без урахування податку на додану вартість. Аудитору треба пам’ятати, що всі інші суми, які підлягають вирахуванню з доходу, відображуються з урахуванням сум податків і зборів, передбачених законодавством.

Відповідно до П(С)БО, витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. При проведенні перевірки матеріальних затрат аудитор має встановити правильність їх визначення, крім продукту власного виробництва, тобто правильність формування складу матеріальних затрат, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства. Слід пам’ятати, що до елементу матеріальних затрат, зокрема інших матеріалів, відносять вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробки, сировини і матеріалів, проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, що використовуються у виробництві, транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо), пов’язаних з операційною діяльністю підприємства.

Мета аудиту Звіту про рух грошових коштів— перевірити достовірність складеного Звіту про рух грошових коштів підприємства, відповідність його Балансу та Звіту про фінансові результати.

Завдання аудиту — встановити:

· дотримання методичних підходів при складанні Звіту про рух грошових коштів прямим і непрямим методом у результаті операційної діяльності;

· правильність відображеного у Звіті про рух грошових коштів за видами діяльності (операційної, інвестиційної і фінансової);

· оцінити зміни в чистих активах, фінансовій структурі, впливу на суми й час потоків грошових коштів з метою коригування відповідно до умов та можливостей, що змінились;

· розробка пропозицій аудитором щодо врахування змін у грошових та їх еквівалентах, які відбулися за звітний період та вплив фінансової діяльності на грошові потоки підприємства.

Аудитор на початку перевірки повинен з’ясувати, який метод використано підприємством при складанні Звіту про рух грошових коштів.

При використанні прямого методу аудитор має пам’ятати, що у Звіті наводять усі класи надходжень та видатків, різниця яких показує приріст або зменшення грошових коштів.

Суть непрямого методу полягає у відображенні в Звіті суми чистого прибутку (збитку), який коригується до величини чистої зміни грошових коштів, за виключенням впливу негрошових операцій і операцій, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Різниця у використанні прямого й непрямого методів стосується тільки розділу операційної діяльності. В Україні згідно П(С)БО використовують непрямий метод складання Звіту про рух грошових коштів.

Аудит руху коштів у результаті операційної діяльності здійснюють за такими статтями: прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування; коригування на амортизацію необоротних активів; коригування на збільшення (зменшення) забезпечень; коригування на збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць; коригування на збиток (прибуток) від неопераційної діяльності; витрат на сплату відсотків; прибутку (збитку) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах; зменшення (збільшення) оборотних активів; зменшення (збільшення) витрат майбутніх періодів; збільшення (зменшення) поточних зобов’язань; збільшення (зменшення) доходів майбутніх періодів; грошових коштів від операційної діяльності; сплачених відсотків; сплаченого податку на прибуток; чистого руху коштів до надзвичайних подій; руху коштів від надзвичайних подій; чистого руху коштів від операційної діяльності.

Мета аудиту Звіту про власний капітал — підтвердити вірогідність інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства упродовж звітного періоду.

Завдання аудиту — встановити: достовірність і повно відображення у звіті результати роботи підприємства щодо збільшення або зменшення власного капіталу. Інформація, наведена в Звіті про власний капітал, має бути достовірною, без помилок і перекручень, які впливають на користувачів фінансової звітності. Підставою для заповнення Звіту є дані синтетичного й аналітичного обліку, які мають бути тотожними. Оцінка й визначення власного капіталу залежать від оцінки й визначення його активів і зобов’язань.

Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна підприємства, яка не є його поточною або реалізаційною вартістю і тому не відображує поточну на даний час вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу впливають оцінка активів і кредиторська заборгованість, які використовуються в бухгалтерському обліку підприємства. У зв’язку з цим сума власного капіталу може збігатися або не збігатися з ринковою вартістю акцій підприємства або із сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів або підприємства взагалі.

Водночас слід пам’ятати, що власний капітал є основою для початку, а також продовження господарської діяльності підприємства. Він виконує такі функції:

довгострокового фінансування (використовується підприємством протягом тривалого часу);

відповідальності та захисту прав кредиторів (сумою власного капіталу визначаються відповідальність підприємства перед зовнішніми користувачами, а також захист кредиторів від втрати капіталу);

компенсації зазнаних збитків (гарантує їх погашення);

кредитоспроможності (вартість власного капіталу є гарантією погашення отриманого кредиту);

фінансування ризику (сума власного капіталу може використовуватися для проведення ризикованих операцій господарської діяльності підприємства та здійснення ризикованих інвестицій);

незалежності і влади (розмір власного капіталу визначає незалежність власників і його вплив на господарську діяльність підприємства);

розподілу доходів та активів (відповідно до внеску власників у капіталі здійснюється розподіл отриманого фінансового результату за звітний період та майна у разі ліквідації підприємства).

Оскільки мета створення підприємства — отримання прибутку, то реалізувати цю мету можна лише за збереження власного капіталу.

Збереження капіталу, наприклад за рік, здійснюється в разі, якщо підприємство заробляє прибуток (водночас зберігає й нарощує власний капітал) за умови, що сума чистих активів на кінець року перевищує суму чистих активів на початок року після вилучення виплат власникам або внесків власників протягом звітного року.

Шаховий принцип побудови Звіту передбачає розміщення по горизонталі джерел утворення власного капіталу, а по вертикалі — статей з відображенням інформації про його зміни (збільшення або зменшення).

За даними складу та змінами джерел власного капіталу користувачі фінансової звітності провадять докладну оцінку ефективності управління, визначають динаміку та перспективи економічних прав інвесторів.

Утворення власного капіталу здійснюється таким чином:

· внесенням власниками підприємства коштів та інших активів;

· накопиченням отриманого прибутку.

Сума власного капіталу може збільшуватися в результаті збільшення вартості активів (наприклад, дооцінка внесених активів).

Власний капітал за рівнем відповідальності поділяють на:

· капітал, сума якого визначається в установчих документах, з обов’язковою державною реєстрацією і розмір якого не може бути меншим за встановлену законодавством суму;

· нереєстрований капітал — додатково вкладений капітал для ведення господарської діяльності підприємства.

До джерел власного капіталу відносять статутний, пайовий, додатковий вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток, неоплачений та вилучений капітал. Дані у цих графах наводять у дужках, якщо такі показники призводять до зменшення залишку відповідного елементу власного капіталу.

Перевірка правильності формування за кожною статтею власного капіталу здійснюється в розрізі джерел його формування: статутного, пайового, додатково вкладеного, іншого додаткового, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, неоплаченого й вилученого капіталу.

Аудит Приміток до фінансової звітності.Iнформація, відображена у фінансовій звітності, має надавати користувачам можливість оцінювати реальні зміни фінансового стану підприємства за звітний період (квартал, рік). Крім передбачених форм фінансової звітності підприємство має складати Примітки до фінансових звітів. Iнформацію, подану в фінансовій звітності, поділяють за місцем її подання на інформацію у складі показників звітів та інформацію в Примітках до звітів. Для забезпечення зрозумілості даних фінансової звітності перевіряють, чи відображено в ній:

· підприємство (назву, територію, форму власності, орган державного управління, галузь, вид економічної діяльності);

· дату звітності та звітний період;

· валюту звітності та одиницю її виміру;

· відповідну інформацію за звітний і попередній періоди;

· облікову політику підприємства та її зміни;

· консолідовану фінансову звітність;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження щодо володіння активами;

· участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

· переоцінку статей фінансових звітів;

· іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями.

Під час здійснення контролю слід пам’ятати, що фінансовий звіт має містити дату, станом на яку наведено його показники, або відображувати період, який він охоплює. У разі, якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, то причини й наслідки цього мають бути розкритими в Примітках до фінансових звітів.

Крім того, у фінансовій звітності має бути зазначено валюту, в якій відображено елементи звітності, та одиницю її виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, за якою ведеться бухгалтерський облік, то підприємство має розкривати причини цього та методи, використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Підприємство має висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

· принципів оцінки статей звітності;

· методів обліку щодо окремих статей звітності.

Iнформацію, що підлягає розкриттю, слід наводити безпосередньо у фінансових звітах або в Примітках до них.

Примітки до фінансових звітів— це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтування статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами бухгалтерського обліку) (рис. 14.2).

Складання Приміток можна поділити на три основні етапи:

1) аналіз вимог до змісту Приміток відповідно до чинних нормативних актів;

2) вибір необхідних розділів Приміток (збір, обробка та вибір форми подання інформації, підготовка графічного матеріалу);

3) відображення необхідної інформації у Примітках до фінансових звітів.

Рис. 14.2. Класифікація Приміток до фінансових звітів за змістом

Під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, які підприємство використовує для складання та подання фінансової звітності. Підприємство повинне розкривати облікову політику шляхом опису: принципів оцінки статей звітності; методів обліку щодо окремих статей звітності.

До переліку конкретних аспектів облікової політики, необхідних для правильного розуміння фінансових звітів, слід віднести: визначення доходів; принципи консолідації фінансових звітів підприємств, включаючи дочірні підприємства та асоційовані компанії; об’єднання компаній; спільні підприємства; визнання та амортизацію матеріальних і нематеріальних активів; капіталізацію витрат і позики та інших витрат; будівельні контракти; інвестиційну власність; оренду; витрати на наукові дослідження та розробки; запаси; податки, включаючи відстрочені; резерви; витрати на виплати працівникам; перерахунок та хеджування іноземної валюти; визначення господарських і географічних сегментів та основу розподілу витрат між сегментами; визначення грошових коштів і їх еквівалентів; облік інфляції; державні гранти.

Під час проведення перевірки слід пам’ятати, що всі конкретні положення облікової політики в Україні визначаються відповідними П(С)БО.

14.3. Аудит фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість підприємства – це комплексний показник рівня організації процесів управління за підсистемами діяльності підприємства (фінанси, маркетинг, виробництво, персонал тощо), що дозволяє забезпечити стійке та стабільне функціонування та розвиток на різних етапах життєвого циклу розвитку підприємства.

Досліджуючи фінансову стійкість підприємств, не слід надавати перевагу окремим елементам цієї категорії, оскільки її складові формують зазначений стан загалом, а неврахування окремих складових може знизити фінансову стійкість. Але окремі складові мають схоже коло характеристик з іншими складовими. Тому доцільно провести певне об’єднання складових елементів фінансової стійкості для глибшого розуміння її природи та захисту підприємства від різноспрямованих хаотичних дій при досягненні стійкого фінансового стану (рис. 1.2).

Рис. 1.2.Складові фінансової стійкості підприємства

Фінансову стійкість підприємства характеризують такі складові: виробничо-технологічна складова; високі та стабільні фінансово-економічні показники; природоохоронна діяльність; інвестиційне забезпечення; персонал; управління бізнес-процесами на підприємстві.

Виробничо-технологічний елемент складається з: рівня застосування на підприємстві новітніх технологій для удосконалення виробничого процесу, ефективності використання основних виробничих фондів, а саме: ступінь зносу, частоти оновлення та вибуття тощо, для досягнення високих обсягів виробництва продукції, що є основоположним ресурсом забезпечення фінансової стійкості.

Стан матеріальної бази характеризують такі фінансово-економічні показники, як рівень прибутковості, рентабельності, ліквідність, платоспроможність, маневреність та багато інших, та постають якісною характеристикою фінансової стійкості підприємства, і тому є вагомою складовою цієї економічної категорії.

Управління бізнес-процесами, як складова фінансової стійкості, забезпечується сукупністю процесів: контролінг; логістична складова; внутрішній аудит і моніторинг; наявність та управління інтелектуальним капіталом, високе інформаційне забезпечення тощо, а також важелів управління цією категорією: планування фінансової стійкості; сформовані стратегічна та антикризова політика управління підприємством, що спрямована на збереження його фінансової стійкості.

Якісна та ефективна робота персоналу підприємства характеризується наявністю висококваліфікованих кадрів, розвиненою системою соціального та матеріального забезпечення працівників, що здійснює високий мотиваційний ефект, безпечними та сприятливими умовами праці, програмами підвищення кваліфікації тощо.

Доведено, що ефективність роботи підприємств залежить від забезпечення підприємства інвестиційними ресурсами, необхідними для впровадження нових технологічних процесів, придбання новітньої техніки, сервісного обслуговування устаткування, машин тощо. Здійснення цих заходів у сучасних умовах господарювання майже неможливе за рахунок власних коштів підприємств і вимагає пошуку нових ефективних форм фінансування – інвестицій. Саме тому забезпечення інвестиційними ресурсами є важливою складовою фінансової стійкості.

Що стосується природоохоронної діяльності підприємства, то важливим елементом цієї складової фінансової стійкості, у першу чергу, є вплив на стан земельних ресурсів, виробництво екологічно чистої продукції, використання природоохоронних технологій та інші заходи охорони навколишнього середовища.

Таким чином, оскільки фінансова стійкість розглядається як основний інструмент регулювання продуктивності підприємства, то необхідність постійного управління фінансовою стійкістю вимагає пошуку засобів, методів та факторів впливу на її складові з метою підвищення їхнього рівня.

Абсолютна фінансова стійкість на підприємстві забезпечується за допомогою підтримання постійної рівноваги фінансових ресурсів протягом його життєвого циклу. Традиційно аналіз фінансової стійкості підприємства може бути здійснений за допомогою таких основних прийомів: горизонтальний (часовий) аналіз; вертикальний (структурний) аналіз; трендовий аналіз; аналіз відносних показників; порівняльний аналіз; факторний аналіз. Схематично деякі прийоми аналізу фінансової стійкості можна зобразити за допомогою рис. 2.1.

Слід зазначити, що серед існуючих підходів аналізу фінансової стійкості більше уваги надається оцінці, ніж управлінню цієї категорії. Тобто їх використання надає можливість отримання лише бази для оцінки та аналітичних висновків на мікрорівні, а відтак, аналізувати фінансову стійкість підприємства лише під впливом внутрішніх факторів і показників, не враховуючи при цьому фактори зовнішнього середовища.

Основними прийомами, за допомогою яких можливий аналіз управління фінансовою стійкістю, можуть бути порівняльний та трендовий аналіз. Їх застосовують незалежно від спеціалізації та специфіки діяльності підприємств, тому вони мають універсальний характер. Проте, ці прийоми мають певні недоліки, оскільки надають можливість здійснення лише часткового управління фінансовою стійкістю.

Рис. 2.1. Основні прийоми оцінки та управління фінансовою стійкістю

У процесі здійснення порівняльного аналізу експерти використовують дані, що характеризують фактичний стан діяльності підприємства, конкурентів, галузі, не маючи можливості при цьому враховувати поточні та перспективні зміни в економічному середовищі, що у свою чергу не дозволяє ефективно управляти фінансовою стійкістю.

Відмінною рисою трендового аналізу та головним його недоліком є те, що він здійснюється за часовим фактором, проте, у цьому випадку не враховується змінність коливання циклічних ринкових явищ, у результаті чого отримані прогнози не можуть бути абсолютно достовірними, а, відтак, значно знижуються можливості щодо управління фінансовою стійкістю підприємств.

Кожний прийом аналізу фінансової стійкості має важливе значення при проведенні оцінки або управління фінансовою стійкістю. Але, на основі здійсненого дослідження можна сказати, що не існує прийому, який би поєднував обидва такі елементи на підприємствах різного розміру та форм власності. Тому логічно їх використовувати в комплексі, поєднуючи на різних етапах діяльності, планування, залежно від цілей та потреб керівництва підприємства. Доповнюючи один одного, вони сприяють розкриттю складних зв’язків і взаємозалежностей, що виникають між різними показниками фінансової стійкості (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Порівняльна характеристика прийомів аналізу управління фінансовою стійкістю та доцільність їх застосування на сільськогосподарських підприємствах (фрагмент)

У сучасних підходах існують різноманітні методи оцінки фінансової стійкості, зокрема: матричні методи; інтегральні методи; методи визначення фінансової стійкості з точки зору стратегічного потенціалу підприємства; методи, що базуються на порівнянні з еталоном; графічні методи тощо.

Велике значення в оцінці фінансової стійкості підприємства займають матричні методи, у яких здебільшого акцентується увага на факторах динамічного розвитку навколишнього середовища. Їх використання забезпечує здійснення більш системного аналізу, урахування взаємозалежностей між складовими в поточному періоді або на перспективу. Змістовна сутність методів матричного аналізу характеризується визначенням та розрахунком інтегрального рейтингового показника підприємства за відповідними параметрами або графічному представленні.

В економічній літературі розрізняють такі матричні або портфельні методи аналізу фінансової стійкості: матриця Бостонської консалтингової групи (BCG), Дженерал Електрик/МакКінзі (GE/McKinsey), Шелл/ДПМ (Shell/DPM), Литтла (ADL/LC), Хофера/Шендела (Hofer/Schendel) тощо. При здійсненні оцінки зовнішнього середовища підприємства можливе використання таких матричних методів, як SWOT-аналіз, PEST-аналіз, модель HOFER/SCHENDEL. За допомогою LOTS-aналізу, SPACE-аналізу, GAP-аналізу можливе проведення аналізу внутрішнього середовища підприємства. Їх особливостями є врахування темпів фізичного й морального зношування необоротних активів підприємства.

Проте, незважаючи на змістовність оцінки, використання матричних методів дозволяє оцінити лише відносний рівень фінансової стійкості підприємств, що діють у певному ринковому середовищі. Таким чином, кількість розроблених заходів є недостатньою для ухвалення якісних управлінських рішень, проте, можливе визначення необхідних стратегічних напрямів функціонування та розвитку підприємств.

Аналіз фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств може бути здійснено з використанням сукупності певних матричних методів, що враховують специфічні риси їх діяльності. Використання будь-якого одного методу, без змін і доповнень, не гарантує змістовності здійсненого аналізу.

Характеризуючи матричні методи аналізу фінансової стійкості підприємств, слід відзначити їх основні переваги, а саме: комплексність дослідження, простота, наочність, якісний бік аналізу. Недоліками можна назвати статичність характеру моделей, обмежену кількість показників.

Порівнюючи наведені переваги і недоліки, жоден із представлених матричних методів не забезпечує комплексність здійснення аналізу фінансової стійкості, без якої здійснюється неякісне управління фінансовими ресурсами підприємства, бізнес-портфелем, напрямами диверсифікації і ін., що впливають на фінансову стійкість.

Серед найбільш поширених методів аналізу фінансової стійкості відзначається коефіцієнтний метод, сутність якого полягає в розрахунку відповідних коефіцієнтів, до яких належать зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість підприємств. Проте коефіцієнтний метод характеризується певними недоліками, а саме: використання великої кількості коефіцієнтів, які нерівномірно можуть змінюватися в часі, що, в свою чергу, викликає труднощі формулювання однозначних висновків щодо якості аналізу фінансової стійкості підприємства в цілому; відсутність нормативних значень більшості коефіцієнтів, що використовуються при аналізі фінансової стійкості.

У сучасних економічних умовах для сільськогосподарських підприємств набирає значущості оцінювання факторів, що впливають на їх фінансову стійкість. Такими, наприклад, може бути галузева швидкозмінність, достовірну інформацію за якою досить складно отримати лише математичними способами. Тому, в окремих випадках, при необхідності, математичні розрахунки комбінуються з експертними методами.

Сутність математичних методів зводиться до використання факторних моделей аналізу, що базуються на розрахунку певного інтегрального показника або кількох цифрових показників, що формують кінцеву оцінку. Математичні методи надають найбільш достовірну інформацію в результаті здійсненого аналізу, проте вони потребують спеціальних навичок, додаткових витрат часу, та характеризуються складністю в розрахунках.

Застосування експертних методів здійснюється, якщо виникає необхідність в інформації про визначення кількісного впливу факторів на фінансову стійкість. Основними рисами, що характеризують сутність експертних методів, є: аналіз поставленої проблеми фахівцями інтуїтивно-логічним способом, кількісна оцінка тлумачень, формалізація одержаних результатів.

У фінансовому аналізі використовуються кілька методів експертних оцінок, основними з яких вважаються: дискусія; оперативна гра; анкетування і інтерв’ювання; мозковий штурм; нарада; сценарій. Незважаючи на те, що експертні оцінки, певною мірою містять суб’єктивний характер, проте вони є найбільш достовірними для визначення кількісних параметрів показників оцінки фінансової стійкості підприємств. У той же час, використання експертних методів значно спрощує процес оцінки фінансової стійкості й надає інформацію, якої не вистачає при здійсненні математичних розрахунків.

Разом з тим, здійснення експертної оцінки на сільськогосподарських підприємствах є досить складним процесом, оскільки існують труднощі з підбору експертів, що спеціалізуються у цій галузі.

Ще одним методом аналізу фінансової стійкості є метод, який здійснюється шляхом аналізу порівняльних переваг. Він характеризується засадами теорії міжнародного розподілу праці та оцінкою порівняльних переваг конкуруючих організацій, і зводиться до того, що для досягнення підприємством стійкого фінансового розвитку необхідним є забезпечення ним порівняльними перевагами. Вони допомагають знизити витрати виробництва порівняно з підприємствами-конкурентами. Тому для оцінки рівня фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств зіставляються не лише їх виробничі витрати, а й суми прибутку, обсяги продажу, або нішу на ринку, що займають підприємства. Чим вище отримані значення при зіставленні показників, відповідно, підприємство вважається більш фінансово стійким порівняно з іншими.

Основною перевагою цього методу є простота використання. У той же час він унеможливлює формування цілісних висновків про рівень управління фінансовою стійкістю, оскільки оціночним критерієм є лише виробничі витрати підприємств, що не відображає достовірного аналізу фінансової стійкості.

У науковій літературі для визначення фінансової стійкості функціонування підприємств досить поширеним методом став також інтегральний метод, за допомогою якого надається загальна (інтегрована) оцінка рівня фінансової стійкості господарюючого суб’єкта. Головною перевагою над іншими методами аналізу є наявність взаємозв’язку оцінюваних показників.

Широкого застосування в економічній науці набуває агрегатний метод, що характеризується використанням абсолютних показників при оцінці фінансової стійкості. Він заснований на збалансованості активів і пасивів підприємства та їх рівновазі. З метою отримання абсолютних показників здійснюється перегрупування статей балансу та формуються два основні методичні підходи щодо оцінки. Перший заснований на визначенні надлишків або дефіциту фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення запасів та витрат; інший базується на аналізі власного капіталу, що використовується для формування нефінансових активів.

Оцінка фінансової стійкості підприємств може також здійснюватись за допомогою індексного методу, який, на відміну від агрегатного, ґрунтується на використанні відносних показників. Це надає змогу визначати зміни, що відбуваються за певний проміжок часу, зіставлення рівня економічних явищ, стану виконання планових заходів підприємств. Індексний метод формується на основі оціночних показників, необхідних для аналізу фінансової стійкості, та вагових коефіцієнтів до неї. Головна проблема, що набуває значення при використанні індексного методу сільськогосподарськими підприємствами, полягає у відборі найважливіших і найбільш інформативних фінансо­вих коефіцієнтів, оскільки зі зміною умов діяльності, відповідно, змінюється значущість коефіці­єнтів, а отже, й оптимальний їх набір.

Морфологічний аналіз – метод систематизованого огляду всіх можливих варіантів розвитку окремих елементів системи, яка досліджується та побудованих на повних і суворих класифікаціях об’єктів і явищ, їх властивостей і параметрів [179]. У процесі аналізу головні його складові розподіляються за функціональним призначенням, інакше кажучи, визначається їхній вплив на аналізовану проблему та встановлюється взаємозв’язок з навколишнім економічним середовищем.

Для визначення структури та структурних змін досліджуваного явища, установлення взаємозалежностей між показниками, використовується метод групувань. Він надає можливість установити співвідношення певних показників у загальній їх сукупності. Так, наприклад, визначається частина оборотних активів або основних засобів у майні підприємства. За допомогою методу групувань формуються групи, що складають сукупність, а також спільні ознаки для цих груп (розподіл підприємств за формами власності, підсистемами діяльності тощо). Для встановлення взаємозалежності кількох показників експертами здійснюються аналітичні групування.

Для більш повного та багатогранного аналізу фінансової стійкості сільськогосподарського підприємства дослідження доцільно проводити з використанням часових інтервалів. Тому для досягнення цієї мети використовуються методи аналізу рядів динаміки.

Рядами динаміки називають послідовність чисел, які характеризують зміну певного економічного явища з часом і дозволяють визначити особливості його розвитку [182, с. 227]. Основними показниками, за допомогою яких здійснюється аналіз рядів динаміки, постають: середній рівень ряду – визначається середнє значення показника протягом аналізованого періоду; абсолютний приріст – характеризує відхилення значень певного показника від базисного або попереднього; темп росту – дозволяє порівнювати тенденцію розвитку ряду динаміки; темп приросту – установлює відносні зміни рівнів ряду динаміки за певний проміжок часу.

Незважаючи на те, що існує багато методів і прийомів оцінки фінансової стійкості [2; 16; 177; 178; 184], актуальним залишається визначення найбільш універсальних й оптимальних, особливо за умови визначення рівня фінансової стійкості декількох підприємств. Для цього використовується метод рейтингової оцінки, яка дозволяє визначити показники фінансової стійкості підприємств відповідно до її нормативних значень та відносно один одного. Тобто оцінка рейтинговим методом допомагає визначити не тільки рівень фінансової стійкості окремого сільськогосподарського підприємства, але й зіставити його з показниками інших підприємств і ранжувати їх. Ефективність цього методу визначається тим, що він надає можливість установити рівень розвитку сільськогосподарського підприємства порівняно з іншими підприємствами галузі, та стимулювати його до поліпшення своєї господарської діяльності.

Оскільки фінансова стійкість підприємства формується в результаті здійснення відповідної системи управління, важливого значення набуває комплексний метод оцінки фінансової стійкості, сутність якого приводиться до здійснення аналізу комплексу показників діяльності підприємства, що характеризують незадовільний його фінансовий стан, та тих, що відповідають за високий фінансовий розвиток. За допомогою такого аналізу підприємство має можливість установити проблемні аспекти в господарюванні, виявити джерела їх виникнення, розробити певні управлінські заходи, спрямовані на підвищення рівня фінансової стійкості та управління нею, здійснювати контроль їх фактичного застосування. Проте, застосування лише комплексного аналізу ускладнює обґрунтування висновків про загальний рівень фінансового стану підприємства. Цей метод характеризується високою трудомісткістю, до того ж йому притаманні недоліки методу коефіцієнтних розрахунків. Тому це ускладнює практичну реалізацію комплексного методу аналізу на підприємстві.

Комплексність оцінки фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств повинна враховувати всю багатогранність цього показника, що стає можливим при використанні кваліметричного методу. Його сутність полягає в тому, що фінансова стійкість складається із сукупності складових, які займають окремі частки в її загальній частині, і дозволяє оцінювати діяльність управлінського персоналу відносно забезпечення фінансової стійкості. Проте, кваліметричний метод характеризується певними недоліками, а саме: існуванням обмежень при визначенні об’єкта-аналога, еталонного показника чи підприємства; проведенням бальної оцінки деяких факторних показників, що здійснюється окремими спеціалістами або через анкетування споживачів; складністю виконання та трудомісткістю при формуванні інформації щодо конкурентної продукції тощо.

Слід зазначити, що серед існуючих методів, так само, як і серед прийомів, переважна більшість належить аналізу оцінки фінансової стійкості, а не її управлінню. Так, до останніх належить лише метод морфологічного аналізу, за допомогою якого визначаються причинно-наслідкові впливи на фінансову стійкість, що дозволяє формувати певні заходи з її управління. Інші методи, такі як матричні, математичні, експертних оцінок тощо, спрямовані здебільшого на здійснення аналізу факторів і показників, що допомагають о