Поділ гувернерів на домашніх наставників і домашніх вчителів. Система реєстрації і звітності гувернерів. Вимоги до гувернерів.

Практика XVIII — початку XIX століття продемонструвала доцільність видання циркуляру про поділ гувернерів (гувернанток) на групи за рівнем їхньої професійної підготовки і родом діяльності: 1) домашні наставники (наставниці) і 2) домашні вчителі (вчительки). Домашні наставники (наставниці) мали право і виховувати, і навчати дітей. Це була широка спеціалізація. Домашні вчителі та вчительки (фахівці вузької спеціалізації), згідно існуючого законодавства, могли тільки навчати дітей. Спеціалістам, які належали до першої групи, дозволялось працювати гувернерами також в освітньо-виховних установах закритого типу.

Після 1 липня 1834 року регламентація стає всеохоплюючою: на державному рівні визначаються кваліфікаційні й особистісні вимоги до гувернера, в результаті чого далеко не кожний член суспільства може претендувати на цю посаду;

визначаються дозволені урядом підручники й книги для додаткового читання; розробляється система реєстрації гувернерів і домашніх вчителів у кожній губернії, система звітності й система оцінювання керівництвом у галузі освіти роботи цих педагогів. Домашніми наставниками дозволялось працювати особам, які завершили повний курс навчання, склали іспити і отримали атестат із званням "Дійсного студента" чи диплом про присвоєння вченого ступеня в одному з університетів Російської Імперії або здобули вчений ступінь у духовній академії. Домашніми наставницями ставали дівчата, які пройшли повний курс загальноосвітньої та професійної підготовки у навчальних закладах 1-го розряду відомства Імператриці Марії, закінчили восьмий, педагогічний, клас Маріїнських жіночих гімназій чи гімназій Міністерства народної освіти й були нагороджені золотою чи срібною медаллю. Дівчата, не удостоєні нагородження медаллю, могли працювати домашніми вчительками. Теоретичні знання у цих навчальних закладах не були самоціллю. Починаючи з VI класу, дівчатка вчилися застосовувати засвоєну теорію на практиці, проводячи уроки та додаткові й індивідуальні заняття з ученицями молодших класів своєї гімназії.

Вихованка жіночої гімназії, яка за показниками успішності навчання удостоювалася звання домашньої наставниці або вчительки, зобов’язана була обміняти атестат про завершення навчання на свідоцтво, яке видавалося у канцелярії попечителя навчального округу. Свідоцтво дозволяло розпочати педагогічну діяльність у сім’ях чи навчальних закладах.

Вихованням у родинах дітей дошкільного віку і домашнім навчанням дозволялося займатися також випускницям однорічних вищих жіночих курсів, хоча їхні свідоцтва не прирівнювалися до свідоцтв домашніх наставниць.

Домашніми вчителями у вільний від основної роботи час без складання додаткових іспитів мали право працювати: 1) вчителі гімназій і міських училищ зі стажем не менше трьох років; 2) священики і дяки.

З другої половини XIX століття кращим гімназистам старших класів та студентам університетів педагогічна (у гімназії) або вчена (в університеті) ради дозволяли у вільний від занять час заробляти проведенням приватних уроків (репетиторством). У Державних архівах Києва збереглися документи, які засвідчують, що у 2-ій Київській чоловічій гімназії на засіданнях педагогічної ради неодноразово розглядалися прохання учнів старших класів про надання їм свідоцтва, яке давало право займатися репетиторством. Йдучи назустріч гімназистам з бідних сімей, адміністрація ставила єдину умову — 100 % успішність. У протоколах зафіксовано: "Слухали: прохання учнів VII класу Бейзвана Казимира, Чоповського Цезарія та V класу Лазова про дозвіл їм займатися репетиціями виданням їм відповідного свідоцтва. Зважаючи на успіхи та поведінку вказаних осіб, одночасно і на недостатність їх засобів для продовження свого навчання, визначили: видати усім згаданим особам свідоцтва" , "...беручи до уваги оцінки... видати означеним особам свідоцтва на право займатися репетиціями, за винятком Скорупського, визначивши... відмовити йому до виправлення зі стародавніх мов".